Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС від 26 червня 2013 року про доступ до діяльності кредитних установ і пруденційний нагляд за кредитними установами та інвестиційними фірмами, про внесення змін до Директиви 2002/87/ЄС та про скасування директив 2006/48/ЄС та 2006/49/ЄС

5. Призначені органи публікують будь-яку інформацію про встановлення рівня контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до параграфа 2 або 3 на їхніх вебсайтах, і вона повинна включати таку інформацію:

(a) рівень контрциклічного буферу і третю країну, до якої він застосовується;

(b) обґрунтування такого рівня буферу;

(c) при встановленні рівня буферу вище нуля на початку або його підвищенні, дату, з якої установи повинні застосовувати такий підвищений рівень буферу, в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи;

(d) якщо дата, зазначена у пункті (c), настає раніше, ніж через 12 місяців після дати публікації інформації про встановлення рівня буферу згідно з цим параграфом, у посиланні на виняткові обставини необхідно обґрунтувати такий коротший строк для застосування.

1. Рівень контрциклічного буферу капіталу конкретної установи повинен складатися із середньозваженого значення рівнів контрциклічного буферу, які застосовуються у юрисдикціях, в яких розташовані відповідні кредитні експозиції установи, або застосовуються в цілях цієї статті на підставі статті 139(2) або (3).

Держави-члени повинні вимагати від установ, для обчислення середньозваженого значення, зазначеного у першому підпараграфі, застосовувати до кожного застосовного рівня контрциклічного буферу її загальні вимоги до власних коштів щодо кредитного ризику, визначеного відповідно до розділів II і IV частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013, що стосується відповідних кредитних експозицій на відповідній території, розділені на її загальні вимоги до власних коштів щодо кредитного ризику, який стосується усіх з його відповідних кредитних експозицій.

2. Якщо, відповідно до статті 136(4), призначений орган встановлює рівень контрциклічного буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, держави-члени повинні забезпечити, щоб наведені нижче рівні буферу застосовувалися до відповідних кредитних експозицій, що розташовані у державі-члені такого призначеного органу ("держава-член A") в цілях обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1, у тому числі, у відповідних випадках, в цілях обчислення елементу консолідованого капіталу, що стосується відповідної установи:

(a) установи, авторизовані на національному рівні, повинні застосовувати такий рівень буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції;

(b) установи, авторизовані в іншій державі-члені, повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу у розмірі 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, не визнав рівень буферу понад 2,5% відповідно до статті 137(1);

(c) установи, авторизовані в іншій державі-члені, повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу, встановлений призначеним органом держави-члена А, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, визнав рівень буферу відповідно до статті 137.

3. Якщо рівень контрциклічного буферу, встановлений відповідним органом третьої країни для третьої країни, перевищує 2,5% загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, держави-члени повинні забезпечити, щоб наведені нижче рівні буферу застосовувалися до відповідних кредитних експозицій, що розташовані в такій третій країні, в цілях обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1, у тому числі, у відповідних випадках, в цілях обчислення елементу консолідованого капіталу, що стосується відповідної установи:

(a) установи повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу в розмірі 2,5% від загальної експозиції до ризику, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, не визнав рівень буферу понад 2,5% відповідно до статті 137(1);

(b) установи повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу, встановлений відповідним органом третьої країни, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, визнав рівень буферу відповідно до статті 137.

4. Відповідні кредитні експозиції повинні включати всі такі класи експозицій, окрім тих, які зазначено у пунктах (a)-(f) статті 112 Регламенту (ЄС) № 575/2013, які підпадають під дію:

(a) вимог до власних коштів щодо кредитного ризику згідно з розділом II частини третьої зазначеного Регламенту;

(b) якщо експозиція враховується у торговому портфелі, вимоги до власних коштів щодо конкретного ризику згідно з главою 2 розділу IV частини третьої зазначеного Регламенту або додаткового ризику дефолту та міграційного ризику згідно з главою 5 частини третьої розділу IV зазначеного Регламенту;

(c) якщо експозиція становить сек’юритизацію, вимог до власних коштів згідно з главою 5 розділу II частини третьої зазначеного Регламенту.

5. Установи повинні ідентифікувати географічне розташування відповідної кредитної експозиції згідно з регуляторними технічними стандартами, ухваленими відповідно до параграфа 7.

