64. З огляду на усталений принцип своєї практики, згідно з яким будь-яке тлумачення гарантованих прав і свобод має відповідати загальному духу Конвенції, інструменту, розробленому для підтримки та просування ідеалів і цінностей "демократичного суспільства", Суд підкреслював, хоча й у контексті свого аналізу за статтею 8 Конвенції, що дозвіл одностатевим парам отримати правове визнання та захист безсумнівно слугує цим ідеалам і цінностям, оскільки таке визнання та захист надає легітимності таким парам й сприяє їхній інтеграції у суспільство, незалежно від сексуальної орієнтації. Демократичне суспільство у розумінні Конвенції забороняє будь-яку стигматизацію за ознакою сексуальної орієнтації, ґрунтується на рівній гідності осіб і підтримує різноманітність (див. згадане рішення у справі "Федотова та інші проти Росії" (Fedotova and Others v. Russia), пункти 178-180, з подальшими посиланнями).
65. Хоча Суд досі не тлумачив статтю 8 Конвенції як таку, що накладає позитивне зобов’язання на держав-учасниць зробити шлюб доступним для одностатевих пар, він підтвердив, що відповідно до їхніх позитивних зобов’язань за цим положенням держави-члени зобов’язані створити нормативно-правову базу, яка дозволяла б одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків (там само, пункти 165 і 178). Суд також встановив, що Договірні держави користуються більшою свободою розсуду у визначенні точного характеру правового режиму, який буде доступний одностатевим парам (там само, пункт 188).
2. Застосування зазначених принципів у цій справі
(а) Чи була різниця у ставленні з особами в аналогічних або відносно подібних ситуаціях
66. Суд зазначає, що заявники живуть разом у стабільних і відданих стосунках з 2010 року. Таким чином, вони перебувають у відносно подібній ситуації з будь-якою різностатевою парою у зв’язку з потребою в правовому визнанні та захисті їхніх стосунків (див. пункт 63). Це потреба, яку відчувають двоє партнерів, які проживають разом, і яка не залежить від підходу держави до регулювання інституту шлюбу чи запровадження альтернативних засобів правового визнання пар, таких як цивільні союзи. Існуючі нормативно-правові акти та підходи держави, які стали підставою для їхнього ухвалення, мають враховуватися на пізнішому етапі аналізу Суду, коли буде оцінюватися, чи існувало об’єктивне та обґрунтоване виправдання для різного ставлення до осіб у відносно подібній ситуації (див. пункт 61 та пункти 72-79).
67. Суд зазначає, що існуюча нормативно-правова база в Україні визнає два типи стосунків різностатевих пар: шлюб і фактичні шлюбні відносини, коли чоловік і жінка "проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою" (див. пункти 9-16). Хоча рівень правового захисту суттєво відрізняється залежно від того, який із двох згаданих правових статусів має пара, слід зазначити, що наявність того чи іншого правового статусу не нав’язується державою та не випливає з об’єктивної реальності, а є суто власним вибором пари.
68. Заявникам не було надано такого вибору. На відміну від різностатевих пар, які вважають за краще не одружуватися з особистих причин, але усе одно мають право на принаймні певне правове визнання та захист, оскільки вони de facto проживають однією сім’єю, заявники не мають доступу до шлюбу в Україні та їм недоступна будь-яка альтернативна форма правового визнання. Тому було б штучно порівнювати їхнє становище лише зі становищем неодружених різностатевих пар.
