Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС від 19 травня 2010 року про енергетичні характеристики будівель (нова редакція)

3. Як альтернатива положенням параграфа 1 і за умови, що загальний вплив еквівалентний тому, що випливає з параграфа 1, держави-члени можуть вирішити вжити заходів для забезпечення надання консультацій користувачам щодо заміни систем кондиціонування повітря чи систем комбінованого кондиціонування повітря та вентилювання приміщень, інших модифікацій системи кондиціонування повітря чи системи комбінованого кондиціонування повітря та вентилювання приміщень та альтернативних рішень для оцінювання ефективності та належних розмірів таких систем.

Перед застосуванням альтернативних заходів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, кожна держава-член повинна, шляхом подання звіту Комісії, задокументувати еквівалентність впливу від зазначених заходів із впливом від заходів, зазначених у параграфі 1.

Такий звіт подається Комісії державами-членами у рамках їхніх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, зазначених у статті 3 Регламенту (ЄС) 2018/1999.

4. Держави-члени повинні встановити вимоги, щоб забезпечити, якщо це є технічно та економічно здійсненним, до 2025 року обладнання системами автоматизації та керування будівлею нежитлових будівель з номінальною корисною потужністю систем кондиціонування повітря чи систем комбінованого кондиціонування повітря та вентилювання приміщень більшою за 290 кВт.

Системи автоматизації та керування будівлею повинні бути здатними:

(a) здійснювати постійний моніторинг, вести системні журнали, аналізувати та надавати можливість регулювати використання енергії;

(b) здійснювати бенчмаркінг енергоефективності будівлі, виявляти втрати ефективності технічних систем будівлі та інформувати особу, відповідальну за управління об’єктами чи технічним станом будівлі, про можливості підвищення енергоефективності; та

(c) уможливлювати комунікацію з підключеними технічними системами будівлі та іншими приладами всередині будівлі, забезпечувати функціональну сумісність із технічними системами будівлі різних типів пропрієнтарних технологій, пристроїв і виробників.

5. Держави-члени можуть встановлювати вимоги, щоб забезпечити обладнання житлових будівель:

(a) функціональними можливостями постійного електронного моніторингу, що вимірює ефективність систем та інформує власників або управителів будівлі про суттєве зниження ефективності та про те, коли необхідне обслуговування системи; та

(b) функціональними можливостями здійснення дієвого контролю для забезпечення оптимального вироблення, розподілу, зберігання та використання енергії.

6. Будівлі, які відповідають параграфу 4 або 5, звільняють від вимог, встановлених у параграфі 1.

1. Після кожного інспектування систем опалення чи кондиціонування повітря складають звіт. Звіт про інспектування включає результат інспектування, здійсненого відповідно до статей 14 або 15, а також рекомендації щодо результативного за витратами підвищення енергетичних характеристик перевіреної системи.

Рекомендації можуть ґрунтуватися на порівнянні енергетичних характеристик перевіреної системи із енергетичними характеристиками найкращої діючої доступної системи та з енергетичними характеристиками системи подібного типу, в якій усі належні компоненти досягають того рівня енергетичних характеристик, що вимагається застосовним законодавством.

2. Звіт про інспектування передають власнику чи орендарю будівлі.

Держави-члени забезпечують, щоб сертифікація енергетичних характеристик будівель та інспектування систем опалення та кондиціонування повітря здійснювалися незалежно кваліфікованими та/або акредитованими експертами, як тими, що діють як самозайняті особи, так і найнятими державними органами чи приватними підприємствами.

Експерти підлягають акредитації із врахуванням їхньої компетенції.

Держави-члени надають доступ громадськості до інформації щодо програм навчання та акредитації. Держави-члени забезпечують, щоб громадськості надавалися періодично оновлювані списки кваліфікованих та/або акредитованих експертів або періодично оновлювані списки акредитованих компаній, які пропонують послуги таких експертів.

1. Держави-члени забезпечують запровадження незалежних систем контролю енергетичних сертифікатів та звітів про інспектування систем опалення та кондиціонування повітря відповідно до положень додатка II. Держави-члени можуть запроваджувати окремі системи контролю для енергетичних сертифікатів та для контролю звітів про інспектування систем опалення та кондиціонування повітря.

2. Держави-члени можуть делегувати відповідальність за впровадження незалежних систем контролю.

Якщо держави-члени вирішують здійснити таке делегування, вони повинні забезпечити, щоб незалежні системи контролю були впроваджені відповідно до положень додатка II.