6. Для цілей обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1:

(a) рівень контрциклічного буферу для держави-члена застосовується з дати, визначеної в інформації, опублікованій відповідно до статті 136(7)(e) або статті 137(2)(c), якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;

(b) відповідно до пункту (c), рівень контрциклічного буферу для третьої країни застосовуватиметься через 12 місяців після дати, в яку відповідний орган третьої країни оголосив про зміну рівня буферу, незалежно від того, чи такий орган вимагає від установ, створених у такій третій країні, застосовувати таку зміну протягом коротшого періоду, якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;

(c) якщо призначений орган держави-члена розташування головного офісу установи встановлює рівень контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до статті 139(2) або (3), або визнає рівень контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до статті 137, такий рівень буферу застосовується з дати, визначеної в інформації, опублікованій відповідно до статті 139(5)(c) або статті 137(2)(c), якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;

(d) рівень контрциклічного буферу застосовується негайно, якщо дія такого рішення полягає у зниженні рівня буферу.

Для цілей пункту (b), зміна рівня контрциклічного буферу для третьої країни вважається оголошеною в дату її публікації відповідним органом третьої країни відповідно до застосовних національних норм.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методу ідентифікації географічного розташування відповідних кредитних експозицій, зазначених у параграфі 5.

EBA подає Комісії такі проекти регуляторних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установа, яка дотримується вимоги до комбінованого буферного капіталу, не повинна здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня у випадку, якщо це призведе до зменшення її основного капіталу першого рівня до рівня, коли вимога до комбінованого буферного капіталу вже не виконуватиметься.

2. Установа, яка не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, обчислює максимальну розподілювану суму (MDA) відповідно до параграфа 4 та повідомляє про це компетентний орган.

Якщо застосовується перший підпараграф, установа не повинна здійснювати жодну із зазначених нижче дій до того, як вона обчислить MDA:

(a) здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня;

(b) створювати зобов’язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов’язання щодо сплати було створено у той час, коли установа не виконувала вимогу до комбінованого буферного капіталу; або

(c) здійснювати платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.

3. Якщо установа не виконує або перевищує вимогу до комбінованого буферного капіталу, вона не повинна здійснювати розподіл більше, ніж на суму MDA, обчислену відповідно до параграфа 4, шляхом здійснення будь-якої дії, зазначеної у пунктах (a), (b) і (c) другого підпараграфа параграфа 2.

4. Установи обчислюють MDA шляхом множення суми, обчисленої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. MDA зменшують на будь-яку суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2.

5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:

(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пункті (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті;

плюс

(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених у результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті;

мінус

(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якби суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були утримані.

6. Коефіцієнт визначають таким чином:

(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання будь-яких з вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;

(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання будь-яких з вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;

(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;

(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6.

Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу обчислюють таким чином:

де:

Qn = порядковий номер відповідного квартиля.

7. Обмеження, що накладаються цією статтею, застосовуються лише до платежів, які призводять до зниження основного капіталу першого рівня, або до зниження прибутків, та якщо тимчасове зупинення платежу або несплата не становить випадок дефолту або умову для ініціювання провадження відповідно до порядку виконання зобов’язань при неплатоспроможності, що застосовується до установи.

8. Якщо установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу та має намір розподілити будь-який з її прибутків, що підлягають розподілу, або здійснити дію, зазначену у пунктах (a), (b) і (c) другого підпараграфа параграфа 2, вона повинна повідомити компетентний орган про це та надати таку інформацію:

(a) сума капіталу, що підтримується установою, розділена таким чином:

(i) основний капітал першого рівня,

(ii) додатковий капітал першого рівня,

(iii) капітал другого рівня;

(b) сума її проміжних та річних прибутків;

(c) MDA, обчислена відповідно до параграфа 4;

(d) сума прибутків, що підлягають розподілу, які вона має намір розподілити між зазначеним нижче:

(i) виплата дивідендів,

(ii) викуп акцій,

(iii) платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня,

(iv) виплата змінної винагороди або дискреційної пенсії, або шляхом створення нового зобов’язання щодо сплати, або сплати відповідно до зобов’язання щодо сплати, створеного у той час, коли установа не виконувала вимоги до комбінованого буферного капіталу.

9. Установи повинні підтримувати механізми для забезпечення того, щоб суму прибутків, що підлягають розподілу, та суму MDA було обчислено точно, та повинні мати змогу продемонструвати таку точність компетентному органу за вимогою.

