Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/125/ЄС від 21 жовтня 2009 року про рамки для встановлення вимог до екодизайну для пов’язаних з енергоспоживанням продуктів (нова редакція)

В імплементаційних інструментах також може бути передбачено, що жодні вимоги до екодизайну не є обов’язковими для деяких визначених параметрів екодизайну, які зазначені в частині 1 додатка I.

7. Вимоги формулюються таким чином, щоб забезпечити органам державного ринкового нагляду можливість проведення перевірки відповідності продукту вимогам імплементаційного інструмента. В імплементаційному інструменті повинно визначатися чи може така перевірка бути проведена безпосередньо на зразках продукту, чи на основі технічної документації.

8. Імплементаційні інструменти повинні включати елементи, перелічені у додатку VII.

9. Повинні бути оприлюднені відповідні дослідження й аналізи, що їх використовує Комісія для підготовки імплементаційних інструментів, з урахуванням, зокрема, легкості доступу і використання для заінтересованих МСП.

10. У відповідних випадках, імплементаційний інструмент, що встановлює вимоги до екодизайну, повинен містити положення про збалансування різних екологічних аспектів. Такі інструменти, спрямовані на внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної у статті 19(3).

1. Відповідно до критеріїв, визначених у статті 15, і після консультацій з Консультаційним форумом, зазначеним у статті 18, Комісія повинна до 21 жовтня 2011 року розробити та оприлюднити робочий план.

Робочий план визначає орієнтовний перелік груп продуктів, які вважаються пріоритетними для ухвалення імплементаційних інструментів, на наступні три роки.

Комісія повинна періодично вносити зміни до робочого плану після консультацій з Консультаційним форумом.

2. Однак, протягом перехідного періоду під час розроблення першого робочого плану, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, та, згідно з визначеними у статті 15 критеріями, а також після консультацій з Консультаційним форумом, Комісія повинна, залежно від ситуації, заздалегідь запровадити таке:

(a) імплементаційні інструменти, починаючи з продуктів, які за визначенням програми ЕССР мають великий потенціал для результативного за витратами скорочення викидів парникових газів, як-от опалювальне й водонагрівальне обладнання, електромоторні системи, освітлення у побутовій сфері та сфері обслуговування, побутова техніка, офісне обладнання у побутовій сфері та сфері обслуговування, побутова електроніка, системи опалення, вентиляції й кондиціонування повітря; та

(b) окремий імплементаційний інструмент, що скорочує втрати під час очікування для групи продуктів.

Такі інструменти, спрямовані на внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної у статті 19(3).

Добровільні угоди або інші інструменти саморегулювання, представлені як альтернативи імплементаційним інструментам у контексті цієї Директиви, оцінюють принаймні на підставі додатка VIII.

У ході своєї діяльності Комісія повинна впевнитися у збалансованій участі, щодо кожного імплементаційного інструмента, представників держав-членів і всіх заінтересованих сторін, що мають стосунок до відповідного продукту чи групи продуктів, як-от підприємства (включно з МСП і кустарна промисловість), профспілки, торговці, роздрібні торговці, імпортери, природоохоронні групи та організації споживачів. Ці сторони роблять внесок, зокрема, у визначання та переглядання імплементаційних інструментів, перевіряння дієвості встановлених механізмів ринкового нагляду, оцінювання добровільних угод, а також інших інструментів саморегулювання. Ці сторони зустрічаються на Консультаційному форумі. Комісія встановлює внутрішній регламент цього Форуму.

1. Комісії повинен допомагати Комітет.

2. У разі покликання на цей параграф, застосовують статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЄС з урахуванням положень його статті 8.

Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, становить три місяці.

3. У разі покликання на цей параграф, застосовують статтю 5а(1)-(4) і статтю 7 Рішення 1999/468/ЄС з урахуванням положень його статті 8.

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі недотримання національних положень, ухвалених згідно з цією Директивою, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними та стримувальними й врахувати міру невідповідності та кількість одиниць невідповідних продуктів, введених в обіг на ринку Співтовариства. Держави-члени повинні нотифікувати Комісію про такі положення до 20 листопада 2010 року і без затримки повідомляти її про будь-які подальші зміни, що впливають на них.

Не пізніше 2012 року Комісія повинна переглянути дієвість цієї Директиви та її імплементаційних інструментів, зокрема, між іншим, таке:

(a) методологію визначення й охоплення суттєвих екологічних параметрів, як-от ресурсоефективність, з урахуванням усього життєвого циклу продуктів;

(b) порогові значення для імплементаційних інструментів;

(c) механізми ринкового нагляду; та

(d) будь-яке відповідне саморегулювання, якому надано сприяння.

За результатами такого перегляду, і зважаючи, зокрема, на досвід, пов’язаний із розширеною сферою дії цієї Директиви, після консультацій із Консультаційним форумом, зазначеним у статті 18, Комісія оцінює, передусім, доцільність поширення сфери дії цієї Директиви на непов’язані з енергоспоживанням продукти задля суттєвого скорочення впливу таких продуктів на довкілля впродовж усього їхнього життєвого циклу. У разі потреби, Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради пропозиції щодо внесення змін до цієї Директиви.

Вимоги, які стосуються надання інформації, зазначеної у статті 11 і частині 2 додатка I, виробником та/або його уповноваженим представником, повинні бути пропорційними та враховувати законну конфіденційність комерційної інформації.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог статей 1-9, 11, 14, 15, 20, додатків I-V, VII, VIII, до 20 листопада 2010 року. Вони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити твердження про те, що покликання у наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на Директиву, скасовану цією Директивою, необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено, а також яким чином вказане твердження має бути сформульовано.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного законодавства, ухваленого ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Директиву 2005/32/ЄС, зі змінами, внесеними Директивою, зазначеною у частині A додатка IX, скасувати, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо кінцевих строків транспозиції до національного законодавства директив, зазначених у частині B додатка IX.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку X.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Загальні вимоги до екодизайну спрямовані на поліпшення екологічних характеристик продуктів із зосередженням уваги на суттєвих екологічних аспектах таких продуктів без установлення граничних значень. Метод, зазначений у цьому додатку, повинен застосовуватися у разі, коли встановлення граничних значень для групи продуктів, що розглядається, є недоречним. Під час підготовки проекту імплементаційного інструмента, що надаватиметься Комітету, зазначеному в статті 19(1), Комісія повинна визначити суттєві екологічні аспекти, які повинні бути визначені в імплементаційному інструменті.

Під час підготовки імплементаційних інструментів, що встановлюють загальні вимоги до екодизайну відповідно до статті 15, для продуктів, на які поширюється дія такого імплементаційного інструмента, залежно від продукту, Комісія повинна визначити відповідні параметри екодизайну з числа наведених у частині 1, вимоги, які стосуються надання інформації, з числа наведених у частині 2, і вимоги до виробника з числа наведених у частині 3.

1.1. Суттєві екологічні аспекти тією мірою, в якій вони стосуються дизайну продукту, повинні бути визначені стосовно таких етапів життєвого циклу продукту:

(a) вибору і використання сировини;

(b) виробництва;

(c) паковання, транспортування і розповсюдження;

(d) встановлення і технічного обслуговування;

(e) використання; та

(f) кінця строку служби, під яким розуміється стан продукту, який досяг закінчення строку свого першого використання, до його остаточного видалення.

1.2. Для кожного етапу життєвого циклу продукту у відповідних випадках повинні бути оцінені такі екологічні аспекти:

(a) прогнозоване споживання матеріалів, енергії та інших ресурсів, як-от води прісної;

(b) очікувані викиди в атмосферне повітря, воду чи ґрунт;

(c) очікуване забруднення за рахунок фізичних впливів, як-от шум, вібрація, випромінювання та електромагнітні поля;

(d) очікуване утворення відходів; та

(e) можливості для повторного використання, перероблення та відновлення матеріалів та/або енергії з урахуванням Директиви 2002/96/ЄС.

1.3. Зокрема, для оцінювання потенціалу поліпшення екологічних аспектів, зазначених у пункті 1.2, необхідно залежно від обставин використовувати такі параметри, доповнені у разі потреби іншими параметрами:

(a) масу та об’єм продукту;

(b) використання матеріалів, отриманих у результаті діяльності з перероблення;

(c) споживання енергії, води та інших ресурсів протягом всього життєвого циклу;

(d) використання речовин, класифікованих як небезпечні для здоров’я та/або довкілля згідно з Директивою Ради 67/548/ЄЕС від 27 червня 1967 року про наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень щодо класифікації, пакування і маркування небезпечних речовин (- 25) і з урахуванням законодавства про реалізацію і використання специфічних речовин, такого як Директива Ради 76/769/ЄEC від 27 липня 1976 року про наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо обмежень на реалізацію і використання деяких небезпечних речовин і препаратів (- 26) або Директива 2002/95/ЄC;

(e) кількість і характер витратних матеріалів, необхідних для належного використання та технічного обслуговування;

(f) легкість повторного використання та перероблення, що виражається через: кількість використаних матеріалів і компонентів, використання стандартних компонентів, час, необхідний для розбирання, складність інструментів, необхідних для розбирання; використання стандартів кодування компонентів і матеріалів для ідентифікації компонентів і матеріалів, придатних для повторного використання та перероблення (також і маркування пластмасових деталей відповідно до стандартів ISO), використання матеріалів, що легко переробляються, легкий доступ до цінних та інших компонентів і матеріалів, придатних для перероблення; легкий доступ до компонентів і матеріалів, що містять небезпечні речовини;

(g) включення використаних компонентів;

(h) уникання технічних рішень, які завдають шкоди повторному використанню та переробленню компонентів і цілих приладів;

(i) продовження строку служби, що виражається через мінімальний гарантований строк служби, мінімальний час для отримання запасних частин, модульність, можливість модернізації та ремонтопридатність;

(j) кількість утворених відходів і кількість утворених небезпечних відходів;

(k) викиди в атмосферне повітря (парникові гази, підкислювачі, леткі органічні сполуки, озоноруйнівні речовини, стійкі органічні забруднювачі, важкі метали, дрібні та завислі тверді частки) без обмеження Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/68/ЄC від 16 грудня 1997 року про наближення законодавств держав-членів щодо заходів проти викидів газоподібних і твердих забруднюючих речовин з двигунів внутрішнього згоряння, які встановлюються на позашляховій рухомій техніці (- 27);

(l) викиди у воду (важкі метали, речовини з несприятливим впливом на кисневий баланс, стійкі органічні забруднювачі); та

(m) викиди у ґрунт (особливо витоки і розливи небезпечних речовин протягом етапу використання продукту і ймовірність вилуговування після його видалення як відходів).

Імплементаційні інструменти можуть вимагати від виробника надавати інформацію, яка може мати вплив на спосіб поводження з продуктом, його використання чи перероблення іншими, ніж виробник, особами. Така інформація залежно від обставин може включати:

(a) інформацію від проектувальника, яка стосується виробничого процесу;

(b) інформацію для споживачів про суттєві екологічні характеристики продукту, яка супроводжує продукт під час його введення в обіг для того, щоб надати споживачам можливість порівняння таких аспектів продуктів;

(c) інформацію для споживачів про те, як монтувати, використовувати та здійснювати технічне обслуговування продукту для того, щоб мінімізувати його вплив на довкілля та забезпечити оптимальний очікуваний строк служби, а також про те, як повернути продукт у кінці строку служби, а у відповідних випадках - інформацію про строк для отримання запасних частин та про можливості модернізації продуктів; та

(d) інформацію для переробних установок щодо розбирання, перероблення чи видалення продукту в кінці строку служби.

Зазначену інформацію в усіх випадках, коли це є можливим, слід наводити на самому продукті.

Ця інформація повинна брати до уваги зобов’язання на підставі іншого законодавства Співтовариства, такого як Директива 2002/96/ЄC.

1. Під час розгляду екологічних аспектів, визначених імплементаційним інструментом як такі, на які можна істотним чином впливати через дизайн продукту, виробники продуктів повинні виконувати оцінювання моделі продукту протягом всього його життєвого циклу виходячи з реалістичних припущень щодо нормальних умов і цілей його використання. Інші екологічні аспекти можуть досліджуватися на добровільній основі.

На основі зазначеної оцінки виробники повинні скласти екологічний профіль продукту. Його основою повинні бути екологічно значимі характеристики продукту та вхідні/вихідні характеристики протягом всього життєвого циклу продукту, виражені у фізичних величинах, що можуть бути виміряні.

2. Виробники повинні використовувати зазначену оцінку для оцінювання альтернативних рішень щодо дизайну і досягнутих екологічних характеристик продукту порівняно з еталонними показниками.

Еталонні показники повинні бути визначені Комісією в імплементаційному інструменті на підставі інформації, зібраної протягом підготовки такого інструмента.

