Справа «Сінькова проти України» (Заява № 39496/11)

103. Суд також поділяє думку Уряду, що захід, застосований до заявниці, переслідував законну ціль охорони моралі та захисту прав інших осіб.

(c) Необхідність у демократичному суспільстві

(i) Загальні принципи

104. Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (див. рішення у справі "Хендісайд проти Сполученого Королівства" (Handyside v. the United Kingdom), від 07 грудня 1976 року, пункт 49, Серія А № 24, та, в якості більш нового джерела, рішення у справі "Бедат проти Швейцарії" [ВП] (Bedat v. Switzerland) [GC], заява № 56925/08, пункт 48, від 29 березня 2016 року). Ті, хто створюють, виконують, розповсюджують або виставляють твори мистецтва, сприяють обміну ідеями та думками, що є необхідним для демократичного суспільства. Отже, держава зобов’язана уникати неправомірних посягань на їхню свободу вираження поглядів. Митці та особи, які розповсюджують їхні твори, безперечно, не звільняються від можливості обмежень, передбачених пунктом 2 статті 10. Будь-яка особа, яка здійснює свою свободу вираження поглядів, відповідно до чітких положень цього пункту бере на себе "обов’язки та відповідальність"; їх обсяг залежатиме від її ситуації та засобів, які вона використовує (див., наприклад, рішення у справі "Спілка образотворчих митців проти Австрії" (<...>), заява № 68354/01, пункт 26, від 25 січня 2007 року).

105. Завдання Суду при здійсненні його наглядової функції полягає не в тому, щоб підмінити собою національні органи влади, а радше у перегляді в контексті статті 10 рішень, ухвалених ними під час здійснення своїх дискреційних повноважень. Це не означає, що нагляд обмежений встановленням того, чи здійснювала держава-відповідач свої дискреційні повноваження обґрунтовано, ретельно та добросовісно; Суд повинен розглянути оскаржуване втручання в світлі всієї справи та встановити, чи було воно "пропорційним переслідуваній законній цілі", та чи є доводи, наведені національними органами влади для його обгрунтування, "відповідними та достатніми". При цьому Суд повинен переконатися, що національні органи влади застосували стандарти, які відповідали принципам, втіленим у статті 10, та, крім того, що вони посилалися на прийнятну оцінку відповідних фактів (див. згадане рішення у справі "Бедат проти Швейцарії" (Bedat v. Switzerland), пункт 48).

106. Зрештою, справедливість провадження, надані процесуальні гарантії та характер і суворість призначеного покарання є факторами, які слід враховувати під час оцінки пропорційності втручання у свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Бестри проти Польщі" (Bestry v. Poland), заява № 57675/10, пункт 58, від 03 листопада 2015 року, та "Відділення ісламської громади в Брчко та інші проти Боснії і Герцеговини" [ВП] (<…>) [GC], заява № 17224/11, пункт 118, від 27 червня 2017 року).

(ii) Застосування зазначених принципів у цій справі

107. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд зазначає, що заявниця зробила те, що вона вважала артистичним виступом, метою якого був протест проти нецільового використання державою природного газу, яка закривала при цьому очі на низький рівень життя ветеранів (див. пункт 87). Конкретніше, вона смажила яйця на меморіалі "Вічної Слави", здійснювала відеозапис своїх дій, підготувала заяву, яка пояснювала її позицію, та розмістила відеозапис з цієї заявою у мережі Інтернет. Проте заявницю було піддано кримінальному переслідуванню та засуджено виключно у зв’язку зі смаженням яєць на Вічному вогні, що національні суди вважали наругою над могилою Невідомого солдата, злочином, передбаченим Кримінальним кодексом України. Пред’явлене їй обвинувачення не стосувалося ані подальшого розповсюдження відповідного відеозапису, ані змісту досить саркастичного та провокативного тексту, який супроводжував цей відеозапис (див., зокрема, пункт 7).

108. Тобто заявницю не було засуджено за вираження поглядів, що вона зробила, або навіть за вираження їх у грубій формі. Її засудження було пов’язане виключно з певною поведінкою у певному місці (див., для порівняння, ухвалу щодо прийнятності у справі "Магуайр проти Сполученого Королівства" (Maguire v. the United Kingdom), заява № 58060/13, від 03 березня 2015 року). Крім того, воно ґрунтувалося на загальній забороні зневажливого ставлення до могили Невідомого солдата, яка є частиною звичайного кримінального законодавства.