10. Для цілей параграфів 1 і 2, розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня повинен включати таке:

(a) виплата дивідендів у грошовій формі;

(b) розподіл повністю або частково оплачених преміальних акцій або інших інструментів капіталу, зазначених у статті 26(1)(a) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) викуп або купівля установою її власних акцій або інших інструментів капіталу, зазначених у статті 26(1)(a) згаданого Регламенту;

(d) повернення сум, сплачених у зв’язку з інструментами капіталу, зазначеними у статті 26(1)(a) згаданого Регламенту;

(e) розподіл сум, зазначених у пунктах (b)-(e) статті 26(1) згаданого Регламенту.

Вважатиметься, що установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу для цілей статті 141, якщо вона не має власних коштів у розмірі та якості, що вимагається для виконання одночасно вимоги до комбінованого буферного капіталу і кожної із зазначених нижче вимог у:

(a) пункті (a) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви;

(b) пункті (b) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви;

(c) пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви.

1. Якщо установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, вона повинна підготувати план консервації капіталу та подати його компетентному органу не пізніше, ніж через п’ять робочих днів після того, як вона встановила, що не виконує таку вимогу, крім випадків, коли компетентний орган надає дозвіл на довшу затримку до 10 днів.

Компетентні органи надають такі дозволи лише на підставі окремої ситуації установи та з урахуванням масштабу і складності діяльності установи.

2. План консервації капіталу повинен включати таку інформацію:

(a) кошториси доходів і видатків та прогнозний баланс;

(b) заходи для підвищення коефіцієнтів достатності капіталу установи;

(c) план і строк для збільшення власних коштів з метою повного дотримання вимоги до комбінованого буферного капіталу;

(d) будь-яку іншу інформацію, яку компетентний орган вважає необхідною для проведення оцінювання, що вимагається відповідно до параграфа 3.

3. Компетентний орган оцінює план консервації капіталу та затверджує план лише у разі, якщо він вважатиме, що план, у разі його виконання, обґрунтовано зможе посприяти консервації або збільшенню достатнього капіталу, щоб надати можливість установі дотримуватися вимог до комбінованого буферного капіталу протягом періоду, який компетентний орган вважає доцільним.

4. Якщо компетентний орган не затверджує план консервації капіталу відповідно до параграфа 3, він встановлює одну або обидві із зазначених нижче вимог:

(a) вимагає від установи збільшити власні кошти до встановлених рівнів у межах встановлених строків;

(b) здійснює свої повноваження згідно зі статтею 102 щодо встановлення більш суворих обмежень щодо розподілюваних виплат, ніж ті, що встановлюються статтею 141.

1. Компетентні органи публікують таку інформацію:

(a) тексти законів, підзаконних нормативно-правових актів, адміністративних правил та загальних настанов, ухвалених у їхній державі-члені у сфері пруденційного регулювання;

(b) спосіб здійснення можливих варіантів та дискреційних прав, доступних у праві Союзу;

(c) загальні критерії та методології, які вони використовують при перегляді та оцінюванні, як зазначено у статті 97, у тому числі критерії для застосування принципу пропорційності, як зазначено у статті 97(4);

(d) без обмеження положень, викладених у секції II глави 1 розділу VII цієї Директиви і статей 54 та 58 Директиви 2004/39/ЄС, узагальнені статистичні дані про ключові аспекти впровадження пруденційного режиму у кожній державі-члені, у тому числі кількість і природу наглядових заходів, вжитих відповідно до статті 102(1)(a), та адміністративних санкцій, накладених відповідно до статті 65.

2. Інформація, опублікована відповідно до параграфа 1, повинна бути достатньою, щоб надати змогу коректного порівняння підходів, ухвалених компетентними органами різних держав-членів. Інформація, що розкривається, публікується відповідно до загального формату та регулярно оновлюється.

Інформація, що розкривається, повинна бути доступною за єдиним електронним розташуванням.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення формату, структури, змісту і дати щорічної публікації інформації, зазначеної у параграфі 1.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Для цілей частини п’ятої Регламенту (ЄС) № 575/2013, компетентні органи публікують таку інформацію:

(a) загальні критерії та методології, ухвалені для перевірки відповідності статтям 405-409 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) без обмеження положень, викладених у секції II глави 1 розділу VII, стислий опис результатів перегляду в порядку нагляду та опис заходів, введених у випадках невідповідності статтям 405-409 Регламенту (ЄС) № 575/2013, що визначаються на щорічній основі.