Вибір конкретного рішення щодо дизайну повинен забезпечувати досягнення розумного балансу між різними екологічними аспектами і між екологічними аспектами та іншими відповідними чинниками, як-от безпека та здоров’я, технічні вимоги до функціональності, якості та експлуатаційних характеристик, а також економічні аспекти, зокрема і виробничі витрати та придатність для продажу, з дотриманням при цьому вимог усіх відповідних актів законодавства.

Спеціальні вимоги до екодизайну спрямовані на поліпшення вибраного екологічного аспекту продукту. Вони можуть мати форму вимог щодо скорочення споживання певного ресурсу, такі як обмеження використання ресурсу на різних стадіях життєвого циклу продукту, залежно від випадку (наприклад, обмеження витрат води на етапі використання чи кількості певного матеріалу, включеного до продукту, або вимога до мінімальної кількості переробленого матеріалу).

Під час підготовки імплементаційних інструментів, що встановлюють спеціальні вимоги до екодизайну відповідно до статті 15, для продуктів, на які поширюється дія такого імплементаційного інструмента, залежно від продукту, Комісія повинна визначити відповідні параметри екодизайну з числа зазначених у частині 1 додатка І та установити рівні таких вимог згідно з регуляторною процедурою, зазначеною встатті 19(2), таким чином:

1. У ході проведення технічного, екологічного і економічного аналізу необхідно вибрати деяку кількість репрезентативних моделей відповідного продукту з числа наявних на ринку та визначити технічні можливості поліпшення екологічних характеристик продукту з одночасним урахуванням економічної життєздатності таких можливостей і уникненням будь-якого суттєвого погіршення експлуатаційних характеристик або користі для споживачів.

У ході проведення технічного, екологічного і економічного аналізу екологічних аспектів, що розглядаються, необхідно також визначити продукти та технології з найкращими характеристиками, які наявні на ринку.

Під час проведення аналізу та визначення вимог слід брати до уваги експлуатаційні характеристики продуктів, наявних на міжнародному ринку, та еталонні показники, встановлені законодавством інших держав.

На основі такого аналізу та з урахуванням економічної і технічної здійсненності, а також потенціалу для поліпшення, необхідно вживати конкретних заходів для мінімізації впливу продукту на довкілля.

Стосовно споживання енергії під час використання продукту, рівень енергоефективності або споживання енергії повинен бути встановлений таким чином, щоб вартість життєвого циклу репрезентативних моделей продукту була мінімальною для кінцевих споживачів з урахуванням наслідків для інших екологічних аспектів. Метод аналізу вартості життєвого циклу використовує реальну ставку дисконту на основі даних, отриманих від Європейського Центрального Банку, і реальний строк служби продукту. Зазначений метод базується на сумі змін у ціні купівлі (які є наслідком змін у виробничих витратах) та змін в експлуатаційних витратах, які виникають у результаті відмінностей у рівнях можливостей технічного вдосконалення, дисконтованих протягом строку служби репрезентативних моделей продукту, що розглядаються. Експлуатаційні витрати охоплюють насамперед споживання енергії та додаткові витрати на інші ресурси, такі як воду чи мийні засоби.

Для того, щоб перевірити, чи відбуваються значні зміни і чи загальні висновки є надійними, проводиться аналіз чутливості, який охоплює відповідні чинники, такі як ціни на енергетичні чи інші ресурси, вартість сировини або витрати на виробництво, ставки дисконту, а у відповідних випадках - зовнішні екологічні витрати, зокрема і відвернені викиди парникових газів. Вимога повинна бути адаптована відповідним чином.

Аналогічна методологія може бути застосована до інших ресурсів, як-от вода.

2. Для розроблення технічного, екологічного й економічного аналізів можна використовувати інформацію, наявну в рамках інших видів діяльності Співтовариства.

Те саме стосується інформації, наявної в існуючих програмах, застосовних в інших частинах світу для встановлення спеціальної вимоги до екодизайну для продуктів, що є предметом торгівлі з економічними партнерами Європейського Союзу.

3. Дата набуття чинності конкретною вимогою повинна враховувати цикл зміни дизайну продукту.

Висота знака СЕ повинна становити щонайменше 5 мм. Коли знак СЕ зменшують або збільшують, необхідно зберігати пропорції, наведені на градуйованому малюнку, наведеному вище.

Знак СЕ повинен бути нанесений на продукт. Коли це неможливо, він повинен бути нанесений на паковання та супровідні документи.

