Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/399 від 9 березня 2016 року про Кодекс Союзу щодо правил, які регулюють рух осіб через кордони (Шенгенський кодекс про кордони)

1. Держави-члени, які не застосовують статтю 22 на своїх спільних сухопутних кордонах, можуть до дати застосування вказаної статті спільно контролювати такі спільні кордони, і в такому разі особу можуть зупинити лише один раз для проведення перевірок на в’їзді та виїзді, без обмеження індивідуальної відповідальності держав-членів, що виникає на підставі статей 7-14.

З такою метою держави-члени можуть укладати двосторонні угоди між собою.

2. Держави-члени інформують Комісію про будь-які угоди, укладені відповідно до параграфа 1.

Конкретні правила, визначені в додатку VI, застосовують до перевірок на різних типах кордонів та різних транспортних засобів, які використовують для перетинання кордону у пунктах пропуску через кордон.

Такі конкретні правила можуть містити відступи від статей 5 та 6 і статей 8-14.

1. Конкретні правила, визначені в додатку VII, застосовують до таких категорій осіб:

(a) глав держав та членів їхньої делегації (їхніх делегацій);

(b) пілотів повітряних суден та інших членів екіпажу;

(c) моряків;

(d) власників дипломатичних, офіційних або службових паспортів та членів міжнародних організацій;

(e) транскордонних працівників;

(f) неповнолітніх;

(g) рятувальних служб, поліцейських і пожежних бригад та прикордонників;

(h) працівників на морських установках.

Такі конкретні правила можуть містити відступи від статей 5 та 6 і статей 8-14.

2. Держави-члени надсилають Комісії зразки карт, виданих їхніми міністерствами закордонних справ акредитованим членам дипломатичних місій і консульських представництв та членам їхніх сімей згідно зі статтею 39.

1. У разі зазначення у звіті про оцінювання, підготовленому відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 1053/2013, серйозних недоліків у здійсненні контролю зовнішніх кордонів та для забезпечення відповідності рекомендаціям, указаним у статті 15 вказаного Регламенту, Комісія, шляхом ухвалення імплементаційного акта, може рекомендувати оціненій державі-члену вжити певних конкретних заходів, які можуть охоплювати один чи обидва з таких заходів:

(a) ініціювати розміщення європейських прикордонних загонів відповідно до Регламенту (ЄС) № 2007/2004;

(b) подати Агентству свої стратегічні плани на основі оцінки ризику, у тому числі інформації про розміщення персоналу й обладнання, для отримання його висновку.

Такий імплементаційний акт ухвалюють згідно з процедурою вивчення, згаданою у статті 38 (2).

2. Комісія регулярно інформує комітет, створений відповідно до статті 38 (1), про прогрес у реалізації заходів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, та його вплив на виявлені недоліки.

Вона також інформує Європейський Парламент і Раду.

3. Якщо у звіті про оцінювання, вказаному в параграфі 1, встановлено, що оцінена держава-член серйозно нехтує своїми обов’язками і тому повинна відзвітувати про виконання відповідного плану дій протягом трьох місяців згідно зі статтею 16 (4) Регламенту (ЄС) № 1053/2013, та, якщо після завершення такого тримісячного періоду Комісія виявляє, що ситуація триває, вона може розпочати застосування процедури, передбаченої у статті 29 цього Регламенту, якщо для цього виконано всі умови.

Внутрішні кордони можна перетинати у будь-якому пункті без проведення перевірки осіб на кордоні, незалежно від їхнього громадянства.

Відсутність прикордонного контролю на внутрішніх кордонах не впливає на:

(a) виконання поліцейських повноважень компетентними органами держав-членів згідно з національним правом, якщо виконання таких повноважень не має сили, еквівалентної силі перевірок на кордоні; це положення також застосовують у прикордонних зонах. У розумінні першого речення, виконання поліцейських повноважень не можуть, зокрема, вважати еквівалентним виконанню перевірок на кордоні, якщо поліцейські заходи:

(i) не мають за ціль прикордонний контроль;

(ii) ґрунтуються на загальній інформації і досвіді поліції щодо можливих загроз громадській безпеці та мають на меті, зокрема, боротьбу з транскордонною злочинністю;

(iii) розроблено й реалізовано в такий спосіб, який чітко відрізняється від способу проведення систематичних перевірок осіб на зовнішніх кордонах;

(iv) здійснюють на основі вибіркових перевірок;

(b) перевірки безпеки щодо осіб, які виконують компетентні органи в портах і аеропортах відповідно до права кожної держави-члена, працівники порту чи аеропорту або перевізники, за умови, що такі перевірки виконують щодо осіб, які подорожують територією держави-члена;

(c) можливість держави-члена передбачити в законі обов’язок мати або носити із собою документи;

(d) можливість держави-члена передбачити в законі обов’язок громадян третіх країн повідомляти про їх присутність на її території відповідно до положень статті 22 Конвенції про реалізацію Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року між урядами держав Економічного союзу Бенілюкс, Федеративної Республіки Німеччина і Французької Республіки про поступове скасування перевірок на їхніх спільних кордонах ("Шенгенська конвенція").

