Директива (ЄС) 2017/1371 Європейського Парламенту та Ради від 5 липня 2017 року про боротьбу з шахрайством, спрямованим проти фінансових інтересів Союзу, кримінально-правовими засобами

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема статтю 83(2) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги думку Комітету Регіонів (- 1),

Діючи відповідно до звичайної законодавчої процедури (- 2),

Оскільки:

(1) Захист фінансових інтересів Союзу стосується не лише управління бюджетними коштами, але й поширюється на всі заходи, які негативно впливають або становлять загрозу негативного впливу на активи Союзу та його держав-членів, тією мірою, якою такі заходи мають значимість для політик Союзу.

(2) Конвенція, укладена на основі статті K.3 Договору про Європейський Союз, про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств від 26 липня 1995 року (- 3), включаючи відповідні Протоколи до Конвенції від 27 вересня 1996 року (- 4), 29 листопада 1996 року (- 5) та від 19 червня 1997 року (- 6) (далі - Конвенція) встановлює мінімальні правила для визначення кримінальних правопорушень та санкцій у сфері шахрайства, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу. Держави-члени уклали Конвенцію, в якій вказується на те, що шахрайство, яке впливає на доходи та видатки Союзу, в багатьох випадках не обмежується однією країною й часто вчиняється організованими злочинними угрупуваннями. Виходячи з цього, у Конвенції вже було визнано, що захист фінансових інтересів Союзу вимагає кримінального переслідування шахрайських діянь, що зашкоджують таким інтересам. Паралельно був прийнятий Регламент Ради (ЄК, Євратом) № 2988/95 (- 7). Цей Регламент встановлює загальні правила щодо типових перевірок та адміністративних заходів і покарань, що стосуються порушень норм і вимог права Союзу, водночас посилаючись на секторальні правила у цій сфері, шахрайські діяння у визначенні Конвенції та застосування норм кримінального права та судочинства держав-членів.

(3) Політика Союзу у сфері захисту фінансових інтересів Союзу й до цього була предметом гармонізації, зокрема в рамках Регламенту (ЄК, Євратом) № 2988/95. Для забезпечення імплементації політики Союзу в цій сфері необхідно продовжувати зближення норм кримінального права держав-членів шляхом доповнення захисту фінансових інтересів Союзу в рамках адміністративного та цивільного права для найбільш серйозних видів пов’язаних із шахрайством діянь у цій сфері, уникаючи при цьому неузгодженості як усередині, так і між цими галузями права.

(4) Захист фінансових інтересів Союзу вимагає надання єдиного визначення шахрайства в рамках дії цієї Директиви, що має охоплювати шахрайські діяння відносно доходів, видатків та активів за рахунок загального бюджету Європейського Союзу (далі - бюджет ЄС), включаючи такі фінансові операції, як запозичення та кредитування. Поняття серйозних правопорушень проти спільної системи податку на додану вартість (далі - ПДВ), утвореної Директивою Ради 2006/112/ЄK (- 8) (далі - спільна система ПДВ), стосується найтяжчих форм шахрайства у сфері ПДВ, зокрема шахрайства за допомогою так званих каруселей, шахрайства через відсутніх торгівців та шахрайства в рамках злочинних організацій, що створює серйозні загрози для спільної системи ПДВ і, відповідно, для бюджету ЄС. Правопорушення проти спільної системи ПДВ повинні вважатися серйозними, якщо вони пов’язані з територією двох чи більше держав-членів, стали результатом шахрайських схем, унаслідок чого ці правопорушення вчинені структуровано з метою неправомірного скористання перевагами спільної системи ПДВ, а загальний розмір завданої правопорушеннями шкоди становить щонайменше 10000000 євро. Поняття загальної шкоди означає оцінену шкоду, що стала результатом усієї схеми шахрайства як для фінансових інтересів відповідних держав-членів, так і для Союзу, без урахування відсотків та санкцій. Ця Директива спрямована на сприяння діям та зусиллям у боротьбі з цим явищем злочинності.

(5) Якщо Комісія здійснює виконання бюджету ЄС на засадах спільного чи непрямого управління, вона може делегувати завдання з виконання бюджету державам-членам або доручати ці завдання органам, офісам чи агентствам, утвореним відповідно до Договорів, або іншим суб’єктам чи особам. У разі такого спільного чи непрямого управління фінансові інтереси Союзу повинні мати такий самий рівень захисту, як і при прямому управлінні Комісією.

(6) У цілях цієї Директиви видатками, пов’язаними проведенням закупівель, є будь-які видатки, що здійснюються у зв’язку з публічними контрактами, визначеними статтею 101(1) Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 Європейського Парламенту та Ради (- 9).

(7) Норми права ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей є повною мірою застосовними до відмивання грошей з використанням майна, набутого в результаті вчинення кримінальних правопорушень, що охоплюються цією Директивою. Посилання на такі норми права мають забезпечувати, що умови накладання санкцій, які запроваджуються цією Директивою, стосуються всіх серйозних випадків кримінальних правопорушень проти фінансових інтересів Союзу.

