ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Александровська проти України" (Заява № 38718/16)
| СТРАСБУРГ 25 березня 2021 року |
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Александровська проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Ладо Чантурія (<...>), судді,
та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву, яку 06 липня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Алла Олександрівна Александровська (далі - заявниця),
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги заявниці: за статтею 3 Конвенції - щодо медичної допомоги під час тримання під вартою та доступу до неї під час домашнього арешту, а також умов її участі у судових засіданнях; за пунктами 1-5 статті 5 Конвенції - щодо її затримання та продовження строку тримання під вартою; за статтею 8 Конвенції - щодо її права на побачення; за статтею 13 Конвенції у зв’язку з її скаргами за статтею 3 Конвенції - щодо медичної допомоги під час тримання під вартою та участі у судових засіданнях; та за статтею 14 Конвенції - у поєднанні з пунктом 3 статті 5 Конвенції , а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 04 березня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується скарг заявниці: за статтею 3 Конвенції - на поміщення її до металевої клітки під час судових засідань; за підпунктом "с" пункту 1 статті 5 Конвенції - на незаконність її затримання і за пунктом 3 статті 5 Конвенції - на невиправдане продовження строку тримання її під вартою. Вона також висунула інші скарги.
ФАКТИ
2. Заявниця народилася у 1948 році і проживає у м. Харкові. Її представляли п. М. Тарахкало, пані О. Чилутян, пані О. Проценко (юристи, які практикують у м. Києві) та п. О. Шадрін (юрист, який практикує у м. Харкові).
3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИЦІ
5. Заявниця - колишній народний депутат Верховної Ради України та політик.
6. 27 червня 2016 року Служба безпеки України звернулася до Київського районного суду міста Харкова (далі - Київський суд) з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку квартири заявниці. Київський суд постановив відповідну ухвалу 28 червня 2016 року, і того ж дня слідчі Служби безпеки України провели обшук у квартирі заявниці. Під час обшуку у неї вилучили паспорт, а також електронні та накопичувальні пристрої. Після обшуку її затримали.
7. У протоколі затримання було зазначено, що заявницю затримали на підставі пункту 2 частини першої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України, див. пункт 58) за обвинуваченням у посяганні на територіальну цілісність України та наданні хабара (частина друга статті 110 та частина третя статті 369 Кримінального кодексу України , див. пункти 53 та 54). Згідно з протоколом 24 червня 2016 року заявниця, діючи через Р. і Г., передала Б., міському голові м. Південне, 1 000 доларів США (далі - доларів) за допомогу під час прийняття рішень Південною міською радою щодо місцевих виборів. Після прийняття цих рішень заявниця передала Р.(через С.) 8 000 доларів, які мали бути передані Б. План передбачав оприлюднення рішень у мережі Інтернет 28 червня 2016 року, щоб більша кількість людей підтримала організацію місцевого референдуму з метою проголошення незалежності Харківської області. У протоколі заявниця зазначила, що підстав для її затримання за пунктом 2 частини першої статті 208 КПК України не було, і затримання становило порушення статті 5 Конвенції .
8. 29 червня 2016 року слідчий звернувся до Київського суду з клопотанням про обрання заявниці запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Він повторив факти, викладені у протоколі затримання, і також зазначив, що наявність обґрунтованої підозри стосовно заявниці була підтверджена низкою доказів: протоколом огляду місця події, протоколами допитів свідків Р. і С., протоколами допиту підозрюваного Г. тощо (сторони не надали копій цих документів). Посилаючись на пункти 1, 3 та 4 частини першої статті 177 КПК України (див. пункт 56), слідчий також зазначив, що у випадку незастосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою заявниця могла переховуватися, незаконно впливати на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Насамкінець він зазначив, що відповідно до частини п’ятої статті 176 КПК України (див. пункт 55) у цій справі не могли застосовуватися запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою.
9. Захисники заявниці заперечили, зазначивши, що її затримання було незаконним, а слідчий не довів існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України , та просто формально послався на частину п’яту статті 176 КПК України . Однак заявниця не мала наміру переховуватися. Посилаючись на статтю 178 КПК України (див. пункт 57), вони також стверджували, що під час обрання запобіжного заходу суд мав врахувати такі фактори: підозра стосовно заявниці була необґрунтованою; у неї були міцні соціальні зв’язки за місцем проживання, бездоганна репутація та відсутність судимостей; вона страждала на хронічні захворювання; стверджувані злочини не завдали матеріальної шкоди; і чотири особи були готові стати її поручителями, як це передбачено частиною першою статті 176 КПК України (див. пункт 55).
10. 29 та 30 червня 2016 року суд розглядав клопотання слідчого та задовольнив його в останню дату, обравши заявниці запобіжний захід у виді тримання під вартою до 26 серпня 2016 року. Він зазначив, що надані докази свідчили про наявність обґрунтованої підозри стосовно неї, а також було встановлено існування ризиків за пунктами 1, 3 та 4 частини першої статті 177 КПК України . Тяжкість покарання, яке загрожувало заявниці, у поєднанні з даними про її особу, невизнання нею свої вини та вірогідність впливу на свідків і перешкоджання кримінальному провадженню шляхом повідомлення інших вірогідних винних осіб про розслідування, спростовували її аргументи про відсутність таких ризиків. Суд також зазначив, що він розглянув можливість застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, але відповідно до частини п’ятої статті 176 КПК України , на яку він двічі послався, такі заходи не могли застосовуватися у зв’язку з одним із злочинів, у вчиненні якого заявниці було пред’явлено обвинувачення (частина друга статті 110 Кримінального кодексу України ). Враховуючи існуючі ризики та наявні докази, що свідчили про скоєння заявницею тяжких злочинів, застосування менш суворих запобіжних заходів було неможливим. Суд не розглядав скаргу захисників заявниці на незаконність її затримання, вважаючи, що вона мала розглядатися прокурором.
