Справа «Гупало проти України» (Заява № 33705/17)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гупало проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Микола Гнатовський (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на заяву (№ 33705/17), яку 27 квітня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Анатолійович Гупало, 1966 року народження, що проживає у м. Києві (далі - заявник), якого представляв п. М. Коваленко - юрист, який практикує у м. Києві,

з огляду на рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина, про скаргу заявника на порушення його права на свободу пересування та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

на підставі зауважень сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 10 листопада 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця заява стосується заборони виїзду за межі держави, застосованої до заявника у зв’язку з непогашенням ним заборгованості за рішеннями суду. Заявник посилався на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

2. 16 грудня 2016 року Подільський районний суд міста Києва розглянув і задовольнив подання державного виконавця П. Державної виконавчої служби України про винесення ухвали про тимчасове обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни до погашення у повному обсязі двох заборгованостей, встановлених рішеннями суду.

3. 13 лютого 2017 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

4. 24 березня 2017 року відомості про обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни було внесено до бази даних прикордонної служби.

5. Згідно з останньою наданою заявником інформацією від 06 березня 2018 року застосоване до нього обмеження у праві на виїзд за межі країни досі діє.

6. Заявник стверджує, що обмеження його у праві на виїзд за межі території України не є ані виправданим, ані необхідним.

7. Уряд вважав це обмеження виправданим та обґрунтованим.

8. Зважаючи на те, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, зазначених у статті 35 Конвенції, Суд визнає її прийнятною.

9. Відповідні принципи, які стосуються цієї справи, наведені в ухваленому у подібній справі рішенні "Стецов проти України" (Stetsov c. Ukraine), заява № 5170/15, пункти 25-32, від 11 травня 2021 року.

10. У цій справі, як і в згаданому рішенні у справі "Стецов проти України" (Stetsov c. Ukraine), на заявника було накладено заходи, які не були належним чином обґрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Отже, Суд доходить висновку, що українські органи державної влади не виконали своє зобов’язання за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції - забезпечити з огляду на конкретні обставини обґрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії.

Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

11. Заявник вимагає 3 200 євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої, на його думку, він зазнав.

12. Уряд заперечує проти цієї вимоги й вважає її необґрунтованою та надмірною.

13. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди, для відшкодування якої недостатньо встановити порушення Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено французькою мовою та повідомлено письмово 01 грудня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.