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб енергетичні сертифікати та звіти про інспектування, зазначені у параграфі 1, надавалися компетентним органам або установам на запит.

Комісія, за сприяння Комітету, заснованого відповідно до статті 26, повинна здійснити перегляд цієї Директиви не пізніше 1 січня 2026 року з огляду на набутий досвід і прогрес, досягнутий під час її застосування, і, за необхідності, надати пропозиції.

У рамках такого перегляду Комісія також вивчає, яким чином держави-члени можуть застосовувати інтегровані підходи до районів або кварталів у політиці Союзу щодо будівництва та енергоефективності, гарантуючи, що кожна будівля відповідає мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, наприклад за допомогою загальних схем реконструкції, при цьому при застосуванні таких схем до кількох будівель замість однієї будівлі у просторовому контексті.

Комісія повинна, зокрема, оцінити необхідність подальшого вдосконалення енергетичних сертифікатів відповідно до статті 11.

До 2020 року Комісія повинна підготувати техніко-економічне обґрунтування, яке роз’яснює можливості та графік запровадження інспектування автономних систем вентиляції та необов’язкового паспорта реконструкції будівлі, що доповнює енергетичний сертифікат, для надання довгострокової покрокової дорожньої карти реконструкції конкретної будівлі на основі критеріїв якості за результатами енергетичного аудиту, та описує відповідні заходи і реконструкції, що можуть покращити енергетичні характеристики.

1. Держави-члени вживають заходів, необхідних для інформування власників чи орендарів будівель або частин будівель щодо різних методів і практик, що сприяють підвищенню енергетичних характеристик.

2. Зокрема, держави-члени повинні надавати власникам чи орендарям будівель інформацію щодо енергетичних сертифікатів, у тому числі щодо їхньої мети та цілей, результативних за витратами заходів та, у відповідних випадках, фінансових інструментів для підвищення енергетичних характеристик будівлі, а також щодо заміни котлів на викопному паливі на більш сталі альтернативи. Держави-члени надають інформацію за допомогою доступних і прозорих дорадчих інструментів, таких як консультації з реконструкції та "єдине вікно".

На запит держав-членів Комісія надає їм допомогу в здійсненні інформаційних кампаній для цілей параграфа 1 і першого підпараграфа цього параграфа, що можуть бути об’єктом програм Союзу.

3. Держави-члени забезпечують доступність настанов та навчання для осіб, відповідальних за імплементацію цієї Директиви. У таких настановах і навчанні повинно наголошуватися на важливості підвищення енергетичних характеристик, і повинна надаватися можливість для визначення оптимального поєднання підвищення енергоефективності, використання енергії з відновлюваних джерел і застосування централізованого опалення та охолодження при плануванні, проектуванні, будівництві та реконструкції промислових і житлових зон.

4. Комісії пропонується постійно вдосконалювати свої інформаційні служби, зокрема вебсайт, створений як європейський портал енергоефективності будівель та призначений для громадян, професіоналів та органів, щоб допомогти державам-членам у їхніх зусиллях з інформування та підвищення рівня обізнаності. Представлена на такому вебсайті інформація може включати покликання на відповідне законодавство Союзу та національне, регіональне чи місцеве законодавство, посилання на вебсайти порталу "Європа", на якому відображені національні плани дій з енергоефективності, посилання на наявні фінансові інструменти, а також на приклади найкращих практик на національному, регіональному та місцевому рівні. У рамках Європейського фонду регіонального розвитку Комісія повинна продовжувати зусилля з посилення своїх інформаційних служб, що має на меті сприяння використанню виділених фінансових ресурсів шляхом надання допомоги та інформаційної підтримки заінтересованим стейкхолдерам, у тому числі національним, регіональним і місцевим органам, щодо можливостей фінансування, беручи до уваги останні зміни регулятивних рамок.

Для сприяння дієвій імплементації Директиви держави-члени проводять консультації із залученими стейкхолдерами, у тому числі національними, регіональними і місцевими органами, відповідно до національного законодавства, що застосовується у цій сфері. Такі консультації є особливо важливими для застосування статей 9 і 20.

Комісія повинна адаптувати до технічного прогресу пункти 3 і 4 додатка I шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статей 23, 24 і 25.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 5, 8 і 22, надано Комісії на п’ятирічний період, починаючи з 9 липня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше, ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше, ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 5, 8 і 22, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані у такому рішенні. Рішення набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або на пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом відповідно до принципів, встановлених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення.

