Директива 2002/21/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива)

1. Держави-члени вимагають від підприємств, які надають громадські комунікаційні мережі або доступні громадськості електронні комунікаційні послуги, які мають особливі або виключні права на надання послуг в інших секторах у тій самій або іншій державі-члені:

(a) вести окремий облік для діяльності, пов’язаної з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг, тією мірою, якою це може бути необхідно, якщо така діяльність здійснювалася юридично незалежними товариствами, для того щоб визначити всі елементи витрат та доходів, з основою їх обчислення та деталізацією методів нарахування, які використовувались, стосовно їхньої діяльності, пов’язаної з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг, включаючи деталізовану класифікацію основних активів та структурних витрат, або

(b) мають структурне розподілення для діяльності пов’язаної з наданням електронних комунікаційних мереж або послуг.

Держави-члени можуть не застосовувати вимоги зазначені в першому підпункті до підприємств, річний оборот яких з діяльності, пов’язаної з електронними комунікаційними мережами або послугами у державах-членах менший за 50 мільйонів ЄВРО.

2. Якщо на підприємства, які надають громадські комунікаційні мережі або доступні громадськості електронні комунікаційні послуги не поширюються вимоги права товариств та ці підприємства не задовольняють критерії малих та середніх підприємств у праві Спільноти щодо норм бухгалтерського обліку, їхні фінансові звіти мають складатися та підлягати незалежному аудиту та публікуватися. Аудит має проводитися відповідно до відповідних норм Спільноти та національних норм. Ця вимога також застосовується до окремого обліку, який вимагається згідно з пунктом 1(a).

1. Якщо Спеціальні Директиви вимагають від національних регулятивних органів визначати чи мають оператори істотну ринкову владу відповідно до процедури, зазначеної у статті 16, застосовуються пункти 2 та 3 цієї статті.

2. Підприємство вважається таким, що має істотну ринкову владу, якщо окремо або спільно з іншими, воно займає становище еквівалентне домінуючому, тобто становище економічної стабільності, яке надає йому можливість триматися помітної межі незалежно від конкурентів, споживачів та кінцевих споживачів.

Зокрема, національні регулятивні органи, під час оцінювання чи займають два або більше підприємств спільне домінуюче становище на ринку, діють відповідно до права Спільноти та беруть до уваги настанови про аналіз ринку та оцінку істотної ринкової влади, опубліковані Комісією відповідно до статті 15. Критерії, які використовуються для здійснення такої оцінки встановлені у Додатку ІІ.

3. Якщо підприємство має істотну ринкову владу на особливому ринку, воно може також вважатись як таке, що має істотну ринкову владу на тісно пов’язаному ринку, якщо зв’язки між двома ринками є такими що дозволяють ринковій владі утримуватися на одному ринку, використовуючи важелі на іншому ринку, тим самим посилюючи ринкову владу підприємства.

1. Після прилюдної консультації та консультації з національними регулятивними органами Комісія ухвалює рекомендацію про відповідні ринки товарів та послуг (далі "рекомендація"). Рекомендація визначає відповідно до Додатку I такі ринки товарів та послуг у межах електронно-комунікаційного сектору, характеристики яких можуть бути такими, що обґрунтовують накладання регулятивних обов’язків, встановлених у Спеціальних Директивах, без шкоди ринкам, що можуть визначатися в особливих випадках згідно з правом товариств. Комісія визначає ринки відповідно до принципів права конкуренції.

Комісія регулярно переглядає рекомендацію.

2. Комісія публікує, найпізніше на момент набрання чинності цієї Директиви, настанови для аналізу ринку та оцінки істотної ринкової влади (далі "настанови") які мають бути складені відповідно до принципів права конкуренції.

3. Національні регулятивні органи, беручи до уваги рекомендацію та настанови, визначають відповідні ринку, що відповідають національним особливостям, зокрема відповідним географічним ринкам у межах своєї території, відповідно до принципів права товариств. Національні регулятивні органи слідують процедурам, зазначеним у статтях 6 та 7 перед визначенням ринків, що відрізняються від тих, які зазначені у рекомендації.

4. Після консультації з національними регулятивними органами Комісія може, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(3), ухвалити Рішення, яке визначає транснаціональні ринки.

1. Наскільки можливо після ухвалення рекомендації або будь-якого її оновлення, національні регулятивні органи здійснюють аналіз відповідних ринків, беручи до уваги настанови. Держави-члени забезпечують, що цей аналіз здійснюється, за необхідності, у співпраці з національними органами з конкуренції.

