Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сердюков проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 11623/13), яку 07 лютого 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Максим Володимирович Сердюков (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 10 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного незадокументованого тримання заявника під вартою та стверджуваної незаконності його подальшого офіційного затримання і тримання під вартою всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції.

2. Заявник народився у 1977 році та проживає у м. Києві. У Суді його представляв п. О.В. Лупейко - юрист, який практикує у м. Вишгороді.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 05 квітня 2012 року слідчий відділу Управління Служби безпеки України у Київській області (далі - СБУ) порушив кримінальну справу щодо заявника та двох інших осіб за підозрою у вчиненні контрабанди психотропних речовин у великих розмірах (далі - контрабанда за обтяжуючих обставин).

6. Згідно з твердженнями заявника 05 квітня 2012 року близько 16 год. 00 хв. декілька працівників СБУ затримали його на вулиці у м. Києві. Пізніше того ж дня працівники СБУ доставили заявника в кайданках до школи, де він працював викладачем початкової військової підготовки. Там працівники СБУ вилучили мобільні телефони заявника та оглянули шкільний стрілецький тир, який був робочим місцем заявника. Згідно з твердженнями заявника за цим спостерігали інші вчителі школи, а працівник пресслужби СБУ записував на відео.

7. Згідно з твердженнями заявника після подій у школі того ж дня його доставили до Управління Служби безпеки України у Київській області, де його допитали. Згідно з його твердженнями о 22 год. 53 хв. того дня він здійснив телефонний дзвінок своїй цивільній дружині зі службового телефону одного з працівників СБУ, на її мобільному телефоні зберігся запис розмови. Заявник стверджував, що потім він провів ніч з 05 на 06 квітня 2012 року під вартою у будівлі СБУ і протягом цього періоду залишався в кайданках.

8. 06 квітня 2012 року слідчий СБУ склав протокол затримання заявника. Згідно з протоколом заявника затримали 06 квітня 2012 року о 16 год. 00 хв. у будівлі Управління Служби безпеки України у Київській області на тій підставі, що безпосередньо перед цим він вчинив злочин, контрабанду при обтяжуючих обставинах, і його впізнали очевидці як особу, яка вчинила злочин. Заявник підписав протокол затримання.

9. Того ж дня було складено протокол проведення слідчим особистого обшуку заявника з 16 год. 20 хв. до 16 год. 50 хв. того дня та вилучено низку предметів, у тому числі п’ять мобільних телефонів. Згідно з твердженнями заявника ці предмети були вилучені у нього напередодні, 05 квітня 2012 року.

10. 09 квітня 2012 року за клопотанням органу досудового розслідування Солом’янський районний суд міста Києва (далі - районний суд) постановив взяти заявника під варту.

11. Згідно з твердженнями заявника 10 та 16 квітня 2012 року два національні телеканали транслювали відеозапис подій у школі 05 квітня 2012 року разом з інтерв’ю працівника пресслужби СБУ, в якому останній зазначив, що СБУ виявила у школі докази операції з контрабанди наркотичних засобів.

12. 18 квітня 2012 року заявник подав скаргу, вимагаючи визнати незаконними тримання його під вартою з 05 по 06 квітня 2012 року, його подальше затримання та протокол затримання від 06 квітня 2012 року. Він посилався на декілька доказів того, що насправді його затримали 05 квітня 2012 року. Зокрема, він зазначив, що 05 квітня 2012 року за ним спостерігали в школі його колеги-вчителі та записував на відео працівник СБУ, а також 05 квітня 2012 року він зателефонував своїй цивільній дружині зі службового телефону СБУ.

13. 24 квітня 2012 року районний суд відмовив у задоволенні скарги заявника, зазначивши в загальних формулюваннях, що його твердження про затримання 05 квітня 2012 року були необґрунтованими.

14. 26 квітня 2012 року Апеляційний суд міста Києва (далі - апеляційний суд) залишив без змін постанову про поміщення заявника під варту від 09 квітня 2012 року.

15. 29 травня 2012 року апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу заявника, скасував постанову від 24 квітня 2012 року та направив справу до районного суду на новий розгляд. Апеляційний суд встановив, що районний суд не розглянув твердження заявника, що його було затримано 05 квітня 2012 року, а натомість обмежив свій аналіз питанням наявності достатніх підстав помістити його під варту.

16. 27 липня 2012 року районний суд знову залишив без задоволення скаргу заявника. У своєму обґрунтуванні суд встановив, що в протоколі затримання було зазначено 06 квітня 2012 року як дату затримання, і заявник підписав його, не висунувши жодних заперечень. Районний суд також зазначив, що не взяв до уваги відео, як стверджувалося, зроблене працівником СБУ в школі, яке згідно з твердженнями заявника доводило його затримання 05 квітня 2012 року, на тій підставі, що такого відео не було в матеріалах справи і слідчий Г. не відповів на запитання суду, чи проводився відеозапис у відповідний день.

17. 14 серпня 2012 року апеляційний суд залишив без змін постанову районного суду від 27 липня 2012 року, встановивши, що районний суд розглянув це питання з достатньою ретельністю та не було підстав для скасування його постанови.