69. Суд вказує на визнання Урядом по суті, що заявники позбавлені будь-якої можливості регулювати основоположні аспекти життя як пари, за винятком певних аспектів, пов’язаних з майном, і лише як приватні особи, які укладають договори відповідно до звичайного права (див. пункт 49). Суд уже встановив, що подібні приватні договори не можна вважати такими, якими визнаються та отримують необхідний захист пари, оскільки вони мають обмежений обсяг і не забезпечують деякі основні потреби, які є основоположними для регулювання стосунків у парі, яка перебуває у стабільних і відданих стосунках, таких як, inter alia, взаємні права та обов’язки, які вони мають один щодо одного, у тому числі моральну та матеріальну підтримку (див. рішення у справі "Оліарі та інші проти Італії" (Oliari and Others v. Italy), заяви № 18766/11 та № 36030/11, пункт 169, від 21 липня 2015 року). Суд також бере до уваги відсутність у заявників можливості посилатися на свої стосунки під час взаємодії із судовими чи адміністративними органами влади.
70. З цього випливає, що до заявників, як одностатевої пари, ставилися і досі ставляться інакше, ніж до різностатевих пар у зв’язку з відсутністю доступного останнім правового визнання та захисту. Перспектива внесення змін до законодавства, на яку посилався Уряд (див. пункт 50), не має жодного стосунку до цього висновку, оскільки вона залишається віддаленою перспективою та не має практичного впливу на повсякденне життя заявників.
71. І останнє, але не менш важливе, Суд зазначає, що, як це не оскаржувалося сторонами, сексуальна орієнтація заявників є єдиною підставою для згаданої різниці у ставленні.
(b) Чи була різниця у ставленні виправданою
72. З огляду на принципи своєї поточної практики (див., зокрема, пункт 65) Суд погоджується, що Україна має право надавати доступ до шлюбу лише різностатевим парам. Проте ще потрібно з’ясувати, чи існувало якесь виправдання для повного виключення одностатевих пар зі сфери нормативно-правового регулювання.
73. Суд зазначає, що Уряд не навів аргументів, не кажучи вже про переконливі та вагомі причини, для виправдання оскаржуваної різниці у ставленні. Крім того, Уряд визнав, що одностатеві пари, такі як заявники, могли розраховувати на належне правове визнання та захист після ухвалення законопроєкту про зареєстроване цивільне партнерство (див. пункт 50).
74. Вітаючи намір Уряду запровадити нормативно-правову базу, яка б дозволяла одностатевим парам отримувати належне визнання та захист їхніх стосунків, що відповідало б позитивним зобов’язанням держави за статтею 8 Конвенції (див. пункт 65), Суд не може робити припущення на підставі нормативно-правового акту, якого ще не існує. При цьому Суд зазначає, що Уряд України один раз, у 2019 році, вже відмовився від наміру ухвалити закон про зареєстроване цивільне партнерство для різностатевих та одностатевих пар, посилаючись на численні звернення органів місцевої влади, релігійних організації та НУО (див. пункт 19). Хоча зміст цих звернень не уточнювався, з відповідного звіту, вбачається, що вони стосувалися необхідності захисту традиційних сімейних цінностей.
75. Суд погоджується, що захист сім’ї в традиційному розумінні є, у принципі, вагомою та законною підставою, яка може виправдати різне ставлення за ознакою сексуальної орієнтації. Однак ця мета досить абстрактна, і для її реалізації можна використовувати широкий спектр конкретних заходів. Крім того, концепція сім’ї неминуче розвивається, на що вказують зміни, яких вона зазнала з моменту прийняття Конвенції (див. згадане рішення у справі "Федотова та інші проти Росії" (Fedotova and Others v. Russia), пункти 207 і 208). Суд уже встановлював відсутність підстав вважати, що надання правового визнання та захисту одностатевим парам, які перебувають у стабільних і відданих стосунках, саме собою може зашкодити сім’ям, створеним традиційним способом, або поставити під загрозу їхнє майбутнє чи цілісність. Насправді визнання одностатевих пар жодним чином не перешкоджає різностатевим парам одружуватися або створювати сім’ю відповідно до їхнього уявлення про це поняття. У більш широкому сенсі забезпечення прав одностатевих пар саме собою не означає послаблення прав інших осіб або інших пар (див. згадане рішення у справі "Федотова та інші проти Росії" (Fedotova and Others v. Russia), пункт 212).