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтею 5, 8 або 22, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або, якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжується ще на два місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

1. Комісії допомагає комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011 .

3. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011 .

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі недотримання національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними та стримувальними. Держави-члени повинні повідомити Комісію про такі положення до 9 січня 2013 року і без затримки повідомляти її про будь-які подальші зміни, що впливають на них.

1. Держави-члени ухвалюють і оприлюднюють закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання статей 2-18 і статей 20 і 27, не пізніше 9 липня 2012 року.

Держави-члени застосовують зазначені положення, які стосуються статей 2, 3, 9, 11, 12, 13, 17, 18, 20 і 27, не пізніше ніж з 9 січня 2013 року.

Держави-члени застосовують зазначені положення, які стосуються статей 4, 5, 6, 7, 8, 14, 15 і 16, до будівель, які зайняті органами публічної влади, не пізніше ніж з 9 січня 2013 року, і не пізніше ніж з 9 липня 2013 року- до інших будівель.

Держави-члени можуть відкласти застосування статті 12(1) і (2) до окремих орендованих частин будівель до 31 грудня 2015 року. Проте, таке відкладення строку не повинне мати наслідком меншу кількість виданих сертифікатів, ніж було б видано у відповідній державі-члені при застосуванні Директиви 2002/91/ ЄС.

Якщо держави-члени ухвалюють інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити зауваження про те, що покликання у наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на Директиву 2002/91/ЄС необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено, та яким чином має бути сформульовано відповідне зауваження.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

Директиву 2002/91/ЄС, зі змінами, внесеними Регламентом, зазначеним у додатку IV, частині A, скасовано з 1 лютого 2012 року без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строків її транспозиції до національного права та застосування Директиви, визначеної у частині B додатка IV.

Покликання на Директиву 2002/91/ЄС необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку V.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

1. Енергетичні характеристики будівлі визначають на основі розрахованого чи фактичного обсягу використання енергії, і вони відображають типове використання енергії для опалення й охолодження приміщень, побутового гарячого водопостачання, вентилювання, вбудованого освітлення та інших технічних систем будівлі.

Для цілей сертифікування енергетичних характеристик та для забезпечення відповідності мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, енергетичні характеристики будівлі виражають числовим зазначенням використання первинної енергії у кВт/(м-2 на рік). Методологія, застосовна для визначення енергетичних характеристик будівлі, повинна бути прозорою та відкритою до інновацій.

Держави-члени описують свою національну методологію розрахунку на підставі національних додатків до загальних стандартів, а саме ISO 52000-1, 52003-1, 52010-1, 52016-1 і 52018-1, розроблених під мандатом M/480, наданим Європейському комітету зі стандартизації (CEN). Це положення не є правовою кодифікацією зазначених стандартів.

2. Потреби в енергії для опалення та охолодження приміщень, побутового гарячого водопостачання, вентилювання, освітлення та інших технічних систем будівлі розраховуються для оптимізації рівнів забезпечення здоров’я, якості повітря в приміщеннях і комфорту, визначених державами-членами на національному чи регіональному рівні.

Розрахунок первинної енергії ґрунтується на коефіцієнтах первинної енергії чи зважувальних факторах для конкретного енергоносія, які можуть ґрунтуватися на національних, регіональних або місцевих річних і, можливо, сезонних або місячних, середньозважених значеннях або детальнішій інформації, що надається щодо окремої централізованої системи.

Коефіцієнти первинної енергії чи зважувальні фактори визначаються державами-членами. При застосуванні зазначених коефіцієнтів або факторів до розрахунку енергетичних характеристик держави-члени повинні забезпечувати прагнення досягти оптимальних енергетичних характеристик каркасу будівлі.

При розрахунку коефіцієнтів первинної енергії для розрахунку енергетичних характеристик будівель держави-члени можуть враховувати джерела відновлюваної енергії, що постачається через енергоносії, і джерела відновлювані енергії, що виробляється та використовується на місці, за умови, що це застосовується на недискримінаційній основі.

2a. Для вираження енергетичних характеристик будівлі держави-члени можуть визначати додаткові числові показники загального використання невідновлюваної та відновлюваної первинної енергії та викидів вироблених парникових газів у кг екв. СO2/(м-2 на рік).

3. Методологія повинна встановлюватися із урахуванням принаймні таких аспектів:

(a) таких фактичних теплових характеристик будівлі, включно з її внутрішнім розподілом:

(i) теплова потужність;

(ii) теплоізоляція;

(iii) пасивне опалення;

(iv) елементи охолодження; та

(v) теплові мости;

(b) установки опалення та постачання гарячої води, включно з їхніми теплоізоляційними характеристиками;

(c) установок кондиціонування повітря;

(d) природної та механічної вентиляції, що може включати герметичність;

(e) установки вбудованого освітлення (переважно, для нежитлового сектора);

(f) конструкції, розміщення та орієнтації будівлі, включно із зовнішніми кліматичними умовами;

(g) пасивних сонячних систем і захисту від сонця;

(h) умов мікроклімату в приміщеннях, включно з проектним мікрокліматом у приміщеннях;

(i) внутрішнього навантаження.

4. Ураховують позитивний вплив таких аспектів:

(a) місцевих умов освітлення сонцем, активних сонячних систем або інших систем опалення чи виробництва енергії на основі енергії з відновлюваних джерел;

(b) електроенергії, виробленої методом когенерації;

(c) системам централізованого чи колективного опалення та охолодження;

(d) природного освітлення.

5. Для цілей розрахунку, будівлі слід належним чином класифікувати за такими категоріями:

(a) приватні будинки різних типів;

(b) багатоквартирні будинки;

(c) офіси;

(d) освітні будівлі;

(e) лікарні;

(f) готелі та ресторани;

(g) спортивні споруди;

(h) комерційні будівлі, призначені для гуртової чи роздрібної торгівлі;

(i) інші типи будівель, що споживають енергію.

1. Комісія запроваджує означення показника готовності до розумних рішень і методологію, за допомогою якої він розраховується, щоб оцінити здатність будівлі або частини будівлі адаптувати своє функціонування до потреб користувача й енергомережі та підвищити свою енергоефективність і загальні характеристики.

Показник готовності до розумних рішень повинен охоплювати функції для збільшення заощадження енергії, бенчмаркінгу та гнучкості, вдосконалення функціональності та можливостей, що виникають внаслідок використання більш взаємопов’язаних та інтелектуальних пристроїв.

Методологія повинна враховувати такі засоби, як інтелектуальні лічильники, системи автоматизації та керування будівлею, пристрої саморегулювання для регулювання температури повітря в приміщенні, вбудовані побутові прилади, зарядні станції для електричних транспортних засобів, зберігання енергії і детальні функціональні можливості та функціональну сумісність таких засобів, а також переваги для керування мікрокліматом в приміщеннях, енергоефективності, рівнів характеристик і забезпечення гнучкості.

2. Методологія повинна ґрунтуватися на таких трьох ключових функціональних можливостях, що стосуються будівлі та її технічних систем:

(a) здатності підтримувати енергетичні характеристики та функціонування будівлі шляхом адаптації споживання енергії, наприклад, шляхом використання енергії з відновлюваних джерел;

(b) здатності адаптувати її режим функціонування відповідно до потреб користувача, при цьому приділяючи належну увагу зручності для користувача, підтриманню здорового мікроклімату в приміщеннях та можливості повідомляти про використання енергії; та

(c) гнучкості загального попиту будівлі на електроенергію, включно з її здатністю до участі в активному та пасивному, а також прихованому та явному, регулюванні попиту стосовно до енергомережі, наприклад, завдяки гнучкості та здатності до перерозподілу навантаження.

3. Методологія також може враховувати:

(a) функціональну сумісність систем (інтелектуальних лічильників, систем автоматизації та керування будівлею, вбудованих побутових приладів, пристроїв саморегулювання для регулювання температури повітря в приміщенні у межах будівлі та сенсорів якості повітря і вентиляції в приміщенні); та

(b) позитивний вплив наявних комунікаційних мереж, зокрема, наявності придатної до високої швидкості внутрішньобудинкової фізичної інфраструктури, такої як необов’язкова етикетка "придатний до широкосмугового доступу", і наявності точки доступу для багатоквартирних будівель відповідно до статті 8 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/61/ЄС (- 6).

4. Методологія не повинна негативно впливати на наявні національні схеми сертифікації енергетичних характеристик і повинна ґрунтуватися на відповідних ініціативах на національному рівні, враховуючи при цьому принцип власності володільця, захист даних, приватності та безпеки відповідно до застосовного права Союзу про захист даних і приватність, а також найкращі доступні техніки кібербезпеки.