Держави-члени повинні усувати всі перешкоди для безперебійного потоку руху в пунктах пропуску для автомобільного сполучення на внутрішніх кордонах, зокрема будь-яке обмеження швидкості, підставою для яких не є виключно міркування безпеки на дорозі.

Водночас держави-члени повинні бути готовими забезпечити наявність матеріально-технічної бази для проведення перевірок на випадок відновлення контролю на внутрішніх кордонах.

1. Якщо на території без внутрішнього прикордонного контролю існує серйозна загроза публічній політиці або внутрішній безпеці у державі-члені, така держава-член може як виняток відновити прикордонний контроль на всіх своїх внутрішніх кордонах або їхніх окремих ділянках на обмежений період до 30 днів або на час передбачуваного існування такої серйозної загрози, якщо він перевищує 30 днів. Обсяг і тривалість тимчасового відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах не повинні перевищувати строго необхідних для усунення такої серйозної загрози обсягу й тривалості.

2. Прикордонний контроль на зовнішніх кордонах відновлюють лише як крайній захід і відповідно до статей 27, 28 та 29. Критерії, вказані відповідно у статтях 26 та 30, беруть до уваги в кожному випадку розгляду рішення про відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах згідно зі статтями 27, 28 або 29 відповідно.

3. Якщо тривалість серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці у державі-члені перевищує період, передбачений у параграфі 1 цієї статті, така держава-член може продовжувати прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, беручи до уваги критерії, вказані у статті 26, та відповідно до статті 27, на тих самих підставах, які вказані у параграфі 1 цієї статті, та беручи до уваги будь-які нові елементи, на поновлювані періоди до 30 днів.

4. Загальний період, протягом якого прикордонний контроль відновлюють на внутрішніх кордонах, у тому числі будь-яке продовження, передбачене згідно з параграфом 3 цієї статті, не повинен перевищувати шести місяців. За виняткових обставин, як указано в статті 29, такий загальний період може бути подовжено щонайбільше до двох років відповідно до параграфа 1 вказаної статті.

Якщо держава-член вирішує, як крайній захід, тимчасово відновити прикордонний контроль на одному чи декількох зі своїх внутрішніх кордонів або на окремих його ділянках або вирішує продовжити період такого відновлення відповідно до статті 25 або статті 28 (1), вона повинна оцінити ступінь вірогідності належного усунення в результаті такого заходу загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці та оцінити пропорційність заходу такій загрозі. Під час виконання такого оцінювання держава-член повинна взяти до уваги, зокрема, таке:

(a) імовірний вплив будь-яких загроз її публічній політиці чи внутрішній безпеці, у тому числі терористичних інцидентів чи загроз, у тому числі таких, які становить організована злочинність;

(b) імовірний вплив такого заходу на вільний рух осіб територією без контролю внутрішніх кордонів.

1. Якщо держава-член планує відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах відповідно до статті 25, вона повідомляє інші держави-члени та Комісію щонайпізніше за чотири тижні до запланованого відновлення або у коротший період, якщо про обставини, які спричинили необхідність відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах, стало відомо менше ніж за чотири тижні до запланованого відновлення. Для цього держава-член надає таку інформацію:

(a) причини запропонованого відновлення, у тому числі релевантні дані, які детально описують події, що становлять серйозну загрозу її публічній політиці або внутрішній безпеці;

(b) сферу застосування запропонованого відновлення із зазначенням ділянки або ділянок внутрішніх кордонів, на яких потрібно відновити прикордонний контроль;

(c) назви уповноважених пунктів пропуску;

(d) дату і тривалість запланованого відновлення;

(e) у відповідних випадках заходи, які необхідно вжити іншим державам-членам.

Двоє або більше держав-членів можуть спільно надіслати повідомлення відповідно до першого підпараграфа.

За необхідності Комісія може вимагати додаткову інформацію від відповідної держави-члена (відповідних держав-членів).

2. Інформацію, згадану в параграфі 1, подають Європейському Парламенту і Раді у той самий час, коли її повідомляють іншим державам-членам і Комісії згідно з указаним параграфом.

3. Держави-члени, які надсилають повідомлення згідно з параграфом 1, можуть, за необхідності та відповідно до національного права, вирішити засекретити частини інформації.

Таке засекречення не повинне унеможливлювати надання Комісією інформації Європейському Парламенту. Передавання й опрацювання інформації і документів, які передаються Європейському Парламенту згідно з цією статтею, відбувається згідно з правилами передавання й опрацювання секретної інформації, застосовними між Європейським Парламентом і Комісією.

4. Після надіслання державою-членом повідомлення згідно з параграфом 1 та з метою консультування, передбаченого в параграфі 5, Комісія або будь-яка інша держава-член можуть, без обмеження статті 72 ДФЄС, надати висновок.

Якщо на основі інформації, яка міститься у повідомленні, або будь-якої додаткової отриманої Комісією інформації Комісія має сумніви щодо необхідності чи пропорційності запланованого відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах або вважає, що було б доцільним отримати консультацію щодо певного аспекту повідомлення, вона надає висновок про це.

