Справа «Швачко та інші проти України» (Заява № 33034/20 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Швачко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 січня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.У заяві № 21153/21 заявник також висунув скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на те, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку" та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції, які передбачають:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

7. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (<...>) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У керівній справі "Нечай проти України" (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункти 67-72, від 01 липня 2021 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

12. Заявник у заяві № 21153/21 подав також скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції за відповідною усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі надані матеріали, Суд доходить висновку, що вона також свідчить про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах "Іванов проти України" (Ivanov v.Ukraine), заява № 15007/02, пункти 90- 97, від 07 грудня 2006 року, та "Нікіфоренко проти України" (Nikiforenko v. Ukraine), заява № 14613/03, пункт 59, від 18 лютого 2010 року.

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Бевз проти України" (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, пункт 52, від 18 червня 2009 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

4. Постановляє, що було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду у заяві № 21153/21 (див. таблицю у додатку).

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 лютого 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

__________

-1 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.