11. 05 липня 2016 року захисники заявниці оскаржили ухвалу від 30 червня 2016 року, зазначивши, що суд не обґрунтував існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України , а лише формально послався на них. Таких ризиків не було: заявниця була похилого віку та у неї були проблеми зі здоров’ям; вона мала постійне місце проживання, роботу, бездоганну репутацію та позитивні характеристики; у неї не було судимостей; і вона була народним депутатом Верховної Ради України. Суд проігнорував той факт, що декілька осіб були готові стати її поручителями. Насамкінець захисники стверджували, що частина п’ята статті 176 КПК України перешкоджала суду врахувати вимоги статей 177 та 178.
12. 22 липня 2016 року Апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) залишив без змін ухвалу від 30 червня 2016 року. Він також додав, що син заявниці проживав у Російській Федерації і підтримував з нею стосунки, що вона мала організаторські здібності, певну репутацію і популярність у Харківській області, а також те, що вона була народним депутатом Верховної Ради України та секретарем обласного комітету "Комуністичної партії України". Цих обставин було достатньо, аби переконатися, що у випадку її перебування на волі вона могла переховуватися, впливати на свідків або іншим чином перешкоджати провадженню. Насамкінець суд двічі послався на частину п’яту статті 176 КПК України : як на незалежну підставу, що виключала можливість застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, та у поєднанні з іншими міркуваннями. Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність обґрунтованої підозри стосовно заявниці, існування ризиків і частина п’ята статті 176 КПК України виключали можливість застосування щодо неї запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою.
13. 03 серпня 2016 року заявниця звернулася до Київського суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, зазначивши, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України , зменшилися, оскільки стан її здоров’я виключав можливість її переховування, більшість свідків вже були допитані, і вона не могла перешкодити кримінальному провадженню шляхом поширення інформації, оскільки їй не було дозволено ознайомлюватися з матеріалами справи. 05 серпня 2016 року суд відмовив у задоволенні цього клопотання, зокрема у зв’язку з тим, що захисники заявниці не довели зменшення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
14. За клопотаннями слідчого від 26 серпня, 09 та 27 вересня 2016 року, аналогічних клопотанню, поданому ним 29 червня 2016 року, Київський суд продовжував строк тримання заявниці під вартою. Він постановив, що розслідування ще не було закінчено, і необхідно було провести низку слідчих дій. Він також встановив, що слідчий не довів існування ризиків, передбачених пунктом 4 частини першої статті 177 КПК України . У решті його обґрунтування здебільшого було таким самим, як і в ухвалах від 30 червня та 22 липня 2016 року (наявність обґрунтованої підозри, тяжкість можливого покарання та існування інших ризиків, передбачених частиною першою статті 177). У кожній своїй ухвалі суд двічі або тричі посилався на частину п’яту статті 176 КПК України , або як на незалежну підставу, що виключала можливість застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, або разом з іншими міркуваннями.
15. Захисники заявниці зверталися з апеляційними скаргами, зазначаючи, що: стосовно заявниці не існувало обґрунтованої підозри; ризики, передбачені статтею 177 КПК України , значно зменшилися або зникли (більшість свідків вже були допитані, деяким підозрюваним було вручено повідомлення про підозру, а інші були оголошені у розшук, тому заявниця не могла на них вплинути, а стан її здоров’я виключав можливість її переховування); будь-яких незначних ризиків, що залишилися, можна було запобігти шляхом застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою; і суд не врахував стан її здоров’я, дані про її особу, вік, позитивні характеристики, наявність поручителів і відсутність судимостей. Крім того, вони стверджували, що частина п’ята статті 176 КПК України становила порушення статті 5 Конвенції .
16. 05 та 22 вересня 2016 року відповідно апеляційний суд відмовив у задоволенні більшості вимог у апеляційних скаргах на ухвали від 26 серпня та 09 вересня 2016 року. Він постановив, що тяжкість вчинених заявницею злочинів і тяжкість можливого покарання свідчили, що вона могла переховуватися або впливати на свідків чи інших підозрюваних. Він також посилався на обставини, зазначені у його ухвалі від 22 липня 2016 року, та на частину п’яту статті 176 КПК України як на незалежну підставу, що виключала можливість застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, або разом з іншими міркуваннями.
17. Однак 13 жовтня 2016 року апеляційний суд задовольнив апеляційні скарги на ухвалу від 27 вересня 2016 року, постановив звільнити заявницю та застосував до неї запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 23 жовтня 2016 року, зобов’язавши не залишати квартиру без дозволу слідчого, прокурора або слідчого судді. Суд постановив, що слідчий не навів підстав для продовження строку тримання заявниці під вартою, крім тих, що були наведені в його попередніх клопотаннях, або доказів, які б свідчили про продовження існування ризику її переховування або впливу на свідків чи інших підозрюваних. Суд нижчої інстанції також не здійснив детального аналізу цих ризиків. Таким чином, наявність у заявниці певної репутації та популярності у Харківській області, а також те, що вона була народним депутатом Верховної Ради України і секретарем партії, свідчили про силу її соціальних зв’язків та зменшення відповідних ризиків. Крім того, суд нижчої інстанції обмежився формальним переліком правових підстав для продовження строку тримання під вартою, не оцінивши їх у сукупності за індивідуальних обставин заявниці. Таким чином, тяжкість злочинів не могла бути єдиною підставою для тримання її під вартою. У неї були позитивні характеристики за місцем її проживання, грамоти від Верховної Ради України та декілька поручителів; вона також мала міцні стосунки з родинами своїх синів і брала участь у вихованні онуків. Це означало, що вона мала стабільний соціальний статус, який значно зменшував ризики, про які неодноразово згадувалося раніше. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що її подальше тримання під вартою було порушенням статті 5 Конвенції з огляду на: її вік, поганий стан здоров’я, міцні соціальні зв’язки, постійне місце проживання, високу довіру місцевих жителів до неї, її позитивну характеристику, трудовий стаж, тяжкість стверджуваних злочинів, відсутність будь-якої неналежної процесуальної поведінки заявниці чи судимостей, а також недоведення слідчим, що стверджувані ризики все ще існували.
