12. Якщо встановлення або повторне встановлення рівня або рівнів буферу системного ризику на будь-яку групу або підгрупу експозицій, зазначених у параграфі 5, які підпадають під дію одного або декількох буферів системного ризику, призводить до підвищення рівня комбінованого буферу системного ризику вище 5% стосовно будь-якої з таких експозицій, компетентний орган або призначений орган, залежно від випадку, запитує авторизацію Комісії до введення буферу системного ризику.
Протягом шести тижнів після отримання повідомлення, як зазначено у параграфі 9 цієї статті, ESRB надає Комісії висновок щодо того, чи вважається належним буфер системного ризику. EBA може також надати Комісії свій висновок щодо такого буферу системного ризику відповідно до статті 34(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Протягом трьох місяців після отримання повідомлення, як зазначено у параграфі 9, Комісія, з урахуванням оцінювання ESRB та EBA, якщо доцільно, та якщо він переконався, що рівень або рівні буферу системного ризику не тягнуть за собою непропорційні негативні наслідки на всю фінансову систему інших держав-членів або її частини чи Союзу в цілому, які становлять або створюють перешкоду для належного функціонування внутрішнього ринку, ухвалює акт, що дозволяє компетентному органу або призначеному органу, залежно від випадку, вжити запропонований захід.
13. Кожен компетентний орган або призначений орган, залежно від випадку, оголошує про встановлення або повторне встановлення одного або декількох рівнів буферу системного ризику шляхом публікації на відповідному вебсайті. Така публікація повинна містити принаймні таку інформацію:
(a) рівень або рівні буферу системного ризику;
(b) установи, до яких застосовується буфер системного ризику;
(c) експозиції, до яких застосовується рівень або рівні буферу системного ризику;
(d) обґрунтування для встановлення або повторного встановлення рівня або рівнів буферу системного ризику;
(e) дата, з якої установи застосовується встановлений або повторно встановлений буфер системного ризику; та
(f) назви країн, у яких експозиції, що розташовані у таких країнах, визнаються в буфері системного ризику.
Якщо публікація інформації, зазначеної у пункті (d) першого підпараграфа, може поставити під загрозу стабільність фінансової системи, така інформація не включається до публікації.
14. Якщо установа не повністю виконує вимогу, зазначену у параграфі 1 цієї статті, на неї розповсюджуватимуться обмеження щодо розподілюваних виплат, визначені у статті 141(2) і (3).
Якщо застосування обмежень щодо розподілюваних виплат призводить до незадовільного формування основного капіталу першого рівня установи з урахуванням відповідного системного ризику, компетентні органи можуть вжити додаткових заходів відповідно до статті 64.
15. Якщо компетентний орган або призначений орган, залежно від випадку, вирішує встановити буфер системного ризику на підставі експозицій, які розташовані в інших державах-членах, буфер встановлюється в рівній мірі щодо всіх експозицій, які розташовані в межах Союзу, крім випадків, коли такий буфер встановлюється для визнання рівня буферу системного ризику, встановленого іншою державою-членом відповідно до статті 134.
Стаття 134. Визнання рівня буферу системного ризику
1. Інші держави-члени можуть визнавати рівень буферу системного ризику, встановлений відповідно до статті 133, та можуть застосовувати такий рівень до установ, авторизованих на національному рівні, стосовно експозицій, що розташовані у державі-члені, яка встановлює такий рівень.
2. Якщо держави-члени визнають рівень буферу системного ризику для установ, авторизованих на національному рівні, відповідно до параграфа 1, вони повідомляють ESRB. ESRB передає такі повідомлення Комісії, EBA і державі-члену, яка встановлює такий рівень, без затримки.
3. При ухваленні рішення щодо визнання рівня буферу системного ризику відповідно до параграфа 1, держава-член повинна брати до уваги інформацію, надану державою-членом, яка встановлює такий рівень відповідно до статті 133(9) і (13).
4. Якщо держави-члени визнають рівень буферу системного ризику для установ, авторизованих на національному рівні, такий буфер системного ризику може бути кумулятивним із буфером системного ризику, що застосовується відповідно до статті 133, за умови, що такі буфери стосуються різних ризиків. Якщо такі буфери охоплюють однакові ризики, застосовується лише вищий буфер.
5. Держава-член, яка встановлює рівень буферу системного ризику відповідно до статті 133 цієї Директиви, може звернутися до ESRB із запитом надати рекомендацію, як зазначено у статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, для однієї або декількох держав-членів, які можуть визнати рівень буферу системного ризику.
