Справа «Русин проти України» (Заява № 5462/10)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Русин проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 вересня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 5462/10), яку 14 січня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Богданович Русин (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його досудове ув’язнення було незаконним і надмірно тривалим, а належного і оперативного судового перегляду у зв’язку з цим не було.

4. 13 січня 2014 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту заяви було визнано неприйнятною відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Заявник народився у 1981 році та проживає у м. Львові.

6. 29 січня 2007 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства.

7. 01 лютого 2007 року Шевченківський районний суд м. Львова (далі - Шевченківський суд) постановив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді взяття під варту на початковий строк два місяці.

8. 28 березня 2007 року той же суд продовжив строк досудового ув’язнення заявника ще на два місяці у зв’язку з необхідністю проведення значної кількості слідчих дій та з відсутністю підстав для зміни запобіжного заходу.

9. 29 травня 2007 року розслідування було закінчено та заявник і його захисник отримали доступ до матеріалів справи.

10. 06 липня 2007 року щодо заявника було порушено ще одну кримінальну справу за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

11. 10 липня 2007 року дві кримінальні справи були об’єднані.

12. Того дня Апеляційний суд Львівської області (далі - апеляційний суд) продовжив строк досудового ув’язнення заявника до шести місяців.

13. 27 липня 2007 року справу було передано до Шевченківського суду, який 31 серпня 2007 року провів попередній розгляд справи. Він ухвалив постанову про подальше тримання заявника під вартою без встановлення будь-яких строків.

14. Шевченківський суд тричі повертав справу на додаткове розслідування (08 жовтня 2007 року, а також 19 травня та 18 листопада 2008 року). Апеляційний суд скасував дві перші постанови (18 грудня 2007 року та 26 серпня 2008 року), але залишив без змін останню (27 березня 2009 року). Усіма зазначеними судовими постановами строк тримання заявника під вартою продовжувався без додаткового обґрунтування.

15. 14 травня 2009 року розслідування було закінчено та справу було передано для судового розгляду, цього разу до апеляційного суду, як суду першої інстанції.

16. 27 травня 2009 року апеляційний суд провів попередній розгляд справи, на якому вирішив, серед іншого, ще раз повернути справу на додаткове розслідування та залишити без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

17. 04 серпня 2009 року Верховний Суд України скасував цю постанову в частині, що стосувалась питання передання справи, та залишив без задоволення клопотання заявника про звільнення з-під варти у зв’язку з тим, що він обвинувачувався у вчиненні тяжких злочинів.

18. 15 червня 2010 року апеляційний суд визнав заявника винним у вчинені вбивства і замаху на вбивство та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років.

19. 22 лютого 2011 року Верховний Суд України залишив без змін цей вирок.

20. 29 січня 2016 року заявник був звільнений внаслідок законодавчих змін щодо виконання покарань.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1, 3 ТА 4 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявник скаржився на те, що його досудове ув’язнення було незаконним та тривалим. Він також скаржився, що не було належного і оперативного судового перегляду законності тримання його під вартою. Заявник посилався на пункти 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

... (c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; ...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті … [йому] має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.".

A. Прийнятність

22. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

23. Заявник наполягав, що були порушені його права за статтею 5 Конвенції.

24. Уряд заперечив проти його аргументів.

25. Суд зазначає, що він часто встановлював порушення пунктів 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції у ситуаціях, аналогічних цій справі (див., серед багатьох інших справ, рішення у справах "Молодорич проти України" (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пункт 108, від 28 жовтня 2010 року, "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 70-76, 80, 81, 85 та 100, від 10 лютого 2011 року, "Плєшков проти України" (Pleshkov v. Ukraine), заява № 37789/05, пункт 42, від 10 лютого 2011 року, "Третьяков проти України" (Tretyakov v. Ukraine), заява № 16698/05, пункти 51, 52 та 59, 60, від 29 вересня 2011 року, "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, пункт 81, від 17 жовтня 2013 року, "Темченко проти України" (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункти 107-109, 116 та 117, від 16 липня 2015 року, та "Кущ проти України" (Kushch v. Ukraine), заява № 53865/11, пункти 116-126, від 03 грудня 2015 року).

26. Уряд не надав жодних нових аргументів, які б могли переконати Суд відійти від своїх попередніх висновків у цій справі.

27. Отже, було порушення пунктів 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

29. Заявник вимагав 50000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

30. Уряд заперечив проти цієї вимоги як проти надмірної та необґрунтованої.

31. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Отже, Суд відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд присуджує заявнику 5000 євро в якості моральної шкоди.

B. Пеня

32. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує заяву прийнятною.

2.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

3.Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

4.Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

5.Постановляє, що:

(a) у продовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 5000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 жовтня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.