...
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.".
"Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.".
А. Прийнятність
1. Доводи сторін
116. Уряд зазначив, що п. В. Кадура мав оскаржити ухвалу суду від 11 квітня 2014 року (див. пункт 34), якщо він хотів отримати ухвалу про закриття кримінального провадження щодо нього, яка ґрунтувалася на "реабілітуючих" підставах, і мати право на відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" 1994 року або Цивільного кодексу України 2003 року (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 445, та рішення у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, пункти 23-25 та 48, від 21 січня 2021 року, не набуло статусу остаточного). Щодо п. В. Смалія, оскільки він був визнаний політичним в’язнем і кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв’язку з цим (див. пункт 55), він мав право вимагати відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
117. Заявники відповіли, що на національному рівні стверджувана незаконність тримання їх під вартою не мала достатнього визнання, а провадження, ініційоване відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не передбачало б перевірки законності такого тримання.
2. Оцінка Суду
(а) п. В. Кадура
118. Стосовно справи п. В. Кадури Суд зазначає, що процедура, на яку посилався Уряд, була б лише попереднім кроком у використанні засобу юридичного захисту, а саме: позов про відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" або Цивільного кодексу України, на який Уряд також посилався в згаданому рішенні у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункт 53). З причин, наведених в останньому рішенні, Суд встановив, що деяким заявникам у тій справі не можна було дорікнути невикористанням тих засобів юридичного захисту (там само, пункт 71). Тому Суд вважає, що за особливих обставин справи п. В. Кадури його скарги не можуть бути відхилені у зв’язку з невичерпанням тих засобів юридичного захисту.
119. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту у частині щодо п. В. Кадури.
120. Водночас Суд зазначає, що п. В. Кадура не навів достатньо вагомих аргументів чи доказів, які б свідчили про те, що на момент обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було недостатньо доказів для доведення існування обґрунтованої підозри щодо нього (див. пункти 23-28 та 30-32). Отже, скарга п. В. Кадури за пунктом 1 статті 5 Конвенції є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
121. На противагу, скарги п. В. Кадури за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
(b) п. В. Смалій
122. Верховна Рада України визнала п. В. Смалія політичним в’язнем (див. пункт 54), і на цих підставах кримінальне провадження щодо нього було закрите. Ці рішення свідчать про визнання того, що тримання його під вартою не було виправданим за статтею 5 Конвенції, а, скоріше, на думку Верховної Ради України, політично мотивованим. Ці самі питання лежать в основі скарг заявника за статтями 5 та 18 Конвенції. Ніщо не вказує на наявність яких-небудь перешкод у заявника успішно вимагати грошове відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
123. Отже, ця частина скарг п. В. Смалія за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції та статті 18 Конвенції щодо тримання його під вартою має бути визнана неприйнятною та відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції.
В. Суть
124. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах, коли суди обґрунтовували ухвали про тримання під вартою під час досудового розслідування стереотипними формулюваннями без розгляду конкретних фактів або можливості застосування альтернативних запобіжних заходів (див., наприклад, рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80-81, від 10 лютого 2011 року).
125. Хоча у цій справі національні суди дійсно підтримали свій висновок про існування обґрунтованої підозри щодо п. Кадури з посиланням на конкретні факти та навели причини у зв’язку з цим, Суд вважає, що, оцінюючи ризики переховування та перешкоджання відправленню правосуддя, що виправдовували тримання під вартою, вони обмежилися загальними формулюваннями та не продемонстрували, що врахували конкретні обставини справи заявника (див. пункти 30 та 32).
126. Національні суди беззаперечно прийняли твердження працівників органу досудового розслідування щодо цих ризиків, не провівши своєї власної ефективної оцінки. Зокрема, вони не прокоментували важливе питання, чи дійсно заявник, як стверджував слідчий (див. пункт 27), не з’явився за викликом.
127. Заявник стверджував, що насправді органи державної влади ніколи не зв’язувалися з ним за адресою, де він фактично проживав (див. пункти 29 та 31). Його твердження щодо цього мали бути розглянуті, оскільки стосувалися відповідного питання і не вбачалися абсолютно необґрунтованими: під час подальшої перевірки було встановлено, що органи державної влади вочевидь шукали заявника за неправильною адресою, і в матеріалах справи не було знайдено доказів, які б підтверджували слова слідчого, що після направлення повістки про виклик до нього ніхто не з’явився (див. пункт 40).