2. Якщо від національного регулятивного органу вимагається згідно з статтями 16, 17, 18 або 19 Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги), або статтями 7 або 8 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ) визначати чи накладати, зберігати, змінювати або скасовувати обов’язки підприємств, він визначає на основі свого аналізу ринку, зазначеного у пункті 1 цієї статті чи є відповідний ринок ефективно конкурентним.

3. Якщо національний регулятивний орган дійде висновку, що ринок є ефективно конкурентним, він не накладає або зберігає будь-які особливі регулятивні обов’язки, зазначені у пункті 2 цієї статті. У випадках, коли вже існує сектор особливих регулятивних обов’язків, він скасовує такі обов’язки покладені на підприємства на цьому відповідному ринку. Належний період повідомлення має бути надано сторонам, що перебувають під впливом такого скасування обов’язків.

4. Якщо національний регулятивний орган визначає, що відповідний ринок не є ефективно конкурентним, він зазначає підприємства з істотною ринковою владою на цьому ринку відповідно до статті 14 та національний регулятивний орган накладає на такі підприємства відповідні особливі регулятивні обов’язки, зазначені у пункті 2 цієї статті або зберігає чи змінює такі обов’язки, якщо вони вже існують.

5. У випадку транснаціональних ринків визначених у Рішенні, яке зазначене у статті 15(4), відповідні національні регулятивні органи спільно проводять аналіз ринку, беручи до уваги настанови та рішення про будь-яке накладання, зберігання, зміну або скасування регулятивних обов’язків, зазначених у пункті 2 цієї статті в узгоджений спосіб.

6. На заходи, що вживають відповідно до положень пунктів 3, 4 та 5 цієї статті поширюються процедури, зазначені у статтях 6 та 7.

1. Комісія, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(2), складає та публікує у Офіційному віснику Європейських Спільнот перелік стандартів та/або технічних умов, які слугують основою для підтримки гармонізованих положень електронних комунікаційних мереж, електронних комунікаційних послуг та пов’язаного оснащення та послуг. За необхідності, Комісія може, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(2) та слідуючи консультації Комітету, заснованого Директивою 98/34/ЄС, вимагати, щоб стандарти складалися Європейськими організаціями з стандартів (Європейським комітетом з стандартизації (CEN), Європейським комітетом з електротехнічної стандартизації (CENELEC), Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ETSI)).

2. Держави-члени сприяють використанню стандартів та/або технічних умов, зазначених у пункті 1, для надання послуг, технічних інтерфейсів та/або функцій мережі, тією мірою, якою це суворо потрібно для забезпечення взаємодії послуг та покращення свободи вибору для користувачів.

Поки стандарти та/або технічні умови не будуть опубліковані відповідно до пункту 1, держави-члени сприяють імплементації стандартів та/або технічних специфікацій, ухвалених Європейськими організаціями з стандартів.

За відсутності таких стандартів та/або технічних умов, держави-члени сприяють імплементації міжнародних стандартів або рекомендацій, ухвалених Міжнародним союзом телекомунікацій (ITU), Міжнародною організацією з стандартизації (ISO) або Міжнародною електротехнічною Комісією (IEC).

Якщо міжнародні стандарти існують, держави-члени сприяють Європейським організаціям з стандартів у їх використанні, або використанні їх відповідних частин, як основу для стандартів, що вони розробляють, за винятком якщо такі міжнародні стандарти або відповідні частини будуть неефективними.

3. Якщо стандарти та/або технічні умови, зазначені у пункті 1, не буде ефективно імплементовано, то не може бути забезпечено взаємодію послуг у одній або більше державах-членах, імплементацію таких стандартів та/або технічних умов може бути здійснено примусово згідно з процедурою, встановленою у пункті 4, тією мірою, якою це потрібно для забезпечення взаємодії та покращення свободи вибору для користувачів.

4. Якщо Комісія має намір примусово здійснити імплементацію певних стандартів та/або технічних умов, вона публікує повідомлення в Офіційному віснику Європейських Спільнот та запрошує надати зауваження по всім відповідним сторонам. Комісія, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(3), примусово здійснює імплементацію відповідних стандартів шляхом посилання на них як на обов’язкові стандарти у переліку стандартів та/або технічних умов, опублікованому в Офіційному віснику Європейських Спільнот.

5. Якщо Комісія вважає, що стандарти та/або технічні умови, зазначені у пункті 1 більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, або що вони більше не задовольняють потреби споживачів або перешкоджають технологічному розвиткові, вона, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(2), вилучає їх з переліку стандартів та/або технічних умов, зазначених у пункті 1.

