Справа «Король проти України» (Заява № 15518/21)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Король проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 вересня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 09 березня 2021 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості про заявника та інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

4. Заявник скаржився на повну заборону відчуження земель сільськогосподарського призначення.

5. Заявник скаржився на те, що законодавчі обмеження щодо його земельної ділянки, яка перебуває у його приватній власності з 13 лютого 2018 року, порушили його право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

6. Уряд стверджував, що 31 березня 2020 року Верховна Рада України внесла зміни до законодавства стосовно запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, які надали заявнику можливість розпоряджатися своєю земельною ділянкою. Ці зміни набрали чинності 01 липня 2021 року.

7. Суд повторює, що втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі "законну мету" "відповідно до загальних інтересів", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі" [ВП] (Hutten-Czapska v. Poland) [GC], заява № 35014/97, пункт 167, ЄСПЛ 2006-VIII).

8. У керівній справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine), заяви № 846/16 та № 1075/16, від 22 травня 2018 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Суд зауважив, що Україна була єдиною державою - членом Ради Європи, в якій існувала загальна заборона на продаж або будь-який інший спосіб відчуження земель сільськогосподарського призначення. З огляду на відсутність чітких причин для неприйняття альтернативних рішень та надмірний тягар, накладений на заявників, Суд дійшов висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали у цій заяві, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі протягом періоду з 13 лютого 2018 по 01 липня 2021 року держава не змогла встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявника.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

11. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine), пункти 150, 154-157 та 161) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що ця заява свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з повною забороною відчуження земель сільськогосподарського призначення у період з 13 лютого 2018 року по 01 липня 2021 року.

3. Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.