5. Щодо інформації, зазначеної в параграфі 1, та будь-яких висновків Комісії чи держави-члена згідно з параграфом 4 повинні проводити консультації, у тому числі, залежно від випадку, спільні зустрічі між державами-членами, які планують відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, іншими державами-членами, особливо тими, на

які безпосередньо впливають такі заходи, і Комісією з метою організації, залежно від випадку, взаємної співпраці між державами-членами та вивчення пропорційності заходів до подій, які призвели до відновлення прикордонного контролю та загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці.

6. Консультація, згадана в параграфі 5, повинна відбутися щонайменше за десять днів до запланованої дати відновлення прикордонного контролю.

1. Якщо в державі-члені існує серйозна загроза публічній політиці або внутрішній безпеці, яка вимагає негайного реагування, відповідна держава-член може як виняток негайно відновити прикордонний контроль на внутрішніх кордонах на обмежений період до десяти днів.

2. Якщо держава-член відновлює прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, вона одночасно повідомляє про це інші держави-члени та Комісію та надає інформацію, згадану в статті 27 (1), у тому числі причини, які обґрунтовують використання процедури, визначеної у цій статті. Комісія може надавати іншим державам-членам консультації відразу після отримання такого повідомлення.

3. Якщо тривалість серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці перевищує період, передбачений у параграфі 1 цієї статті, така держава-член може вирішити продовжувати прикордонний контроль на внутрішніх кордонах на поновлювані періоди до 20 днів. Вчиняючи так, відповідна держава-член повинна брати до уваги критерії, згадані у статті 26, у тому числі оновлену оцінку необхідності та пропорційності заходу, та будь-які нові елементи.

У разі такого продовження положення статті 27 (4) та(5) застосовують mutatis mutandis, а консультацію проводять без зволікань після повідомлення Комісії та держав-членів про рішення щодо продовження.

4. Без обмеження статті 25 (4), загальний період, протягом якого прикордонний контроль відновлюють на внутрішніх кордонах, з урахуванням початкового періоду згідно з параграфом 1 цієї статті та всіх продовжень згідно з параграфом 3 цієї статті не повинен перевищувати двох місяців.

5. Комісія без зволікань інформує Європейський Парламент про повідомлення, надані відповідно до цієї статті.

1. За виняткових обставин, за яких виникає загроза загальному функціонуванню території без внутрішнього прикордонного контролю внаслідок систематичних серйозних недоліків, пов’язаних із зовнішнім прикордонним контролем, як зазначено в статті 21цього Регламенту, або внаслідок невиконання державою-членом рішення, згаданого у статті 19 (1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2016/1624 (- 14), і оскільки такі обставини є серйозною загрозою публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю або на окремих її частинах, прикордонний контроль на внутрішніх кордонах може бути відновлено відповідно до параграфа 2 цієї статті на період до шести місяців. Зазначений період може бути продовжено на період до шести місяців не більше трьох разів, якщо виняткові обставини тривають.

2. Як крайній захід та як захід для захисту спільних інтересів на території без внутрішнього прикордонного контролю, якщо всі інші заходи, зокрема ті, що згадані у статті 21 (1), не є дієвими у зменшенні виявленої серйозної загрози, Рада може рекомендувати одній або декільком державам-членам ухвалити рішення про відновлення прикордонного контролю на всіх внутрішніх кордонах або на їхніх певних ділянках. Рекомендація Ради повинна ґрунтуватися на пропозиції Комісії. Держави-члени можуть звернутися до Комісії з проханням подати таку пропозицію Раді для надання рекомендації.

У своїй рекомендації Рада щонайменше зазначає інформацію, згадану в статті 27 (1) (а)-(е).

Рада може рекомендувати продовження відповідно до умов і процедури, визначених у цій статті.

Перед відновленням прикордонного контролю на всіх внутрішніх кордонах або їхніх окремих ділянках згідно з цим параграфом держава-член повідомляє про це інші держави-члени, Європейський Парламент і Комісію.

3. Якщо держава-член не виконує рекомендації, згаданої в параграфі 2, така держава-член без зволікань та у письмовій формі інформує Комісію про причини цього.

У такому випадку Комісія повинна представити Європейському Парламенту і Раді звіт про оцінювання причин, про які повідомила відповідна держава-член, та наслідків для захисту спільних інтересів на території без внутрішнього прикордонного контролю.

4. На належно обґрунтованих підставах нагальності, пов’язаних із ситуаціями, у яких про обставини, що спричинили необхідність продовження прикордонного контролю на внутрішніх кордонах відповідно до параграфа 2, стає відомо менше ніж за 10 днів до закінчення попереднього періоду відновлення, Комісія може ухвалити будь-які необхідні рекомендації шляхом ухвалення негайно застосовних імплементаційних актів відповідно до процедури, згаданої у статті 38 (3). Протягом 14 днів після ухвалення таких рекомендацій Комісія подає Раді пропозицію щодо рекомендації відповідно до параграфа 2 цієї статті.

5. Ця стаття не обмежує заходів, яких можуть вжити держави-члени у разі наявності серйозної загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці згідно зі статтями 25, 27 та 28.