6. Якщо Комісія вважає, що стандарти та/або технічні умови, зазначені у пункті 4 більше не сприяють наданню гармонізованих електронних комунікаційних послуг, або що вони більше не задовольняють потреби споживачів або перешкоджають технологічному розвиткові, вона, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(3), вилучає їх з переліку стандартів та/або технічних умов, зазначених у частині 1.

7. Ця стаття не застосовується стосовно будь-яких істотних вимог, технічних умов інтерфейсу або гармонізованих стандартів до яких застосовуються положення Директиви 1999/5/ЄС.

1. Для сприяння вільному потоку інформації, медіа плюралізму та культурній різноманітності, держави-члени сприяють, відповідно до положень статті 17(2):

(a) постачальникам цифрових інтерактивних телевізійних послуг для розповсюдження серед громадськості в Спільноті на цифрові інтерактивні телевізійні платформи використання відкритого API незалежно від режиму передачі;

(b) постачальникам всього розширеного цифрового телевізійного обладнання, розгалуженого для отримання цифрових інтерактивних телевізійних послуг на інтерактивних цифрових телевізійних платформах для відповідності відкритому API, відповідно до мінімальних вимог відповідних стандартів або технічних умов.

2. Без шкоди статті 5(1)(b) Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ), держави-члени стимулюють власників API, надаючи їм доступ до справедливих, розумних та недискримінаційних умов, та за належну винагороду, всю таку інформація, яка є необхідною для надання постачальникам цифрових інтерактивних телевізійних послуг, для надання всіх послуг за підтримки API у повній функціональній формі.

3. Впродовж одного року після дати застосування, зазначеної у другому підпункті статті 28(1), Комісія перевіряє вплив цієї статті. Якщо взаємодія та свобода вибору для користувачів адекватно не були досягнуті в одній або більше державах-членах, Комісія може вжити дій відповідно до процедури, встановленої у статті 17(3) та (4).

1. Якщо Комісія, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(2), видає рекомендації державам-членам про гармонізоване застосування положень цієї Директиви та Спеціальних Директив для майбутнього досягнення завдань, закладених у статті 8, держави-члени забезпечують, що національні регулятивні органи беруть до уваги такі рекомендації під час виконання своїх завдань. Якщо національний регулятивний орган приймає рішення не дотримуватись рекомендації, він інформує Комісію, надаючи обґрунтування своєї позиції.

2. Якщо Комісія встановлює, що невідповідність на національному рівні у постановах, спрямованих на імплементацію статті 10(4) створює бар’єр на єдиному ринку, Комісія може, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 22(3), вживає відповідних технічних імплементацій цих заходів.

1. У разі виникнення спору у зв’язку з обов’язками, що виникають згідно з цією Директивою або Спеціальними Директивами між підприємствами, які надають електронні комунікаційні мережі або послуги в державі-члені, відповідний національний регулятивний орган, на запит будь-якої сторони та без шкоди положенням пункту 2, видає зобов’язальне рішення для вирішення спору у в найкоротші строки але впродовж максимум чотирьох місяців, за виключенням виняткових обставин. Відповідна держава-член вимагає, щоб всі сторони співпрацювали у повному обсязі з національним регулятивним органом.

2. Держави-члени можуть передбачити для національних регулятивних органів відхилення вирішення спору, шляхом зобов’язального рішення, якщо існують інші механізм, включаючи посередництво, та вони краще сприятимуть вирішенню спору у своєчасний спосіб відповідно до положень статті 8. Національний регулятивний орган негайно інформує сторони. Якщо після чотирьох місяців спір не вирішено, та якщо спір не було винесено на розгляд суду стороною-позивачем, національний регулятивний орган видає, на вимогу будь-якої сторони, зобов’язальне рішення для вирішення спору у найкоротші строки та в будь-якому разі впродовж чотирьох місяців.

3. Під час вирішення спору, національний регулятивний орган приймає рішення, спрямовані на досягнення завдань, встановлених у статті 8. Будь-які обов’язки, покладені на підприємство національним регулятивним органом під час вирішення спору повинні відповідати положенням цієї Директиви або Спеціальних Директив.

4. Рішення національного регулятивного органу має бути прилюдним, беручи до уваги вимоги конфіденційності ведення справ. Відповідним сторонам має бути надано повний звіт підстав на яких воно ґрунтується.

5. Процедура, зазначена у пунктах 1, 3 та 4 не перешкоджає будь-якій стороні звернутися до суду.

1. У разі транскордонного спору, що виникає згідно з цією Директивою або Спеціальними Директивами між сторонами в різних державах-членах, якщо спор перебуває в межах компетенції національних регулятивних органів від більше ніж однієї держави-члена, застосовується процедура, закладена у пунктах 2, 3 та 4.