Секція II
Встановлення та обчислення контрциклічних буферів капіталу
Стаття 135. Настанови ESRB щодо встановлення рівнів контрциклічних буферів
1. ESRB може надавати, у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, настанови органам, призначеним державами-членами згідно зі статтею 136(1) про встановлення рівнів контрциклічних буферів, у тому числі таке:
(a) принципи для надання настанов призначеним органам при висловленні їхнього судження щодо належного рівня контрциклічного буферу, метою яких є забезпечення того, щоб відповідні органи застосовували раціональний підхід до відповідних макроекономічних циклів, та сприяння раціональному і послідовному виробленню й ухваленню рішень у межах держав-членів;
(b) загальні настанови щодо:
(i) вимірювання та обчислення відхилення від довгострокових тенденцій співвідношення кредитів до валового внутрішнього продукту (ВВП);
(ii) обчислення орієнтирів буферу, що вимагаються статтею 136(2);
(c) настанови щодо змінних, які вказують на накопичення ризику для всієї системи, пов’язаного з періодами надмірного зростання кредитування у фінансовій системі, зокрема, відповідне співвідношення кредитів до ВВП та його відхилення від довгострокової тенденції, та щодо інших відповідних факторів, у тому числі врахування економічних змін у межах окремих секторів економіки, які необхідно враховувати при ухваленні рішень призначених органів щодо належного рівня контрциклічного буферу згідно зі статтею 136;
(d) настанови щодо змінних, у тому числі якісні критерії, які вказують на те, що буфер необхідно підтримувати, знизити або повністю звільнити.
2. При наданні рекомендації згідно з параграфом 1, ESRB повинна належним чином враховувати відмінності між державами-членами і, зокрема, специфіку держав-членів з невеликою та відкритою економікою.
3. Після надання рекомендації згідно з параграфом 1, ESRB переглядає та оновлює її, за необхідності, з урахуванням досвіду встановлення буферів згідно з цією Директивою або змін у практиці, узгодженій на міжнародному рівні.
Стаття 136. Встановлення рівнів контрциклічних буферів
1. Кожна держава-член повинна призначити орган публічної влади ("призначений орган"), відповідальний за встановлення рівня контрциклічного буферу для такої держави-члена.
2. Кожен призначений орган обчислює для кожного кварталу орієнтир буферу як орієнтира при висловленні судження стосовно встановленні рівня контрциклічного буферу відповідно до параграфа 3. Орієнтир буферу повинен ефективно відображати кредитний цикл і ризики, пов’язані з надмірним зростанням кредитування у державі-члені, та в ньому повинно бути належним чином враховано специфіку національної економіки. Він має базуватися на відхиленні співвідношення кредитів до ВВП від його довгострокової тенденції, з урахуванням, між іншим:
(a) показника зростання рівнів кредитування в межах такої юрисдикції та, зокрема, показника, що відображає зміни у співвідношенні кредитів, наданих у такій державі-члені, до ВВП;
(b) будь-яких настанов, наданих ESRB відповідно до статті 135(1)(b).
3. Будь-який призначений орган визначає інтенсивність циклічного системного ризику та доцільність рівня контрциклічного буферу для своєї держави-члена щоквартально та встановлює або коригує рівень контрциклічного буферу, за необхідності. При здійсненні цього, призначений орган враховує:
(a) орієнтир буферу, обчислений відповідно до параграфа 2;
(b) будь-які поточні настанови, надані ESRB відповідно до статті 135(1)(a), (c) і (d), та будь-які рекомендації, надані ESRB щодо встановлення рівня буферу;
(c) інші змінні, які призначений орган вважає відповідними для усунення циклічного системного ризику.
4. Рівень контрциклічного буферу, виражений у відсотках від загальної суми ризикової експозиції, обчислюваної відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, установ, які мають кредитні ризики у такій державі-члені, повинен становити між 0% та 2,5%, з калібруванням поетапно на 0,25 відсоткових пунктів або суми, кратні 0,25 відсоткових пунктів. Якщо це обґрунтовано на підставі факторів, зазначених у параграфі 3, призначений орган може встановити рівень контрциклічного буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, з метою, визначеною у статті 140(2) цієї Директиви.
5. Якщо призначений орган встановлює рівень контрциклічного буферу вище нуля на початку, або якщо, після цього, призначений орган підвищує переважний рівень контрциклічного буферу, він також повинен визначити дату, з якої установи повинні застосовувати такий підвищений буфер, в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи. Така дата повинна настати не пізніше, ніж через 12 місяців після дати оголошення про встановлення підвищеного буферу відповідно до параграфа 7. Якщо така дата настане раніше, ніж через 12 місяців після оголошення про встановлення підвищеного буферу, такий коротший строк для застосування повинен бути обґрунтований на підставі виняткових обставин.