(8) Корупція становить особливо серйозну загрозу фінансовим інтересам Союзу та в багатьох випадках може бути пов’язана з шахрайськими діяннями. Оскільки всі особи, наділені публічними повноваженнями, зобов’язані виносити судження чи застосовувати розсуд неупереджено, надання хабаря з метою впливу на судження чи розсуд такої особи та прийняття такого хабаря має бути включено до визначення корупції незалежно від закону чи підзаконних актів, які діють у країні конкретної особи, наділеної публічними повноваженнями, або є застосовними до відповідної міжнародної організації.

(9) На фінансові інтереси Союзу можуть негативно впливати певні форми поведінки особи, наділеної публічними повноваженнями, якій довірено розпорядження коштами чи активами, незалежно від того, чи така особа здійснює безпосереднє розпорядження або виступає в ролі керівника, коли така поведінка спрямована на неправомірне використання коштів та активів, що не відповідає визначеному цільовому призначенню, чим завдається шкода фінансовим інтересам Союзу. Тому необхідно запровадити точне визначення кримінальних правопорушень, що охоплює таку поведінку.

(10) Стосовно таких кримінальних правопорушень, як пасивна корупція та неправомірне використання коштів, необхідно надати визначення осіб, наділених публічними повноваженнями, що б охоплювало всіх відповідних посадовців, які працюють на офіційних посадах у ЄС, державах-членах або третіх країнах. Приватні особи дедалі більше залучаються до управління коштами ЄС. Отже з метою належного захисту коштів ЄС від корупції та неправомірного використання визначення терміну "особа, наділена публічними повноваженнями" має також поширюватися на осіб, які не обіймають офіційних посад, але яким тим не менш доручено і які виконують у подібний спосіб функції публічної служби відносно коштів ЄС, зокрема на підрядників, залучених до управління такими коштами.

(11) Стосовно кримінальних правопорушень, передбачених у цій Директиві, поняття наміру має застосовуватися до всіх складових, які становлять такі кримінальні правопорушення. Умисний характер дії або бездіяльності можна визначити на основі об’єктивних, фактичних обставин. Кримінальні правопорушення, які не потребують наявності наміру, не охоплюються цією Директивою.

(12) Ця Директива не зобов’язує держав-членів передбачати покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень, які не носять серйозний характер у випадках, коли намір передбачається відповідним національним законодавством.

(13) Деякі кримінальні правопорушення проти фінансових інтересів ЄС на практиці часто мають тісний зв’язок із кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтею 83(1) Договору про функціонування Європейського Союзу та законодавчими актами Союзу, що ґрунтуються на цьому положенні. Зважаючи на це, у формулюванні цієї Директиви має бути забезпечена узгодженість між такими законодавчими актами та цією Директивою.

(14) Якщо поведінка, що приписується юридичним особам, завдає шкоди або становить загрозу для фінансових інтересів Союзу, юридичні особи повинні нести відповідальність за визначені цією Директивою кримінальні правопорушення, вчинені від їх імені.

(15) З метою забезпечення рівноцінного захисту фінансових інтересів Союзу на всій території Союзу за допомогою заходів, які виступають стримувальними чинниками, держави-члени мають передбачити певні види та рівні санкцій у разі вчинення кримінальних правопорушень, визначених цією Директивою. Рівні санкцій не повинні виходити за межи того, що є пропорційним для таких правопорушень.

(16) Ця Директива передбачає мінімальні правила, відтак держави-члени є вільними у запровадженні або збереженні більш суворих правил щодо кримінальних правопорушень, які завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу.

(17) Ця Директива не впливає на належне й ефективне застосування дисциплінарних заходів або покарань, що не є кримінальними за своїм характером. Санкції, які не можна прирівняти до кримінальних санкцій, які накладаються на одну й ту саму особу за одне й те саме діяння, можуть враховуватися при винесенні вироку та призначенні покарання цій особі за кримінальне правопорушення, визначене цією Директивою. Для інших санкцій принцип заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі в порядку кримінального провадження за одне й те саме кримінальне правопорушення (ne bis in idem) має бути повністю дотриманий. Ця Директива не криміналізує діяльність, яка також не підпадає під дисциплінарні стягнення або інші заходи, що стосуються порушення службових обов’язків у випадках, коли такі дисциплінарні стягнення або інші заходи можуть застосовуватися до відповідних осіб.

(18) Санкції стосовно фізичних осіб мають передбачати у певних випадках максимальний вид покарання у вигляді позбавлення волі на щонайменше чотири роки. Такі випадки повинні включати як мінімум ті, що стосуються завдання істотної шкоди або одержання істотної вигоди, при цьому шкода або вигода мають вважатися істотними, якщо йдеться про суму понад 100000 євро. Якщо законодавство держави-члена не передбачає чіткий поріг істотної шкоди або вигоди як основи для визначення максимального покарання, держава-член має забезпечити врахування обсягу шкоди або вигоди судами при винесенні рішень про міру покарання за шахрайство та інші кримінальні правопорушення, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу. Ця Директива не перешкоджає тому, щоб держави-члени передбачали інші елементи, які б вказували на серйозний характер кримінального правопорушення, наприклад, коли шкода або вигода є потенційними, але дуже істотними. Однак у частині правопорушень проти спільної системи ПДВ поріг для визнання шкоди чи вигоди істотними, відповідно до цієї Директиви, встановлюється на рівні 10000000 євро. Запровадження мінімальних рівнів максимального покарання у вигляді позбавлення волі є необхідним для забезпечення рівноцінного захисту фінансових інтересів Союзу на всій території Союзу. Санкції мають слугувати потужним стримувальним чинником для потенційних правопорушників і діяти на всій території Союзу.