2. Будь-яка сторона може направляти спір до відповідних національних регулятивних органів. Національні регулятивні органи координують свої зусилля для здійснення вирішення спору, відповідно до завдань, встановлених у статті 8. Будь-які обов’язки, покладені на підприємство національним регулятивним органом під час вирішення спору повинні відповідати положенням цієї Директиви або Спеціальних Директив.

3. Держави-члени можуть передбачити для національних регулятивних органів спільне відхилення вирішення спору, якщо існують інші механізм, включаючи посередництво, та вони краще сприятимуть вирішенню спору у своєчасний спосіб відповідно до положень статті 8.

Вони негайно інформують сторони. Якщо після чотирьох місяців спір не вирішено, та якщо спір не було винесено на розгляд суду стороною-позивачем, та якщо цього вимагає будь-яка сторона, національні регулятивні органи координують свої зусилля для здійснення вирішення спору, відповідно до завдань, встановлених у статті 8.

4. Процедура, зазначена в пункті не перешкоджає будь-якій стороні звернутися до суду.

1. Комісії допомагає Комітет ("Комітет з комунікацій").

2. Якщо посилання робляться на цей пункт, застосовуються статті 3 та 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.

3. Якщо посилання робляться на цей пункт, застосовуються статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.

Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС складає три місяці.

4. Комітет приймає власні правила процедури.

1. Комісія надає всю дотичну інформацію Комітету з комунікацій по завершенні консультацій з представниками операторів мережі, постачальниками послуг, користувачами, споживачами, виробниками та профспілками, а також з третіми країнами та міжнародними організаціями.

2. Комітет з комунікацій, беручи до уваги політику Спільноти у сфері електронних комунікацій, сприяє обміну інформацією між державами-членами та між державами-членами та Комісією у стані та розвитку постійної діяльності у сфері електронних комунікаційних мереж та послуг.

1. Держави-члени забезпечують прилюдність найновішої інформація стосовно застосування цієї Директиви та спеціальних Директив у спосіб, що гарантує всім зацікавленим сторонам відкритий доступ до такої інформації. Вони публікують повідомлення в своїх національних газетах, яке вказує яким чином та коли інформація опублікована. Перше таке повідомлення має бути опубліковане до дати застосування, зазначеної у другому підпункті статті 28(1), та після цього повідомлення має бути опубліковане у разі виникнення будь-яких змін у інформації, що там міститься.

2. Держави-члени надсилають Комісії таких повідомлень на момент публікації. Комісія, за доцільності, передає інформацію Комітету з комунікацій.

1. Комісія періодично переглядає функціонування цієї Директиви та звітує Європейському Парламенту та Раді, першого разу не пізніше ніж через три роки після дати застосування, зазначеної у другому підпункті статті 28(1). З цією метою Комісія може вимагати інформацію від держав-членів, які мають її надати у розумні строки.

Наступні Директиви та Рішення цим скасовуються, набираючи силу з дати застосування, зазначеною у другому підпункті статті 28(1):

- Директива 90/387/ЄЕС,

- Рішення Ради 91/396/ЄЕС від 29 липня 1991року про введення єдиного Європейського екстреного номеру виклику(1),

- Директива Ради 92/44/ЄЕС від 5 червня 1992 року про застосування відкритого доступу мережі до орендованих ліній(2),

- Рішення Ради 92/264/ЄЕС від 11 травня 1992 року про введення стандарту міжнародного телефонного коду доступу в Спільноті(3),

- Директива 95/47/ЄС,

- Директива 97/13/ЄС,

- Директива 97/33/ЄС,

- Директива 98/10/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 лютого 1998 року про застосування відкритого доступу мережі (ONP) до голосової телефонії та про універсальні послуги у сфері телекомунікації в конкурентному довкіллі(4).

____________

(1) OВ L 217, 6.8.1991, С. 31.

(2)OВ L 165, 19.6.1992, С. 27. Директива з останніми змінами, внесеними Рішенням Комісії 98/80/ЄС (OВ L 14, 20.1.1998, С. 27).

(3)OВ L 137, 20.5.1992, С. 21.

(4)OВ L 101, 1.4.1998, С. 24.

Держави-члени зберігають всі зобов’язання згідно з національним правом, зазначені у статті 7 Директиви 2002/19/ЄС (Директива про доступ) та статті 16 Директиви 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги) доки триває час, визначений стосовно таких зобов’язань національним регулятивним органом відповідно до статті 16 цієї Директиви.