2. Компетентний орган держави-члена, що здійснює дискреційні права, встановлені у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, публікує таку інформацію:

(a) критерії, які він застосовує для визначення того, що відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов’язань;

(b) кількість материнських установ, які отримують переваги від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та кількість установ, які створюють дочірні компанії у третій країні;

(c) в сукупності для держави-члена:

(i) загальна сума власних коштів на консолідованій основі материнської установи у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;

(ii) відсоток загальних власних коштів на консолідованій основі материнських установ у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;

(iii) відсоток загальних власних коштів, що вимагаються згідно зі статтею 92 зазначеного Регламенту, на консолідованій основі материнських установ у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні.

3. Компетентний орган, що здійснює дискреційні права, встановлені у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, публікує всю таку інформацію:

(a) критерії, які він застосовує для визначення того, що відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов’язань;

(b) кількість материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та кількість таких материнських установ, які створюють дочірні компанії у третій країні;

(c) в сукупності для держави-члена:

(i) загальна сума власних коштів материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;

(ii) відсоток загальних власних коштів материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;

(iii) відсоток загальних власних коштів, що вимагаються згідно зі статтею 92 Регламенту (ЄС) № 575/2013, материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 148 стосовно такого:

(a) роз’яснення термінів та означень, визначених у статті 3 і статті 128, для забезпечення однакового застосування цієї Директиви;

(b) роз’яснення термінів та означень, визначених у статті 3 і статті 128, для врахування, при застосуванні цієї Директиви, змін на фінансових ринках;

(c) узгодженості термінології і структури термінів та означень, визначених у статті 3, відповідно до подальших актів щодо установ і суміжних питань;

(d) коригування сум, зазначених у статті 31(1), для врахування змін у європейському індексі споживчих цін, який публікує Євростат, у відповідності та одночасно з коригуваннями, внесеними згідно зі статтею 4(7) Директиви 2002/92/ЄС;

(e) розширення змісту переліку, наведеного у статтях 33 та 34 і визначеного в додатку I, або адаптації термінології, що використовується у згаданому переліку, для врахування змін на фінансових ринках;

(f) ідентифікації сфер, у яких компетентні органи повинні обмінюватися інформацією, як визначено у статті 50;

(g) коригування положень, визначених у статтях 76-88 і статті 98, для врахування змін на фінансових ринках (зокрема, нових фінансових продуктів), або в бухгалтерських стандартах або вимогах, в яких враховано право Союзу, або стосовно конвергенції наглядової практики;

(h) відстрочення зобов’язань щодо розкриття інформації відповідно до другого підпараграфа статті 89(3), якщо у звіті Комісії, поданому згідно з першим підпараграфом зазначеного параграфа, вказано значні негативні наслідки;

(i) коригування критеріїв, визначених у статті 23(1), для врахування майбутніх змін і забезпечення однакового застосування цієї Директиви.

Відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 147(2), зміна суми початкового капіталу, передбаченого у статті 12 і розділі IV, для врахування змін в економічній та монетарній сфері, ухвалюється імплементаційним актом.

1. Для ухвалення імплементаційних актів, Комісії надає допомогу Європейський банківський комітет. Такий комітет означає комітет у розумінні статті 3(2) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії на умовах, встановлених у цій статті.

2. Делеговані повноваження, зазначені у статті 145, надано на невизначений період з 17 липня 2013 року.

3. Європейський Парламент або Рада можуть у будь-який час відкликати делеговані повноваження, зазначені у статті 145. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтею 145, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом тримісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий строк продовжують іще на три місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Якщо Комісія ухвалює регуляторний технічний стандарт відповідно до цієї Директиви, який є таким самим, як і проект регуляторного технічного стандарту, поданого EBA, період, протягом якого Європейський Парламент та Рада можуть висунути заперечення проти такого нормативно-технічного стандарту, повинний становити один місяць від дати повідомлення. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують ще на один місяць. Як відступ від другого підпараграфа статті 13(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, період, протягом якого Європейський Парламент або Рада може висунути заперечення проти такого нормативно-технічного стандарту, може бути продовжений ще на один місяць, якщо доцільно.

Внести до статті 21а Директиви 2002/87/ЄС такі зміни:

(a) пункт (a) параграфа 2 вилучити;

(b) параграф 3 викласти у такій редакції:

"3. Для забезпечення узгодженого застосування методів обчислення, перелічених у частині II додатка I цієї Директиви, у поєднанні зі статтею 49(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 і статтею 228(1) Директиви 2009/138/ЄС, проте без обмеження статті 6(4) цієї Директиви, ЄКА, через Спільний комітет, розробляють проекти регуляторних технічних стандартів стосовно статті 6(2) цієї Директиви.