18. 20 жовтня 2016 року Київський суд продовжив строк тримання заявниці під домашнім арештом до 21 грудня 2016 року. В останню дату суд продовжив строк тримання її під домашнім арештом до 21 лютого 2017 року, обмеживши його періодом часу з 21 год. 00 год. до 06 год. 00 хв. 21 лютого 2017 року дія цього запобіжного заходу закінчилася.
19. Сторони не повідомили Суд про подальші події.
II. УМОВИ УЧАСТІ ЗАЯВНИЦІ У СУДОВИХ ЗАСІДАННЯХ
20. Заявниця стверджувала, що під час судових засідань, які проходили у період з 29 червня по 22 вересня 2016 року, її тримали у металевих клітках та охороняли працівники варти. Оскільки справу висвітлювали засоби масової інформації, вона перебувала на очах у громадськості. Під час розгляду справи 29 червня 2016 року (див. пункт 8) її захисники клопотали про її звільнення з клітки, в яку вона була поміщена. Суд звільнив її лише під час засідання 30 червня 2016 року, у другій половині дня. Під час засідань 29 та 30 червня 2016 року вона перебувала в залі судового засідання, де була погана вентиляція та кондиціонування повітря і висока температура.
21. У листі до Уряду від 03 березня 2017 року Київський суд зазначив, що: під час засідання 29 червня 2019 року він розглядав інше клопотання захисника заявниці, і розгляд цього клопотання не передбачав розгляд будь-яких інших клопотань (таких як клопотання про звільнення заявниці з клітки); ні заявниця, ні її захисники не просили суд звільнити її з клітки під час засідання 26 серпня 2016 року (див. пункт 14); захисники заявниці просили суд звільнити її під час засідання 09 вересня 2016 року (див. пункт 14), але відповідно до Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених або засуджених 2015 року (далі - Інструкція 2015 року) особа могла бути звільнена з металевої клітки лише у випадку, коли її запобіжний захід було змінено на не пов’язаний з триманням під вартою (поміщення до металевої клітки було тимчасовим заходом, доки металеві клітки не були замінені на скляні кабінки).
22. Заявниця також зазначила, що під час засідання 12 липня 2016 року (див. пункт 31) її тримали в металевій клітці і під час її конвоювання до зали судового засідання до неї були застосовані наручники. У листі до Уряду від 06 березня 2017 року Жовтневий районний суд міста Харкова (далі - Жовтневий суд) зазначив, що заявницю помістили до металевої клітки, оскільки на той момент не було скляних кабінок. Крім того, вона не зверталася з жодними клопотаннями щодо цього. У листі від 06 березня 2017 року поліція повідомила Уряд, що до заявниці не застосовувались наручники, і до того ж, жодних скарг від неї не надходило.
23. Під час засідання 15 липня 2016 року захисники заявниці просили апеляційний суд звільнити її з металевої клітки, в яку вона була поміщена. Згідно з аудіозаписами засідання суддя запитав начальника варти, чи можна було це зробити. Посилаючись на Інструкцію 2015 року, начальник варти заперечив, і суддя відмовив у задоволенні клопотання. У листі від 06 березня 2017 року апеляційний суд повідомив Уряд, що під час засідань 22 липня, 05 та 22 вересня 2016 року (див. пункти 12 та 16) заявниця не висувала жодних відповідних скарг.
III. МЕДИЧНА ДОПОМОГА, НАДАНА ЗАЯВНИЦІ ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ЇЇ ПІД ВАРТОЮ, ТА ДОСТУП ДО МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ЇЇ ПІД ДОМАШНІМ АРЕШТОМ
24. У ніч на 29 червня 2016 року заявниця перебувала у міській лікарні з гіпертонічним кризом. Її оглядали різні лікарі, було проведено її рентгенологічне, ультразвукове та електрокардіографічне обстеження, і їй діагностували численні захворювання (ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, аритмія, гіпертонічна хвороба II стадії, серцева недостатність II-А стадії, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки у стадії ремісії, аутоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз і варикозне розширення вен), на які вона страждала вже декілька років (разом із деякими іншими захворюваннями, такими як стабільна стенокардія, не діагностованих у лікарні того дня).
25. Під час засідання 30 червня 2016 року (див. пункт 8) заявницю оглянула приватний кардіолог, лікар Н., яка діагностувала більшість із вказаних захворювань. Вона зазначила, що існував дуже високий ризик ускладнень від цих захворювань, і призначила медичне обстеження (магнітно-резонансна томографія головного мозку, ультразвукове та рентгенологічне обстеження, декілька аналізів крові і гормональних досліджень, коронарографія (коронарографія мала бути проведена "у плановому порядку") та добові електрокардіограма і контроль за артеріальним тиском), а також медичні препарати; вона також рекомендувала дієту (далі - висновки від 30 червня 2016 року).
26. Того ж дня заявницю перевели до СІЗО, де її оглянув лікар, який зазначив, що її стан був задовільний і вона не висловлювала жодних скарг.
27. У період з 30 червня по 02 липня 2016 року заявниця проходила стаціонарне лікування в медичній частині СІЗО. Вона здала аналіз крові та сечі, який не виявив жодної патології, та отримувала медичні препарати. 02 липня 2016 року вона була виписана з медичної частини на підставі заяви, в якій вона зазначила, що не потребувала подальшого стаціонарного лікування.
