Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Жура проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 66191/10), яку 05 листопада 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Лідія Володимирівна Жура (далі - заявниця).

2. В рішенні, ухваленому 22 вересня 2022 року (далі - основне рішення), Суд постановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тим, що заявницю змусили нести індивідуальний і надмірний тягар за обставин, коли органи державної влади належним чином не виконали домовленості про компенсацію за її вилучений будинок, а також у зв’язку з невизначеністю щодо того, хто із залучених суб’єктів мав нести відповідальність за усунення наслідків такого неналежного виконання.

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця вимагала різні суми в якості справедливої сатисфакції (див. пункти 69-71 основного рішення).

4. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявниці протягом трьох місяців надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (там само, пункт 73 та пункт 5 резолютивної частини).

5. Угоди між заявницею та Урядом досягнуто не було. Вони надали свої зауваження.

6. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Матеріальна шкода

7. У своїх зауваженнях, поданих до Суду після ухвалення основного рішення, заявниця підтримала свої початкові вимоги щодо справедливої сатисфакції, викладені у її формулярі заяви та в її зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду.

8. Стосовно матеріальної шкоди заявниця вимагала 2 363 321 українських гривень (далі - грн) або 140 000 євро в якості відшкодування вартості необхідних ремонтних робіт у відповідному будинку. На підтвердження своєї вимоги вона надала висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІ) від 09 серпня 2014 року.

9. Заявниця також вимагала 285 703 грн (приблизно 43 000 євро станом на вересень 2006 року) відшкодування втраченого доходу, який, згідно з висновком КНДІ від 19 вересня 2006 року, вона отримала б, якби могла здавати будинок в оренду у період з листопада 2002 року по лютий 2006 року.

10. Насамкінець заявниця вимагала 82 950 грн (приблизно 12 300 євро станом на березень 2004 року) відшкодування орендної плати, сплаченої нею за будинок площею близько 50 квадратних метрів, в якому заявниця проживала у період з вересня 2003 року по березень 2004 року. На підтвердження своєї вимоги заявниця надала розписку пана Є., вочевидь власника будинку, від 21 березня 2004 року, що він отримав зазначену суму.

11. Уряд заперечив проти цих вимог. Він зазначив, що заявниця могла подати заяву про перегляд її справи Верховним Судом на підставі основного рішення, щоб отримати restitutio in integrum. Уряд посилався на два рішення національних судів, в яких позивачам присудили відшкодування шкоди, що мало бути сплачено органами місцевого самоврядування. Оскільки заявниця не подала заяву про перегляд справи протягом встановленого законодавством строку після ухвалення основного рішення (тридцять днів), Уряд вважав, що вона "не була зацікавлена у відновленні своїх прав, а її наміром було збагачення завдяки рішенню Суду".

12. Стосовно втраченого доходу Уряд стверджував, що вимога у зв’язку з цим була залишена без задоволення національними судами як необґрунтована, але заявниця все одно подала її до Суду. На думку Уряду, у будь-якому випадку ця вимога була надмірною і спекулятивною. Стосовно вимоги про відшкодування сплаченої орендної плати Уряд зазначив, що органи державної влади запропонували заявниці дві різні квартири на час проведення ремонтних робіт, але вона відмовилася, натомість орендувала будинок самостійно. У будь-якому випадку заявниця не надала необхідних підтверджуючих документів для обґрунтування цієї суми.

13. Стосовно аргументу Уряду, що заявниця мала вимагати перегляд своєї справи, Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі "С.Л. та Дж.Л проти Хорватії" (справедлива сатисфакція) (S.L. and J.L. v. Croatia) (just satisfaction), заява № 13712/11, пункт 15, від 06 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями). Крім того, за обставин цієї справи Суд вважає, що було б нерозумно покладати на заявницю тягар ініціювання подальших проваджень на національному рівні. Тому Суд продовжить розгляд вимог заявниці.