109. Щодо справедливості провадження та наданих процесуальних гарантій Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що національні суди помилились у своїй оцінці відповідних фактів, або неправильно застосували національне законодавство. Крім того, хоча національні суди приділили недостатньо уваги вказаним мотивам заявниці з огляду на їхню невідповідність юридичній кваліфікації її дій, Суд зазначає, що вони взяли до уваги індивідуальні обставини заявниці при обранні їй покарання. Щодо посилання заявниці на справи, що розглядались національними судами стосовно фактично інших випадків наруги (див. пункт 50), Суд не вбачає, яким саме чином її засудження суперечило цій судовій практиці.

110. Суд не може погодитися з доводом заявниці, що її поведінку на меморіалі не можна було обґрунтовано тлумачити як зневажливе ставлення до тих, на чию честь цей меморіал був зведений. За її логікою єдине, що мало значення у Вічному вогні, це природний газ, необхідний для його горіння. Проте вічні вогні є давньою традицією багатьох культур і релігій та найчастіше спрямовані на вшанування пам’яті особи або події національного значення, або слугують символом незламного характеру. Той, на якому заявниця смажила яйця, є частиною меморіалу, яким вшановано пам’ять солдатів, які загинули, захищаючи свою країну та країну заявниці під час Другої світової війни. У заявниці було багато належних способів виразити свої погляди або взяти участь у справжніх протестах проти політики держави щодо використання природного газу або реагування на потреби ветеранів війни, не порушуючи кримінальне законодавство та не зневажаючи пам’ять загиблих солдатів або почуття ветеранів, чиї права вона, як стверджується, захищала.

111. При оцінці характеру та суворості покарання Суд звертає увагу на свій висновок у справі щодо ув’язнення за обливання фарбою статуї Ататюрка, що мирні та ненасильницькі форми вираження, в принципі, не повинні створювати загрозу покарання, пов’язаного із позбавленням волі (див. рішення у справі "Мурат Вурал проти Туреччини" (Murat Vural v. Turkey), заява № 9540/07, пункт 66, від 21 жовтня 2014 року). Проте Суд зазначає, що на відміну від згаданої справи, в якій заявника було ув’язнено більше ніж на тринадцять років, заявниці у цій справі було призначено покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання, і вона не відбула з нього жодного дня (див. пункт 35).

112. З огляду на всі обставини справи Суд вважає, що оскаржуване обмеження є сумісним зі свободою заявниці на вираження поглядів.

113. Отже, Суд доходить висновку, що не було порушення статті 10 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

114.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

A. Шкода

115. Заявниця вимагала 30000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

116. Уряд заперечив проти цієї вимоги, як проти необґрунтованої та надмірної.

117. З огляду на всі обставини цієї справи та характер встановлених порушень, Суд вважає за належне присудити заявниці 4000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

118. Заявниця не подала жодних вимог за цим пунктом, окрім свого клопотання про надання правової допомоги. Тому Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

119. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує, одноголосно, заяву прийнятною.

2.Постановляє, одноголосно, що не було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з затриманням заявниці.

3.Постановляє, одноголосно, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявниці під вартою з 29 травня до 17 червня 2011 року.

4.Постановляє, одноголосно, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

5.Постановляє, одноголосно, що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

6.Постановляє, чотирма голосами проти трьох, що не було порушення статті 10 Конвенції.

7.Постановляє, одноголосно, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

8.Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 лютого 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додається спільна окрема думка суддів Юдківської, Пацолая та Моток, яка частково не співпадає з позицією більшості.

Ми повністю погоджуємося з обґрунтуванням і висновками у цьому рішенні, які стосуються статті 5 Конвенції. Проте ми з повагою заперечуємо висновкам більшості, що в цій справі не було порушення статті 10 Конвенції.

Безсумнівно виступ заявниці був надзвичайно провокаційним, ураховуючи делікатний характер військових меморіалів. Проте це тверда позиція Суду, викладена понад сорок років тому в рішенні у справі "Хендісайд проти Сполученого Королівства" (Handyside v. the United Kingdom) (від 07 грудня 1976 року, Серії А № 24), що свобода вираження поглядів "стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти державу або будь-яку групу населення".