28. Згідно з документом, складеним лікарем С., начальником медичної частини СІЗО, з рекомендацій, наведених у висновках лікаря Н. від 30 червня 2016 року, у СІЗО можна було виконати лише проведення дослідження крові та сечі, а також рентгенологічне обстеження. Був також електрокардіограф. Рентгенологічне обстеження вже було проведено в лікарні і не виявило жодних патологій. Рекомендована дієта головним чином виключала жирну та гостру їжу, які харчування у СІЗО не містило. Однак посилки, які заявниця отримувала від своїх родичів, містили продукти, не рекомендовані цією дієтою (м’ясо, копчений бекон і ковбаса), та цигарки. Як свідчать листи Державної пенітенціарної служби України від 14 липня та 22 вересня 2016 року, а також інші документи у матеріалах справи, під час тримання під вартою у СІЗО заявниці надавалися певні призначені медичні препарати, а інші медичні препарати вона отримувала від своєї невістки, пані Б.
29. 07 липня 2016 року заявниця та її захисник звернулися до начальника СІЗО за дозволом на проходження нею повного медичного обстеження у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Начальник відповів, що для проведення обстеження будуть вжиті заходи.
30. 08 липня 2016 року заявницю оглянули кардіолог, невропатолог, судинний хірург, гастроентеролог, окуліст та ендокринолог з лікарні. Їй діагностували більшість із згаданих захворювань та призначили необхідні медичні препарати, які вона почала приймати з 09 липня 2016 року, і їй була рекомендована дієта.
31. За скаргою захисника заявниці 12 липня 2016 року Жовтневий суд зобов’язав начальника СІЗО забезпечити невідкладне проходження медичних досліджень заявницею відповідно до висновків лікаря Н. від 30 червня 2016 року.
32. 14 липня 2016 року заявниця пройшла такі медичні обстеження в лікарні: магнітно-резонансну томографію головного мозку; ультразвукові дослідження серця, щитовидної залози, органів черевної порожнини та судин шиї; рентгенологічне дослідження; ритмограму; і також було проведено аналіз крові та гормональне дослідження. Вона відмовилася проходити ендоскопію. Її оглянули кардіолог, невропатолог, терапевт та ендокринолог, їй призначили медичні препарати. Було встановлено, що: стан її здоров’я був стабільним і задовільним, а ознак його погіршення не було; вона не потребувала госпіталізації чи невідкладної медичної допомоги; призначених медичних препаратів було достатньо для забезпечення надання їй медичної допомоги на цьому етапі; і вжиття інших заходів не рекомендувалося. Лікування медичними препаратами було можливим у СІЗО і не вимагало особливих умов.
33. 14, 21, 27 липня та 01 серпня 2016 року заявницю оглядав лікар СІЗО, який рекомендував їй продовжувати приймати призначені медичні препарати.
34. 03 серпня 2016 року лікар Н. ознайомилася з медичними документами заявниці і дійшла висновку, що її захворювання в поєднанні з психологічним тиском, спекою, фізичними навантаженнями та поганим харчуванням могли спричинити раптові ускладнення, які за відсутності невідкладної медичної допомоги могли призвести до смерті. Вона також вважала, що у випадку ускладнень якісна діагностика та інтенсивна терапія були неможливими в умовах СІЗО.
35. Під час засідання 05 серпня 2016 року (див. пункт 13) заявницю знову оглянула лікар Н., яка вказала на помітне погіршення стану її здоров’я порівняно з тим, що вона спостерігала 30 червня 2016 року: посилення симптомів серцевої недостатності (стадія II-B) та недостатності мозкового кровообігу, гемодинамічну нестабільність, симптоми ішемії міокарда та значне збільшення кількості екстрасистол та епізодів фібриляції передсердь. Лікар Н. зазначила, що заявницю потрібно було госпіталізувати для подальшого обстеження до спеціалізованого медичного закладу, оскільки стан її здоров’я вимагав динамічного спостереження кардіолога. Їй було призначено обстеження (добові електрокардіограма та контроль за артеріальним тиском, рентгенологічне обстеження, коронаровентрикулографія, аналіз крові та біопсія щитовидної залози) та медикаментозне лікування, які слід було пройти невідкладно (далі - висновки від 05 серпня 2016 року).
36. 08 серпня 2016 року медична частина СІЗО отримала висновки лікаря Н. від 05 серпня 2016 року; лікар СІЗО оглянув заявницю та підтвердив, що призначені їй у цих висновках медичні препарати були правильними. 12 та 17 серпня 2016 року лікар повторно оглянув її та підтвердив, що призначені медичні препарати були правильними.
37. 19 серпня 2016 року заявниця звернулася до начальника СІЗО із заявою про організацію її консультації з кардіологом. Згідно з її твердженнями відповіді не було. Згідно з інформацією, наданою Уряду лікарем С., заявниця могла вільно обирати лікаря, але робила це лише під час судових засідань; вона ніколи не просила СІЗО дозволити, аби її відвідав обраний нею лікар. Хоча у СІЗО не було кардіолога, за заявницею регулярно спостерігали лікарі СІЗО та лікарі-кардіологи під час її медичних оглядів і стаціонарного лікування.
38. 22 серпня заявницю оглянув лікар СІЗО, а після цього вона проходила стаціонарне лікування в лікарні у період з 22 по 25 серпня 2016 року. Згідно з медичними документами на момент прибуття її стан був середньої важкості. Їй діагностували ті самі захворювання (у тому числі гіпертонію II стадії (високий ризик) і серцеву недостатність II-B стадії з нападами серцевої астми) та ожиріння II стадії. У неї взяли зразки крові та сечі для проведення дослідження, їй зробили рентген і електрокардіографію та дали медичні препарати, після чого її стан покращився. Заявницю виписали з лікарні під нагляд терапевта та кардіолога; рекомендувалося продовжувати приймати призначені раніше медичні препарати.