1. Якщо Рада рекомендує як крайній захід відповідно до статті 29 (2) тимчасово відновити прикордонний контроль на одному чи декількох зі своїх внутрішніх кордонів або на окремих його ділянках, вона повинна оцінити ступінь вірогідності належного усунення в результаті такого заходу загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю та оцінити пропорційність заходу такій загрозі. Таке оцінювання повинне ґрунтуватися на детальній інформації, яку надала відповідна держава-член (відповідні держави-члени) та Комісія, а також на будь-якій іншій релевантній інформації, у тому числі будь-якій інформації, отриманій відповідно до параграфа 2 цієї статті. Під час виконання такого оцінювання держава-член повинна взяти до уваги, зокрема, такі міркування:

(a) наявність заходів технічної чи фінансової підтримки, які можна було б використати або було використано на національному рівні, на рівні Союзу чи на обох рівнях, у тому числі допомога органів, офісів чи агентств Союзу, таких як Агентство, Європейський офіс підтримки з питань притулку, створений згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 439/2010 (- 15), або Європейський поліцейський офіс ("Європол"), створений згідно з Рішенням 2009/371/ЮВС , та ступінь вірогідності належного усунення в результаті таких заходів загрози публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю;

(b) наявний і ймовірний майбутній вплив будь-яких серйозних недоліків, пов’язаних із зовнішнім прикордонним контролем, які були виявлені в контексті оцінювань, проведених відповідно до Регламенту (ЄС) № 1053/2013, та ступінь, у якому такі серйозні недоліки становлять серйозну загрозу публічній політиці чи внутрішній безпеці на території без внутрішнього прикордонного контролю;

(c) імовірний вплив відновлення прикордонного контролю на вільний рух осіб на території без внутрішнього прикордонного контролю.

2. До прийняття пропозиції щодо рекомендації Ради відповідно до статті 29 (2) Комісія може:

(a) звернутися до держав-членів, Агентства, Європолу або інших органів, офісів чи агентств Союзу з проханням надати додаткову інформацію;

(b) здійснювати виїзди на місця за підтримки експертів із держав-членів та Агентства, Європолу або будь-якого іншого відповідного органу, офісу або агентства Союзу, щоб отримати або перевірити інформацію стосовно такої рекомендації.

Комісія і відповідна держава-член (відповідні держави-члени) повинні якнайшвидше інформувати Європейський Парламент і Раду про будь-які причини, які могли б призвести до застосування статті 21 та статей 25-30.

У разі відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах відповідні положення розділу II застосовують mutatis mutandis.

Протягом чотирьох тижнів після скасування прикордонного контролю на внутрішніх кордонах держава-член, яка здійснювала прикордонний контроль на внутрішніх кордонах, повинна представити Європейському Парламенту, Раді та Комісії звіт про відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах, у якому повинні бути описані, зокрема, початкова оцінка критеріїв, згаданих у статтях 26, 28 та30, та відповідність їм, порядок проведення перевірок, практична співпраця із сусідніми державами-членами, фактичні наслідки для вільного руху осіб, дієвість відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах, у тому числі оцінка ex-post пропорційності відновлення прикордонного контролю.

Комісія може надати висновок щодо такого оцінювання ex-post тимчасового відновлення прикордонного контролю на одному чи декількох внутрішніх кордонах або на окремих його ділянках.

Щонайменше раз на рік Комісія представляє Європейському Парламенту і Раді звіт про функціонування території без внутрішнього прикордонного контролю. Звіт повинен містити перелік усіх рішень про відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах, ухвалених протягом відповідного року.

Комісія і відповідна держава-член у скоординований спосіб інформує громадськість про рішення про відновлення прикордонного контролю на внутрішніх кордонах та зазначає, зокрема, дату початку і закінчення такого заходу, крім випадків, коли коли це не виправдано з міркувань безпеки.

На прохання відповідної держави-члена інші держави-члени, Європейський Парламент і Комісія повинні забезпечити конфіденційність інформації, наданої у зв’язку з відновленням і продовженням прикордонного контролю, та звіту, складеного відповідно до статті 33.

Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 37 делеговані акти щодо внесення змін до додатків III, IV та VIII.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надані Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, згадані у статті 13 (5) та статті 36, покладають на Комісію на невизначений період.

3. Європейський Парламент чи Рада можуть у будь-який час відкликати делеговані повноваження, згадані у статті 13 (5) та статті 36. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Рішення набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або в пізнішу дату, вказану в рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже введено в дію.

4. Щойно Комісія ухвалює делегований акт, вона повідомляє про нього одночасно Європейський Парламент і Раду.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 13 (5) та статті 36, набуває чинності, лише якщо ані Європейський Парламент, ані Рада не висловили жодних заперечень протягом двох місяців із дати повідомлення про зазначений акт Європейського Парламенту і Ради або якщо до закінчення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісію, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжується ще на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовується статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011. Якщо комітет не надав жодного висновку, Комісія не ухвалює проект імплементаційного акта, і застосовують третій підпараграф статті 5 (4) Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 8 Регламенту (ЄС) № 182/2011 разом зі статтею 5 того самого Регламенту.