Хоча ми визнаємо, що рішення щодо посягань на "давню традицію багатьох культур і релігій, … спрямовану на вшанування пам’яті особи або події національного значення" (див. пункт 110) є непростими для всіх судів, мотивування, наведене національними органами влади в обґрунтування обмеження, накладеного на заявницю, на нашу думку, не були "належним та достатнім". Зокрема, ми не можемо погодитися, що національні органи судової влади застосували принципи, втілені у статті 10, та що вони ґрунтували свої рішення на задовільній оцінці відповідних фактів.

Перш за все, ми вважаємо, що аналіз, проведений національними судами, був неналежним у зв’язку з тим, що ним не було взято до уваги мету виступу заявниці та його сатиричний характер. Більшість вважає, що оскільки заявницю було засуджено виключно за смаження яєць на Вічному вогні, а не за подальше розповсюдження відповідного відеозапису та супровідного тексту, не можна стверджувати, що її було засуджено за вираження своїх поглядів (див. пункт 107 ). Ми не можемо погодитися з цією точкою зору - її було засуджено саме за виступ у цілому. Двоє працівників міліції, які зробили їй та її спільникам зауваження щодо їх неналежної поведінки, не розглядали це питання аж до подальшого розміщення відеозапису в онлайн доступі та подання відповідних скарг.

Заявниця належала до творчого об’єднання під назвою "Братство Святого Луки", яке було відоме своїми провокаційними публічними виступами (див. пункт 6). Їхній виступ, як вона пояснила, мав на меті привернути увагу громадськості до несумісності офіційного прояву жалю, коли йшлося про пам’ять Другої світової війни, із жалюгідним становищем переживших війну ветеранів. Разом із іншими учасниками вона намагалася привернути увагу до того, що вони сприйняли як надмірну природу вічного вогню, який, хоча й прославляв жертви тих, хто загинув на службі своїй державі, мало що зробив для підтримки ветеранів, які вкрай потребували обмежених ресурсів держави. Satura quidem tota nostra est ("Сатира повністю наша") - це відомий вислів Квінтиліана, який описує складну природу цього літературного жанру. Сатира швидко розповсюдилася на всі форми художнього вираження, зокрема у соціальній та політичній сфері. Як писав у своїх "Незачесаних думках" Станіслав Єжи Лец, "іноді сатира має відновлювати те, що знищив пафос". Цей сатиричний виступ обов’язково включав у себе здійснення відеозапису процесу смаження яєць з метою подальшого розміщення у мережі Інтернет з відповідним коментарем. Здійсненням відеозапису та його подальшим розповсюдженням у супроводі пісні та тексту заявниця та інші учасники вирішили висловити свою критику за допомогою різкої та грубої сатири.

Підхід Суду до свободи художніх протестів чітко встановлений у його практиці. В рішенні у справі "Спілка образотворчих митців проти Австрії" (<…>) (заява № 68354/01, пункт 33, від 25 січня 2007 року) Суд зазначив, що:

"сатира є формою художнього вираження та соціальної критики, та в силу таких її невід’ємних рис як перебільшення та викривлення реальності за своєю сутністю має на меті провокувати та непокоїти. Таким чином, будь-яке втручання у право митця [або у право будь-кого іншого] на таке вираження має розглядатись з особливою ретельністю."; (див. також рішення у справах "Еон проти Франції" (Eon v. France), заява № 26118/10, пункт 60, від 14 березня 2013 року, та "Альвес да Сільва проти Португалії" (Alves da Silva v. Portugal), заява № 41665/07, пункт 27, від 20 жовтня 2009 року). Такий ретельний розгляд не був забезпечений заявниці, чий позов, поданий до національних судів, про невідповідність кримінального провадження щодо неї статті 10 не було розглянуто належним чином. Більшість відхилила заперечення заявниці, стверджуючи, у на диво повчальній манері, що "у розпорядженні заявниці було багато належних способів виразити свої погляди … щодо використання природного газу або реагування на потреби ветеранів війни" (див. пункт 110), проігнорувавши, таким чином, послання та ціль, які вона мала на увазі.