39. 25 серпня 2016 року експерти Д., Ч. та О. дослідили медичні документи заявниці та дійшли висновку, що вона страждала на ішемічну хворобу серця, стабільну стенокардію, кардіосклероз, гіпертонічну хворобу I-II стадії, аритмію, серцеву недостатність II-B стадії з нападами серцевої астми та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки у стадії ремісії.
40. 26 серпня 2016 року заявниця повернулася до СІЗО, де її оглянув лікар СІЗО, який підтвердив, що призначені їй у лікарні медичні препарати були правильними. 31 серпня та 06, 12, 16 вересня 2016 року він також оглядав заявницю, робив електрокардіограми (06 та 12 вересня), які не виявили жодної гострої серцевої патології, і рекомендував заявниці продовжувати те саме лікування, яке вона отримувала.
41. Під час засідання 09 вересня 2016 року (див. пункт 14) лікар Н. знову оглянула заявницю і дійшла висновку, що її стан був середньої важкості і їй потрібна була негайна госпіталізація для динамічного спостереження та надання невідкладної медичної допомоги, аби уникнути ускладнень з летальними наслідками або втрати працездатності (далі - висновки від 09 вересня 2016 року). Їй також призначили медичні препарати, деякі з яких вона вже приймала. Згідно з твердженнями заявниці проведення динамічного спостереження за її станом і надання їй невідкладної медичної допомоги було неможливим у СІЗО. Згідно з інформацією, наданою Уряду лікарем С., динамічне спостереження за станом заявниці забезпечували лікарі СІЗО, які неодноразово оглядали її за власною ініціативою.
42. 19 вересня 2016 року заявницю оглянув кардіолог лікарні і вона пройшла електрокардіографію. Діагноз був такий самий, як і раніше. Згідно з твердженнями лікаря С. обстеження продемонструвало, що стан заявниці на той момент був стабільний.
43. 04 жовтня 2016 року начальник СІЗО повідомив захисника заявниці, що у випадку невідкладної ситуації пацієнти могли бути направлені до спеціалізованих медичних закладів.
44. 12 жовтня 2016 року заявницю оглянув лікар СІЗО, який вилучив один із препаратів, призначених їй раніше.
45. Після звільнення з-під варти 18 жовтня 2016 року захисник заявниці звернувся до лікарні з клопотанням про надання інформації, чи потребувала вона подальшого стаціонарного лікування, і якщо так, то скільки мало тривати таке лікування. 21 жовтня 2016 року лікарня відповіла, що відповідь могла бути надана лише після огляду заявниці лікарями.
46. В ухвалі від 20 жовтня 2016 року (див. пункт 18) Київський суд постановив, що цілодобовий домашній арешт заявниці не перешкоджав їй відвідувати медичні заклади з дозволу слідчого, прокурора або суду. Залишаючи цю ухвалу без змін, 27 жовтня 2016 року апеляційний суд постановив, щоб прокурор дав номер свого мобільного телефону заявниці, аби вона могла у будь-який час попередити його, якщо їй потрібно буде відвідати аптеки, медичні заклади тощо, і жодних перешкод у зв’язку з цим не буде. Крім того, заявниця не надала доказів, що органи державної влади відмовляли їй у відвідуванні медичних закладів або створювали для цього перешкоди. Також вона не надала жодної інформації, яка б свідчила про те, що їй необхідно було відвідувати ці заклади з певною періодичністю або у конкретний час доби. Тому застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту було сумісним зі станом її здоров’я.
47. Згідно з листами поліції та прокуратури від 10 березня 2017 року, коли заявниця перебувала під домашнім арештом, ні працівники поліції, ні прокурори не отримували від неї жодних клопотань про відвідування медичних закладів і скарг у зв’язку з цим.
IV. ПОБАЧЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИЦЕЮ ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ЇЇ ПІД ВАРТОЮ
48. 07 липня 2016 року пані Б. попросила слідчого дозволити їй побачитися із заявницею.
49. 08 липня 2016 року слідчий відповів, що, як зазначено у матеріалах справи, заявниця скаржилася на поганий стан здоров’я. Тому було надіслано запит до СІЗО стосовно можливості організації таких побачень. Таким чином, питання про надання пані Б. дозволу на побачення із заявницею мало вирішитися після отримання відповіді від СІЗО.
50. 01 серпня 2016 року заявниця звернулася до Жовтневого суду зі скаргою, що слідчий перешкоджав її праву на побачення з пані Б. Скарга була повернута без розгляду через відсутність у суду компетенції її розглядати.
51. Того ж дня, отримавши позитивну відповідь від СІЗО 25 липня 2016 року, слідчий надав заявниці дозвіл на два побачення: одне з пані Б. та одне з пані А. (іншою родичкою). Відповідно до листів Служби безпеки України та Департаменту Державної кримінально-виконавчої служби України від 09 та 10 березня 2017 року згодом слідчий задовольняв усі клопотання про надання побачень. Під час перебування у СІЗО заявниця мала одне побачення з пані Б. (17 серпня 2016 року) та побачення з іншими родичами (10 та 18 серпня та 29 вересня 2016 року); заявниці ніколи не відмовляли у наданні побачень.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА
52. Стаття 29 передбачає, inter alia, що ніхто не може триматися під вартою, інакше як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом.
53. Частина друга статті 110 передбачає, що умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України, публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, вчинені групою осіб, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
54. Частина третя статті 369 передбачає, що пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою дій з використанням їй службового становища в інтересах особи, яка пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, у разі вчинення групою осіб, карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
55. Частина перша статті 176 передбачає такі запобіжні заходи: особисте зобов’язання обвинуваченого, особиста порука третьої особи, застава, домашній арешт і тримання під вартою.