1. Держави-члени повідомляють Комісію про таке:

(a) перелік дозволів на проживання із розподілом на дозволи, на які поширюється дія статті 2 (16) (а), і дозволи, на які поширюється дія статті 2 (16) (b), разом зі зразком дозволів, на які поширюється дія статті 2 (16) (b). Картки на проживання, видані відповідно до Директиви 2004/38/ЄС, повинні бути чітко позначені як такі, а для карток на проживання, які видано не в уніфікованому форматі, встановленому Регламентом (ЄС) № 1030/2002, надають зразки;

(b) список своїх пунктів пропуску через кордон;

(c) референтні суми, які вимагаються для перетину їхніх зовнішніх кордонів та які щороку встановлюють національні органи;

(d) список національних служб, відповідальних за прикордонний контроль;

(e) зразки типових карток, які видають міністерства закордонних справ;

(f) винятки з правил перетинання зовнішніх кордонів, зазначених у статті 5 (2) (a);

(g) статистичні дані, згадані у статті 11 (3).

2. Комісія доводить до відома держав-членів і громадськості інформацію, повідомлену відповідно до параграфа 1, шляхом її публікації в серії С Офіційного вісника Європейського Союзу, та за допомогою будь-яких інших належних засобів.

Цей Регламент не обмежує правил Союзу щодо місцевого прикордонного руху та існуючих двосторонніх угод про місцевий прикордонний рух.

Положення цього Регламенту не впливають на спеціальні правила, які застосовують до міст Сеути та Мелільї, як визначено в Декларації Королівства Іспанія про міста Сеуту та Мелілью у Заключному акті до Угоди про приєднання Королівства Іспанія до Конвенції про імплементацію Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року (- 16).

Держави-члени повідомляють Комісію про національні положення, пов’язані зі статтею 23 (с) та (d), санкції, згадані у статті 5 (3), та двосторонні угоди, укладення яких дозволяє цей Регламент. Про подальші зміни до таких положень повідомляють протягом п’яти робочих днів.

Інформацію, яку повідомили держави-члени, опубліковують в серії С Офіційного віснику Європейського Союзу.

1. Відповідно до угод та без обмеження їхніх положень про процедури щодо порушень, імплементацію цього Регламенту кожною з держав-членів оцінюють за допомогою механізму оцінювання.

2. Правила щодо механізму оцінювання визначені в Регламенті (ЄС) № 1053/2013. Відповідно до такого механізму оцінювання, держави-члени і Комісія повинні спільно виконувати регулярне, об’єктивне й неупереджене оцінювання, щоб перевіряти правильне застосування цього Регламенту, а Комісія повинна координувати такі оцінювання у тісній співпраці з державами-членами. Згідно з таким механізмом невелика група, що складається з представників Комісії та експертів, визначених державами-членами, виконують оцінювання кожної держави-члена щонайменше один раз на п’ять років.

Оцінювання може охоплювати виїзди на зовнішні чи внутрішні кордони, про які повідомляють або які здійснюють без повідомлення.

Відповідно до цього механізму оцінювання, Комісія відповідає за ухвалення багаторічних і річних програм оцінювання та звітів про оцінювання.

3. У разі можливої наявності недоліків відповідним державам-членам можуть надати рекомендації щодо коригувальних дій.

У разі зазначення у звіті про оцінювання, ухваленому Комісією відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 1053/2013, серйозних недоліків у здійсненні зовнішнього прикордонного контролю застосовують статті 21 та 29 цього Регламенту.

4. Європейський Парламент і Раду інформують на всіх етапах оцінювання, їм передають усі релевантні документи відповідно до правил щодо секретних документів.

5. Європейський Парламент інформують негайно та повною мірою про будь-яку пропозицію внести зміни до правил, установлених у Регламенті (ЄС) № 1053/2013, або замінити їх.

Регламент (ЄС) № 562/2006 скасовано.

Покликання на скасований Регламент необхідно тлумачити як покликання на цей Регламент і читати відповідно до кореляційної таблиці у додатку X.

Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосовуванню у державах-членах відповідно до угод.

Підтвердні документи для перевірки виконання умов в’їзду

Документальні підтвердження, згадані у статті 6 (3), можуть охоплювати таке:

(a) для ділових поїздок:

(i) запрошення від фірми або органу до відвідати зустрічі, конференції чи заходи, пов’язані з торгівлею, промисловістю чи роботою;

(ii) інші документи, які підтверджують наявність торгових відносин або робочих відносин;

(iii) вхідні квитки на ярмарки і конгреси у разі їх відвідування;

(b) для поїздок із метою навчання або інших видів підготовки:

(i) довідка про зарахування до навчального закладу для цілей відвідування курсів професійної чи теоретичної підготовки у рамках базового навчання або підвищення кваліфікації;

(ii) студентські квитки або сертифікати про відвідування курсів;

(c) для поїздок із метою туризму або з приватною метою:

(i) підтвердні документи щодо проживання:

- запрошення від приймаючої сторони у разі проживання в такої сторони;

- підтвердний документ від закладу, який надає житло, або будь-який інший належний документ, у якому зазначено передбачене місце проживання;

(ii) підтвердний документи щодо маршруту поїздки:

- підтвердження бронювання організованої поїздки або будь-який інший належний документ, у якому зазначено плани передбаченої поїздки;

(iii) підтвердні документі щодо повернення:

- зворотний квиток або квитки в обидва кінці;

(d) для поїздок із метою участі в заходах політичного, наукового, культурного, спортивного чи релігійного характеру або з інших причин:

запрошення, вхідні квитки, підтвердження участі або програми із зазначенням, за можливості, назви приймаючої організації та тривалості перебування або будь-який інший належний документ, у якому зазначено мету візиту.

