Справа «Семененко проти України» (Заява № 52819/08)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Семененко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 вересня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 52819/08), яку 30 жовтня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Віктор Миколайович Семененко.

2. Заявника представляла пані Г.В. Назарова - юрист, яка практикує у м. Чернівцях. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. Іван Ліщина.

3. 15 жовтня 2014 року про скаргу на стверджувану незаконність тримання заявника під вартою було повідомлено Уряд, а решта скарг у заяві були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1982 році та проживає у м. Вінниці.

5. З дитинства заявник страждає на емоційну нестабільність і легку розумову відсталість. Кількома судово-психіатричними експертизами він був визнаний осудним і таким, що може бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

6. 17 липня 2007 року пані О., продавець тютюнового кіоску, була зарізана на своєму робочому місці.

7. 19 липня 2007 року заявника затримала міліція. Згідно з протоколами міліції такий захід застосовувався принаймні у двох різних випадках, кожного разу у зв’язку з адміністративним (незначним) правопорушенням, формально не пов’язаним з убивством.

8. Згідно з першим протоколом міліції 19 липня 2007 року о 02 год. 30 хв. заявника помітили у громадському місці у стані явного алкогольного сп’яніння, він нецензурно висловлювався та чіплявся до перехожих. Коли працівники міліції наказали йому пред’явити документи та прослідувати за ними до їхнього автомобіля, він почав чинити злісну непокору. Як зазначено у протоколі затримання 19 липня 2007 року о 10 год. 30 хв. заявник був доставлений до суду для розгляду справи щодо зазначеного адміністративного правопорушення.

9. Уранці того дня Ленінський районний суд м. Вінниці (далі - Ленінський суд) визнав заявника винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке полягало у непокорі вимогам працівників міліції, та наклав на нього штраф у розмірі 150 українських гривень (приблизно 14 євро).

10. Невідомо, що саме сталося далі. У матеріалах справи містяться ще два протоколи від 19 липня 2007 року про адміністративне затримання заявника. Згідно із одним з них заявника звільнили о 21 год. 40 хв. того дня без зазначення жодних додаткових деталей. В іншому протоколі зазначено, що о 22 год. 10 хв. того ж дня заявник був знову затриманий у зв’язку з вчиненням адміністративного правопорушення. Згідно з пов’язаною з цим постановою суду від 20 липня 2007 року (див. пункт 14) 19 липня 2007 року о 15 год. 25 хв. працівники міліції затримали заявника на вулиці після вчинення ним опору при перевірці особи.

11. Як вбачається з матеріалів пізніше порушеного кримінального провадження щодо заявника (див. пункт 19), 19 липня 2007 року він був допитаний щодо убивства пані O. Він стверджував, що 17 липня 2007 року купив сигарети в її кіоску і нічого незвичного не сталося. У матеріалах справи не міститься жодної додаткової інформації щодо цього допиту.

12. Того дня в ізоляторі тимчасового тримання заявник мав бесіду зі своїм співкамерником Ю., який переконав його зізнатися у вчиненні вбивства. Він також пообіцяв заявнику гроші в обмін на інформацію про те, куди заявник викинув ніж. Заявник намалював схему. Згодом працівники міліції виявили ніж у зазначеному місці. Зрештою, показання Ю. та супутні речові докази були використані судом першої інстанції у кримінальному провадженні щодо заявника.

13. Також 19 липня 2007 року з 18 год. 30 хв. до 19 год. 30 хв. в рамках розслідування вбивства пані О. працівники міліції здійснили обшук квартири заявника. Вбачається, що вони вилучили його сорочку.

14. 20 липня 2007 року Ленінський суд визнав заявника винним у вчиненні адміністративного правопорушення у зв’язку з тим, що 19 липня 2007 року о 15 год. 25 хв. він чинив злісну непокору вимогам працівників міліції (див. пункт 10), та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді арешту на строк п’ять днів, який мав відраховуватися з 19 липня (15 год. 25 хв.) по 23 липня 2007 року.

15. Того дня заявник був допитаний в якості свідка у справі про вбивство. Він повторив свої показання, що він лише купив сигарети у кіоску пані О.

16. 21 липня 2007 року заявник знов був допитаний в якості свідка у справі про вбивство пані О. Він зізнався, що наніс їй кілька ударів ножем після того, як вона відмовилася дати йому сигарети без оплати.

17. Того дня під час відтворення обстановки та обставин події заявник повторив свої зізнавальні показання. Він також показав, куди викинув ніж.

18. Пізніше, 21 липня 2007 року, заявник був допитаний як підозрюваний у вчиненні злочину. Допит проходив у присутності призначеного йому захисника. Як було зазначено у постанові слідчого щодо цього питання, існували достатні підстави підозрювати заявника у вчиненні вбивства, і з огляду на те, що він страждав на психічний розлад, надання йому юридичної допомоги було обов’язковим. Під час цього допиту заявник відмовився від своїх попередніх зізнавальних показань і заявив, що в день убивства він не заходив до тютюнового кіоску. Він пояснив, що вигадав свої зізнавальні показання, злякавшись, що в іншому випадку його не звільнять.