(19) Держави-члени мають забезпечити, що факт вчинення кримінального правопорушення в рамках злочинної організації, як визначено в Рамковій директиві Ради 2008/841/JHA (- 10), вважатиметься обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до застосовних правил, установлених їхніми правовими системами. Держави-члени мають забезпечити, щоб обставини, які обтяжують покарання, були представлені суддям для їхнього розгляду при винесенні вироку правопорушникам, але при цьому це не зобов’язує суддів ураховувати обставини, які обтяжують покарання, в своєму рішенні про вирок. Держави-члени не зобов’язані передбачати обставини, які обтяжують покарання, якщо національне законодавство передбачає кримінальні правопорушення, визначені в Рамковій директиві Ради 2008/841/JHA, які караються як окреме кримінальне правопорушення, і це може тягти за собою більш суворі санкції.

(20) Ураховуючи, зокрема, мобільність осіб, які скоюють правопорушення, та доходів, отриманих шляхом протиправної діяльності на шкоду фінансовим інтересам Союзу, а також комплексний характер транскордонних розслідувань, які потребуються у таких випадках, кожна держава-член має встановити свою юрисдикцію для того, щоб мати змогу протидіяти такій діяльності. При цьому кожна держава-член має забезпечити, що її юрисдикція поширюється на кримінальні правопорушення, які вчиняються з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, доступ до яких було здійснено з її території.

(21) З огляду на можливість множинної юрисдикції у разі вчинення транскордонних кримінальних правопорушень, що підпадають під дію цієї Директиви, держави-члени мають забезпечити повне дотримання принципу ne bis in idem при застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію норм цієї Директиви.

(22) Держави-члени мають встановити правила стосовно строків давності, необхідні для змоги протидіяти протиправній діяльності, що зашкоджує фінансовим інтересам Союзу. У випадку кримінальних правопорушень, для яких передбачено максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки, строк давності має становити не менше п’яти років з моменту вчинення кримінального правопорушення. Це не повинно обмежувати ті держави-члени, які не встановлюють строки давності для розслідувань, притягнення до відповідальності та виконавчого провадження.

(23) Без обмежень для правил щодо транскордонного співробітництва та взаємної правової допомоги у кримінальних питаннях, а також інших правил у рамках законодавства ЄС, зокрема Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013 Європейського Парламенту та Ради (- 11), необхідно передбачити відповідне положення про співробітництво з метою забезпечення ефективних дій для боротьби з визначеними цією Директивою кримінальними правопорушеннями, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, включаючи обмін інформацією між державами-членами та Комісією, а також технічну та оперативну допомогу, яку надає Комісія компетентним національним органам відповідно до їх потреб в організації координації відповідних розслідувань. Така допомога не передбачає участі Комісії в процедурах розслідування або притягнення до відповідальності в індивідуальних кримінальних справах, які здійснюються національними органами влади. Рахункова палата ЄС та аудитори, відповідальні за проведення аудиту бюджетів інституцій, органів, офісів та агентств ЄС, мають повідомляти Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) та інші компетентні органи про будь-який факт, який можна кваліфікувати як кримінальне правопорушення відповідно до цієї Директиви, а держави-члени мають забезпечити, що їхні національні органи аудиту в значенні статті 59 Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 діятимуть так само, відповідно до статті 8 Регламенту (ЄС, Євратом) № 883/2013.

(24) Комісія звітує перед Європейським Парламентом і Радою про заходи, вжиті державами-членами для виконання цієї Директиви. За необхідності до звіту можуть додаватися пропозиції з урахуванням можливого розвитку подій, зокрема щодо фінансування бюджету ЄС.

(25) Конвенція заміняється цією Директивою для держав-членів, які визнають її обов’язковість.

(26) У цілях застосування пункту (d) статті 3(4) Директиви (ЄС) 2015/849 Європейського Парламенту та Ради (- 12), посилання на шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, як визначено в статтях 1(1) та 2(1) Конвенції, має розумітися як шахрайство, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, як визначено в статтях 3 та 7(3) цієї Директиви або стосовно правопорушень проти спільної системи ПДВ - як визначено в статті 2(2) цієї Директиви.

(27) Належне виконання цієї Директиви державами-членами включає оброблення персональних даних компетентними національними органами та обмін такими даними між державами-членами, з одного боку, та між компетентними органами ЄС, з іншого боку. Оброблення персональних даних на національному рівні та обмін даними між компетентними національними органами має регулюватися законодавством ЄС (acquis). Обмін персональними даними між державами-членами має здійснюватися відповідно до Директиви (ЄС) 2016/680 Європейського Парламенту та Ради (- 13). У частині оброблення персональних даних інституціями, органами, офісами та агентствами ЄС застосується Регламент (ЄК) № 45/2001 Європейського Парламенту та Ради (- 14) або, в застосовних випадках, інші правові акти ЄС, що регулюють оброблення персональних даних такими органами, офісами та агентствами, а також відповідні правила щодо конфіденційності судових розслідувань.