Реєстрування інформації

У всіх пунктах пропуску через кордон усю службову інформацію та будь-яку іншу особливо важливу інформацію реєструють вручну або за допомогою електронних засобів. Інформація, яка підлягає реєстрації, охоплює, зокрема:

(a) імена прикордонників, відповідальних на місці за перевірки на кордоні, та інших службовців, які входять до складу кожної групи;

(b) спрощення перевірок осіб, яке застосовують відповідно до статті 9;

(c) видачу на кордоні документів, які замінюють паспорти або візи;

(d) затриманих осіб та скарги (кримінальні правопорушення та адміністративні порушення);

(e) осіб, яким відмовили у в’їзді відповідно достатті 14 (підстави для відмови та громадянство);

(f) захисні коди на штампах для відміток про в’їзд і виїзд, ідентифікаційні дані прикордонників, за якими закріплено відповідний штамп для відміток у будь-який відповідний час або зміну, та інформацію, пов’язану з утраченими або викраденими штампами для відміток;

(g) скарги від осіб, які підлягають перевіркам;

(h) інші особливі важливі поліцейські або судові заходи;

(i) особливі події.

Зразки знаків для позначення смуг руху в пунктах пропуску через кордон

див. зображення

(- 17)

див. зображення

див. зображення

див. зображення

(- 17)

див. зображення

(- 17)

див. зображення

(- 17)

див. зображення

див. зображення

див. зображення

див. зображення

Проставляння відміток

1. На в’їзді та виїзді у проїзних документах громадян третіх країн систематично проставляють відмітки відповідно до статті 11. Специфікації таких відміток установлені в Рішенні Шенгенського виконавчого комітету SCH/COM-EX (94) 16 rev та SCH/Gem-Handb (93) 15 (КОНФІДЕНЦІЙНО).

2. Захисні коди на штампах для відміток змінюють регулярно, не рідше одного разу на місяць.

3. На в’їзді та виїзді громадян третіх країн, на яких поширюється обов’язок отримання візи, відмітку зазвичай проставляють на сторінці навпроти сторінки, на якій проставлено візу.

Якщо таку сторінку неможливо використати, відмітку проставляють на наступній сторінці. Відмітку не проставляють у машинозчитуваній зоні.

4. Держави-члени визначають національні контактні пункти, відповідальні за обмін інформацією про захисні коди на штампах для відміток про в’їзд і виїзд, які використовують у пунктах пропуску через кордон, та інформують про це інші держави-члени, Генеральний секретаріат Ради та Комісію. Такі контактні пункти повинні мати оперативний доступ до інформації про спільні штампи для відміток про в’їзд і виїзд, які використовують на зовнішньому кордоні відповідної держави-члена, та, зокрема, про таке:

(a) пункт пропуску через кордон, за яким закріплено певний штамп для відміток;

(b) ідентифікаційні дані прикордонника, за яким закріплено певний штамп для відміток у будь-який відповідний час;

(c) захисний код певного штампу для відміток у будь-який відповідний час.

Усі запити щодо спільних штампів для відміток про в’їзд і виїзд подають через згадані вище національні контактні пункти.

Національні контактні пункти також негайно передають інформацію про зміни в контактних пунктах, а також про втрату і викрадення штампів для відміток іншим контактним пунктам, Генеральному секретаріату Ради і Комісії.

ЧАСТИНА А

Процедури відмови у в’їзді на кордоні

1. У разі відмови у в’їзді компетентний прикордонник:

(a) заповнює стандартну форму рішення про відмову у в’їзді, зразок якої міститься в частині В. Відповідний громадянин третьої країни підписує форму й отримує копію підписаної форми. Якщо громадянин третьої країни відмовляється підписати форму, прикордонник робить запис про таку відмову в полі "Коментарі";

(b) проставляє у паспорті відмітку про в’їзд, перекреслює її навхрест перманентним чорним чорнилом та вказує справа від неї - також перманентним чорнилом - літеру (літери), що відповідає (відповідають) причині (причинам) відмови у в’їзді, перелік яких міститься у зазначеній вище стандартній формі рішення про відмову у в’їзді;

(c) анулює або скасовує, залежно від випадку, візу відповідно до умов, установлених у статті 34 Регламенту (ЄС) № 810/2009;

(d) вносить кожну відмову у в’їзді до реєстру чи списку, вказуючи ідентифікаційні дані та громадянство відповідного громадянина третьої країни, реквізити документа, який дає громадянину третьої країни право перетинати кордон, та причину й дату відмови у в’їзді.

2. Якщо громадянин третьої країни, якому відмовили у в’їзді, прибув на кордон, використовуючи послуги перевізника, місцевий відповідальний орган:

(a) наказує перевізнику взяти на себе відповідальність за громадянина третьої країни та без зволікань перевезти його до третьої країни, з якої його привезли, до третьої країни, яка видала документ, що дає йому право перетинати кордон, чи до будь-якої іншої третьої країни, до якої йому гарантовано прийом, або знайти засоби для подальшого перевезення відповідно до статті 26 Шенгенської конвенції та Директиви Ради 2001/51/ЄС (- 18);

(b) в очікуванні на подальше перевезення вживає належних заходів згідно з національним правом та з урахуванням місцевих обставин, щоб запобігти нелегальному в’їзду громадян третіх країн, яким відмовлено у в’їзді.