19. 23 липня 2007 року о 21 год. 20 хв. заявника офіційно затримали за підозрою у вчиненні умисного вбивства пані O. У протоколі затримання було зазначено, що були очевидці, які прямо вказали на нього як на злочинця. Під час допиту того і наступного дня заявник зізнався у вчиненні цього злочину.

20. 26 липня 2007 року Ленінський суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до розгляду справи судом.

21. Суд першої інстанції неодноразово направляв справу на додаткове розслідування. Згідно з матеріалами справи востаннє справа направлялась на додаткове розслідування 31 жовтня 2013 року. Жодної інформації про який-небудь подальший розвиток справи немає.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

22. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України у редакціях, чинних на час подій, наведені у справі "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 41 та 42, від 07 листопада 2013 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

23. Посилаючись на різні положення статті 5 Конвенції, заявник скаржився на те, що тримання його під вартою до 26 липня 2007 року було незаконним та свавільним. Суд вважає, що його скарга має розглядатись виключно за пунктом 1 статті 5 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

… c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; …".

А. Прийнятність

24. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

25. Заявник стверджував, що як його затримання у ніч з 18 на 19 липня 2007 року, так і подальше тримання його під вартою було незаконним і свавільним. Він також зазначив, що тримання його під вартою з 23 по 26 липня 2007 року не охоплювалось жодним судовим рішенням. У зв’язку з цим заявник зауважив, що строк його адміністративного арешту закінчився 23 липня 2007 року, тоді як він залишався під вартою по 26 липня 2007 року, коли суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до розгляду справи судом.

26. Уряд заперечив проти наведених аргументів. Він стверджував, що тримання заявника під вартою відповідало національному законодавству, яке, у свою чергу, було чітким і передбачуваним.

27. Уряд визнав, що під час адміністративного арешту заявника допитали як підозрюваного у вчиненні злочину. Проте Уряд стверджував, що це не призвело до будь-якого обмеження його процесуальних прав. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що вже 21 липня 2007 року заявнику був призначений захисник.

28. Заявник не надав жодних зауважень у відповідь на зауваження Уряду.

2. Оцінка Суду

(а) Тримання заявника під вартою з 19 до 23 липня 2007 року

29. Суд зазначає, що, як підтверджено документами і не заперечується сторонами, 19 липня 2007 року заявник був затриманий працівниками міліції о 02 год. 30 хв. Офіційною підставою його затримання була підозра у вчиненні адміністративного (незначного) правопорушення, яке не мало жодного стосунку до розслідуваного вбивства, і у зв’язку з яким суд приблизно о 10 год. 30 хв. того дня наклав на нього стягнення у вигляді штрафу (див. пункти 8 і 9).

30. Суд також зазначає, що відповідно до постанови Ленінського суду від 20 липня 2007 року заявника знов затримали 19 липня 2007 року о 15 год. 25 хв. у зв’язку з опором під час перевірки працівниками міліції на вулиці його особи (див. пункт 14).

31. Зі згаданої постанови вбачається, що у невказаний час після 10 год. 30 хв. заявник був звільнений і о 15 год. 25 хв., коли він йшов по вулиці, працівники міліції вирішили перевірити його особу, чому він вчинив опір.

32. З огляду на всі інші матеріали справи, які стосуються подій 19 липня 2007 року, Суд має серйозні сумніви, що після затримання заявника у ніч з 18 на 19 липня 2007 року він взагалі звільнявся, принаймні на короткий період часу. Зокрема, Суд звертає увагу на протиріччя у протоколах міліції: відповідно до одного з них заявник був звільнений о 21 год. 40 хв. того дня; відповідно до іншого він був затриманий о 22 год. 10 хв.; хоча згідно зі згаданою постановою суду (яка посилалась на ще один протокол міліції) заявник був затриманий 19 липня 2007 року о 15 год. 25 хв. і після цього тримався під вартою (див. пункти 10 і 14).

33. У матеріалах справи наявні беззаперечні докази, що з самого початку тримання заявника під вартою до нього ставилися як до підозрюваного у справі про вбивство пані О. Отже, він був допитаний у зв’язку з цим, але не надав зізнавальних показань. Згодом у приватній розмові його співкамерник змусив його зізнатися у вчиненні цього вбивства та вказати місце, куди він викинув ніж, і про цю розмову було повідомлено міліції. Зрештою, ввечері того дня міліція здійснила обшук квартири заявника та вилучила його сорочку (див. пункти 11-13). Отже, не беручи до уваги зовнішні ознаки та використані формулювання, а концентруючись на реальній ситуації, Суд вважає, що адміністративний арешт заявника був насправді частиною тримання його під вартою у розумінні підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції як підозрюваного у справі про вбивство, але без забезпечення його процесуальних прав як підозрюваного (див. рішення у справах "Кафкаріс проти Кіпру" [ВП] (Kafkaris v. Cyprus) [GC], заява № 21906/04, пункт 116, ЄСПЛ 2008, та "Доронін проти України" (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, пункти 55 і 56, від 19 лютого 2009 року).