Частина п’ята статті 176, введена в дію 07 жовтня 2014 року, передбачає, що запобіжні заходи у виді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, пов’язаних з тероризмом і національною безпекою (остання категорія включає злочини, передбачені статтею 110 Кримінального кодексу України).
56. Частиною першою статті 177 передбачено, що метою запобіжних заходів є забезпечення виконання процесуальних обов’язків і запобігання спробам підозрюваного чи обвинуваченого: (1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; (3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта; (4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; (5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа.
57. Стаття 178 передбачає, що під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 , суд зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: (i) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; (ii) тяжкість покарання, що загрожує особі у випадку визнання її винною; (iii) вік та стан здоров’я обвинуваченого; (iv) міцність соціальних зв’язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; (v) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; (vi) репутацію обвинуваченого; (vii) майновий стан обвинуваченого; (viii) наявність судимостей в обвинуваченого; (ix) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; (x) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; та (xi) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
58. Частина перша статті 208 передбачає, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді або суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, і: (1) особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; або (2) безпосередньо після вчинення злочину очевидець (у тому числі потерпілий) або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
IV. РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 2019 РОКУ
59. 25 червня 2019 року Конституційний Суд України визнав частину п’яту статті 176 КПК України неконституційною на тій підставі, що: (i) це положення перешкоджало судам виносити належним чином умотивовані рішення щодо тримання під вартою під час досудового слідства; (ii) позбавило суди права застосовувати менш суворі запобіжні заходи, ніж тримання під вартою; (iii) стаття 29 Конституції вимагала винесення вмотивованого рішення суду як підстави для тримання під вартою, яке мінімізувало ризик допущення свавілля, що існувало б, якби тримання під вартою ґрунтувалось лише на тяжкості злочину без оцінки конкретних обставин справи та підстав для тримання під вартою; та (iv) положення, яке дозволяло тримання під вартою на підставі формальних судових рішень, що ґрунтувалися виключно на офіційній кваліфікації злочину, суперечило принципам верховенства права і не забезпечувало правильного балансу між суспільними інтересами, що виправдовують тримання під вартою, та особистою свободою.
ПРАВО
I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
60. Після повідомлення Уряду про справу заявниця подала нову скаргу за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з її скаргою за статтею 3 Конвенції щодо доступу до медичної допомоги під час тримання її під домашнім арештом.
61. Суд зазначає, що заявниця не вказала цю скаргу у формулярі заяви. На його думку, нова скарга не є уточненням її первинних скарг, щодо яких сторони надали зауваження. Отже, Суд вважає недоцільним розглядати ці питання у контексті цієї справи (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
62. Заявниця скаржилася на: (i) надання їй неналежної медичної допомоги під час тримання під вартою; (ii) відсутність доступу до належної медичної допомоги під час тримання під домашнім арештом; (iii) тримання її в металевих клітках під час судових засідань у період з 29 червня по 22 вересня 2016 року; та (iv) на застосування до неї наручників під час конвоювання до зали судового засідання 12 липня 2016 року. Вона посилалася на статтю 3 Конвенції , яка передбачає:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".
А. Доводи сторін
1. Медична допомога, надана під час тримання під вартою
63. Заявниця стверджувала, що на момент затримання страждала на низку хронічних захворювань. Її стан вимагав нагляду у спеціалізованому медичному закладі та подальшого обстеження. Однак вона не змогла отримати лікування у СІЗО на рівні, рекомендованому лікарем Н. Таким чином, рекомендації, висловлені у висновках лікаря Н. від 30 червня 2016 року, могли бути виконані у СІЗО лише у частині щодо здачі аналізів крові та сечі і проходження рентгенологічного обстеження, тоді як інших обстежень проведено не було; вона пройшла інші обстеження в лікарні, але лише 14 липня 2016 року. Крім того, згідно з висновками лікаря Н. від 05 серпня 2016 року, їй необхідне було динамічне спостереження кардіолога. Однак у СІЗО не було кардіолога, і у випадку серцевого нападу вона не змогла б отримати невідкладну медичну допомогу. Крім того, вона приймала медичні препарати без нагляду лікаря. До того ж, СІЗО не забезпечило її усіма медичними препаратами; натомість вона отримувала їх від пані Б. Вона була позбавлена можливості відвідування її лікарем Н. У результаті стан її здоров’я погіршився, і вона все ще отримувала медичну допомогу.
64. Уряд стверджував, що заявниця перебувала під постійним наглядом медичного персоналу СІЗО та їй було забезпечено регулярні і своєчасні медичні обстеження та лікування. Зокрема її регулярно оглядали лікарі-спеціалісти з лікарні. Крім того, поведінка самої заявниці негативно вплинула на її лікування під час тримання під вартою: вона отримувала від своїх родичів певні продукти, які не відповідали її дієті, а також цигарки. Щодо висновків лікаря Н., то вони були зроблені за результатами коротких оглядів заявниці на декількох судових засіданнях. Вони не могли замінити поглиблених обстежень, проведених лікарями СІЗО та лікарні. У будь-якому випадку висновки лікаря Н. від 30 червня та 05 серпня 2016 року, які були надані адміністрації СІЗО 01 липня та 08 серпня 2016 року відповідно, були враховані під час призначення лікування заявниці, тим більше, вони насправді не відрізнялися від рекомендацій, наданих персоналом СІЗО та лікарями з лікарні. Отже, заявниці було надано невідкладну та належну медичну допомогу під час тримання під вартою.