(28) Передбачений стримувальний вплив застосування кримінально-правових санкцій вимагає особливої обережності в контексті забезпечення основоположних прав. Ця Директива поважає основоположні права та дотримується принципів, визначних зокрема Хартією основних прав Європейського Союзу (далі - Хартія), таких як право на свободу та безпеку, право на захист персональних даних, свободу обирати професію та право на працю, свободу підприємництва, право володіти майном, право на ефективний правовий захист та справедливе судочинство, презумпція невинуватості та право на захист, принципи законності та пропорційності між кримінальними правопорушеннями та санкціями, а також принцип ne bis in idem. Ця Директива спрямована на забезпечення повного дотримання цих прав і принципів та має впроваджуватися і виконуватися відповідним чином.

(29) Держави-члени мають вживати необхідних заходів для швидкого повернення коштів та їх передачі до бюджету ЄС, не обмежуючи при цьому відповідні секторальні правила Союзу щодо виправлення фінансових недоліків та повернення неналежно витрачених обсягів коштів.

(30) Адміністративні заходи та покарання відіграють важливу роль у захисті фінансових інтересів Союзу. Ця Директива не знімає з держав-членів обов’язку застосовувати та впроваджувати адміністративні заходи та покарання Союзу в значенні статей 4 та 5 Регламенту (ЄК, Євратом) № 2988/95.

(31) Ця Директива зобов’язує держав-членів передбачити в національному законодавстві кримінальне покарання для шахрайських діянь та кримінальних правопорушень, пов’язаних з шахрайством, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, на які поширюється дія цієї Директиви. Ця Директива не повинна створювати зобов’язання щодо застосування таких покарань чи будь-якої іншої наявної системи виконавчого провадження в індивідуальних справах. Держави-члени можуть у цілому продовжувати паралельно застосовувати адміністративні заходи та покарання у сфері, що охоплюється цією Директивою. При цьому в застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію цієї Директиви, держави-члени мають передбачити, що накладання кримінальних санкцій за кримінальні правопорушення у відповідності до цієї Директиви та адміністративних заходів та покарань не призводить до порушення Хартії.

(32) Ця Директива не повинна впливати на компетенцію держав-членів визначати структуру та організацію діяльності своїх податкових органів таким чином, який вони вважають доцільним для забезпечення правильного визначення, нарахування та одержання коштів від податку на додану вартість, а також для ефективного застосування законодавства у сфері ПДВ.

(33) Ця Директива застосовується без обмеження дії положень щодо зняття імунітетів, які містяться у Договорі про функціонування Європейського Союзу, Протоколі № 3 про Статут Суду Європейського Союзу та Протоколі № 7 про привілеї та імунітети Європейського Союзу, що додаються до Договору про функціонування Європейського Союзу та Договору про Європейський Союз, а також у текстах, що забезпечують їх імплементацію, або аналогічних положень, включених до національного законодавства. При транспозиції цієї Директиви до національного законодавства, а також при застосуванні національного законодавства, що здійснює транспозицію цієї Директиви, повністю враховуються ці привілеї та імунітети, включаючи дотримання принципу свободи мандату члена.

(34) Ця Директива не обмежує загальні правила й принципи національного кримінального законодавства щодо застосування та виконання покарань у відповідності до конкретних обставин кожної індивідуальної справи.

(35) Оскільки мета цієї Директиви не може бути достатньою мірою досягнута лише державами-членами, з причин її масштабу та наслідків, але натомість буде краще досягнута на рівні Союзу, Союз може запроваджувати заходи у відповідності до принципу субсидіарності, визначеному в статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, визначеному в цій же статті, ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення цієї мети.

(36) У відповідності до статей 3 та 4a(1) Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії стосовно простору свободи, безпеки та правосуддя, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, Ірландія повідомила про бажання взяти участь у прийнятті та застосуванні цієї Директиви.

(37) У відповідності до статей 1 та 2 Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії стосовно простору свободи, безпеки та правосуддя, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, без обмежень дії статті 4 цього Протоколу, Сполучене Королівство не бере участі в прийнятті цієї Директиви, не несе жодних зобов’язань у рамках цієї Директиви та не підпадає під її застосування.

(38) У відповідності до статей 1 and 2 Протоколу № 22 щодо позиції Данії, що додається до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, Данія не бере участі в прийнятті цієї Директиви, не несе жодних зобов’язань у рамках цієї Директиви та не підпадає під її застосування.

(39) Консультації були проведені з Рахунковою палатою ЄС, яка винесла відповідний висновок (- 15),

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює мінімальні правила щодо визначення кримінальних правопорушень та санкцій у сфері боротьби з шахрайством та іншою протиправною діяльністю, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, з метою посилення захисту проти кримінальних правопорушень, які впливають на такі фінансові інтереси у відповідності до законодавства ЄС (acquis) у цій сфері.