18. Під час провадження на національному рівні у відповідь на запит захисника заявника СБУ підтвердила, що заявник був присутній у приміщенні СБУ 05 та 06 квітня 2012 року і номер телефону, з якого він, як стверджувалося, телефонував своїй цивільній дружині 05 квітня 2012 року, перебував на обліку в СБУ. Постачальник послуг мобільного зв’язку ПрАТ "Київстар" надав деталізацію дзвінків, згідно з якою 05 квітня 2012 року цивільна дружина заявника отримала дзвінок на свій мобільний телефон з номера телефону, зареєстрованого в СБУ.

19. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, які регулюють порядок затримання підозрюваного, наведені в рішенні у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 41 і 42, від 07 листопада 2013 року.

20. Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою з 05 по 06 квітня 2012 року було незадокументованим, протокол його затримання не було складено відповідно до національного законодавства, а подальше тримання його під вартою до санкціонування такого тримання судом було незаконним. Заявник посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...".

А. Прийнятність

21. Суд зазначає, що ці скарги не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Щодо незадокументованого тримання заявника під вартою з 05 до 06 квітня 2012 року

22. Заявник повторив свої скарги, викладені у формулярі заяви, що його затримання було незадокументованим, а подальше тримання його під вартою - незаконним.

23. Уряд не погодився із заявником і стверджував, що його скарги на незадокументоване тримання під вартою були предметом ретельного розгляду національними судами, які не встановили порушення прав заявника (див. пункти 16 і 17).

24. У цій справі Суд зазначає, що заявник навів детальний опис подій 05-06 квітня 2012 року як у національних судах, так і в цьому Суді. Зокрема, він зазначив, що після затримання на вулиці 05 квітня 2012 року його доставили до будівлі СБУ, де він провів одну ніч. Інший наведений заявником аргумент полягав у тому, що він здійснив телефонний дзвінок своїй цивільній дружині під час перебування у будівлі СБУ.

25. З наявних матеріалів не вбачається, що національні суди розглянули аргументи, які підтверджувалися задокументованими доказами, а саме: інформацією від СБУ та оператора мобільного зв’язку щодо присутності заявника у приміщенні СБУ 05 та 06 квітня 2012 року, а також телефонним дзвінком його цивільній дружині, здійсненим 05 квітня 2012 року з телефону, зареєстрованого в СБУ (див. пункт 18). У свою чергу, Уряд не навів пояснень щодо присутності заявника в приміщенні СБУ 05 квітня 2012 року, як той стверджував. Ні провадження в національних судах, ні наявні в Суді матеріали не свідчать про те, що заявник брав участь у будь-якому розслідуванні, крім розслідування контрабанди за обтяжуючих обставин, розпочатого стосовно нього того дня.

26. За відсутності аргументів про протилежне Суд не може не дійти висновку, що присутність заявника в будівлі СБУ 05 квітня 2012 року була пов’язана з кримінальним провадженням за фактом вчинення контрабанди за обтяжуючих обставин. З огляду на характер підозри, висунутої щодо заявника, було б нереально припустити, що він міг залишити будівлю СБУ за власним бажанням. Таким чином, Суд вважає встановленим, що заявник був позбавлений свободи 05 квітня 2012 року, як він стверджував.

27. З огляду на наведені міркування Суд доходить висновку, що тримання заявника під вартою з 05 по 06 квітня 2012 року було несумісним з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції.

2. Щодо тримання заявника під вартою з 05 до 09 квітня 2012 року

28. Як вбачається з доводів сторін, у спірному протоколі затримання зазначено, що заявника затримали 06 квітня 2012 року о 16 год. 00 хв. у приміщенні СБУ. Не було взято до уваги, що заявник уже перебував під вартою протягом близько двадцяти чотирьох годин до складання цього протоколу. Насамперед цей факт вплинув на обрахунок встановлених законом семидесяти двох годин, після спливу яких СБУ була зобов’язана звільнити заявника у випадку відсутності постанови суду про подальше тримання його під вартою (див. відповідне національне законодавство, зазначене у пункті 19). Як зазначалося, постанова суду була ухвалена лише 09 квітня 2012 року, тобто після закінчення встановленого законом максимального строку тримання під вартою. Тому тримання заявника під вартою у приміщенні СБУ протягом періоду, який розглядається, було незаконним (див. згадане рішення у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), пункт 87, від 07 листопада 2013 року).

29. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

30. З огляду на наведені висновки Суд вважає, що немає потреби окремо розглядати скаргу заявника стосовно питання, чи був протокол затримання складений відповідно до національного законодавства.

31. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

32. Заявник вимагав 82 310 українських гривень в якості відшкодування втраченого доходу і 500 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

33. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

34. Стосовно вимоги про відшкодування матеріальної шкоди Суд не вбачає жодного причинно- наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявнику 3 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

35. Заявник також просив Суд визначити на засадах справедливості суму компенсації судових та інших витрат, які мали бути сплачені його захиснику у зв’язку з провадженням, яке розглядав Суд.

36. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі заявник не зміг довести, що він насправді зазнав будь-яких витрат під час провадження, пов’язаного з його справою. Тому Суд нічого не присуджує за цим пунктом.

37. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незадокументоване тримання заявника під вартою з 05 до 06 квітня 2012 року та незаконність тримання його під вартою з 05 по 09 квітня 2012 року.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції стосовно питання, чи був протокол затримання заявника складений відповідно до національного законодавства.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 900 (три тисячі дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.