ЄКА подає такі проекти регуляторних технічних стандартів Комісії за п’ять місяців до дати застосування, зазначеної у статті 309(1) Директиви 2009/138/ЄС.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.".

1. Положення цієї глави застосовуються замість статей 40, 41, 43, 49, 50 та 51 до дати, коли вимога щодо покриття ліквідності стане застосовною відповідно до делегованого акта, ухваленого згідно зі статтею 460 Регламенту (ЄС) № 575/2013.

2. Для забезпечення того, щоб етапність наглядових механізмів щодо ліквідності повністю узгоджувалася з розробкою єдиних правил щодо ліквідності, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 145, із перенесенням дати, зазначеної у параграфі 1, на строк до двох років, якщо єдині правила щодо ліквідності не було введено у Союзі через те, що міжнародні стандарти щодо нагляду за ліквідністю ще не узгоджено в дату, зазначену у параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени ведення діяльності можуть, для статистичних цілей, вимагати, щоб всі кредитні установи, які мають філії в межах їхніх територій, звітували періодично про їхню діяльність у таких державах-членах ведення діяльності перед компетентними органами таких держав-членів ведення діяльності.

При виконанні обов’язків, покладених на них згідно зі статтею 156 цієї Директиви, держави-члени ведення діяльності можуть вимагати, щоб філії кредитних установ з інших держав-членів надавали таку саму інформацію, яку вони вимагають від національних кредитних установ з такою метою.

1. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності встановили, що кредитна установа, у якої є філія або яка надає послуги на території такої держави-члена, не дотримується правових положень, ухвалених у такій державі-члені відповідно до цієї Директиви, що стосуються повноважень компетентних органів держави-члена ведення діяльності, такі органи повинні вимагати від відповідної кредитної установи вжити заходів для припинення такого недотримання.

2. Якщо відповідна кредитна установа не вживає необхідних заходів, компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні поінформувати про це компетентні органи держави-члена розташування головного офісу відповідно.

3. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні, за першої можливості, вжити всіх належних заходів для забезпечення того, щоб відповідна кредитна установа виправила ситуацію такого недотримання. Природа таких заходів повинна бути доведена до відома компетентних органів держави-члена ведення діяльності.

4. Якщо, незважаючи на заходи, що їх вжила держава-член розташування головного офісу, або через те, що такі заходи виявилися недостатніми або не передбачені для відповідної держави-члена, кредитна установа продовжує порушувати правові положення, зазначені у параграфі 1, які мають чинність у державі-члені ведення діяльності, остання може, після інформування компетентних органів держави-члена розташування головного офісу, вжити відповідних заходів для запобігання подальшим порушенням або покарання за їх вчинення, і в разі необхідності, щоб перешкодити кредитній установі ініціювати подальші операції в межах її території. Держави-члени повинні переконатися у тому, що вручення правових документів, необхідних для вжиття таких заходів стосовно кредитних установ в межах їхніх територій, є можливим.

До проведення процедури, передбаченої у статті 153, компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть, у надзвичайних ситуаціях, вжити будь-яких запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісія та компетентні органи інших відповідних держав-членів інформуються про такі заходи за першої можливості.

Комісія може, після консультацій з компетентними органами відповідних держав-членів, вирішити, що відповідна держава-член повинна змінити або скасувати такі заходи.

1. Пруденційний нагляд за установою, у тому числі за діяльністю, яку вона здійснює згідно зі статтями 33 і 34, є відповідальністю компетентних органів держави-члена розташування головного офісу, без обмеження тих положень цієї Директиви, які покладають відповідальність на компетентні органи держави-члена ведення діяльності.

2. Параграф 1 не перешкоджає нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

3. Компетентні органи в одній державі-члені під час виконання своїх загальних обов’язків належним чином враховують потенційний вплив своїх рішень на стабільність фінансової системи в усіх інших відповідних державах-членах і, зокрема, у надзвичайних ситуаціях, беручи до уваги інформацію, доступну у відповідний час.

Держави-члени ведення діяльності, до подальшого узгодження, залишаються відповідальними за співпрацю з компетентними органами держави-члена розташування головного офісу з питань нагляду за ліквідністю філій кредитних установ.

