ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Цімейко проти України" (Заява № 32960/13)
СТРАСБУРГ
27 червня 2024 року
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Цімейко проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія (<…>), Голова,
Стефані Моро-Вікстром (<…>),
Микола Гнатовський (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 32960/13), яку 17 травня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Богдан Андрійович Цімейко (далі — заявник), 1958 року народження, що проживає у м. Києві та якого представляв п. М.В. Каменєв — юрист, який практикує у м. Києві,
рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого пані Ольга Давидчук з Міністерства юстиції, про скарги за статтями 11 і 13 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
після обговорення за зачиненими дверима 06 червня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується скарги заявника на перешкоджання йому у проведенні публічних заходів і на відсутність у нього засобів юридичного захисту у зв’язку з цим (статті 11 і 13 Конвенції).
2. Заявник був власником підприємства "С." і головою страйкового комітету, який представляв вкладників збанкрутілого банку "O.".
I. МИРНЕ ЗІБРАННЯ ЗАЯВНИКА ПЕРЕД ЦЕНТРАЛЬНОЮ ВИБОРЧОЮ КОМІСІЄЮ
3. На 28 жовтня 2012 року були призначені вибори до Верховної Ради України. 23, 25 і 26 жовтня 2012 року декілька громадських організацій повідомили Київську міську державну адміністрацію про свій намір провести мирні зібрання перед Центральною виборчою комісією.
4. 27 жовтня 2012 року Окружний адміністративний суд міста Києва встановив загальне обмеження на проведення масових заходів перед Центральною виборчою комісією у період з 28 жовтня по 12 листопада 2012 року. Суд послався на статтю 39 Конституції України та статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства України.
5. Підприємство "С." оскаржило цю постанову.
6. 29 жовтня 2012 року заявник прибув до Центральної виборчої комісії з наміром провести мирне зібрання. Працівники міліції повідомили йому, що згідно з постановою від 27 жовтня 2012 року йому було заборонено це робити, і він пішов геть. Працівники міліції склали щодо заявника протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення порядку організації та проведення масових заходів), проте суди звільнили його від адміністративної відповідальності у зв’язку з відсутністю в його діях corpus delicti, зазначивши, що працівники міліції не вказали, яким чином заявник порушив це положення.
7. 20 грудня 2012 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу підприємства "С." і залишив без змін постанову від 27 жовтня 2012 року, додатково пославшись на рішення Київської міської ради від 24 червня 1999 року "Про затвердження Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру".
8. 22 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою підприємства "С.".
II. МИРНІ ЗІБРАННЯ ЗАЯВНИКА ПЕРЕД НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ
9. Щочетверга з 2006 по 2012 роки заявник проводив мирні зібрання перед Національним банком України.
10. 02 лютого і 15 жовтня 2012 року заявник повідомляв Київську міську державну адміністрацію про намір провести мирне зібрання перед Національним банком України у зв’язку з протестом проти, як стверджувалося, неефективного розслідування кримінальної справи щодо посадової особи Національного банку України та проти стверджуваних незаконних дій працівників міліції стосовно бізнесу заявника.
11. 29 жовтня 2012 року Окружний адміністративний суд міста Києва, посилаючись на статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив обмеження права на мирні зібрання, які громадські організації "Т.", "К.", "А.", "В." та "П." мали намір провести перед Національним банком України у період з 30 жовтня по 31 грудня 2012 року.
12. 01 і 08 листопада 2012 року заявник у супроводі групи людей прибув до Національного банку України з наміром провести звичайне щочетвергове мирне зібрання. Працівники міліції розігнали демонстрантів, посилаючись на постанову від 29 жовтня 2012 року (див. пункт 11).
13. Працівники міліції склали щодо заявника протокол про адміністративне правопорушення за статтею 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення порядку організації та проведення масових заходів), але суди звільнили його від адміністративної відповідальності, встановивши, що він не порушував законодавства, і постанова від 29 жовтня 2012 року до нього не застосовувалася.
14. У 2013 році заявник поскаржився до прокуратури, вимагаючи порушення кримінальної справи у зв’язку з діями працівників міліції, які перешкодили йому провести мирні зібрання 01 і 08 листопада 2012 року. Кримінальне провадження за скаргою заявника декілька разів закривалося та відновлювалося. 12 лютого 2020 року Печерський районний суд скасував постанову прокуратури про закриття провадження та зобов’язав відновити розслідування. Подальший перебіг провадження невідомий.
III. ПОСТАНОВИ СУДУ ВІД 05 ГРУДНЯ 2012 РОКУ ТА 28 ЛЮТОГО 2013 РОКУ
15. 05 грудня 2012 року Окружний адміністративний суд міста Києва обмежив підприємство "С." та всіх інших осіб у реалізації права на мирні зібрання перед Національним банком України у період з 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року.