1. Цей додаток містить опис процедури, за допомогою якої виробник або його уповноважений представник, який виконує обов’язки, встановлені в пункті 2, гарантує і заявляє, що продукт виконує відповідні вимоги застосовного імплементаційного інструмента. Декларація про відповідність вимогам ЄС може охоплювати один або більше продуктів і повинна зберігатися виробником.

2. Виробник повинен скласти технічну документацію, яка дає можливість оцінити відповідність продукту вимогам застосовного імплементаційного інструмента.

Така документація повинна містити, зокрема:

(a) загальний опис продукту та його передбачуваного використання;

(b) результати відповідних досліджень щодо оцінювання впливу на довкілля, проведених виробником, та/або покликання на літературу щодо оцінювання впливу на довкілля чи аналізи конкретних випадків, які використовуються виробником для оцінювання, документування та визначення рішень щодо дизайну продукту;

(c) екологічний профіль, якщо цього вимагає імплементаційний інструмент;

(d) елементи специфікації дизайну продукту, які стосуються аспектів екологічного дизайну продукту;

(e) список доцільних стандартів, зазначених у статті 10, застосованих повністю чи частково, та опис рішень, ухвалених для забезпечення відповідності вимогам застосовного імплементаційного інструмента, якщо зазначені у статті 10 стандарти не були застосовані, або якщо такі стандарти не повністю охоплюють вимоги застосовного імплементаційного інструмента;

(f) примірник інформації стосовно аспектів екологічного дизайну продукту, що надається згідно з вимогами, визначеними у частині 2 додатка I; та

(g) результати проведених вимірювань, пов’язаних із вимогами до екодизайну, включно з детальною інформацією щодо відповідності таких вимірювань вимогам до екодизайну, встановленим у застосовному імплементаційному інструменті.

3. Виробник повинен вживати всіх необхідних заходів, щоб забезпечити виробництво продукту відповідно до специфікацій дизайну, зазначених у пункті 2, і вимог інструмента, застосовних до такого продукту.

1. Цей додаток містить опис процедури, за допомогою якої виробник, який виконує обов’язки, встановлені в пункті 2, гарантує і заявляє, що продукт відповідає вимогам застосовного імплементаційного інструмента. Декларація про відповідність вимогам ЄС може охоплювати один або більше продуктів і повинна зберігатися виробником.

2. Система управління може бути використана для оцінювання відповідності продукту за умови, що виробник впроваджує екологічні елементи, визначені у пункті 3.

Екологічні елементи системи управління

3. У цьому пункті визначаються елементи системи управління та процедури, за допомогою яких виробник може довести, що продукт відповідає вимогам застосовного імплементаційного інструмента.

3.1. Політика стосовно екологічних характеристик продукту

Виробник повинен бути здатним продемонструвати відповідність вимогам застосовного імплементаційного інструмента. Виробник також повинен бути здатним забезпечити основу для встановлення і перегляду цілей та показників екологічних характеристик продукту задля поліпшення загальних екологічних характеристик продукту.

Усі заходи, впроваджені виробником для поліпшення загальних екологічних характеристик продукту і створення його екологічного профілю, якщо цього вимагає імплементаційний інструмент, за допомогою дизайну та виробництва, повинні бути систематично та упорядкованим чином задокументовані у вигляді письмових процедур та інструкцій.

Ці процедури та інструкції повинні містити, зокрема, належний опис:

(a) списку документів, які повинні бути підготовлені для демонстрування відповідності продукту та, якщо це вимагається, документів, які повинні бути надані;

(b) цілей та показників екологічних характеристик продукту, а також організаційної структури, обов’язків, повноважень керівництва та розподілу ресурсів стосовно впровадження і підтримання таких цілей та показників;

(c) перевірок і випробувань, що проводитимуться після виробництва для перевірки експлуатаційних характеристик продукту порівняно з показниками екологічних характеристик;

(d) процедур контролю необхідної документації та забезпечення її регулярної актуалізації; та

(e) методу перевірки впровадження та ефективності екологічних елементів системи управління.

3.2. Планування

Виробник повинен розробити та підтримувати:

(a) процедури створення екологічного профілю продукту;

(b) цілі та показники екологічних характеристик продукту, які враховують технологічні варіанти і технічні та економічні вимоги; та

(c) програму для досягнення таких цілей.