6. Якщо призначений орган знижує чинний рівень контрциклічного буферу, незалежно від того, чи його знижено до нуля, він повинен також визначити орієнтовний період, протягом якого підвищення буферу не очікується. Проте такий орієнтовний період не покладає зобов’язання на призначений орган.
7. Кожен призначений орган щоквартально публікує принаймні таку інформацію на своєму вебсайті:
(a) застосовний рівень контрциклічного буферу;
(b) відповідне співвідношення кредитів до ВВП та його відхилення від довгострокової тенденції;
(c) орієнтир буферу, обчислений відповідно до параграфа 2;
(d) обґрунтування такого рівня буферу;
(e) при підвищенні рівня буферу, дату, з якої установи повинні застосовувати такий підвищений рівень буферу, з метою обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи;
(f) якщо дата, зазначена у пункті (e), настає раніше, ніж через 12 місяців після дати публікації згідно з цим параграфом, у посиланні на виняткові обставини необхідно обґрунтувати такий коротший строк для застосування;
(g) при зниженні рівня буферу, орієнтовний період, протягом якого підвищення рівня буферу не очікується, разом з обґрунтуванням такого періоду.
Призначені органи повинні вжити всіх належних заходів для узгодження строків такої публікації.
Призначені органи повинні повідомляти ESRB про кожну зміну рівня контрциклічного буферу та необхідну інформацію, визначену у пунктах (a)-(g) першого підпараграфа. ESRB публікує на своєму вебсайті всі такі повідомлені рівні буферу та відповідну інформацію.
Стаття 137. Визнання рівнів контрциклічного буферу понад 2,5%
1. Якщо призначений орган, відповідно до статті 136(4), або відповідний орган третьої країни встановив рівень контрциклічного буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, інші призначені органи можуть визнати такий рівень буферу в цілях обчислення установами, авторизованими на національному рівні, їхніх контрциклічних буферів капіталу конкретної установи.
2. Якщо призначений орган відповідно до параграфа 1 цієї статті визнає рівень буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, він повинен оголосити про таке визнання шляхом публікації на своєму вебсайті. Таке оголошення повинне містити принаймні таку інформацію:
(a) застосовний рівень контрциклічного буферу;
(b) державу-член або треті країни, до яких він застосовується;
(c) при підвищенні рівня буферу, дату, з якої установи, авторизовані у державі-члені призначеного органу повинні застосовувати такий підвищений рівень буферу, в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи;
(d) якщо дата, зазначена у пункті (c), настає раніше, ніж через 12 місяців після дати оголошення згідно з цим параграфом, у посиланні на виняткові обставини необхідно обґрунтувати такий коротший строк для застосування.
Стаття 138. Рекомендація ESRB щодо рівнів контрциклічного буферу третьої країни
ESRB може, відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, видати рекомендацію призначеним органам щодо належного рівня контрциклічного буферу для експозицій стосовно такої третьої країни, якщо:
(a) рівень контрциклічного буферу не встановлено і не опубліковано відповідним органом третьої країни для третьої країни ("відповідний орган третьої країни"), стосовно якої одна або декілька установ Союзу мають кредитні експозиції;
(b) ESRB вважає, що рівень контрциклічного буферу, який було встановлено та опубліковано відповідним органом третьої країни для третьої країни, є недостатнім для належного захисту установ Союзу від ризиків надмірного зростання кредитування у такій країні, або призначений орган повідомляє ESRB про те, що він вважає, що рівень буферу є недостатнім для такої мети.
Стаття 139. Рішення призначених органів щодо рівнів контрциклічного буферу третьої країни
1. Ця стаття застосовується незалежно від того, чи ESRB видав рекомендацію призначеним органам, як зазначено у статті 138.
2. За обставин, зазначених у пункті (a) статті 138, призначені органи можуть встановлювати рівень контрциклічного буферу, який установи, авторизовані на національному рівні, повинні застосовувати в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи.
3. Якщо рівень контрциклічного буферу встановлено та опубліковано відповідним органом третьої країни для третьої країни, призначений орган може встановити інший рівень буферу для такої третьої країни в цілях обчислення установами, авторизованими на національному рівні, їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи, якщо вони обґрунтовано вважатимуть, що рівень буферу, встановлений відповідним органом третьої країни, є недостатнім для належного захисту таких установ від ризиків надмірного зростання кредитування у такій країні.
При здійсненні повноваження згідно з першим підпараграфом, призначений орган не повинен встановлювати рівень контрциклічного буферу нижче рівня, встановленого відповідним органом третьої країни, крім випадків, коли такий рівень буферу перевищує 2,5%, виражений у відсотках від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, установ, які мають кредитні експозиції у такій третій країні.
Для досягнення узгодженості щодо встановлення буферу для третіх країн, ESRB може надати рекомендації щодо такого встановлення.
4. Якщо призначений орган встановлює рівень контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до параграфа 2 або 3, який підвищує чинний застосовний рівень контрциклічного буферу, призначений орган повинен визначити дату, з якої установи, авторизовані на національному рівні, повинні застосовувати такий рівень буферу, в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи. Така дата повинна настати не пізніше, ніж через 12 місяців з дати оголошення рівня буферу відповідно до параграфа 5. Якщо така дата настане раніше, ніж через 12 місяців після оголошення про встановлення рівня буферу, такий коротший строк для застосування повинен бути обґрунтований на підставі виняткових обставин.
5. Призначені органи публікують будь-яку інформацію про встановлення рівня контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до параграфа 2 або 3 на їхніх вебсайтах, і вона повинна включати таку інформацію:
(a) рівень контрциклічного буферу і третю країну, до якої він застосовується;
(b) обґрунтування такого рівня буферу;
(c) при встановленні рівня буферу вище нуля на початку або його підвищенні, дату, з якої установи повинні застосовувати такий підвищений рівень буферу, в цілях обчислення їхнього контрциклічного буферу капіталу конкретної установи;
(d) якщо дата, зазначена у пункті (c), настає раніше, ніж через 12 місяців після дати публікації інформації про встановлення рівня буферу згідно з цим параграфом, у посиланні на виняткові обставини необхідно обґрунтувати такий коротший строк для застосування.
Стаття 140. Обчислення рівнів контрциклічного буферу капіталу конкретної установи
1. Рівень контрциклічного буферу капіталу конкретної установи повинен складатися із середньозваженого значення рівнів контрциклічного буферу, які застосовуються у юрисдикціях, в яких розташовані відповідні кредитні експозиції установи, або застосовуються в цілях цієї статті на підставі статті 139(2) або (3).
Держави-члени повинні вимагати від установ, для обчислення середньозваженого значення, зазначеного у першому підпараграфі, застосовувати до кожного застосовного рівня контрциклічного буферу її загальні вимоги до власних коштів щодо кредитного ризику, визначеного відповідно до розділів II і IV частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013, що стосується відповідних кредитних експозицій на відповідній території, розділені на її загальні вимоги до власних коштів щодо кредитного ризику, який стосується усіх з його відповідних кредитних експозицій.
2. Якщо, відповідно до статті 136(4), призначений орган встановлює рівень контрциклічного буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, держави-члени повинні забезпечити, щоб наведені нижче рівні буферу застосовувалися до відповідних кредитних експозицій, що розташовані у державі-члені такого призначеного органу ("держава-член A") в цілях обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1, у тому числі, у відповідних випадках, в цілях обчислення елементу консолідованого капіталу, що стосується відповідної установи:
(a) установи, авторизовані на національному рівні, повинні застосовувати такий рівень буферу понад 2,5% від загальної суми ризикової експозиції;
(b) установи, авторизовані в іншій державі-члені, повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу у розмірі 2,5% від загальної суми ризикової експозиції, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, не визнав рівень буферу понад 2,5% відповідно до статті 137(1);
(c) установи, авторизовані в іншій державі-члені, повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу, встановлений призначеним органом держави-члена А, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, визнав рівень буферу відповідно до статті 137.
3. Якщо рівень контрциклічного буферу, встановлений відповідним органом третьої країни для третьої країни, перевищує 2,5% загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, держави-члени повинні забезпечити, щоб наведені нижче рівні буферу застосовувалися до відповідних кредитних експозицій, що розташовані в такій третій країні, в цілях обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1, у тому числі, у відповідних випадках, в цілях обчислення елементу консолідованого капіталу, що стосується відповідної установи:
(a) установи повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу в розмірі 2,5% від загальної експозиції до ризику, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, не визнав рівень буферу понад 2,5% відповідно до статті 137(1);
(b) установи повинні застосовувати рівень контрциклічного буферу, встановлений відповідним органом третьої країни, якщо призначений орган у державі-члені, в якій їх авторизовано, визнав рівень буферу відповідно до статті 137.
4. Відповідні кредитні експозиції повинні включати всі такі класи експозицій, окрім тих, які зазначено у пунктах (a)-(f) статті 112 Регламенту (ЄС) № 575/2013, які підпадають під дію:
(a) вимог до власних коштів щодо кредитного ризику згідно з розділом II частини третьої зазначеного Регламенту;
(b) якщо експозиція враховується у торговому портфелі, вимоги до власних коштів щодо конкретного ризику згідно з главою 2 розділу IV частини третьої зазначеного Регламенту або додаткового ризику дефолту та міграційного ризику згідно з главою 5 частини третьої розділу IV зазначеного Регламенту;
(c) якщо експозиція становить сек’юритизацію, вимог до власних коштів згідно з главою 5 розділу II частини третьої зазначеного Регламенту.