2. Доступ до медичної допомоги під час тримання під домашнім арештом
65. Заявниця стверджувала, що під час тримання під домашнім арештом вона перебувала під контролем правоохоронних органів, і рішення про її доступ до медичної допомоги залежало від них. Це унеможливило її госпіталізацію, оскільки вона не могла вийти з дому без дозволу органів державної влади. Хоча їй зазвичай дозволяли відвідувати лікарню протягом дня, слідчі не давали їй дозволу залишатися там для цілодобового спостереження. Тому вона не могла пройти обстеження за допомогою апарату Холтера. Крім того, згідно з висновками лікаря Н. від 09 вересня 2016 року (див. пункт 41), їй потрібна була негайна госпіталізація, але вона повністю залежала від волі слідчого і боялася, що її запобіжний захід у вигляді домашнього арешту міг бути змінений. Медична допомога, яку вона потребувала, була пов’язана з конкретними процедурами, які включали обстеження, що тривали довше, ніж двадцять чотири години, використання стаціонарного обладнання та залучення медичного персоналу - процедури, які було неможливо провести вдома. До того ж, працівникам поліції могло знадобитися до дванадцяти годин, щоб ознайомитися з клопотанням залишити будинок (див. пункт 66), що було занадто довгим проміжком часу у невідкладних випадках.
66. Уряд стверджував, що під час тримання під домашнім арештом заявниця мала право отримувати медичну допомогу без будь-яких обмежень, у тому числі проходити медичні обстеження, стаціонарне та амбулаторне лікування в лікарнях, а також у випадку необхідності її могли відвідувати лікарі. Хоча згідно з інструкціями 2016 року щодо домашнього арешту вона була зобов’язана повідомляти працівників поліції про свій намір покинути будинок у випадку хвороби, а поліція мала перевірити відповідну інформацію протягом дванадцяти годин і надіслати її слідчому або суду, заявниця не подавала відповідних клопотань. Крім того, 21 грудня 2016 року суд змінив умови її домашнього арешту, що спростило їй доступ до медичної допомоги.
3. Умови участі заявниці у судових засіданнях
67. Заявниця стверджувала, що національне законодавство не передбачало звільнення осіб з металевих кліток у залах судових засідань, а задоволення її клопотання 30 червня 2016 року було поодиноким випадком, а не усталеною практикою. Суди ніколи не оцінювали, чи було необхідним застосування до неї заходів фізичного впливу під час засідань, і не обґрунтовували причини тримання її в клітках. Однак, враховуючи стан її здоров’я, тримання у металевих клітках збільшувало її психологічні страждання та душевний біль. До того ж, вона була політичним діячем, репутація якого серйозно постраждала. Оскільки справу висвітлювали засоби масової інформації, вона також була загальнодоступною для громадськості. Її поміщення до металевої клітки могло змусити людей думати, що суд розглядає справу щодо надзвичайно небезпечного злочинця, а також сформувати у цих суддів негативне враження про неї. Крім того, необхідності поміщати її в металеву клітку не було, оскільки вона не мала судимостей, а докази, що вона могла вдаватися до насильства, були відсутні. Її вік та стан здоров’я завадили б їй це зробити чи втекти з суду. Щодо стверджуваного застосування до неї наручників 12 липня 2016 року заявниця у загальних формулюваннях зазначила, що це було порушенням статті 3 Конвенції .
68. Стосовно поміщення заявниці до металевих кліток під час судових засідань Уряд стверджував, що це було передбачено національним законодавством. Однак 30 червня 2016 року її звільнили з однієї з цих кліток за клопотанням її захисників. Незважаючи на це рішення, подібних клопотань під час інших засідань не надходило. Тому заявниця не могла стверджувати, що подання такого клопотання було неефективним засобом юридичного захисту, і вона не вичерпала національні засоби юридичного захисту. Щодо стверджуваного застосування до неї наручників 12 липня 2016 року Уряд доводив, посилаючись на лист від 06 березня 2017 року (див. пункт 22), що наручники до неї не застосовувалися; до того ж, щодо цього заявниця не висунула жодної скарги.
В. Оцінка Суду
1. Прийнятність
69. Суд зазначає, що скарги заявниці на медичну допомогу, надану під час тримання під вартою, доступ до такої допомоги під час тримання під домашнім арештом та тримання в металевих клітках під час судових засідань не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Крім того, стосовно аргументу Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргою заявниці на тримання у металевих клітках Суд вважає, що вона тісно пов’язана із суттю цієї скарги, і тому долучає її до розгляду по суті. Отже, зазначені скарги мають бути визнані прийнятними.
70. Однак стосовно скарги заявниці на застосування до неї наручників 12 липня 2016 року Суд зазначає, що ця скарга є загально сформульованою і не підтверджується жодними деталями чи доказами. Крім того, згідно з листом від 06 березня 2017 року наручники не застосовувалися, і заявниця не висувала скаргу щодо цього на національному рівні.
71. Отже, ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .
2. Суть
(а) Медична допомога, надана під час тримання під вартою
72. Суд повторює, що стаття 3 Конвенції покладає на державу обов’язок захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених свободи, наприклад, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. Відповідні принципи практики узагальнені в рішенні у справі "Блохін проти Росії" [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункти 136-138, від 23 березня 2016 року).
73. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що до поміщення під варту заявниця страждала на низку хронічних захворювань, які вимагали лікування. Він також зазначає, що суть скарги заявниці полягає в тому, що під час тримання під вартою вона не отримувала лікування, рекомендованого лікарем Н. 30 червня, 05 серпня та 09 вересня 2016 року (див. пункти 25, 35 та 41). У зв’язку з цим Суд зазначає, що у виконанні деяких з цих рекомендацій були певні затримки, і під час тримання заявниці під вартою не всі з них були виконані.
