Заява N 43396/02, подана Григорієм Івановичем Гудимом проти України

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 22 травня 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 22 листопада 2002 року,

враховуючи рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

враховуючи зауваження, надані Урядом-відповідачем,

виносить після обговорення таке рішення:

Заявник, п. Григорій Іванович Гудим, є громадянином України, який народився 1962 року та проживає в м. Дніпродзержинськ. Він був представлений у Суді паном Куктою П. Уряд був представлений Уповноваженим - пані В.Лутковською.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

У 2001 році заявник розпочав судовий процес у Заводському районному суді м. Дніпродзержинська проти ВАТ "Дніпродомнаремонт" (ДДР), державного підприємства, стосовно виплати заборгованості з заробітної плати та компенсації. Рішенням від 31 липня 2001 року суд присудив заявнику 4381,12 грн. (1) заборгованості з заробітної плати та інших виплат.

(1) Близько 703 Євро.

30 квітня 2002 року господарським судом Дніпропетровської області було порушено провадження у справі про банкрутство ДДР.

У 2002 році заявник розпочав судовий процес у Заводському районному суді м. Дніпродзержинська проти ДДР стосовно виплати заборгованості з заробітної плати та компенсації. 14 червня 2002 року суд залишив позов заявника без розгляду. Заявник не подавав апеляційної скарги на це рішення.

Рішення від 31 липня 2001 року було виконане частково, і заявникові було виплачено 2567,16 грн. (2) Рішення стосовно значної частини суми (1813,96 грн. (3) залишається невиконаним.

(2) Близько 412 Євро.

(3) Близько 291 Євро.

Заявник скаржиться на невиконання рішення суду від 31 липня 2001 року. Він посилається на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Заявник також скаржиться відповідно до п. 1 статті 4 Конвенції на те, що його було піддано рабству, оскільки його робота не була оплачена.

Скаргу заявника було направлено до Уряду, який подав свої зауваження щодо прийнятності та суті скарг заявника 25 червня 2005 року. 11 липня 2005 року заявнику було запропоновано подати його зауваження у відповідь. Однак Суд зазначає, що заявник не зробив цього. Більш того, ні представник заявника, ні заявник не відповіли на рекомендовані листи від 22 листопада 2005 року, які вони отримали 29 та 30 листопада 2005 року відповідно, якими було попереджено заявника що про можливість того, що його справа може бути викреслена з реєстру Суду.

Беручи до уваги п. 1 ст. 37 Конвенції, Суд дійшов висновку, що заявник більше не підтримує свою заяву. Крім того, відповідно до п. 1 статті 37 in fine Суд вважає, що немає жодних інших обставин, передбачених Конвенцією та протоколами, які стосуються дотримання прав людини і вимагають продовження розгляду цієї заяви. Отже, розгляд заяви згідно з п. 3 статті 29 Конвенції припиняється.

Вирішує вилучити заяву з реєстру.