1. У цілях цієї Директиви застосовуватимуться такі визначення термінів:

(a) ‘фінансові інтереси Союзу’ - усі доходи, видатки та активи, що охоплюються, набуваються за рахунок або формуються внаслідок:

(i) бюджету ЄС;

(ii) бюджетів інституцій, органів, офісів та агентств ЄС, утворених у відповідності до Договорів, або бюджетів, управління та моніторинг яких прямо чи опосередковано здійснюють зазначені інституції, органи, офіси та агентства;

(b) ‘юридична особа’ - суб’єкт зі статусом юридичної особи відповідно до застосовного законодавства, крім держав або публічних органів, які здійснюють повноваження держави, та публічних міжнародних організацій.

2. Стосовно доходів, які формуються за рахунок власних ресурсів ПДВ, ця Директива застосовуватиметься лише у випадках серйозних правопорушень проти спільної системи ПДВ . У цілях цієї Директиви правопорушення проти спільної системи ПДВ мають вважатися серйозними, якщо умисні дії чи бездіяльність, визначені в пункті (d) статті 3(2) пов’язані з територією двох чи більше держав-членів ЄС, і загальний розмір завданої шкоди становить щонайменше 10000000 євро.

3. Ця Директива не впливає на структури та функціонування податкових органів держав- членів.

1. Держави-члени здійснюють необхідні заходи для забезпечення того, що шахрайство, яке завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, становить кримінальне правопорушення в разі умисного вчинення.

2. У цілях цієї Директиви шахрайством, яке завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, вважається:

(a) стосовно видатків, не пов’язаних з проведенням закупівель - будь-яка дія чи бездіяльність щодо:

(i) використання або надання неправдивих, невірних або неповних тверджень чи документів, наслідком чого є незаконне привласнення або неправомірне утримання коштів або активів з бюджету ЄС або з бюджетів, управління якими здійснюється Союзом або від його імені;

(ii) нерозголошення інформації в порушення конкретного зобов’язання, що призводить до таких самих наслідків; або

(iii) неправомірне використання таких коштів або активів, тобто витрачання на інші цілі, ніж це було обумовлено цільовим призначенням;

(b) стосовно видатків, пов’язаних з проведенням закупівель, щонайменше коли це вчиняється задля одержання неправомірної вигоди для порушника або іншої особи шляхом завдання збитків для фінансових інтересів Союзу - будь-яка дія чи бездіяльність щодо:

(i) використання або надання неправдивих, невірних або неповних тверджень чи документів, наслідком чого є незаконне привласнення або неправомірне утримання коштів або активів з бюджету ЄС або з бюджетів, управління якими здійснюється Союзом або від його імені;

(ii) не розкриття інформації в порушення конкретного зобов’язання, що призводить до таких самих наслідків; або

(iii) неправомірне використання таких коштів або активів, тобто витрачання на інші цілі, ніж це було обумовлено цільовим призначенням, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу;

(c) стосовно доходів, крім тих, що формуються за рахунок власних ресурсів ПДВ, зазначених у пункті (d) - будь-яка дія чи бездіяльність щодо:

(i) використання або надання неправдивих, невірних або неповних тверджень чи документів, наслідком чого є незаконне зменшення ресурсів бюджету ЄС або бюджетів, управління якими здійснюється Союзом або від його імені;

(ii) не розкриття інформації в порушення конкретного зобов’язання, що призводить до таких самих наслідків; або

(iii) неправомірне використання законно отриманої вигоди, що призводить до таких самих наслідків;

(d) стосовно доходів, що формуються за рахунок власних ресурсів ПДВ - будь-яка дія чи бездіяльність, учинені за допомогою транскордонних шахрайських схем щодо:

(i) використання або надання неправдивих, невірних або неповних звітів чи документів щодо ПДВ, наслідком чого є зменшення ресурсів бюджету ЄС;

(ii) не розкриття інформації про ПДВ у порушення конкретного зобов’язання, що призводить до таких самих наслідків; або

(iii) надання вірних звітів щодо ПДВ з метою шахрайського приховування несплати або неправомірного створення прав на відшкодування ПДВ.

1. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити визнання відмивання грошей, як описано в статті 1(3) Директиви (ЄС) 2015/849, з використанням майна, набутого в результаті вчинення кримінальних правопорушень, що охоплюються цією Директивою, кримінальним правопорушенням.

2. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити визнання пасивної та активної корупції, в разі умисного вчинення, кримінальними правопорушеннями.

(a) У цілях цієї Директиви ‘пасивна корупція’ означає діяння особи, наділеної публічними повноваженнями, яка прямо або через посередника вимагає або одержує будь-які вигоди для себе чи для третьої сторони або приймає обіцяння такої вигоди в обмін на свої дії або утримання від дії згідно зі своїми посадовими обов’язками або при здійсненні покладених функцій таким чином, що ще зашкоджує або має вірогідність зашкодити фінансовим інтересам Союзу.

(b) У цілях цієї Директиви ‘активна корупція’ означає діяння особи, яка обіцяє, пропонує чи надає прямо або через посередника будь-яку вигоду особі, наділеній публічними повноваженнями, заради себе або третьої сторони в обмін на свої дії або утримання від дії згідно зі своїми посадовими обов’язками або при здійсненні покладених функцій таким чином, що ще зашкоджує або має вірогідність зашкодити фінансовим інтересам Союзу.

3. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити визнання неправомірного використання коштів, в разі умисного вчинення, кримінальним правопорушенням.