76. Іншими словами, загально сформульована мета захисту традиційної сім’ї сама собою не може бути прийнята як належна підстава, яка відображає суспільні інтереси і виправдовує відмову у правовому визнанні та захисті одностатевих пар.
77. Суд зазначає, що скарга заявників по суті полягає в тому, що вони повинні мати право на рівне гідне ставлення до їхніх основних потреб як пари у стабільних відданих стосунках, при цьому їхня реальна ситуація не буде повністю проігнорована існуючою нормативно-правовою базою і держава вважатиме легітимними їхні стосунки, визнавши на законодавчому рівні їхнє існування та забезпечивши їхній належний захист.
78. Аналізуючи межі свободи розсуду держави, Суд бере до уваги чітку постійну тенденцію на європейському рівні щодо правового визнання та захисту одностатевих пар у державах - членах Ради Європи, у тридцяти з яких наразі передбачається можливість правового визнання одностатевих пар (див. згадане рішення у справі "Федотова та інші проти Росії" (Fedotova and Others v. Russia), пункти 175 і 186).
79. З огляду на зазначені міркування Суд вважає, що у цій справі держава не надала жодного обґрунтування різному ставленню до заявників як до пари у порівнянні з різностатевими парами.
(с) Висновок
80. Суд доходить висновку, що різниця у ставленні в цій справі, яка полягала в необґрунтованій відмові заявникам як одностатевій парі в будь-якій формі правового визнання та захисту у порівнянні з різностатевими парами, становить дискримінацію щодо заявників за ознакою їхньої сексуальної орієнтації.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
83. Заявники зазначили, що за відсутності правового визнання їхніх стосунків вони були змушені скласти заповіти як єдиний спосіб забезпечити право на спадкування партнера, який переживе іншого. Тому вони вимагали 32 євро кожен в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало сумі оплати нотаріальних послуг за посвідчення їхніх заповітів.
84. Заявники також вимагали 11 750 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди, що відповідало приблизно 1 000 євро за кожен рік їхнього спільного життя як пари. Вони стверджували, що весь цей час стикалися з дискримінацією у зв’язку зі своїми сексуальними уподобаннями, і це багато в чому ускладнювало їхнє повсякденне життя. Заявники підкреслили, що їхнє становище ще більше погіршувалося постійним відчуттям безпорадності та емоційного стресу.
85. Уряд заперечив проти зазначених вимог як необґрунтованих.
86. Суд вважає за розумне присудити кожному із заявників 32 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
В. Судові та інші витрати
87. Заявники вимагали 15 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді, які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок п. Тарахкала. На підтримку цієї вимоги вони подали договір про надання правової допомоги, підписаний п. Маймулахіним і п. Тарахкалом 18 листопада 2014 року, в якому вказувалася погодинна ставка у розмірі 150 євро. Згідно з договором виплата мала бути здійснена після закінчення провадження у м. Страсбурзі і в межах суми, присудженої Судом в якості компенсації судових та інших витрат. Заявники також подали акт виконаних робіт від 30 вересня 2021 року згідно із зазначеним договором. У ньому зазначалося, що п. Тарахкало працював над справою 100 годин, а загальна сума до сплати становила 15 000 євро.
88. Уряд заперечив проти зазначеної вимоги як необґрунтованої та надмірної.
89. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити суму у розмірі 4 000 євро за цим пунктом та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам:
(і) 32 (тридцять два) євро кожному заявнику в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(іі) 5 000 (п’ять тисяч) євро кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 4 000 (чотири тисячі) євро заявникам спільно в якості компенсації судових та інших витрат (які мають бути сплачені на банківський рахунок їхнього захисника, п. Тарахкала);
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 01 червня 2023 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мартіна КЕЛЛЕР |
| Голова | Жорж РАВАРАНІ |