5. Методологія повинна визначати найвідповідніший формат показника готовності до розумних рішень і бути простою, прозорою та легко зрозумілою для споживачів, власників, інвесторів та учасників ринку з боку регулювання попиту.

1. Компетентні органи чи установи, яким компетентні органи делегували відповідальність за впровадження незалежної системи контролю, здійснюють випадковий відбір усіх виданих протягом року енергетичних сертифікатів та перевіряють їх. Набір зразків повинен бути статистично значимим для результатів перевірки відповідності.

Перевірка повинна ґрунтуватися на вказаних нижче варіантах або на еквівалентних заходах:

(a) перевірка дійсності базових даних будівлі, що були використані для видачі енергетичного сертифіката, і результатів, зазначених у сертифікаті;

(b) перевірка базових даних і підтвердження результатів енергетичного сертифіката, у тому числі наданих рекомендацій;

(c) повна перевірка базових даних будівлі, що були використані для видачі енергетичного сертифіката, і повне підтвердження результатів, зазначених у сертифікаті, у тому числі наданих рекомендацій, а також відвідування будівлі, якщо це можливо, для перевірки відповідності між специфікаціями, вказаними в енергетичному сертифікаті, і сертифікованою будівлею.

2. Компетентні органи чи установи, яким компетентні органи делегували відповідальність за впровадження незалежної системи контролю, здійснюють випадковий відбір принаймні статистично значимого відсотка від усіх виданих протягом року звітів про інспектування та перевіряють їх.

3. Коли інформацію вносять до бази даних, національним органам повинна бути надана можливість встановити особу, яка їх внесла, для цілей моніторингу та перевірки.

Порівняльні методологічні рамки повинні дозволяти державам-членам визначати енергетичні характеристики будівель та елементів будівель і економічні аспекти заходів, що стосуються енергетичних характеристик, та поєднувати ці параметри для визначення оптимального за витратами рівня.

Порівняльні методологічні рамки повинні супроводжуватися настановами щодо їх застосування до розрахунку оптимальних за витратами рівнів енергетичних характеристик.

Порівняльні методологічні рамки повинні дозволяти врахування моделей використання, зовнішніх кліматичних умов, інвестиційних витрат, категорії будівлі, витрат на технічне обслуговування та операційних витрат (включно з витратами на енергію та заощадженням енергії), доходів від виробленої енергії, якщо застосовно, і витрат на утилізацію відходів, якщо застосовно. Вони повинні ґрунтуватися на відповідних європейських стандартах, що стосуються цієї Директиви.

Комісія також надає:

- настанови, що супроводжують порівняльні методологічні рамки; такі настанови слугуватимуть для того, щоб надавати державам-члени можливість вживавати перелічених нижче заходів,

- інформацію щодо прогнозованих довгострокових змін у цінах на енергію.

Щоб держави-члени застосовували порівняльні методологічні рамки, на рівні держав-членів встановлюються загальні умови, виражені відповідними параметрами.

Порівняльні методологічні рамки вимагають від держав-членів:

- визначення еталонних будівель, які характеризуються своєю функціональністю та географічним розташуванням, включно з мікрокліматом у приміщеннях і зовнішніми кліматичними умовами, та є репрезентативними щодо них. Еталонні будівлі повинні включати нові та наявні як житлові, так і нежитлові будівлі,

- визначення заходів з підвищення енергоефективності, які повинні бути оцінені для еталонних будівель. Такі заходи можуть стосуватися окремих будівель у цілому, окремих елементів будівлі чи сукупності елементів будівлі,

- оцінювання потреби у кінцевій та первинній енергії для еталонних будівель та еталонних будівель із визначеними застосованими заходами з підвищення енергоефективності,

- здійснення розрахунку витрат (тобто чистої поточної вартості) на заходи з підвищення енергоефективності (як зазначено у другому абзаці) протягом передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу, застосовного до еталонних будівель (як зазначено у першому абзаці), застосовуючи принципи порівняльних методологічних рамок.

При розрахунку витрат на заходи з підвищення енергоефективності протягом передбачуваного економічно обґрунтованого життєвого циклу, держави-члени оцінюють результативність за витратами різних рівнів мінімальних вимог до енергетичних характеристик. Це повинно дати змогу визначити оптимальні за витратами рівні вимог до енергетичних характеристик.