5. Установи повинні ідентифікувати географічне розташування відповідної кредитної експозиції згідно з регуляторними технічними стандартами, ухваленими відповідно до параграфа 7.
6. Для цілей обчислення, що вимагається згідно з параграфом 1:
(a) рівень контрциклічного буферу для держави-члена застосовується з дати, визначеної в інформації, опублікованій відповідно до статті 136(7)(e) або статті 137(2)(c), якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;
(b) відповідно до пункту (c), рівень контрциклічного буферу для третьої країни застосовуватиметься через 12 місяців після дати, в яку відповідний орган третьої країни оголосив про зміну рівня буферу, незалежно від того, чи такий орган вимагає від установ, створених у такій третій країні, застосовувати таку зміну протягом коротшого періоду, якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;
(c) якщо призначений орган держави-члена розташування головного офісу установи встановлює рівень контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до статті 139(2) або (3), або визнає рівень контрциклічного буферу для третьої країни відповідно до статті 137, такий рівень буферу застосовується з дати, визначеної в інформації, опублікованій відповідно до статті 139(5)(c) або статті 137(2)(c), якщо дія такого рішення полягає у підвищенні рівня буферу;
(d) рівень контрциклічного буферу застосовується негайно, якщо дія такого рішення полягає у зниженні рівня буферу.
Для цілей пункту (b), зміна рівня контрциклічного буферу для третьої країни вважається оголошеною в дату її публікації відповідним органом третьої країни відповідно до застосовних національних норм.
7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення методу ідентифікації географічного розташування відповідних кредитних експозицій, зазначених у параграфі 5.
EBA подає Комісії такі проекти регуляторних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Секція III
Заходи з консервації капіталу
Стаття 141. Обмеження щодо розподілюваних виплат
1. Установа, яка дотримується вимоги до комбінованого буферного капіталу, не повинна здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня у випадку, якщо це призведе до зменшення її основного капіталу першого рівня до рівня, коли вимога до комбінованого буферного капіталу вже не виконуватиметься.
2. Установа, яка не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, обчислює максимальну розподілювану суму (MDA) відповідно до параграфа 4 та повідомляє про це компетентний орган.
Якщо застосовується перший підпараграф, установа не повинна здійснювати жодну із зазначених нижче дій до того, як вона обчислить MDA:
(a) здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня;
(b) створювати зобов’язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов’язання щодо сплати було створено у той час, коли установа не виконувала вимогу до комбінованого буферного капіталу; або
(c) здійснювати платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.
3. Якщо установа не виконує або перевищує вимогу до комбінованого буферного капіталу, вона не повинна здійснювати розподіл більше, ніж на суму MDA, обчислену відповідно до параграфа 4, шляхом здійснення будь-якої дії, зазначеної у пунктах (a), (b) і (c) другого підпараграфа параграфа 2.
4. Установи обчислюють MDA шляхом множення суми, обчисленої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. MDA зменшують на будь-яку суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2.
5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:
(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пункті (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті;
плюс
(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2 ) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених у результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті;
мінус
(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якби суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були утримані.
6. Коефіцієнт визначають таким чином:
(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання будь-яких з вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної суми ризикової експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;
(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання будь-яких з вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;
(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;
(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний установою, який не використовується для виконання вимог до власних коштів, встановлених у пунктах (a), (b) і (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу, як визначено в пункті (a) статті 104(1) цієї Директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, обчисленої відповідно до статті 92(3) зазначеного Регламенту, розташований у межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6.
Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу обчислюють таким чином:
де:
Qn = порядковий номер відповідного квартиля.
7. Обмеження, що накладаються цією статтею, застосовуються лише до платежів, які призводять до зниження основного капіталу першого рівня, або до зниження прибутків, та якщо тимчасове зупинення платежу або несплата не становить випадок дефолту або умову для ініціювання провадження відповідно до порядку виконання зобов’язань при неплатоспроможності, що застосовується до установи.