Без обмеження заходів, необхідних для зміцнення Європейської валютної системи, держави-члени ведення діяльності залишаються повною мірою відповідальними за заходи, які випливають з реалізації їхньої монетарної політики.

Такі заходи не повинні передбачати дискримінаційний або обмежувальний режим на підставі того, що кредитна установа авторизована в іншій державі-члені.

Компетентні органи відповідних держав-членів повинні тісно співпрацювати для нагляду за діяльністю установ, які ведуть діяльність, зокрема, через філію, в одній або більше держав-членів, окрім тієї, в якій розташовані їхні головні офіси. Вони повинні надавати один одному всю інформацію стосовно керівництва та структури власності таких установ, яка вірогідно сприятиме здійсненню нагляду за ними та вивченню умов для їх авторизації, а також всю інформацію, яка вірогідно сприятиме моніторингу таких установ, у тому числі стосовно ліквідності, платоспроможності, гарантування депозитів, обмеження великих експозицій, адміністративних, облікових процедур і механізмів внутрішнього контрою.

1. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть подати запит органу, що здійснює консолідований нагляд, якщо застосовується стаття 112(1), або компетентним органам держави-члена розташування головного офісу, про те, щоб філія установи, крім інвестиційної фірми з урахуванням статті 95 Регламенту (ЄС) № 575/2013, вважалася істотною.

2. У такому запиті має бути наведено підстави, відповідно до яких філію слід вважати істотною, з особливим урахуванням зазначеного нижче:

(a) чи перевищує частка філії на ринку стосовно депозитів 2% у державі-члені ведення діяльності;

(b) вірогідний вплив тимчасового зупинення або припинення операцій установи на системну ліквідність, а також платіжні та системи клірингу та розрахунків у державі-члені ведення діяльності;

(c) розмір та важливість філії стосовно кількості клієнтів в контексті банківської або фінансової системи держави-члена ведення діяльності.

Компетентні органи держав-членів розташування головного офісу і держав-членів ведення діяльності та орган, що здійснює консолідований нагляд, якщо застосовується стаття 112(1), повинні зробити все можливе для досягнення спільного рішення щодо визначення філії як істотної.

Якщо спільного рішення не досягнуто протягом двох місяців із моменту отримання запиту згідно з першим підпараграфом, компетентні органи держави-члена ведення діяльності ухвалюють власне рішення протягом наступного періоду тривалістю два місяці щодо того, чи філія є істотною. При ухваленні свого рішення компетентні органи держави-члена ведення діяльності беруть до уваги будь-які точки зору та застереження органу, що здійснює консолідований нагляд, або компетентних органів держави-члена розташування головного офісу.

Рішення, зазначені у другому та третьому підпараграфах, викладаються у документі, що містить всі підстави, передаються відповідним компетентним органам та вважаються вирішальними і повинні застосовуватися компетентними органами відповідних держав-членів.

Визначення філії як істотної не повинно впливати на права та обов’язки компетентних органів згідно з цією Директивою.

3. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомляти компетентним органам держави-члена ведення діяльності, в якій відкрито істотну філію, інформацію, зазначену у статті 117(1)(c) і (d), та виконувати завдання, вказані у статті 112(1)(c), у взаємодії з компетентними органами держави-члена ведення діяльності.

4. Якщо компетентному органу держави-члена розташування головного офісу стає відомо про надзвичайну ситуацію, зазначену в статті 114(1), він повинен у найкоротші можливі строки повідомити про це органам, зазначеним у статті 58(4) та у статті 59(1).

5. Якщо стаття 116 не застосовується, компетентні органи, які здійснюють нагляд за установою з істотними філіями в інших державах-членах, повинні створити та очолити колегію органів нагляду, для сприяння досягненню спільного рішення щодо визначення філії як істотної згідно з параграфом 2 цієї статті та обміну інформацією згідно зі статтею 50. Створення та діяльність такої колегії здійснюється на підставі письмових домовленостей, визначених компетентним органом держави-члена розташування головного офісу після консультацій із відповідними компетентними органами. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен вирішити, які компетентні органи братимуть участь у засіданнях або діяльності колегії.

6. При ухваленні рішення компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен брати до уваги доцільність наглядової діяльності, що планується або узгоджується для таких органів, зокрема, потенційний вплив на стабільність фінансової системи у відповідних державах-членах, зазначених у статті 155(3), та зобов’язання, вказані у параграфі 2 цієї статті.

7. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу заздалегідь повністю інформує усіх членів колегії про організацію відповідних засідань, основні питання, які виносяться на обговорення, і діяльність, яку буде розглянуто. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу також своєчасно повністю інформує всіх членів колегії про дії, вчинені на таких засіданнях, або вжиті заходи.

1. Держави-члени повинні передбачити, щоб у разі, якщо установа, авторизована в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через філію, компетентні органи держави-члена розташування головного офісу могли, після інформування компетентних органів держави-члена ведення діяльності, проводити самостійно або через посередництво виїзні перевірки інформації, як зазначено у статті 50.

2. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу можуть також, у цілях таких виїзних перевірок філій, звертатися до однієї з інших процедур, визначених у статті 118.

3. Параграфи 1 і 2 не впливають на право компетентних органів держави-члена ведення діяльності проводити, при виконанні їхніх обов’язків згідно з цією Директивою, виїзні перевірки філій, відкритих на їхній території.

Материнські фінансові холдингові компанії та материнські фінансові холдингові компанії змішаного типу, які вже існують станом на 27 червня 2019 року, повинні звернутися за дозволом відповідно до статті 21а до 28 червня 2021 року. Якщо фінансова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу не звертається за дозволом до 28 червня 2021 року, вживаються відповідні заходи згідно зі статтею 21a(6).

Упродовж перехідного періоду, зазначеного у першому параграфі цієї статті, компетентні органи мають всі необхідні наглядові повноваження, надані їм цією Директивою стосовно фінансових холдингових компаній або фінансових холдингових компаній змішаного типу, які повинні отримати дозвіл відповідно до статті 21a для цілей консолідованого нагляду.

1. Ця стаття вносить зміни до вимог статей 129 і 130 щодо перехідного періоду з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2018 року.

2. Упродовж періоду з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року:

(a) буфер консервації капіталу повинен складатися з основного капіталу першого рівня, що дорівнює 0,625% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) контрциклічний буфер капіталу конкретної установи повинен становити не більше 0,625% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

3. Упродовж періоду з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року:

(a) буфер консервації капіталу повинен складатися з основного капіталу першого рівня, що дорівнює 1,25% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) контрциклічний буфер капіталу конкретної установи повинен становити не більше 1,25% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

4. Упродовж періоду з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року:

(a) буфер консервації капіталу повинен складатися з основного капіталу першого рівня, що дорівнює 1,875% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) контрциклічний буфер капіталу конкретної установи повинен становити не більше 1,875% загальної суми зважених на ризик сум експозиції установи, обчислених відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

5. Вимога щодо плану консервації капіталу та обмежень щодо розподілюваних виплат, як зазначено у статтях 141 і 142, застосовується протягом перехідного періоду з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2018 року, якщо установи не дотримуватимуться вимоги до комбінованого буферного капіталу, беручи до уваги вимоги, встановлені у параграфах 2-4 цієї статті.

6. Держави-члени можуть встановити коротший перехідний період, ніж той, що визначено у параграфах 1-4, і, таким чином, ввести буфер консервації капіталу та контрциклічний буфер капіталу з 31 грудня 2013 року. Якщо держава-член встановлює такий коротший перехідний період, вона інформує про це відповідні сторони, у тому числі Комісію, ESRB, EBA та залучені наглядові колегії, відповідно. Інші держави-члени можуть визнати такий коротший перехідний період. Якщо інша держава-член визнає такий коротший перехідний період, вона повідомляє про це Комісію, ESRB, EBA та залучену наглядову колегію, відповідно.

7. Якщо держава-член встановлює коротший перехідний період для контрциклічного буферу капіталу, такий коротший період застосовується лише для цілей обчислених контрциклічного буферу капіталу конкретної установи установами, авторизованими у державі-члені, за яку відповідає призначений орган.

1. Комісія проводить періодичні перегляди імплементації цієї Директиви з метою забезпечення того, щоб така імплементація не призвела до явної дискримінації між установами на підставі їхньої організаційно-правової форми або форми власності.

2. До 30 червня 2016 року Комісія, у тісній співпраці з EBA, подає звіт Європейському Парламенту і Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності, стосовно положень щодо винагороди у цій Директиві та у Регламенті (ЄС) № 575/2013, після їхнього перегляду, беручи до уваги зміни на міжнародному рівні та, зокрема, стосовно:

(a) їхньої ефективності, імплементації та приведення в дію, у тому числі будь-яких прогалин, що випливають із застосування принципу пропорційності до таких положень;

(b) впливу дотримання принципу у статті 94(1)(g) стосовно:

(i) конкурентоспроможності і фінансової стабільності; та

(ii) будь-якого персоналу, що працює ефективно та фізично у дочірніх компаніях, що мають осідок за межами ЄЕП, материнських установ, що мають осідок у межах ЄЕП.