3. Якщо існують підстави як для відмови громадянину третьої країни у в’їзді, так і для його арешту, прикордонник звертається до органів, відповідальних за ухвалення рішення щодо дій, які необхідно вчинити відповідно до національного права.

ЧАСТИНА B

Стандартна форма рішення про відмову у в’їзді на кордоні

див. зображення

Конкретні правила для різних типів кордонів і різних видів транспорту, які використовують для перетинання зовнішніх кордонів держав-членів

1. Сухопутні кордони

1.1. Контроль руху дорожнім транспортом

1.1.1. Щоб забезпечити дієві перевірки осіб, забезпечуючи одночасно безпеку і безперебійність дорожнього руху, рух у пунктах пропуску через кордон регулюють у належний спосіб. За необхідності держави-члени можуть укладати двосторонні угоди для спрямування та блокування руху. Вони інформують про це Комісію відповідно до статті 42.

1.1.2. На сухопутних кордонах держави-члени можуть, якщо вважають за доцільне та якщо це дозволяють обставини, облаштувати або використовувати окремі смуги руху в певних пунктах пропуску через кордон відповідно до статті 10.

Компетентні органи держав-членів можуть у будь-який час відмовитися від використання окремих смуг руху за виняткових обставин, якщо того вимагають умови руху й інфраструктури.

Держави-члени можуть співпрацювати із сусідніми країнами з метою облаштування окремих смуг руху в пунктах пропуску через кордон на зовнішніх кордонах.

1.1.3. Зазвичай особи, які подорожують транспортними засобами, можуть залишатися у транспортних засобах під час проведення перевірок. Однак, якщо цього вимагають обставини, осіб можуть попросити вийти з транспортних засобів. Якщо місцеві обставини дозволяють, ретельні перевірки виконують у зонах, визначених для такої цілі. З міркувань безпеки персоналу перевірки виконують, за можливості, два прикордонники.

1.1.4. Спільні пункти пропуску через кордон

1.1.4.1. Держави-члени можуть укладати чи підтримувати двосторонні угоди із сусідніми третіми країнами щодо створення спільних пунктів пропуску через кордон, на яких прикордонники держави-члена і прикордонники третьої країни виконують перевірки на виїзді та на в'їзді послідовно відповідно до свого національного права на території іншої сторони. Спільні пункти пропуску через кордон можуть бути розташовані або на території держави-члена, або на території третьої країни.

1.1.4.2. Спільні пункти пропуску через кордон, розташовані на території держави-члена: двосторонні угоди про створення спільних пунктів пропуску через кордон, розташованих на території держави-члена, повинні уповноважувати прикордонників третьої країни виконувати свої завдання у державі-члені з дотриманням таких принципів:

(a) Міжнародний захист: громадянину третьої країни, який звертається по міжнародний захист на території держави-члена, надають доступ до відповідних процедур держави-члена відповідно до acquis Союзу щодо притулку.

(b) Арешт особи або конфіскація майна: якщо прикордонникам третьої країни стає відомо про факти, які обґрунтовують арешт чи взяття під варту особи або конфіскацію майна, вони інформують органи держави- члена про такі факти, а органи держави-члена забезпечують вжиття належних подальших заходів відповідно до національного права, права Союзу та міжнародного права незалежно від громадянства відповідної особи.

(c) В’їзд на територію Союзу осіб, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу: прикордонники третьої країни не перешкоджають в’їзду осіб, які мають право на вільний рух згідно з правом Союзу, на територію Союзу. Якщо існують причини, які обґрунтовують відмову у виїзді з відповідної третьої країни, прикордонники третьої країни інформують органи держави-члена про такі причини, а органи держави-члена забезпечують вжиття належних подальших заходів відповідно до національного права, права Союзу та міжнародного права.

1.1.4.3. Спільні пункти пропуску через кордон, розташовані на території третьої країни: двосторонні угоди про створення спільних пунктів пропуску через кордон, розташованих на території держави-члена, повинні уповноважувати прикордонників держави-члена виконувати свої завдання у третій країні. Для цілей цього Регламенту, будь-яку перевірку, яку виконують прикордонники держави-члена у спільному пункті пропуску через кордон, розташованому на території третьої країни, вважають такою, що виконують на території відповідної держави-члена. Прикордонники держави-члена виконують свої завдання відповідно до цього Регламенту та з дотриманням таких принципів:

(a) Міжнародний захист: громадянину третьої країни, який пройшов контроль на виїзді, здійснений прикордонниками третьої країни, і після цього звертається до прикордонників держави-члена, присутніх у третій країні, з проханням про надання міжнародного захисту, надають доступ до відповідних процедур держави-члена відповідно до acquis Союзу щодо притулку. Органи третьої країни повинні погодитися передати відповідну особу на територію держави-члена.

(b) Арешт особи або конфіскація майна: якщо прикордонникам держави-члена стає відомо про факти, які обґрунтовують арешт чи взяття під варту особи або конфіскацію майна, вони діють згідно з національним правом, правом Союзу і міжнародним правом. Органи третьої країни повинні погодитися передати відповідну особу або відповідний об’єкт на територію держави-члена.