8. Якщо установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу та має намір розподілити будь-який з її прибутків, що підлягають розподілу, або здійснити дію, зазначену у пунктах (a), (b) і (c) другого підпараграфа параграфа 2, вона повинна повідомити компетентний орган про це та надати таку інформацію:
(a) сума капіталу, що підтримується установою, розділена таким чином:
(i) основний капітал першого рівня,
(ii) додатковий капітал першого рівня,
(iii) капітал другого рівня;
(b) сума її проміжних та річних прибутків;
(c) MDA, обчислена відповідно до параграфа 4;
(d) сума прибутків, що підлягають розподілу, які вона має намір розподілити між зазначеним нижче:
(i) виплата дивідендів,
(ii) викуп акцій,
(iii) платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня,
(iv) виплата змінної винагороди або дискреційної пенсії, або шляхом створення нового зобов’язання щодо сплати, або сплати відповідно до зобов’язання щодо сплати, створеного у той час, коли установа не виконувала вимоги до комбінованого буферного капіталу.
9. Установи повинні підтримувати механізми для забезпечення того, щоб суму прибутків, що підлягають розподілу, та суму MDA було обчислено точно, та повинні мати змогу продемонструвати таку точність компетентному органу за вимогою.
10. Для цілей параграфів 1 і 2, розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня повинен включати таке:
(a) виплата дивідендів у грошовій формі;
(b) розподіл повністю або частково оплачених преміальних акцій або інших інструментів капіталу, зазначених у статті 26(1)(a) Регламенту (ЄС) № 575/2013;
(c) викуп або купівля установою її власних акцій або інших інструментів капіталу, зазначених у статті 26(1)(a) згаданого Регламенту;
(d) повернення сум, сплачених у зв’язку з інструментами капіталу, зазначеними у статті 26(1)(a) згаданого Регламенту;
(e) розподіл сум, зазначених у пунктах (b)-(e) статті 26 (1) згаданого Регламенту.
Стаття 141а. Недотримання вимоги до комбінованого буферного капіталу
Вважатиметься, що установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу для цілей статті 141, якщо вона не має власних коштів у розмірі та якості, що вимагається для виконання одночасно вимоги до комбінованого буферного капіталу і кожної із зазначених нижче вимог у:
(a) пункті (a) статті 92 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви;
(b) пункті (b) статті 92 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви;
(c) пункті (c) статті 92 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та додаткової вимоги до власних коштів, що охоплює інші ризики, крім ризику надмірного левериджу згідно з пунктом (a) статті 104(1) цієї Директиви.
Стаття 142. План консервації капіталу
1. Якщо установа не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, вона повинна підготувати план консервації капіталу та подати його компетентному органу не пізніше, ніж через п’ять робочих днів після того, як вона встановила, що не виконує таку вимогу, крім випадків, коли компетентний орган надає дозвіл на довшу затримку до 10 днів.
Компетентні органи надають такі дозволи лише на підставі окремої ситуації установи та з урахуванням масштабу і складності діяльності установи.
2. План консервації капіталу повинен включати таку інформацію:
(a) кошториси доходів і видатків та прогнозний баланс;
(b) заходи для підвищення коефіцієнтів достатності капіталу установи;
(c) план і строк для збільшення власних коштів з метою повного дотримання вимоги до комбінованого буферного капіталу;
(d) будь-яку іншу інформацію, яку компетентний орган вважає необхідною для проведення оцінювання, що вимагається відповідно до параграфа 3.
3. Компетентний орган оцінює план консервації капіталу та затверджує план лише у разі, якщо він вважатиме, що план, у разі його виконання, обґрунтовано зможе посприяти консервації або збільшенню достатнього капіталу, щоб надати можливість установі дотримуватися вимог до комбінованого буферного капіталу протягом періоду, який компетентний орган вважає доцільним.
4. Якщо компетентний орган не затверджує план консервації капіталу відповідно до параграфа 3, він встановлює одну або обидві із зазначених нижче вимог:
(a) вимагає від установи збільшити власні кошти до встановлених рівнів у межах встановлених строків;
(b) здійснює свої повноваження згідно зі статтею 102 щодо встановлення більш суворих обмежень щодо розподілюваних виплат, ніж ті, що встановлюються статтею 141.
РОЗДІЛ VIII
РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ КОМПЕТЕНТНИМИ ОРГАНАМИ
Стаття 143. Загальні вимоги щодо розкриття інформації
1. Компетентні органи публікують таку інформацію:
(a) тексти законів, підзаконних нормативно-правових актів, адміністративних правил та загальних настанов, ухвалених у їхній державі-члені у сфері пруденційного регулювання;
(b) спосіб здійснення можливих варіантів та дискреційних прав, доступних у праві Союзу;
(c) загальні критерії та методології, які вони використовують при перегляді та оцінюванні, як зазначено у статті 97, у тому числі критерії для застосування принципу пропорційності, як зазначено у статті 97(4);
(d) без обмеження положень, викладених у секції II глави 1 розділу VII цієї Директиви і статей 54 та 58 Директиви 2004/39/ЄС, узагальнені статистичні дані про ключові аспекти впровадження пруденційного режиму у кожній державі-члені, у тому числі кількість і природу наглядових заходів, вжитих відповідно до статті 102(1)(a), та адміністративних санкцій, накладених відповідно до статті 65.
2. Інформація, опублікована відповідно до параграфа 1, повинна бути достатньою, щоб надати змогу коректного порівняння підходів, ухвалених компетентними органами різних держав-членів. Інформація, що розкривається, публікується відповідно до загального формату та регулярно оновлюється.
Інформація, що розкривається, повинна бути доступною за єдиним електронним розташуванням.
3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення формату, структури, змісту і дати щорічної публікації інформації, зазначеної у параграфі 1.
EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 144. Спеціальні вимоги до розкриття інформації
1. Для цілей частини п’ятої Регламенту (ЄС) № 575/2013, компетентні органи публікують таку інформацію:
(a) загальні критерії та методології, ухвалені для перевірки відповідності статтям 405-409 Регламенту (ЄС) № 575/2013;
(b) без обмеження положень, викладених у секції II глави 1 розділу VII, стислий опис результатів перегляду в порядку нагляду та опис заходів, введених у випадках невідповідності статтям 405-409 Регламенту (ЄС) № 575/2013, що визначаються на щорічній основі.
2. Компетентний орган держави-члена, що здійснює дискреційні права, встановлені у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, публікує таку інформацію:
(a) критерії, які він застосовує для визначення того, що відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов’язань;
(b) кількість материнських установ, які отримують переваги від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та кількість установ, які створюють дочірні компанії у третій країні;
(c) в сукупності для держави-члена:
(i) загальна сума власних коштів на консолідованій основі материнської установи у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;
(ii) відсоток загальних власних коштів на консолідованій основі материнських установ у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;
(iii) відсоток загальних власних коштів, що вимагаються згідно зі статтею 92 зазначеного Регламенту, на консолідованій основі материнських установ у державі-члені, яка користується перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 7(3) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні.
3. Компетентний орган, що здійснює дискреційні права, встановлені у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, публікує всю таку інформацію:
(a) критерії, які він застосовує для визначення того, що відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або виплати зобов’язань;
(b) кількість материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та кількість таких материнських установ, які створюють дочірні компанії у третій країні;
(c) в сукупності для держави-члена:
(i) загальна сума власних коштів материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;
(ii) відсоток загальних власних коштів материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні;
(iii) відсоток загальних власних коштів, що вимагаються згідно зі статтею 92 Регламенту (ЄС) № 575/2013, материнських установ, які користуються перевагами від здійснення дискреційних прав, встановлених у статті 9(1) зазначеного Регламенту, представлених власними коштами, які утримуються в дочірніх компаніях у третій країні.
РОЗДІЛ IX
ДЕЛЕГОВАНІ ТА ІМПЛЕМЕНТАЦІЙНІ АКТИ
Стаття 145. Делеговані акти
Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 148 стосовно такого:
(a) роз’яснення термінів та означень, визначених у статті 3 і статті 128, для забезпечення однакового застосування цієї Директиви;
(b) роз’яснення термінів та означень, визначених у статті 3 і статті 128, для врахування, при застосуванні цієї Директиви, змін на фінансових ринках;
(c) узгодженості термінології і структури термінів та означень, визначених у статті 3, відповідно до подальших актів щодо установ і суміжних питань;
(d) коригування сум, зазначених у статті 31(1), для врахування змін у європейському індексі споживчих цін, який публікує Євростат, у відповідності та одночасно з коригуваннями, внесеними згідно зі статтею 4(7) Директиви 2002/92/ЄС;
(e) розширення змісту переліку, наведеного у статтях 33 та 34 і визначеного в додатку I, або адаптації термінології, що використовується у згаданому переліку, для врахування змін на фінансових ринках;
(f) ідентифікації сфер, у яких компетентні органи повинні обмінюватися інформацією, як визначено у статті 50;
(g) коригування положень, визначених у статтях 76-88 і статті 98, для врахування змін на фінансових ринках (зокрема, нових фінансових продуктів), або в бухгалтерських стандартах або вимогах, в яких враховано право Союзу, або стосовно конвергенції наглядової практики;
(h) відстрочення зобов’язань щодо розкриття інформації відповідно до другого підпараграфа статті 89(3), якщо у звіті Комісії, поданому згідно з першим підпараграфом зазначеного параграфа, вказано значні негативні наслідки;
(i) коригування критеріїв, визначених у статті 23(1), для врахування майбутніх змін і забезпечення однакового застосування цієї Директиви.