У такому перегляді необхідно враховувати, зокрема, чи принцип, визначений у статті 94(1)(g), необхідно продовжувати застосовувати до будь-якого персоналу, що охоплюється пунктом (b)(ii) першого підпараграфа.

3. З 2014 року EBA у співпраці з EIOPA та ESMA публікує піврічний звіт, що містить аналіз меж, в яких право держав-членів відноситься до зовнішніх кредитних рейтингів, для регуляторних цілей, та заходів, вжитих державами-членами для зниження такого відношення. У таких звітах повинно бути окреслено, яким чином компетентні органи виконують свої зобов’язання згідно зі статтею 77(1) та (3), і статтею 79(b). У таких звітах необхідно також окреслити ступінь наглядової конвергенції у зв’язку із зазначеним вище.

4. До 31 грудня 2014 року Комісія переглядає та звітує щодо застосування статей 108 і 109, та подає такий звіт Європейському Парламенту і Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

5. До 31 грудня 2016 року Комісія переглядає та звітує щодо результатів, досягнутих згідно зі статтею 91(11), у тому числі щодо належності практики різноманіття бенчмаркінгу, беручи до уваги всі відповідні зміни у Союзі і на міжнародному рівні, та подає такий звіт Європейському Парламенту і Раді разом із законодавчою пропозицією, за необхідності.

6. До 31 грудня 2015 року Комісія консультується з ESRB, EBA, EIOPA, ESMA та іншими відповідними сторонами стосовно ефективності механізмів обміну інформацією згідно з цією Директивою, як у звичайний час, так і в період кризи.

7. До 31 грудня 2015 року EBA переглядає та подає звіт Комісії щодо застосування цієї Директиви та Регламенту (ЄС) № 575/2013 щодо співпраці Союзу і держав-членів із третіми країнами. У такому звіті повинно бути ідентифіковано будь-які сфери, які вимагають подальшого розвитку стосовно співпраці та обміну інформацією. EBA публікує такий звіт на своєму вебсайті.

8. При отриманні доручення від Комісії, EBA вивчає, чи суб’єкти фінансового сектора, які оголошують, що вони здійснюють свою діяльність відповідно до принципів ісламського банкінгу, у достатній мірі охоплюються цією Директивою та Регламентом (ЄС) № 575/2013. Комісія переглядає звіт, підготовлений EBA, та подає законодавчу пропозицію Європейському Парламенту і Раді, якщо застосовно.

9. До 01 липня 2014 року EBA звітує Комісії щодо використання кредитними установами та корисності довгострокових операцій рефінансування центральних банків ЄСЦБ і подібних заходів підтримки фінансування центральними банком. На підставі такого звіту та після консультацій з ЄЦБ, Комісія, до 31 грудня 2014 року, подає звіт Європейському Парламенту і Раді щодо використання та корисності таких операцій рефінансування і заходів підтримки фінансування для кредитних установ, авторизованих у

Союзі, разом із законодавчою пропозицією щодо використання таких операцій рефінансування і заходів підтримки фінансування, якщо доцільно.

10. До 31 грудня 2023 року Комісія переглядає та звітує щодо імплементації та застосування наглядових повноважень, зазначених у пунктах (j) та (l) статті 104(1), та подає звіт Європейському Парламенту і Раді.

1. До 31 грудня 2013 року держави-члени ухвалюють і оприлюднюють закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви.

Держави-члени застосовують такі положення з 01 січня 2014 року.

Держави-члени передають Комісії та EBA текст основних положень національного права, яке вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви. Якщо документи, які супроводжують повідомлення про заходи транспозиції, що надаються державами-членами, є недостатніми для повного оцінювання відповідності транспонованих положень певним положенням цієї Директиви, Комісія може, за вимогою EBA, з метою виконання її завдань згідно з Регламентом (ЄС) № 1093/2010, або за своєю власною ініціативою, вимагати від держав-членів надання більш детальної інформації стосовно транспозиції та імплементації таких положень і цієї Директиви.

2. Як відступ від параграфа 1, глава 4 розділу VII застосовується з 01 січня 2016 року.