(c) Доступ до ІТ-систем: Прикордонники держави-члена можуть використовувати інформаційні системи для опрацювання персональних даних відповідно до статті 8. Державам-членам повинні дозволити запроваджувати технічні та організаційні заходи безпеки, яких вимагає право Союзу для захисту персональних даних від випадкового чи незаконного знищення або випадкової втрати, зміни, несанкціонованого розкриття чи доступу, у тому числі доступу з боку органів третьої країни.

1.1.4.4. Перед укладенням будь-яких двосторонніх угод про спільні із сусідньою третьою країною пункти пропуску через кордон або перед внесенням змін до них відповідна держава-член повинна провести консультації з Комісією щодо відповідності угоди праву Союзу. Комісію повідомляють про раніше укладені двосторонні умови до 20 січня 2014 року.

Якщо Комісія вважає, що угода не відповідає праву Союзу, вона повідомляє про це відповідну державу-член. Держава-член робить усі доцільні кроки для внесення змін до угоди протягом розумного періоду в такий спосіб, щоб виправити встановлені невідповідності.

1.2. Контроль руху залізничним транспортом

1.2.1. Підлягають перевірці пасажири та залізничний персонал поїздів, які перетинають зовнішні кордони, у тому числі товарних поїздів чи порожніх поїздів. Держави-члени можуть укладати двосторонні чи багатосторонні угоди про порядок проведення таких перевірок із дотриманням принципів, визначених у пункті 1.1.4. Такі перевірки виконують одним із таких способів:

- на першій станції прибуття або останній станції відправлення на території держави-члена;

- у поїзді під час руху між останньою станцією відправлення на території третьої країни та першою станцією прибуття на території держави-члена або навпаки;

- на останній станції відправлення або на першій станції прибуття на території третьої країни.

1.2.2. Крім того, щоб полегшити потоки руху швидкісних пасажирських поїздів, на маршруті прямування таких поїздів із третіх країн держави-члени можуть також вирішити, за умови досягнення домовленості з відповідними третіми країнами з дотриманням принципів, установлених у пункті 1.1.4, виконувати на в'їзді перевірки осіб, які подорожують поїздами з третіх країн, одним із таких способів:

- на станціях у третій країні, де такі особи сідають у поїзд;

- на станціях, де особи сходять із поїзда на території держав-членів;

- у поїзді під час руху між станціями на території третьої країни та станціями на території держав-членів, за умови, якщо ці особи залишаються в поїзді.

1.2.3. Щодо швидкісних поїздів із третіх країн, які роблять декілька зупинок на території держав-членів, якщо залізничний перевізник має можливість прийняти пасажирів виключно на залишок поїздки територією держави- члена, такі пасажири підлягають перевіркам на в’їзді або в поїзді, або на станції призначення, якщо такі перевірки не виконували відповідно до першого абзацу пунктів 1.2.1 або 1.2.2.

Особам, які бажають скористатися поїздом виключно для залишку поїздки територією держав-членів, чітко повідомляють перед відбуттям поїзда, що вони підлягатимуть перевіркам на в’їзді під час поїздки або на станції призначення.

1.2.4. Під час поїздки у зворотному напрямку особи у поїзді підлягають перевіркам на виїзді на подібних умовах.

1.2.5. Прикордонник може наказати перевірити пустоти вагонів, за необхідності з допомогою залізничного інспектора, щоб переконатися, що у них не укривають осіб або об’єкти, які підлягають перевіркам на кордоні.

1.2.6. Якщо існують причини вважати, що в поїзді ховаються особи, про вчинення злочину якими повідомили або яких підозрюють у вчиненні злочину, або громадяни третіх країн, які мають намір в’їхати нелегально, прикордонник, якщо він не може діяти відповідно до своїх національних положень, повинен повідомити держав-членів, у напрямку яких або територією яких рухається поїзд.

2. Повітряні кордони

2.1. Процедури перевірок у міжнародних аеропортах

2.1.1. Компетентні органи держав-членів забезпечують вжиття операторами аеропортів необхідних заходів для фізичного відокремлення потоків пасажирів на внутрішніх авіарейсах від потоків пасажирів на інших авіарейсах. Для цього у всіх міжнародних аеропортах створюють відповідну інфраструктуру.

2.1.2. Місце, у якому виконують перевірки на кордоні, визначають згідно з такою процедурою:

(a) пасажири авіарейсу з третьої країни, які роблять пересадку на внутрішній авіарейс, підлягають перевірці на в’їзді в аеропорту прибуття повітряного судна з третьої країни. Пасажири внутрішнього авіарейсу, які роблять пересадку на авіарейс до третьої країни (трансферні пасажири), підлягають перевірці на виїзді в аеропорту відправлення для останнього авіарейсу;

(b) авіарейси з або до третіх країн, на яких немає трансферних пасажирів, та авіарейси з більше ніж однією проміжною зупинкою в аеропортах держав-членів, під час яких не змінюють повітряне судно:

(i) пасажири авіарейсів з або до третіх країн без попередньої чи подальшої пересадки на території держав-членів не підлягають перевірці на в’їзді в аеропорту прибуття та перевірці на виїзді в аеропорту відправлення;