74. Так, комплексне медичне обстеження заявниці, рекомендоване 30 червня 2016 року, було проведене через два тижні - 14 липня 2016 року (див. пункт 32). Однак за його результатами було встановлено, що стан її здоров’я на той момент був стабільним і задовільним, а подальше лікування було можливим у СІЗО та не вимагало особливих умов. Отже, не вбачається, що зазначена затримка поставила здоров’я заявниці під загрозу (див.,mutatis mutandis, рішення у справі "Кавказький проти Росії" (Kavkazskiy v. Russia), заява № 19327/13, пункт 53, від 28 листопада 2017 року).
75. Суд також зазначає, що, як вбачається, деякі рекомендації лікаря Н. не були виконані під час тримання заявниці під вартою, зокрема: не були проведені добові електрокардіограма та контроль за артеріальним тиском, коронарографія (або коронаровентрикулографія) та біопсія щитовидної залози (висновки від 30 червня та 05 серпня 2016 року); а також госпіталізація для динамічного спостереження та надання невідкладної допомоги (висновки від 09 вересня 2016 року). Однак Суд також зазначає, що ці рекомендації, зроблені у перших двох висновках лікаря Н., не повторювались у третіх висновках (див. аналогічну ситуацію в рішенні у справі"Литвинов проти Росії" (Litvinov v. Russia), заява № 32863/13, пункт 92, від 22 березня 2016 року). Крім того, жодна із зазначених рекомендацій не була підтверджена лікарями СІЗО чи лікарні. Окрім обстеження у лікарні 14 липня 2016 року заявниця проходила стаціонарне лікування в лікарні у період з 22 до 25 серпня 2016 року, після чого лікарі дійшли висновку, що її стан покращився. У зв’язку з цим її виписали під подальший нагляд терапевта та кардіолога, і рекомендували продовжувати приймати призначені раніше медичні препарати (див. пункт 38).
76. До того ж, Суд не залишає поза увагою те, що лікар Н. зустрічалася із заявницею лише тричі і робила свої висновки за результатами оглядів під час судових засідань 30 червня, 05 серпня та 09 вересня 2016 року. Суд погоджується з Урядом, що ці огляди, які, вочевидь, були короткими, під час яких використовувалася обмежена кількість медичного обладнання та які не проводилися у спеціальних умовах, не замінювали обстеження, що проводили лікарі СІЗО, які регулярно контролювали стан заявниці (з 30 червня по 02 липня, 14, 21 і 27 липня, 05, 08, 12, 17, 22, 26 і 31 серпня, 06, 12 і 16 вересня та 12 жовтня 2016 року) та поглиблені обстеження, проведені лікарями спеціалізованого медичного закладу під час її лікування (08 і 14 липня, з 22 по 25 серпня та 19 вересня 2016 року). Лікар Н. не була лікуючим лікарем заявниці, і вона ніколи не відвідувала заявницю у СІЗО чи в лікарні, хоча вочевидь їй не перешкоджали це зробити. Також не вбачається, що заявниця просила про такі візити або що в їхньому наданні було відмовлено (див. пункт 37). На думку Суду, лікар Н. не могла володіти таким самим рівнем знань про стан здоров’я заявниці, як лікарі СІЗО та лікарні (див. рішення у справі "Халваш проти Росії" (Khalvash v. Russia), заява № 32917/13, пункт 62, від 15 грудня 2015 року). Тому ці лікарі знаходилися у кращому становищі, щоб призначити їй лікування, а докази чи аргументи, що вони діяли недобросовісно, відсутні (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Гук проти України" [Комітет] (Guk v. Ukraine) [Committee], заява № 16995/05, пункт 72, від 08 грудня 2016 року, "Комаров проти України" [Комітет] (Komarov v. Ukraine) [Committee], заява № 4772/06, пункт 117, від 19 січня 2017 року, та "Садков проти України" (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, пункт 85, від 06 липня 2017 року).
77. Насамкінець Суд приділяє особливу увагу тому факту, що, окрім загально сформульованого твердження, що після звільнення з-під варти заявниця продовжувала отримувати неспецифічну терапію (що вбачається очевидним, враховуючи її хронічні захворювання), заявниця не повідомила Суд про стан свого здоров’я та, вочевидь, не прагнула вжиття будь-яких заходів після свого звільнення, у тому числі заходів, рекомендованих лікарем Н., які не були вжиті під час тримання під вартою (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Гавула проти України" (Gavula v. Ukraine), заява № 2652/07, пункт 64, від 16 травня 2013 року). Хоча заявниця скаржилася на те, що не мала доступу до медичної допомоги у період з 13 жовтня 2016 року по 21 лютого 2017 року, коли перебувала під домашнім арештом (див. пункт 65), Суд не вбачає порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з цією скаргою (див. пункти 82-85 підрозділу "Доступ до медичної допомоги під час тримання під домашнім арештом"). Заявниця також не повідомила Суд про будь-які заходи, вжиті після 21 лютого 2017 року. Це підриває твердження заявниці, що вона була серйозно стурбована невиконанням усіх рекомендацій лікаря Н. під час тримання її під вартою, а ці рекомендації мали особливо невідкладний характер (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі "Голубенко проти України" (Golubenko v. Ukraine), заява № 36327/06, пункт 96, від 05 листопада 2013 року, та "Криволапов проти України" (Krivolapov v. Ukraine), заява № 5406/07, пункт 78, від 02 жовтня 2018 року). Насправді вжиття таких заходів могло б підтвердити медичну необхідність та невідкладність цих рекомендацій і вказати, чи мали вноситися зміни до стратегії лікування заявниці, обраної лікарями СІЗО та лікарні, і чи слід було їй надавати інші лікування чи медичні препарати, окрім тих, які вона отримувала під час тримання під вартою. Без цієї інформації від заявниці неможливо оцінити, чи були якісь негативні наслідки для її здоров’я у результаті невиконання органами державної влади деяких рекомендацій, наданих лікарем Н. (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі "Нагорський проти України" (Nagorskiy v. Ukraine), заява № 37794/14, пункт 54, від 12 січня 2016 року).