Справа «Дубович проти України» (Заяви № 47821/10 та № 66460/12)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дубович проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви № 47821/10 та № 66460/12, які 28 липня 2010 року та 09 жовтня 2012 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, пані Ганна Євгенівна Дубович (далі - перша заявниця) та п. Петро Петрович Дубович (далі - другий заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 01 липня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники стверджували про проведення незаконного обшуку їхнього житла та скаржилися на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з відповідними скаргами. Вони посилалися на статті 6, 8 та 13 Конвенції.

2. Заявники, 1949 та 1944 років народження відповідно,- подружжя, яке спільно проживає у с. Білозір’я.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. ОБШУК ЖИТЛА ЗАЯВНИКІВ І ПОДАЛЬШЕ ПОДАННЯ СКАРГИ

4. 23 липня 2007 року Черкаський районний суд ухвалив постанову про надання згоди на проведення обшуку житла та інших володінь заявників на підставі подання працівників міліції, в якому вказувалося посилання на "оперативну інформацію", що другий заявник міг займатися торгівлею наркотичними засобами та викраденими речами.

5. Того ж дня працівники міліції провели обшук житла та інших володінь і не виявили жодних підозрілих предметів.

6. 30 липня 2007 року другий заявник звернувся до Управління МВС України в Черкаській області зі скаргою на свавільність проведеного у його домоволодінні обшуку та порушення його прав і прав його дружини.

7. 24 вересня 2007 року за результатами проведеної службової перевірки Управління дійшло висновку про підроблення документів, поданих до суду для отримання постанови про надання згоди на проведення обшуку, та грубе порушення процесуальних норм щодо реєстрації документів кримінальних справ. Воно направило цей висновок до прокуратури Черкаської області для вирішення питання про необхідність порушення кримінальної справи у зв’язку з відповідними обставинами.

8. Прокуратура неодноразово відмовляла в порушенні кримінальної справи, але прокуратури вищого рівня або суди, посилаючись на різні процесуальні недоліки, скасовували такі постанови та направляли справу на додаткове розслідування. Зрештою, 21 лютого 2011 року прокуратура знову винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, посилаючись на смерть працівника міліції К., який підозрювався у підробленні документів, що стали підставою для отримання постанови про надання згоди на проведення обшуку.

II. ЦИВІЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ІНІЦІЙОВАНЕ ПЕРШОЮ ЗАЯВНИЦЕЮ

9. У грудні 2009 року перша заявниця подала цивільний позов проти Управління МВС України в Черкаській області та Державного казначейства України, вимагаючи надання відшкодування шкоди у зв’язку зі свавільним обшуком її житла та інших володінь.

10. 19 серпня 2010 року Соснівський районний суд міста Черкаси частково задовольнив її позов і присудив їй 1 500 українських гривень (далі - грн) в якості відшкодування моральної шкоди у зв’язку з позовом проти Державного казначейства України.

11. 23 грудня 2010 року Апеляційний суд Черкаської області скасував це рішення. Зокрема, він зазначив, що постанова про надання згоди на проведення обшуку, ухвалена судом 23 липня 2007 року, ніколи не скасовувалася, і в будь-якому випадку лише чоловік першої заявниці, а не сама перша заявниця, міг вважатися потерпілим від відповідного обшуку, оскільки її ім’я не зазначалося у постанові про надання згоди на проведення обшуку.

12. Перша заявниця подала касаційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що вони з чоловіком обоє постраждали в результаті проведення обшуку, оскільки проживали в одному будинку.

13. 22 квітня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив першій заявниці у відкритті касаційного провадження.

III. ЦИВІЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ІНІЦІЙОВАНЕ ДРУГИМ ЗАЯВНИКОМ

14. У червні 2011 року другий заявник звернувся з цивільним позовом проти Управління МВС України в Черкаській області та Державного казначейства України, вимагаючи надання відшкодування шкоди у зв’язку із свавільним обшуком його житла та інших володінь.

15. 31 січня 2012 року Придніпровський районний суд міста Черкаси відмовив у задоволенні позовних вимог другого заявника. Він встановив, що хоча постанова про надання згоди на проведення обшуку була ухвалена на підставі підроблених документів, вона ніколи не скасовувалася. Таким чином, працівники міліції, які проводили обшук, не були винні. Оскільки злочинний умисел, необхідний для задоволення позову, був відсутній відповідно до положень законодавства щодо загальних деліктних (позадоговірних) відносин, не було підстав присуджувати будь-яке відшкодування шкоди другому заявнику. Суд також не знайшов підстав застосовувати законодавчі норми про відшкодування шкоди, які ґрунтувалися на прямій відповідальності. Насамкінець суд також зазначив, що позов було подано після спливу строку позовної давності.

16. 28 березня 2012 року Апеляційний суд Черкаської області встановив, що насправді строк позовної давності для пред’явлення позову не сплинув, однак він по суті залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову другого заявника про відшкодування шкоди.

17. 04 травня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив другому заявнику у відкритті касаційного провадження.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

18. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6, 8 І 13 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявники скаржилися на незаконний обшук їхнього житла працівниками міліції та на неналежний розгляд органами державної влади їхніх скарг у зв’язку з цим, а також ненадання справедливого відшкодування. Вони посилалися на статті 6, 8 і 13 Конвенції.

20. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 114, від 20 березня 2018 року), вважає, що справу слід розглядати за статтями 8 та 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 8 Конвенції

"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Прийнятність

21. Уряд стверджував, що перша заявниця не дотрималася шестимісячного строку для подання заяви. На думку Уряду, у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту стосовно скарг першої заявниці перебіг застосовного строку почався з дати проведення обшуку (23 липня 2007 року). У зв’язку з цим Уряд посилався на висновки Суду за статтею 13 Конвенції в рішенні у справі "Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України" (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), заява № 12451/04, від 30 вересня 2010 року.

22. Жодних заперечень щодо прийнятності скарг другого заявника подано не було.

23. Суд зазначає, що, висунуте Урядом у зв’язку зі скаргами першої заявниці заперечення є аналогічним запереченням, які Суд вже відхиляв в інших справах проти України (див., зокрема, згадане рішення у справі "Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України" (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 38 і 39, рішення у справах "Ратушна проти України" (Ratushna v. Ukraine), заява № 17318/06, пункти 62-65, від 02 грудня 2010 року, та "Зосимов проти України" (Zosymov v. Ukraine), заява № 4322/06, пункти 51-55, від 07 липня 2016 року). Суд вважає, що його висновки у вказаних справах стосуються і цієї справи.

24. Отже, заперечення Уряду щодо недотримання першою заявницею правила шестимісячного строку має бути відхилено.

25. Суд також вважає, що подані обома заявниками скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

26. Заявники стверджували про незаконний обшук працівниками міліції їхнього житла та інших володінь і відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами.

27. Уряд утримався від коментарів стосовно суті скарг першої заявниці, повторивши, що її заява була подана поза межами шестимісячного строку. Він стверджував про відсутність порушення, вказаного у скаргах другого заявника, оскільки обшук проводився згідно з ухваленою компетентним судом постановою про надання згоди на проведення обшуку, на підставі наявних на той момент в органів державної влади документів, і такий захід був необхідним у демократичному суспільстві.

2. Оцінка Суду

(a) Стаття 8 Конвенції

28. Суд вважає, що відповідний обшук становив втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного життя та житла; і це не оскаржувалося сторонами. Питання полягало у тому, чи було це втручання виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції, і, насамперед, чи проводився цей захід "згідно із законом" для мети цього пункту.

29. Суд повторює, що вираз "згідно із законом" у пункті 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм (див., серед інших джерел, рішення у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, пункт 49, від 29 червня 2006 року).

30. У цій справі Суд зазначає, що на національному рівні було встановлено незаконність отримання постанови про надання згоди на проведення обшуку, оскільки для обґрунтування свого подання працівники міліції використали підроблені документи (див. пункт 7). Суть цього висновку ніколи не спростовувалася, хоча порушена в подальшому кримінальна справа була закрита у зв’язку зі смертю головного підозрюваного. Отже, Суд доходить висновку, що обшук, проведений згідно з ухваленою на підставі підроблених документів постановою, був проведений не "згідно із законом" (див., для порівняння, згадані рішеннями у справах "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine), пункти 51-53, та "Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України" (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 45-48).

31. Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що було порушено статтю 8 Конвенції.

(b) Стаття 13 Конвенції

32. Щодо скарги заявників за статтею 13 Конвенції, то у контексті усталеної практики Суду (див., зокрема, згадане рішення у справі "Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України" (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine), пункти 54-57, рішення у справі "Головань проти України" (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, пункти 70 і 71, від 05 липня 2012 року, згадані рішення у справах "Ратушна проти України" (Ratushna v. Ukraine), пункти 87 і 88, "Багієва проти України" (Bagiyeva v. Ukraine), пункти 59-65, та рішення у справі "Неділенко та інші проти України" [Комітет] (Nedilenko and others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04, пункти 84-86, від 18 січня 2018 року) він доходить висновку, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами у розумінні статті 13 Конвенції.

33. Суд вважає, що у цій справі також було порушено статтю 13 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

34. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

35. Заявники вимагали по 50 000 українських гривень (далі - грн) кожен в якості відшкодування моральної шкоди.

36. Уряд стверджував про надмірність та необґрунтованість цих вимог.

37. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявникам спільно 4 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

38. Перша заявниця також вимагала 2 650 доларів США (далі - доларів) в якості компенсації витрат на переклад і листування. Вона надала квитанції в українських гривнях, з яких вбачається, що зазначення суми в доларах було технічною помилкою і фактично перша заявниця мала намір вимагати вказану суму в гривнях. Другий заявник вимагав 2150,50 грн в якості компенсації витрат на переклад, копіювання, а також поштових витрат. Він надав відповідні квитанції.

39. Уряд стверджував, що залишить це питання на розсуд Суду, якщо Суд розгляне вимогу першої заявниці у гривнях, як вона мала би бути сформульована.

40. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам спільно суму у розмірі 160 євро, яка охоплює витрати за всіма аспектами.

C. Пеня

41. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції.

4. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам спільно такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 160 (сто шістдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 липня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .