Справа «Л.С. проти України» (Заява № 82213/17)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Л.С. проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Микола Гнатовський (<…>),

Уна Ні Райферті (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 82213/17), яку 26 листопада 2017 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України Л.С. (далі — заявниця), 1940 року народження, що проживає у м. Нікополі, і яку представляв п. С.Є. Сиротенко — юрист, яка практикує у м. Харкові,

рішення повідомити про скаргу на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження із заявницею Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

рішення не розголошувати ім’я заявниці,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 24 жовтня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження із заявницею — сімдесятитрирічною жінкою на момент подій — вчиненого під час сімейного конфлікту. Як стверджується, жорстоке поводження відбулося у квартирі, що належала її колишній невістці та її синові. Вона скаржилася за статтями 3 і 13 Конвенції.

2. З матеріалів справи вбачається, що у 2006 році тодішня невістка заявниці, Д.О., виїхала з квартири. У 2010 році Д.О. і син заявниці С.А. розлучилися без поділу спільно набутого майна. У листопаді 2011 року заявниця переїхала у квартиру і з того часу продовжувала проживати в ній разом із С.А.

3. Згідно з твердженнями заявниці 17 травня 2014 року Д.О. та її онук С.Д., занесли до своєї кімнати деякі меблі та поміняли двері в кімнаті, встановивши металеві двері на замку. Того ж дня з 16 год. 00 хв. до 18 год. 30 хв. та в ніч з 18 на 19 травня 2014 року Д.О. зачиняла заявницю в її кімнаті, підсуваючи піаніно та залишаючи його перед дверима, щоб змусити її виїхати з квартири. Протягом зазначеного періоду часу заявниця не мала доступу до води, їжі чи туалету.

4. Вранці 19 травня 2014 року Д.О. та С.Д. завдали заявниці тілесні ушкодження голови та верхньої частини тіла й виштовхали її з квартири. Коли заявниця намагалася чинити опір, тримаючись за ручку дверей, С.Д. вдарив заявницю обутою ногою в живіт. Заявниця опинилася в загальному коридорі в домашньому одязі та босоніж. За викликом сусідів приїхала карета швидкої медичної допомоги. Працівники міліції приїхали та відібрали показання у заявниці, але не втрутилися. Заявниця намагалася потрапити у квартиру, але С.Д. схопив її за руку та ногу й штовхнув, від чого вона впала біля ліфта та вдарилася головою. Того ж дня інший син заявниці — С.С. — подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення до міліції.

5. У ніч з 19 на 20 травня 2014 року заявницю оглянув лікар у лікарні, а 20 травня 2014 року — судово-медичний експерт за її власною ініціативою. Останній встановив, що у неї були численні забої та садна на голові, верхній частині тулуба та кінцівках.

6. Ще 20 травня 2014 року працівник міліції подав рапорт начальнику районного відділу міліції та попросив надати йому вказівки щодо телефонного дзвінка з лікарні, яким йому повідомили про тілесні ушкодження заявниці, а саме — закриту тупу травму грудної клітки та садно у лопатковій області зліва.

7. Того ж дня працівники міліції порушили кримінальне провадження за фактом жорстокого поводження із заявницею за статтею 125 (нанесення легких тілесних ушкоджень) Кримінального кодексу України.

8. 13 та 19 червня 2014 року заявниця подавала до міліції клопотання з проханням призначити судово-медичну експертизу її тілесних ушкоджень.

9. 20 червня 2014 року слідчий міліції призначив проведення судово-медичної експертизи. Згідно з висновком судово-медичного експерта від 11 липня 2014 року заявниці було нанесено чотирнадцять синців на обличчі та верхній частині тулуба, включаючи область лівої вилиці, праву щоку, різні області верхньої ділянки лівого плеча, внутрішню ділянку та задні ділянки її правого плеча, задню ділянку грудної клітки між правою лопаткою та п’ятим – сьомим ребрами, й внутрішню ділянку її лівого стегна. Експерт кваліфікував тілесні ушкодження як легкі.

10. 08 жовтня 2014 року працівник міліції допитав заявницю як потерпілу.

11. 29 квітня 2015 року працівники міліції закрили кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю corpus delicti. 29 липня 2015 року прокуратура скасувала цю постанову, давши вказівки працівникам міліції опитати сусідів заявниці П. та З., а також лікарів бригади швидкої медичної допомоги, які прибули на виклик про невідкладну допомогу 19 травня 2014 року.

12. 17 вересня 2015 року працівники міліції знову закрили кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю corpus delicti. 05 травня 2016 року цю постанову скасувала прокуратура, як незаконну. Того ж дня слідчого Л. замінив слідчий В.

13. 14 вересня 2016 року слідчий В. закрив кримінальне провадження. 30 листопада 2016 року прокурор скасував цю постанову, він повторив вказівки щодо опитування сусідів та лікарів бригади швидкої медичної допомоги. 04 травня та 23 серпня 2017 року прокурор повторно надавав свої вказівки.

14. 31 серпня 2017 року прокуратура звернулася до поліції з вимогою притягнути до дисциплінарної відповідальності слідчих Г. та Л. у зв’язку з неефективністю розслідування кримінального провадження.