Стаття 146. Імплементаційні акти
Відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 147(2), зміна суми початкового капіталу, передбаченого у статті 12 і розділі IV, для врахування змін в економічній та монетарній сфері, ухвалюється імплементаційним актом.
Стаття 147. Європейський банківський комітет
1. Для ухвалення імплементаційних актів, Комісії надає допомогу Європейський банківський комітет. Такий комітет означає комітет у розумінні статті 3(2) Регламенту (ЄС) № 182/2011.
2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.
Стаття 148. Здійснення делегованих повноважень
1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії на умовах, встановлених у цій статті.
2. Делеговані повноваження, зазначені у статті 145, надано на невизначений період з 17 липня 2013 року.
3. Європейський Парламент або Рада можуть у будь-який час відкликати делеговані повноваження, зазначені у статті 145. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.
4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.
5. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтею 145, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом тримісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий строк продовжують іще на три місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.
Стаття 149. Заперечення проти регуляторних технічних стандартів
Якщо Комісія ухвалює регуляторний технічний стандарт відповідно до цієї Директиви, який є таким самим, як і проект регуляторного технічного стандарту, поданого EBA, період, протягом якого Європейський Парламент та Рада можуть висунути заперечення проти такого нормативно-технічного стандарту, повинний становити один місяць від дати повідомлення. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують ще на один місяць. Як відступ від другого підпараграфа статті 13(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, період, протягом якого Європейський Парламент або Рада може висунути заперечення проти такого нормативно-технічного стандарту, може бути продовжений ще на один місяць, якщо доцільно.
РОЗДІЛ X
ЗМІНИ ДО ДИРЕКТИВИ 2002/87/ЄС
( Див. текст )
Стаття 150. Зміни до Директиви 2002/87/ЄС
( Див. текст )
Внести до статті 21а Директиви 2002/87/ЄС такі зміни:
(a) пункт (a) параграфа 2 вилучити;
(b) параграф 3 викласти у такій редакції:
"3. Для забезпечення узгодженого застосування методів обчислення, перелічених у частині II додатка I цієї Директиви, у поєднанні зі статтею 49(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 і статтею 228(1) Директиви 2009/138/ЄС, проте без обмеження статті 6(4) цієї Директиви, ЄКА, через Спільний комітет, розробляють проекти регуляторних технічних стандартів стосовно статті 6(2) цієї Директиви.
ЄКА подає такі проекти регуляторних технічних стандартів Комісії за п’ять місяців до дати застосування, зазначеної у статті 309(1) Директиви 2009/138/ЄС.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.".
РОЗДІЛ XI
ПЕРЕХІДНІ ТА ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
ГЛАВА 1
Перехідні положення стосовно нагляду за установами, які користуються правами на свободу підприємницької діяльності та свободу надання послуг
Стаття 151. Сфера застосування
1. Положення цієї глави застосовуються замість статей 40, 41, 43, 49, 50 та 51 до дати, коли вимога щодо покриття ліквідності стане застосовною відповідно до делегованого акта, ухваленого згідно зі статтею 460 Регламенту (ЄС) № 575/2013.
2. Для забезпечення того, щоб етапність наглядових механізмів щодо ліквідності повністю узгоджувалася з розробкою єдиних правил щодо ліквідності, Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 145, із перенесенням дати, зазначеної у параграфі 1, на строк до двох років, якщо єдині правила щодо ліквідності не було введено у Союзі через те, що міжнародні стандарти щодо нагляду за ліквідністю ще не узгоджено в дату, зазначену у параграфі 1 цієї статті.
Стаття 152. Вимоги щодо звітування
Держави-члени ведення діяльності можуть, для статистичних цілей, вимагати, щоб всі кредитні установи, які мають філії в межах їхніх територій, звітували періодично про їхню діяльність у таких державах-членах ведення діяльності перед компетентними органами таких держав-членів ведення діяльності.
При виконанні обов’язків, покладених на них згідно зі статтею 156 цієї Директиви, держави-члени ведення діяльності можуть вимагати, щоб філії кредитних установ з інших держав-членів надавали таку саму інформацію, яку вони вимагають від національних кредитних установ з такою метою.
Стаття 153. Заходи, яких вживають компетентні органи держави-члена розташування головного офісу стосовно діяльності, яка здійснюється у державі-члені ведення діяльності
1. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності встановили, що кредитна установа, у якої є філія або яка надає послуги на території такої держави-члена, не дотримується правових положень, ухвалених у такій державі-члені відповідно до цієї Директиви, що стосуються повноважень компетентних органів держави-члена ведення діяльності, такі органи повинні вимагати від відповідної кредитної установи вжити заходів для припинення такого недотримання.