128. Таке беззаперечне прийняття тверджень слідчого без здійснення оцінки ризику переховування повинно розглядатися в контексті відповідних подій, описаних у згаданому рішенні у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 463-477, і, зокрема, тверджень про загально поширене невиправдане застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до осіб, пов’язаних з акціями протесту на Майдані, задокументоване у звіті Міжнародної дорадчої групи (див. пункт 78) та інших відповідних звітах (див. згадане рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 233, 236, 250 та 257).
129. Отже, суди не навели належних і достатніх підстав для тривалого тримання заявника під вартою після засідання 06 грудня 2013 року (див. пункт 30).
131. За обставин цієї справи та з огляду на зазначений висновок про порушення і висновок Суду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту у пункті 120 Суд вважає, що немає необхідності розглядати, чи було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції.
132. Заявник скаржився на особистий обшук і вилучення у нього телефону і документів, які містили, як він стверджував, конфіденційну інформацію стосовно справ його клієнтів (див. пункт 44). Він доводив, що це становило свавільне втручання у його приватне життя у розумінні статті 8 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:
"1. Кожен має право на повагу до свого приватного … життя …
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб ...".
А. Прийнятність
133. Уряд стверджував, що ці скарги слід відхилити у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, посилаючись на ті самі аргументи, що і у запереченні щодо прийнятності скарги заявника на жорстоке поводження працівників міліції 09 грудня 2013 року (див. пункт 99). Зокрема, Уряд стверджував, що скарги заявника на особистий обшук і вилучення його речей було передчасним, оскільки розслідування у зв’язку з цим тривало.
134. Заявник зазначив, що відповідне розслідування було неефективним.
135. Суд повторює свої висновки, що відповідне розслідування було неефективним у частині щодо жорстокого поводження працівників міліції із заявником. Зокрема, Суд встановив, що через більш ніж шість років відповідне розслідування не призвело до встановлення усіх відповідних обставин (див. пункти 108-112).
136. Уряд повідомив Суд, що розслідування стверджуваного жорстокого поводження також охоплювало скаргу за статтею 8 Конвенції (див. пункт 71). Однак Уряд не надав інформації, яка могла б переконати Суд дійти іншого висновку щодо ефективності цього конкретного розслідування у зв’язку з цими скаргами заявника за статтею 8 Конвенції (див. пункт 114). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.
137. Суд також вважає, що зазначені скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
В. Суть
138. Уряд не оскаржував твердження заявника, що особистий обшук і вилучення його речей становили втручання у його право на повагу до приватного життя у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції, і Суд не знаходить підстав для іншого висновку. Залишається питання, чи було це втручання виправданим за пунктом 2 цієї статті.
139. У зв’язку з цим Суд повторює, що для дотримання пункту 2 статті 8 Конвенції втручання повинно, серед іншого, здійснюватися "згідно із законом", тобто повинно мати певне підґрунтя у національному законодавстві та бути сумісним з принципом верховенства права (див., серед інших джерел, рішення у справах "С. та Марпер проти Сполученого Королівства" [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], заяви № 30562/04 та № 30566/04, пункт 95, ЄСПЛ 2008, та "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 104, від 07 листопада 2013 року).
140. Посягання на професійну таємницю адвокатів може вплинути на належне відправлення правосуддя, а тому і на права, гарантовані статтею 6 Конвенції (див. рішення у справі "Головань проти України" (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, пункт 62, від 05 липня 2012 року, з подальшими посиланнями). Органи державної влади повинні мати вагому підставу для втручання в таємницю спілкування з адвокатом або в його робочі документи (див. рішення у справі "Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії" (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заява № 11082/06 та № 13772/05, пункт 632, від 25 липня 2013 року).