Оператори виділених (спеціалізованих) телефонних мереж, що були визначені їхніми національним регулятивним органом, як такі, що мають істотну ринкову владу у наданні виділених (спеціалізованих) телефонних мереж та послуг згідно з Додатком I, Частиною 1 Директиви 97/33/ЄС або Директиви 98/10/ЄС продовжують вважатись "визначеними операторами" для потреб Регламенту (ЄС) № 2887/2000 доки не пройде час, необхідний для процедури аналізу ринку, зазначеної у статті 16.

Після цього вони припиняють вважатися "визначеними операторами" для потреб Регламенту.

1. Держави-члени приймають та публікують закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви не пізніше 24 липня 2003 року. Вони негайно повідомляють про це Комісію.

Вони застосовують такі заходи з 25 липня 2003 року.

2. Коли держави-члени ухвалюють такі заходи, вони містять посилання на цю Директиву або супроводжуються таким посиланням у разі їхньої офіційної публікації.

Методи здійснення такого посилання, встановлюються державами-членами.

3. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного права, які вони ухвалили у сфері, яка регулюється цією Директивою та про будь-які наступні зміни таких положень.

Ця Директива набирає чинності у день її публікації в Офіційному віснику Європейських Спільнот.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі, 7 березня 2002 року.

1. Ринки, зазначені у Директиві 2002/22/ЄС (Директива про універсальні послуги)

Стаття 16 - Ринки, визначені згідно з колишніми правовими рамками, коли переглядаються зобов’язання.

Забезпечення з’єднання з та використання громадської телефонної мережі у постійному місці розташування.

Надання орендованих ліній кінцевим користувачам.

2. Ринки, зазначені у Директиві 2002/19/ЄС (Директива про доступ)

Стаття 7 - Ринки, визначені згідно з колишніми правовими рамками, коли переглядаються зобов’язання.

Взаємопідключення (Директива 97/33/ЄС)

початок виклику у виділених (спеціалізованих) громадських телефонних мережах

завершення виклику у виділених(спеціалізованих)громадських телефонних мережах

транзитні послуги у виділених (спеціалізованих) громадських телефонних мережах

початок виклику на громадських мобільних телефонних мережах

завершення виклику на громадських мобільних телефонних мережах

з’єднання орендованих ліній (з’єднання частини каналів)

Мережний доступ та спеціальний мережний доступ (Директива 97/33/ЄС, Директива 98/10/ЄС)

доступ до виділених (спеціалізованих) телефонних мереж, включаючи розмежований доступ до місцевих ліній зв’язку

доступ до громадських мобільних телефонних мереж, включаючи вибір засобу перенесення інформації

Ресурси орендованої лінії для оптової торгівлі (Директива 92/44/ЄЕС)

Надання ресурсів орендованої лінії іншими постачальникам електронних комунікаційних мереж або послуг

3. Ринки, зазначені в Регламенті(ЄС) № 2887/2000

Послуги передбачені для забезпечення розмежованих (кручена металева пара) ліній зв’язку.

4. Додаткові ринки

Національний ринок міжнародних роумінг-послуг на громадських мобільних телефонних мережах.

Критерії, що використовуються національними регулятивними органами за оцінювання спільного домінування відповідно до другого підпункту статті 14(2), двох або більше підприємств, що можуть розглядатися як такі, що мають спільне домінуюче становище в межах значення статті 14 якщо, навіть за відсутності структурних або інших зв’язків між ними, вони діють на ринку, структура якого вважаються сприятливою для узгоджених дій. Без шкоди прецедентному праву Суду про спільне домінування, є вірогідно такий випадок, коли ринок задовольняє кількості відповідних характеристик, зокрема, за умови ринкової концентрації, прозорості та інших характеристик зазначених нижче:

- Насичений ринок,

- застійне або помірне зростання з боку попиту,

- низька гнучкість попиту,

- одноманітна продукція,

- схожа структури витрат, видатків,

- схожі частки ринку,

- відсутність технічних інновацій, технологія, що не розвивається,

- відсутність надлишкової потужності,

- високі бар’єри для входження,

- відсутність урівноваженої купівельної спроможності,

- відсутність потенційної конкуренції,

- різні види неформальних або інших зв’язків між відповідними підприємствами,

- відповідні механізми,

- відсутні або зменшені рамки для конкуренції цін.

Наведений вище перелік не є вичерпним, а також йдеться не про сукупні критерії. Радше, перелік наводить лише види підстав, що можуть використовуватись для обґрунтування тверджень стосовно існування спільного домінування.