У цілях цієї Директиви ‘неправомірне використання коштів’ означає дію особи, наділеної публічними повноваженнями, якій прямо чи опосередковано довірено розпорядження коштами чи активами, спрямовану на виділення чи надання коштів або виділення чи використання активів усупереч їх цільового призначення в будь-який спосіб, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу.

4. У цілях цієї Директиви ‘особа, наділена публічними повноваженнями’ має таке значення:

(a) посадова особа Союзу або національна посадова особа, в тому числі будь-яка національна посадова особа іншої держави-члена та будь-яка національна посадова особа третьої країни:

(i) ‘посадова особа Союзу’ означає:

- будь-яку особу, яка є посадовцем або іншим найнятим за контрактом службовцем у розумінні Положення про посадових осіб та Умов працевлаштування інших службовців Європейського Союзу, викладених у Регламенті Ради (ЄЕC, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 16) (далі - Положення про персонал), або

- будь-яку особу, направлену на роботу в Союз державою-членом або будь-яким публічним чи приватним органом, яка здійснює функції, аналогічні тим, що здійснюють посадові особи або інші службовці Союзу.

Не обмежуючи дії положень про привілеї та імунітети, які містяться Протоколі № 3 та Протоколі № 7, члени інституцій, органів, офісів та агентств Європейського Союзу, створених у відповідності до Договорів, та працівники таких органів прирівнюються до посадових осіб Союзу в частині, в якій на них не поширюється Положення про персонал;

(ii) ‘національна посадова особа’ має розумітися, виходячи з визначення ‘посадової особи’ або ‘особи, наділеної публічними повноваженнями’ в національному законодавстві держави-члена чи третьої країни, в якій ця особа здійснює свої функції.

Проте, у випадку проваджень за участі національної посадової особи держави-члена, або національної посадової особи третьої країни, розпочатих іншою державою-членом, остання не зобов’язана застосовувати визначення ‘національної посадової особи’, а застосуватиме таке визначення лише в частині, що відповідає її національному законодавству.

Термін ‘національна посадова особа’ включає будь-яку особу, яка обіймає посаду у виконавчому, адміністративному чи судовому органі національного, регіонального чи місцевого рівня. Будь-яка особа, яка обіймає посаду в законодавчому органі національного, регіонального чи місцевого рівня прирівнюється до національної посадової особи;

(b) будь-яка інша особа, якій доручено і яка здійснює функцію публічної служби, що передбачає управління або прийняття рішень щодо фінансових інтересів Союзу в державах- членах або третіх країнах.

1. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити кримінальну відповідальність за підбурювання, а також сприяння та пособництво у вчиненні будь-якого з кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3 і 4.

2. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити кримінальну відповідальність за замах на вчинення будь-якого з кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3 і 4(3).

1. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити можливість притягнення юридичних осіб до відповідальності за будь-яке з кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3, 4 і 5, вчинене на їхню користь будь-якою особою, яка діяла індивідуально або в складі органу такої юридичної особи, займаючи провідне положення в такій юридичній особі завдяки:

(a) повноваженню представляти цю юридичну особу;

(b) повноваженню приймати рішення від імені цієї юридичної особи; або

(c) повноваженню здійснювати контроль усередині цієї юридичної особи.

2. Держави-члени також вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити можливість притягнення юридичних осіб до відповідальності у випадках, коли недостатність керівництва або контролю з боку особи, зазначеної в частині першій цієї статті, уможливило вчинення відповідним чином уповноваженою особою будь-яке з кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3, 4 і 5, на користь цієї юридичної особи.

3. Відповідальність юридичних осіб відповідно до частин першої та другої цієї статті не виключає можливість кримінального переслідування фізичних осіб, які є особами, що вчинили кримінальні правопорушення, зазначені в статтях 3 і 4 або які несуть кримінальну відповідальність згідно зі статтею 5.

1. Стосовно фізичних осіб, держави-члени забезпечуватимуть можливість застосування дієвих, пропорційних та стримувальних кримінальних санкцій за вчинення кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3, 4 і 5.

2. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити, що вчинення кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3 і 4, тягне за собою максимальне покарання, що передбачає позбавлення волі.

3. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити, що вчинення кримінальних правопорушень, визначених у статтях 3 і 4, тягне за собою максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки в разі завдання істотної шкоди або одержання істотної вигоди.

Шкода або вигода, завдані чи одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, визначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 3(2) і в статті 4, вважаються істотними, якщо шкода або вигода складає суму понад 100000 євро.

Шкода або вигода, завдані чи одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, визначених у пункті (d) статті 3(2) та відповідно до статті 2(2), завжди вважаються істотними.

Держави-члени також можуть передбачити максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки за інших серйозних обставин, визначених у відповідному національному законодавстві.

4. Якщо кримінальні правопорушення, визначені в пунктах (a), (b) та (c) статті 3(2) або в статті 4, включають завдання шкоди на суму менше 10000 євро або одержання вигоди на суму менше 10000 євро, держави-члени можуть передбачати інші види покарання, які не є кримінальними санкціями.

5. Положення частини першої не обмежують застосування компетентними органами дисциплінарних заходів до осіб, наділених публічними повноваженнями.

Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити, що в разі вчинення кримінального правопорушення, визначеного в статтях 3, 4 або 5, у рамках злочинної організації у значенні Рамкової директиви Ради 2008/841/JHA , цей факт вважатиметься обставиною, що обтяжує покарання.

Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити можливість застосування до юридичних осіб, визнаних відповідальними згідно зі статтею 6, дієвих, пропорційних та стримувальних санкцій, які включають кримінальні чи некримінальні штрафи та можуть включати інші санкції, зокрема:

(a) позбавлення права на державні пільги або допомогу;

(b) тимчасове або постійне позбавлення права брати участь у процедурах публічних закупівель;

(c) тимчасове або постійне позбавлення права вести комерційну діяльність;

(d) встановлення судового нагляду;

(e) судове рішення про ліквідацію;

(f) тимчасове або постійне закриття закладів, які використовувалися для вчинення кримінального правопорушення.

Держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити можливість накладання арешту та конфіскації засобів вчинення та доходів від кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3, 4 і 5. Держави-члени, які мають зобов’язання відповідно до Директиви 2014/42/ЄС Європейського Парламенту та Ради (- 17), будуть це робити у відповідності до цієї Директиви.

1. Кожна держава-член вживатиме необхідних заходів для встановлення своєї юрисдикції стосовно кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3, 4 та 5, якщо:

(a) кримінальне правопорушення вчинено повністю або частково на її території; або

(b) правопорушник є громадянином цієї держави.

2. Кожна держава-член вживатиме необхідних заходів для встановлення своєї юрисдикції стосовно кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3, 4 та 5, якщо на момент вчинення кримінального правопорушення на правопорушника поширювалося Положення про персонал. Кожна держава-член може утриматися від застосування визначених у цій частині правил щодо юрисдикції або може застосовувати їх лише в конкретних випадках або лише при виконанні певних умов, про що має повідомити Комісію.

3. Держава-член інформує Комісію у разі прийняття рішення про поширення своєї юрисдикції на кримінальні правопорушення, зазначені в статтях 3, 4 або 5, вчинені за межами її території, в будь-якій з таких ситуацій:

(a) правопорушник зазвичай проживає на її території;

(b) кримінальне правопорушення вчинено на користь юридичної особи, створеної на її території; або

(c) правопорушник є одним з її посадовців, який діяв під час виконання службових обов’язків.

4. У випадках, визначених у пункті (b) частини першої, держави-члени вживатимуть необхідних заходів з метою забезпечити, що реалізація їх юрисдикції не обумовлюється вимогою того, що переслідування може бути розпочато лише за заявою постраждалої особи за місцем вчинення кримінального правопорушення або при відмові держави, на території якої знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

1. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів для передбачення такого строку давності, що уможливлює проведення розслідування, притягнення до відповідальності, здійснення судового провадження та винесення судового рішення щодо кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3, 4 і 5, протягом достатнього часу після вчинення таких кримінальних правопорушень задля ефективної боротьби з такими кримінальними правопорушеннями.

2. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів для забезпечення можливості проведення розслідування, притягнення до відповідальності, здійснення судового провадження та винесення судового рішення щодо кримінальних правопорушень, зазначених у статтях 3, 4 і 5, вчинення яких передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки, протягом щонайменше п’яти років з моменту вчинення правопорушення.

3. Як виняток з положення частини другої, держави-члени можуть установлювати строк давності менше п’яти років, але такий строк не може бути меншим, ніж три роки, при цьому має бути передбачена можливість переривання чи призупинення цього строку у разі конкретних визначених дій.

4. Держави-члени вживатимуть необхідних заходів для забезпечення приведення у виконання:

(a) покарання у вигляді позбавлення волі строком більше ніж один рік; або інакше

(b) покарання у вигляді позбавлення волі у випадку кримінального правопорушення, вчинення якого передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі щонайменше на чотири роки,

накладеного після винесення остаточного вироку за вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у статтях 3, 4 або 5, протягом щонайменше п’яти років з дня винесення остаточного вироку. Цей період може включати подовження строку давності внаслідок його переривання чи призупинення.

Ця Директива не відміняє та не обмежує повернення:

(1) на рівні Союзу - сум, сплачених неправомірно в рамках вчинення кримінальних правопорушень, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) статті 3(2) або в статтях 4 чи 5;

(2) на національному рівні - будь-якого ПДВ, не сплаченого в рамках вчинення кримінальних правопорушень, зазначених у пункті (d) статті 3(2) або в статтях 4 чи 5.

Застосування адміністративних заходів, стягнень та штрафів, визначених у законодавстві ЄС, зокрема в значенні статей 4 і 5 Регламенту (ЄК, Євратом) № 2988/95, або в національному законодавстві, прийнятому у відповідності до конкретних зобов’язань згідно із законодавством ЄС, не обмежують і не впливають на застосування цієї Директиви. Держави-члени забезпечують, що будь-які кримінальні провадження, розпочаті на підставі національних положень, які реалізують цю Директиву, не матимуть неналежного впливу на відповідне та дієве застосування адміністративних заходів, стягнень та штрафів, які не можна прирівняти до кримінальних проваджень, визначених у законодавстві ЄС або національних положеннях, які його реалізують.