34. Суд не приймає аргумент Уряду, що процесуальні права заявника були достатньо захищені тим, що на одному з його допитів під час адміністративного арешту йому був призначений захисник (див. пункти 18 і 27). Суд зазначає, що тоді заявник не мав статусу підозрюваного. У такому випадку роль призначеного захисника була незрозумілою. Крім того, участь цього захисника обмежилась окремим допитом, у той час як багато інших слідчих дій було проведено без його участі (див. пункти 11 і 15-17). Зрештою, але особливо важливо з точки зору пункту 1 статті 5 Конвенції, нездатність належним чином задокументувати тримання заявника під вартою як підозрюваного у вчиненні злочину призвела до відсутності своєчасного судового контролю (див. також пункт 40).

35. У згаданій справі "Доронін проти України" (Doronin v. Ukraine) (пункт 56), як і у низці інших справ проти України (див., наприклад, рішення у справах "Олексій Михайлович Захаркін проти України" (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, пункт 88, від 24 червня 2010 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункт 178, від 21 квітня 2011 року), Суд визнав таку поведінку органів влади несумісною з принципом юридичної визначеності та свавільною, а також такою, що суперечить принципу верховенства права.

36. У цій справі Суд не знаходить підстав, щоб відійти від своїх висновків за пунктом 1 статті 5 Конвенції у згаданих справах і, отже, вважає, що тримання заявника під вартою у період з 19 до 23 липня 2007 року було порушенням цього положення.

(b) Тримання заявника під вартою з 23 по 26 липня 2007 року

37. Суд зазначає, що з 23 по 26 липня 2007 року заявник тримався під вартою відповідно до постанови слідчого за підозрою у вчиненні умисного вбивства (див. пункт 19).

38. Суд нагадує, що вирази "законне" та "відповідно до процедури, встановленої законом" у пункті 1 статті 5 Конвенції по суті відсилають до національного законодавства і встановлюють зобов’язання дотримуватися його матеріальних і процесуальних норм. Хоча саме національні органи, насамперед суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство, відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції недотримання національного законодавства призводить до порушення Конвенції, і Суд може та повинен перевірити, чи було дотримано вимог цього законодавства (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Бенхем проти Сполученого Королівства" (Benham v. the United Kingdom), від 10 червня 1996 року, пункт 41, Доповіді 1996-III, і "Ассанідзе проти Грузії" [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004-II).

39. Суд зазначає, що відповідно до законодавства України (див. посилання у пункті 22, а також рішення у справі "Рудніченко проти України" (Rudnichenko v. Ukraine), заява № 2775/07, пункт 69, від 11 липня 2013 року), позбавлення свободи без вмотивованого рішення суду можливе лише в обмеженій кількості ситуацій, які є достатньо чітко визначеними. Так, стаття 29 Конституції України дозволяє застосування такого заходу на максимальний строк до трьох днів, лише у якості реакції на нагальну необхідність попередити чи перепинити злочин. Згідно з іншими вказівками, що містяться у статтях 106 та 115 Кримінально-процесуального кодексу України, слідчий може затримати особу, якщо останню застали in flagrante delicto, якщо очевидці або потерпілі прямо вказали, що ця особа вчинила злочин, або якщо на особі або на її одягу були виявлені явні сліди злочину.

40. З огляду на обставини затримання заявника та той факт, що на момент його офіційного затримання в якості підозрюваного у вчиненні злочину він вже протягом трьох днів тримався під вартою без судового контролю, Суд вважає, що позбавлення його свободи слідчим з 23 по 26 липня 2007 року становило порушення національних правових гарантій, а отже, було незаконним у розумінні Конвенції.

(с) Висновок

41. У світлі зазначеного Суд доходить висновку, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 19 до 26 липня 2007 року.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

42.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

А. Шкода

43. Заявник вимагав 5 900 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Він також вимагав компенсацію в якості моральної шкоди, залишаючи суму на розсуд Суду.

44. Уряд заперечив проти цих вимог.

45. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і матеріальною шкодою, яка вимагалась; тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявнику 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

46. Заявник також вимагав 8 436 українських гривень (на момент подій приблизно 1 000 євро) в якості компенсації судових та інших витрат. В обґрунтування цієї вимоги він надав копії поштових квитанцій щодо його листування з різними органами влади України і Судом, а також кілька квитків на потяг. Він також надав квитанцію про підтвердження перерахування коштів його захиснику "за підготовку заяви до Європейського суду з прав людини".

47. Уряд заперечив проти цієї вимоги, як недостатньо обґрунтованої.

48. З огляду на всі наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити суму у розмірі 600 євро в якості компенсації судових та інших витрат за всіма пунктами.

С. Пеня

49. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує заяву прийнятною.

2.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 19 до 26 липня 2007 року.

3.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 600 (шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 жовтня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.