3.3. Впровадження та документація

3.3.1. Документація щодо системи управління повинна відповідати, зокрема, таким вимогам:

(a) повинні бути визначені та задокументовані обов’язки та повноваження для того, щоб забезпечити ефективні екологічні характеристики продукту та звітування про його експлуатацію для цілей аналізу та поліпшення;

(b) повинні бути розроблені документи із зазначенням методів контролю та перевірки дизайну, процесів і системних заходів, які застосовуються під час дизайну продукту; та

(c) виробник повинен розробити та зберігати інформацію для опису основних екологічних елементів системи управління і процедур контролю всіх необхідних документів.

3.3.2. Документація щодо продукту повинна містити, зокрема:

(a) загальний опис продукту та його передбачуваного використання;

(b) результати відповідних досліджень щодо оцінювання впливу на довкілля, проведених виробником, та/або покликання на літературу щодо оцінювання впливу на довкілля чи аналізи конкретних випадків, які використовуються виробником для оцінювання, документування та визначення рішень щодо дизайну продукту;

(c) екологічний профіль, якщо цього вимагає імплементаційний інструмент;

(d) документи, в яких описуються результати проведених вимірювань, пов’язаних із вимогами до екодизайну, включно з детальною інформацією щодо відповідності таких вимірювань вимогам до екодизайну, встановленим у застосовному імплементаційному інструменті;

(e) встановлені виробником специфікації із зазначенням, зокрема, застосованих стандартів; якщо стандарти, зазначені в статті 10 не застосовуються або вони не повною мірою охоплюють вимоги відповідного імплементаційного інструмента - засоби, що використовуються для забезпечення відповідності; та

(f) примірник інформації стосовно аспектів екологічного дизайну продукту, що надається згідно з вимогами, визначеними у частині 2 додатка I.

3.4. Перевірки та коригувальні дії

3.4.1. Виробник повинен:

(a) вживати всіх необхідних заходів, щоб забезпечити виробництво продукту відповідно до специфікації дизайну та вимог застосовного імплементаційного інструмента;

(b) розробляти та підтримувати процедури для дослідження і реагування на випадки невідповідності, а також впроваджувати зміни в документально оформлених процедурах, які є наслідком коригувальних дій; та

(c) проводити не рідше ніж один раз на три роки повний внутрішній аудит системи управління в частині, що стосується її екологічних елементів.

Декларація про відповідність вимогам ЄС повинна містити такі елементи:

1. найменування й адресу виробника чи його уповноваженого представника;

2. опис моделі, достатній для її однозначної ідентифікації;

3. у відповідних випадках, покликання на застосовані гармонізовані стандарти;

4. у відповідних випадках, інші використані технічні стандарти та специфікації;

5. у відповідних випадках, покликання на інше застосовне законодавство Співтовариства, яке передбачає нанесення знака СЕ; та

6. ідентифікацію та підпис особи, уповноваженої накладати зобов’язання на виробника чи його уповноваженого представника.

Імплементаційний інструмент повинен визначати, зокрема:

1. точне визначення типу (типів) продукту (продуктів), на який (які) поширюється його дія;

2. вимогу (вимоги) до екодизайну продукту (продуктів), на який (які) поширюється його дія, дату (дати) впровадження, поетапні або перехідні заходи чи періоди:

(a) стосовно загальних вимог до екодизайну - відповідні етапи та аспекти, вибрані з тих, що згадані в пунктах 1.1 і 1.2 додатка I, які супроводжуються прикладами параметрів, вибраних із тих, що згадані в пункті 1.3 додатка I, як керівні настанови для оцінювання поліпшень стосовно визначених екологічних аспектів;

(b) стосовно специфічних вимог до екодизайну - їхні рівні;

3. параметри екодизайну, зазначені в частині 1 додатка І, стосовно яких жодні вимоги до екодизайну не є обов’язковими;

4. вимоги до встановлення продукту, якщо це має відношення до екологічних характеристик продукту, що розглядаються;

5. стандарти та/або методи вимірювання, які використовуватимуться; за наявності, повинні використовуватися гармонізовані стандарти, реєстраційні номери яких опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу;

6.детальні відомості для оцінювання відповідності згідно з Рішенням 93/465/ЄЕС:

(a) якщо застосовуватимуть модуль (модулі) відмінний (відмінні) від Модуля A - чинники вибору такої конкретної процедури;

(b) у відповідних випадках, критерії для затвердження та/або сертифікації третіх сторін;

У разі коли в інших вимогах СЕ до такого самого продукту встановлені інші модулі оцінювання відповідності, то для відповідної вимоги переважну силу має модуль, визначений в імплементаційному інструменті;

7. вимоги щодо інформації, яка повинна надаватися виробниками, зокрема щодо елементів технічної документації, що є необхідними для полегшення перевірки відповідності продукту імплементаційному інструменту;

8. тривалість перехідного періоду, протягом якого держави-члени повинні дозволяти введення в обіг та/або в експлуатацію продуктів, які відповідають підзаконним нормативно-правовим актам, чинним на їхній території на момент ухвалення імплементаційного інструмента;

9. дату оцінювання та можливого перегляду імплементаційного інструмента, беручи до уваги швидкість технічного прогресу.

На додаток до базової законодавчої вимоги, відповідно до якої ініціативи саморегулювання повинні відповідати усім положенням Договору (зокрема, щодо правил стосовно внутрішнього ринку і конкуренції), а також міжнародним домовленостям Співтовариства, зокрема і правилам багатосторонньої торгівлі, для оцінювання прийнятності ініціатив саморегулювання як альтернативи імплементаційному інструменту в контексті цієї Директиви можна використовувати наведений нижче неповний список орієнтовних критеріїв:

Ініціативи саморегулювання повинні бути відкриті для участі операторів з третіх країн як на підготовчому етапі, так і на етапі імплементації.

Ініціативи саморегулювання повинні приносити додану вартість (більшу, ніж у випадку "звичайного ходу діяльності") у формі поліпшених загальних екологічних характеристик продукту, охопленого такою ініціативою.

Підприємства і професійні асоціації, що беруть участь у саморегулюванні, повинні представляти переважну більшість відповідного сектору економіки, з якомога меншою кількістю винятків. Необхідно докладати зусиль, щоб забезпечити дотримання правил конкуренції.

Цілі, визначені стейкхолдерами, повинні бути викладені чітко та однозначно, починаючи з чітко визначеного базового стану. Якщо ініціатива саморегулювання охоплює довгий період, вона повинна включати проміжні цілі. Повинна існувати можливість моніторингу відповідності цілям і проміжним цілям у доступний за ціною та достовірний спосіб, використовуючи чіткі та надійні показники. Дані досліджень, а також похідні науково- технологічні дані повинні сприяти розвитку таких показників.

Задля забезпечення прозорості, необхідно оприлюднювати ініціативи саморегулювання, зокрема і за допомогою Інтернету та інших електронних засобів поширення інформації.

Те саме повинно застосовуватися до проміжних і остаточних звітів про результати моніторингу. Стейкхолдери, що включають держав-членів, підприємства, екологічні неурядові організації, асоціації споживачів, повинні бути запрошені висловитися з приводу ініціативи саморегулювання.

Ініціативи саморегулювання повинні включати належним чином продуману систему моніторингу з чітко визначеними зобов’язаннями підприємств і незалежних інспекторів. Служби Комісії, у партнерстві зі сторонами ініціативи саморегулювання, повинні бути запрошені до моніторингу досягнення зазначених цілей.

План моніторингу і звітування повинен бути детальним, прозорим і об’єктивним. Розгляд того, чи були виконані цілі добровільної угоди або інших інструментів саморегулювання, повинен залишатися повноваженням служб Комісії, яким допомагає Комітет, зазначений у статті 19(1).

Витрати на адміністрування ініціатив саморегулювання, зокрема щодо моніторингу, не повинні призводити до надмірних адміністративних тягарів порівняно з їхніми цілями й іншими доступними інструментами політики.

Ініціативи саморегулювання повинні реагувати на цілі політики цієї Директиви, зокрема і на інтегрований підхід, та узгоджуватися з економічними та соціальними вимірами сталого розвитку. Необхідно інтегрувати захист інтересів споживачів, якості життя, економічних інтересів і охорону здоров’я.

Малоймовірно, що ініціативи саморегулювання дадуть очікувані результати, якщо інші чинники та стимули - ринковий тиск, податки, законодавство на національному рівні - надають суперечливі сигнали учасникам ініціативи саморегулювання. У цьому плані послідовність політики є важливою; її необхідно брати до уваги під час оцінювання дієвості ініціативи.