141. На момент затримання п. В. Смалій знаходився у відділі міліції як захисник, який представляв інтереси одного зі своїх клієнтів. Його не запросили туди у зв’язку з кримінальним провадженням щодо нього самого, про яке йому не було повідомлено (див. пункти 42 та 43). Отже, органи державної влади повинні були знати, що документи, які були у заявника, могли становити адвокатську таємницю.
142. Проводячи обшук та вилучення документів і телефону у зв’язку із затриманням, органи державної влади не врахували особливий статус вилучених матеріалів, які могли містити конфіденційну інформацію. жодної підстави для рішення про вилучення вказано не було, і ніщо не свідчило про те, що існували якісь гарантії, які забезпечували б належну обробку інформації, що потенційно могла становити адвокатську таємницю (див., для порівняння, рішення у справі "Лоран проти Франції" (Laurent v. France), заява № 28798/13, пункти 44 та 47, від 24 травня 2018 року).
143. Ні під час провадження на національному рівні, ні під час провадження у Суді не було наведено жодного елемента національної правової системи чи практики, що надавав би будь-які гарантії у зв’язку з цим. Відповідне положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 2012 року (див. пункт 77) не застосовувалося у випадку особистого обшуку, пов’язаного із затриманням, оскільки такий обшук не стосувався ні житла заявника, ні приміщення, де він здійснював свою адвокатську діяльність.
144. Отже, не було продемонстровано, що існували будь-які гарантії проти неналежного та свавільного доступу органів державної влади до інформації, що становить адвокатську таємницю. Розслідування на національному рівні щодо цього досі триває, і тому не могло усунути труднощі, які лежать в основі скарги заявника за статтею 8 Конвенції. На підставі наявної в нього інформації Суд повинен дійти висновку про недоведеність того, що втручання у права заявника було здійснено "згідно із законом".
145. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо п. В. Смалія у зв’язку з його обшуком і вилученням його телефону та документів.
IV. ІНШІ СКАРГИ ЗАЯВНИКІВ
А. Інші неприйнятні скарги
146. Пан В. Смалій також скаржився: (i) за статтями 3 та 13 Конвенції на те, що йому не було надано належну медичну допомогу під час тримання під вартою, а умови тримання його під вартою у Київському СІЗО у період з 11 грудня 2013 року по 23 лютого 2014 року були нелюдськими та такими, що принижують гідність, і у зв’язку із цим не було ефективних засобів юридичного захисту; (ii) за статтями 8 та 34 Конвенції на те, що під час тримання його під вартою адміністрація Київського СІЗО перешкоджала його листуванню із захисником, національними органами державної влади та Судом; та (iii) за статтею 13 Конвенції на те, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції.
147. Беручи до уваги всі наявні у нього матеріали та з огляду на належність скарг до сфери його компетенції, Суд вважає, що вони не виявляють жодних ознак порушення Конвенції. З цього випливає, що ці скарги є неприйнятними відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані та повинні бути відхилені на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.
В. Скарги, що не потребують окремого розгляду
148. Пан В. Кадура також скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що його речі були свавільно вилучені та зберігалися у працівників міліції, а деякі предмети не були йому повернуті.
149. Пан В. Смалій також скаржився: (i) за статтею 8 Конвенції, стверджуючи, що під час тримання його під вартою у Київському СІЗО туалет не був достатньо відгороджений від решти камери СІЗО і в камерах велося відеоспостереження; та (ii) за статтею 13 Конвенції у зв’язку зі стверджуваною неефективністю та недоступністю національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників міліції.
150. З огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за різними статтями Конвенції, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших скарг, зазначених у попередніх пунктах (див., наприклад, рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
V. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ
151. Насамкінець Суд зауважує, що у цій справі було встановлено порушення статей 3, 5 та 8 Конвенції у зв’язку з жорстоким поводженням із заявниками, триманням під вартою першого заявника, а також обшуком другого заявника і вилученням у нього речей, які відбулися внаслідок відповіді органів державної влади на акції протесту "Автомайдану". Така відповідь призвела до численних порушень Конвенції, як вбачається з рішень у справах "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 527, "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), заяви № 12482/14 та № 39800/14, пункт 121, від 21 січня 2021 року, не набуло статусу остаточного, "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункт 83, "Воронцов та інші проти України" (Vorontsov and Others v. Ukraine), заява № 58925/14 та 4 інші заяви, пункт 51, від 21 січня 2021 року, не набуло статусу остаточного.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
153. Пан В. Кадура та п. В. Смалій вимагали по 100 000 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди.