1. Не обмежуючи правила щодо транскордонного співробітництва та взаємної правової допомоги у кримінальних питаннях, держави-члени, Євроюст, Європейська прокуратура та Комісія, в межах відповідних сфер компетенції, співпрацюватимуть між собою у боротьбі з кримінальними правопорушеннями, зазначеними в статтях 3, 4 і 5. Для цього Комісія, та у випадках доцільності Євроюст, надаватимуть таку технічну та оперативну допомогу, яку потребуватимуть компетентні національні органи для сприяння координації здійснення відповідних розслідувань.

2. Компетентні органи держав-членів можуть, у межах відповідних сфер компетенції, обмінюватися інформацією з Комісією для полегшення встановлення фактів та забезпечення ефективної протидії кримінальним правопорушенням, зазначеним у статтях 3, 4 і 5. Комісія і компетентні національні органи враховуватимуть у кожному конкретному випадку вимоги щодо конфіденційності та правила захисту даних. Не обмежуючи вимоги та норми національного законодавства про доступ до інформації, держава-член може з цією метою при наданні інформації Комісії встановлювати конкретні умови щодо використання інформації Комісією або іншою державою-членом, якій передається така інформація.

3. Рахункова плата ЄС та аудитори, відповідальні за перевірку бюджетів інституцій, органів, офісів та агентств ЄС, утворених відповідно до Договорів, а також бюджетів, управління та перевірку яких здійснюють інституції, повідомлятимуть Європейському управлінню з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) та іншим компетентним органам про будь-який факт, який став відомим їм при виконанні покладених обов’язків та який можна кваліфікувати як кримінальне правопорушення відповідно до статей 3, 4 або 5. Держави-члени забезпечуватимуть, що їхні національні органи аудиту діятимуть так само.

Конвенція про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств від 26 липня 1995 року, включаючи Протоколи до Конвенції від 27 вересня 1996 року, 29 листопада 1996 року та 19 червня 1997 року, замінюється цією Директивою для держав-членів, які взяли на себе відповідні зобов’язання в рамках Конвенції, починаючи з 6 липня 2019 року.

Для держав-членів, які взяли на себе відповідні зобов’язання в рамках цієї Директиви, посилання на Конвенцію розумітимуться як посилання на цю Директиву.

1. До 6 липня 2019 року держави-члени мають ухвалити та оприлюднити закони, нормативні акти та адміністративні положення, необхідні для забезпечення відповідності до цієї Директиви. Держави-члени мають невідкладно надати тексти цих інструментів Комісії. Ці інструменти вступають в силу з 6 липня 2019 року.

При ухваленні державами-членами ці інструменти мають містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням при їх офіційному оприлюдненні. Вони також мають містити твердження про те, що для держав-членів, які взяли на себе відповідні зобов’язання в рамках цієї Директиви, посилання в чинних законах, нормативних актах та адміністративних положеннях на Конвенцію, яку заміняє ця Директива, розумітимуться як посилання на цю Директиву. Держави-члени визначають, як саме робити таке посилання та як саме має бути сформульоване відповідне твердження.

2. Держави-члени надають Комісії тексти основних положень національного законодавства, що ухвалюються у сфері, на яку поширюється дія цієї Директиви.

1. До 6 липня 2021 року Комісія подає до Європейського Парламенту та Ради звіт з оцінкою того, якою мірою держави-члени вжили необхідних заходів для виконання цієї Директиви.

2. Незалежно від обов’язків щодо звітування, визначених в інших правових актах ЄС, держави-члени щороку надають Комісії таку статистичну інформацію про кримінальні правопорушення, зазначені в статтях 3, 4 і 5, якщо така інформація є наявною на центральному рівні у відповідній державі:

(a) кількість кримінальних проваджень, які відкрито, припинено, завершено з винесенням виправдувального вироку, завершено з винесенням обвинувального вироку, та які на даний час тривають;

(b) обсяги повернених коштів за результатами кримінальних проваджень та оцінений обсяг шкоди.

3. До 6 липня 2024 року Комісія, з урахуванням свого звіту, поданого у відповідності до частини першої та статистичної інформації держав-членів, поданої у відповідності до частини другої, подає до Європейського Парламенту та Ради звіт з оцінкою впливу національного законодавства, що забезпечує транспозицію цієї Директиви, на запобігання шахрайству, що шкодить фінансовим інтересам Союзу.

4. До 6 липня 2022 року Комісія на основі статистичної інформації поданої державами-членами у відповідності до частини другої, подає до Європейського Парламенту та Ради звіт з оцінкою того, наскільки, відносно загальної мети посилення захисту фінансових інтересів Союзу:

(a) поріг, визначений у статті 2(2) є належним;

(b) положення щодо строків давності, визначених у статті 12, є достатньо дієвими;

(c) ця Директива ефективно вирішує випадки шахрайства у сфері закупівель.

5. Звіти, зазначені у частинах 3 і 4 супроводжуються, за необхідності, законодавчими пропозиціями, які можуть включати конкретні положення щодо шахрайства у сфері закупівель.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після дня її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Ця Директива адресується державам-членам у відповідності до Договорів. Учинено у Страсбурзі 5 липня 2017 року.