14. Суд зазначає, що вимоги заявниці стосовно відшкодування сплаченої орендної плати та втраченого доходу, навіть припустивши їхню доречність, не були підтверджені переконливими документами та/або є спекулятивними. Тому він відхиляє обидві ці вимоги.

15. Однак Суд вважає, що заявниця зазнала матеріальної шкоди у зв’язку з неможливістю отримати відшкодування за ремонт, необхідний для забезпечення належних умов проживання в будинку, наданому їй замість вилученого майна. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вимога заявниці за цим пунктом ґрунтується на висновку експертизи від 09 серпня 2014 року, підготовленому спеціалізованою установою. Хоча цей висновок не містить детального опису робіт і розрахунку їхньої вартості, він ґрунтується на умовиводах первинного висновку від 2006 року, складеного тією ж установою на замовлення заявниці під час провадження на національному рівні, який містить усі відповідні деталі. Таким чином, висновок за 2014 рік містить оновлену вартість цих робіт станом на 2014 рік. За відсутності будь-яких заперечень щодо цього висновку з боку Уряду або альтернативного висновку Суд вважає його належною підставою для здійснення розрахунків (див. рішення у справі "Свіргунець проти України" (справедлива сатисфакція) [Комітет] (Svirgunets v. Ukraine) (just satisfaction) [Committee], заява № 38262/10, пункти 11 і 12, від 20 грудня 2022 року). З огляду на це Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у висновку (2 360 321 грн), у розмірі, в якому вона була конвертована у євро в основному рішенні (138 000 євро).

16. Отже, Суд присуджує заявниці 138 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Він вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

В. Моральна шкода

17. Заявниця вимагала відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її майнових прав, у розмірі 576 мінімальних заробітних плат в Україні, розрахованому на день присудження відшкодування. Вона оцінила цю суму у 701 568 грн (еквівалентно приблизно 41 000 євро, як зазначено в основному рішенні). Вона також вимагала 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, зазнаної внаслідок стверджуваного порушення статті 6 Конвенції.

18. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних.

19. Зауваживши, що в основному рішенні він встановив лише порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди тільки у зв’язку з цим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує їй 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.

20. Заявниця вимагала 40 874,44 грн та 46 193,32 грн (приблизно 2 400 євро та 2 700 євро відповідно, як зазначено в основному рішенні) в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та у цьому Суді відповідно.

21. Витрати, понесені під час провадження на національному рівні, включали суми, які заявниця сплатила своїм представникам (загалом приблизно 32 700 грн), витрати на експертні висновки, замовлені нею під час провадження (загалом приблизно 4 500 грн), та судовий збір (3 400 грн). Витрати, понесені у зв’язку з провадженням у Суді, включали оплату послуг представника заявниці (загалом 33 000 грн), витрати на експертний висновок від 09 серпня 2014 року (2 500 грн) та поштові витрати (загалом 693,32 грн). Заявниця надала документи, які підтверджували сплату відповідних сум.

22. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних, залишивши питання компенсації поштових витрат на розсуд Суду.

23. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Це може включати витрати на правову допомогу, понесені на національному рівні для запобігання чи усунення порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Ай.Джей.Л. та інші проти Сполученого Королівства" (справедлива сатисфакція) (I.J.L. and Others v. the United Kingdom) (just satisfaction), заява № 29522/95 та 2 інші заяви, пункт 18, від 25 вересня 2001 року), а також витрати, понесені з метою встановлення Судом порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Ді Соза Рібейру проти Франції" [ВП] (De Souza Ribeiro v. France) [GC], заява № 22689/07, пункт 111, ЄСПЛ 2012).

24. З огляду на наявні в нього документи, а також зазначені критерії і міркування, Суд вважає за розумне присудити заявниці 3 000 євро, які охоплюють судові та інші витрати, понесені під час провадження на національному рівні та у Суді.

1. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 138 000 (сто тридцять вісім тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;

(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ііі) 3 000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

2. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.