15. 11 травня 2018 року прокуратура звернулася до начальника управління поліції щодо відсторонення слідчої К. від розслідування у зв’язку з її неефективністю.

16. 17 травня 2018 року прокурор надав слідчому П. вказівки щодо проведення слідчих дій у кримінальному провадженні.

17. 22 травня 2018 року прокуратура направила начальнику управління поліції листа, вказавши на неефективність розслідування кримінального провадження та необхідність притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчої К.

18. 05 серпня 2019 року прокуратура визнала неналежним розслідування кримінального провадження.

19. 15 серпня 2019 року прокуратура направила начальнику управління поліції листа, вказавши на неефективність розслідування кримінального провадження та необхідність притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого П.

20. 20 березня 2020 року слідчий П. закрив кримінальне провадження. 04 червня 2020 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська скасував цю постанову.

21. 13 травня 2021 року дізнавач Р. прийняла справу до провадження та 10 червня 2021 року закрила кримінальне провадження. 23 грудня 2021 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська скасував цю постанову.

22. 11 березня 2022 року дізнавач Р. закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю corpus delicti. 10 серпня 2023 року прокуратура скасувала цю постанову як передчасну та необґрунтовану.

23. 10 серпня та 10 жовтня 2023 року прокурор повторно давав вказівки працівникам поліції щодо проведення слідчих дій.

24. 29 серпня 2023 року дізнавач постановив: (i) допитати синів заявниці; (ii) встановити місцеперебування свідків П., З., Ж., К.В. та К.С.; (iii) встановити відомості про право власності на квартиру; і (iv) встановити лікарів бригади швидкої допомоги, які чергували 19 травня 2014 року та прибули на виклик.

25. Досудове розслідування усе ще триває.

26. Заявниця скаржилася за статтями 6 і 13 Конвенції на те, що розслідування жорстокого поводження з нею було неефективним.

27. Суд вважає, що скаргу заявниці слід розглядати виключно за статтею 3 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 126, від 20 березня 2018 року).

28. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

29. Уряд стверджував, що тілесні ушкодження заявниці не досягли мінімального рівня суворості, необхідного для застосування статті 3 Конвенції.

30. У попередній справі Суд встановив, що неодноразові та умисні словесні напади разом із випадками фізичного насильства щодо вразливої особи досягли необхідного рівня суворості для цілей статті 3 Конвенції (див. рішення у справі "Ірина Смірнова проти України" (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункт 73, від 13 жовтня 2016 року). У цій справі заявниця — сімдесятитрирічна жінка на момент подій — отримала чотирнадцять синців на голові та верхній частині тулуба (див. пункт 9), які були нанесені двома набагато молодшими особами з метою насильного виселення її з її житла. Суд вважає, що цих обставин достатньо для висновку, що заявниця, як вразлива літня особа, зазнала жорстокого поводження, яке досягло мінімального рівня суворості за статтею 3 Конвенції.

31. Загальні принципи щодо непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, були наведені в рішенні у справі "Мута проти України" (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, пункти 59–62, від 31 липня 2012 року.

32. Суд зауважує, що працівники міліції порушили кримінальне провадження на наступний день після дати, коли син заявниці подав свою заяву про вчинене кримінальне правопорушення (див. пункт 7). Однак їм знадобився місяць для призначення судово-медичної експертизи (див. пункт 9). Крім того, Суд не може залишити без уваги те, що кримінальне провадження послідовно передавалося різним слідчим, які, не проводячи жодних слідчих дій, виносили постанови про закриття кримінального провадження. Однак згодом ці постанови скасовувалися прокуратурою або Ленінським районним судом міста Дніпропетровська (див. пункти 11–13, 20–22). Суд погоджується, що прокуратура неодноразово визнавала розслідування неефективним (див. пункти 14, 15, 17 і 18), проте ефективних заходів для виправлення ситуації вжито не було. Крім того, хоча у 2015 та 2016 роках прокурор давав вказівки працівникам поліції допитати сусідів чи лікарів бригади швидкої медичної допомоги, слідчі не проводили допиту цих свідків до 2023 року (див. пункти 11, 13 і 24). Однак залишається сумнівним, чи могли свідки через такий значний проміжок часу згадати події 17–19 травня 2014 року і, таким чином, сприяти ефективності розслідування. У контексті цих фактів і міркувань, та зазначивши, що розслідування, яке до цього часу тривало понад десять років, усе ще триває, Суд вважає, що органи державної влади насправді не намагалися оперативно та ретельно розслідувати це питання, встановити факти та за потреби притягнути до відповідальності винних осіб. Тому Суд вважає, що в цій справі розслідування жорстокого поводження із заявницею не відповідало критеріям ефективності.

33. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

34. Заявниця вимагала 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 70 євро в якості компенсації поштових витрат.

35. Уряд стверджував, що зазначені вимоги були надмірними та необґрунтованими.

36. Суд присуджує заявниці 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

37. З огляду на наявні у нього документи Суд вважає за розумне присудити 29,58 євро в якості компенсації поштових витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 29,58 (двадцять дев’ять євро та п’ятдесят вісім центів) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 листопада 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.