154. Уряд заперечив проти вимоги п. В. Смалія, головним чином стверджуючи про її надмірність.
155. Постановляючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує кожному заявнику по 13 200 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди.
В. Судові та інші витрати
156. Заявники також вимагали різні суми в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та/або у Суді, в тому числі поштових витрат і витрат на правову допомогу. На підтвердження своїх вимог вони надали копії договорів із захисниками і пов’язаних з цим рахунків та/або копії поштових квитанцій.
157. Зокрема, згідно з цими документами п. В. Кадура мав сплатити 9 600 євро своєму захиснику, п. М. Тарахкалу, за підготовку його зауважень до Суду, сума ґрунтувалася на погодинній ставці у розмірі 150 євро. Пан В. Кадура просив сплатити цю суму безпосередньо на банківський рахунок захисника.
158. Пан В. Смалій вимагав 23 267 євро в якості компенсації витрат, понесених ним під час провадження на національному рівні. Ця сума включала 13 967 євро, які він, як стверджувалося, сплатив захиснику, що представляв його у кримінальному провадженні на національному рівні, і 9 300 євро, які він зобов’язався сплатити цьому захиснику у випадку його виправдання або закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. Цей заявник також вимагав 6 900 євро, які він зобов’язався сплатити своєму захиснику, що представляв його інтереси під час провадження у Суді,- пані О. Преображенській, ця сума ґрунтувалася на погодинній ставці у розмірі 150 євро і вона мала бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок захисника.
159. Уряд заперечив проти вимог п. В. Смалія щодо компенсації судових та інших витрат, зазначивши, що деякі з них не були належним чином обґрунтовані, а витрати, понесені під час провадження на національному рівні, не підлягали компенсації під час провадження у Суді та були надмірними.
160. Суд нагадує, що відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
161. У цій справі, з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд відхиляє вимоги п. В. Смалія щодо компенсації витрат, понесених під час провадження на національному рівні, оскільки він не надав відповідних документів на підтвердження цієї вимоги.
Суд вважає за розумне присудити 3 500 євро кожному із заявників у зв’язку з провадженням у Суді та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам на ці суми, які мають бути сплачені безпосередньо на банківські рахунки, вказані п. М. Тарахкалом та пані О. Преображенською відповідно.
С. Пеня
162. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Вирішує об’єднати заяви.
2.Оголошує прийнятними такі скарги:
(а) скарги заявників за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та відсутність ефективного розслідування у зв’язку з цим;
(c) скаргу п. В. Смалія за статтею 8 Конвенції на його особистий обшук та вилучення його телефону і документів.
3.Постановляє, що немає необхідності виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті скарги п. В. Кадури за статтею 1 Першого протоколу Конвенції та скарг п. В. Смалія за статтею 8 Конвенції щодо умов тримання під вартою у Київському СІЗО та за статтею 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3, пунктами 1 та 3 статті 5 та статтею 8 Конвенції.
4.Оголошує решту скарг неприйнятними.
5.Постановляє, що було порушено процесуальний та матеріальний аспекти статті 3 Конвенції щодо п. В. Кадури.
6.Постановляє, що було порушено процесуальний та матеріальний аспекти статті 3 Конвенції щодо п. В. Смалія.
8.Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу п. В. Кадури за пунктом 5 статті 5 Конвенції.
9.Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції щодо п. В. Смалія у зв’язку з його обшуком і вилученням його телефону та документів.
10.Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми; які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) по 13 200 (тринадцять тисяч двісті) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 3 500 (три тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, п. В. Кадурі, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок, вказаний п. М. Тарахкалом;
(ііі) 3 500 (три тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, п. В. Смалію, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок, вказаний пані О. Преображенською;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
11.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 січня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Віктор СОЛОВЕЙЧІК |
| Голова | Сіофра О’ЛІРІ |