16. Суд посилався на статтю 39 Конституції України, статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства України, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрації в СРСР", а також рішення від 24 червня 1999 року (див. пункт 7). 19 березня 2013 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив цю постанову без змін, зазначивши, що підприємство "С." не повідомило державній адміністрації кількість осіб, які мали брати участь у його заході, що завадило органам державної влади належним чином підготуватися до мирного зібрання. 9 квітня 2013 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою підприємства "С.".
17. 28 лютого 2013 року Окружний адміністративний суд міста Києва заборонив проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України у період з 01 березня по 30 квітня 2013 року, посилаючись на статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявник подав апеляційну скаргу, але безуспішно.
ОЦІНКА СУДУ
18. Заявник скаржився, посилаючись на статтю 11 Конвенції, на перешкоджання йому у проведенні публічних заходів перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року та перед Національним банком України 01 і 08 листопада 2012 року, а також з 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року. Він також скаржився за цим же положенням на те, що постанова суду від 28 лютого 2013 року обмежила право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Заявник також скаржився, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції).
19. Зауваження Уряду не були включені до матеріалів справи, оскільки вони були подані поза встановленим строком.
20. У своїх зауваженнях заявник підтримав свої скарги.
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
21. Загальні принципи, застосовні у цій справі, та відповідне національне законодавство наведені в рішеннях у справах "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 52–57, від 11 квітня 2013 року, та "Черемський проти України" (Cheremskyy v. Ukraine), заява № 20981/13, пункти 11–13 і 25–33, від 07 грудня 2023 року.
А. Події 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року
22. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
23. Суд зауважує, що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову суду від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України.
24. Пізніше працівники міліції висунула заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв’язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності, зазначивши, що він не порушив законодавства (див. пункти 6, 13 і 14).
25. Цього достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і було порушено це положення.
В. Постанова суду від 05 грудня 2012 року
26. З 06 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року заявник не міг проводити свої звичайні мирні зібрання перед Національним банком України, оскільки постановою суду від 05 грудня 2012 року було обмежено право на мирні зібрання у цей період.
27. Суд зазначає, що він детально вивчив законодавчі положення, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року (див. згадане рішення у справі "Черемський проти України" (Cheremskyy v. Ukraine), пункти 29–40), і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, вбачається, що нормотворче право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання як свобода зібрань не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та стаття 182 Кодексу адміністративного судочинства України, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. Отже, немає необхідності перевіряти, чи було дотримано дві інші вимоги (законна мета та необхідність втручання), викладені у пункті 2 статті 11 Конвенції.
28. Суд не вбачає підстав відходити від своїх висновків у цій справі. Отже, було порушено статтю 11 Конвенції.
С. Постанова від 28 лютого 2013 року
29. Стосовно постанови від 28 лютого 2013 року Суд зауважує, що скарга заявника у зв’язку з цим була досить загальною, і незрозуміло, чи справді заявник мав намір провести мирне зібрання перед Генеральною прокуратурою України. Суд вважає, що у контексті всіх наявних у нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції його скарга у зв’язку з цим не виявляє жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
30. З огляду на свій висновок за статтею 11 Конвенції стосовно постанови від 28 лютого 2013 року Суд вважає, що заявник не висунув небезпідставну скаргу за статтею 13 Конвенції у зв’язку з цією постановою.
31. Стосовно решти оскаржуваних судових постанов — з огляду на свої висновки за статтею 11 Конвенції Суд доходить висновку, що заявник висунув небезпідставну скаргу щодо його прав за статтею 13 Конвенції.
32. Поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на постанови від 27 і 29 жовтня 2012 року та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення у справі "Бьончковський та інші проти Польщі" (<...>), заява № 1543/06, пункти 83 і 84, від 03 травня 2007 року).
33. Коли заявник прибув до Центральної виборчої комісії 29 жовтня 2012 року та до Національного банку України 01 листопада 2012 року, він не знав про постанови суду, якими були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цих установ. З цих підстав він не міг оскаржити їх до дат запланованих ним заходів.
34. Слід також зазначити, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов’язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв’язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції (див. згадане рішення у справі "Бьончковський та інші проти Польщі" (<...>)).
35. Суд зауважує, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року.
36. У контексті наведеного Суд вважає, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції, і було порушено статтю 13 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
37. Заявник вимагав 35 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
38. Уряд стверджував, що ця вимога була повністю необґрунтованою, оскільки права заявника за Конвенцією порушені не були.
39. З огляду на характер скарг заявника Суд вважає, що встановлення порушення, яке зумовлює виникнення у держави-відповідача зобов’язання вжити спрямованих на забезпечення дотримання права на свободу зібрань заходів, наведених в рішенні у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, від 11 квітня 2013 року, становить достатню справедливу сатисфакцію.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує неприйнятними скарги стосовно постанови від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві — прийнятними.
2. Постановляє, що було порушено статтю 11 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.
4. Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої заявнику.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 червня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мартіна КЕЛЛЕР |
| Голова | Ладо ЧАНТУРІЯ |