Сатира заявниці зробила саме те, що таке мистецтво робить зазвичай: воно перенесла увагу глядача від об’єкта до його соціального контексту. Мистецький захід може продемонструвати умовність встановлених обмежень цінності, але він не відміняє їх. У контексті свободи слова Верховний суд США у відомій справі "Штат Техас проти Джонсона" (Texas v. Johnson), встановивши, що наруга над американським прапором становила дію, захищену Першою поправкою, зазначив, що "символізм є примітивним, але дієвим способом донесення думок"-1. Не дивно, що у світі, який стрімко розвивається, ті, хто бажають висвітлити конкретне питання або висловити думку, мають звертатися до таких символічних актів і демонстрацій, які, очевидно, привернуть більше уваги та викличуть ширшу дискусію, ніж можна було б досягти за допомогою більш традиційних і загальноприйнятих форм протесту. Співвідношення між мистецтвом і передачею думок є складним; і хоча мистецтво не повинно звужуватися до думки, мистецтво досить часто пов’язане з вираженням думки.

У цій справі радянська пісня із повторюваним приспівом ("І знову продовжується бій") як музичний супровід до відеозапису також підкреслює сатиричний характер протесту та говорить сама за себе - протестувальники критикували, на їхню думку, лицемірну поведінку органів влади, які не хочуть визнати, що бій уже закінчився та що настав час запропонувати реальну, а не ілюзорну турботу тим, хто приніс перемогу. Дії заявниці та її знайомих, безперечно, спричинили значну дискусію та образу серед багатьох з тих, хто дізнався про них, можливо внаслідок їх зрозумілого поганого смаку, але їхня мета була протилежною: як казав Джордж Орвелл, "мета жарту - не принизити людину, а нагадати їй, що вона вже принижена".

Це питання отримало широке висвітлення у ЗМІ та мережі Інтернет. Проте слід підкреслити, що інших осіб шокували та обурили не погляди заявниці, а спосіб, у який вона вирішила передати їх. Нам шкода, що ані національні суди, ані цей Суд не прокоментували сатиричний характер цього виступу. Крім того, національні суди приділили мало уваги стверджуваним мотивам заявниці з огляду на їхню недоречність для юридичної кваліфікації її дій, хоча невеликий обсяг обмежень свободи вираження поглядів у сфері політичної промови або дискусії відповідно до пункту 2 статті 10 вимагав від них розглянути структуру виступу в цілому та провести достатньо ретельне врівноваження на основі критеріїв, встановлених у практиці Суду. У згаданому рішенні у справі "Мурат Вурал проти Туреччини" (Murat Vural v. Turkey) Суд зазначив:

"при вирішенні того, чи підпадає певна дія або поведінка під дію статті 10 Конвенції, необхідно здійснити оцінку характеру відповідної дії або поведінки, зокрема її експресивного характеру, який вбачається з об’єктивної точки зору, а також мети або наміру особи, яка здійснює відповідний акт або поводиться відповідним чином.".

Безперечно, цей підхід повинен застосовуватися не лише під час визначення застосовності статті 10, а також і під час вирішення того, чи було порушення цього положення.

Зрештою, цей Суд уже зазначав, що кримінальні покарання за поведінку, аналогічну поведінці заявниці у цій справі, можуть негативно вплинути на сатиричні форми вираження, пов’язані з актуальними питаннями. Такі форми вираження самі по собі можуть відігравати дуже важливу роль у відкритій дискусії з питань, які є предметом суспільного інтересу, що є невід’ємною рисою демократичного суспільства (див. згадане рішення у справі "Еон проти Франції" (Eon v. France), пункт 61).

Як Суд зазначив у справі "Мурат Вурал проти Туреччини" (Murat Vural v. Turkey), "мирні та ненасильницькі форми вираження протесту не повинні створювати загрозу покарання, пов’язаного із позбавленням волі". У зазначеній справі навіть злочинне заподіяння шкоди, а саме обливання статуї фарбою, не вважалося таким, що характеризується "тяжкістю, яка виправдовує покарання, пов’язане із позбавленням волі". У рішенні у справі "Дмітрієвський проти Росії" (Dmitriyevskiy v. Russia) (заява № 42168/06, пункт 117, від 03 жовтня 2017 року) Суд дійшов висновку, що визнання журналіста винним у розпалюванні ненависті або ворожнечі та призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки умовно з випробувальним строком на чотири місяці було порушенням статті 10, оскільки "як засудження заявника, так і суворість призначеного покарання могли призвести до негативного впливу на журналістську свободу вираження поглядів". Ми вбачаємо певну неузгодженість між занепокоєністю Суду щодо "суворого покарання" із призначенням випробувального строку у справі "Дмітрієвський проти Росії" (Dmitriyevskiy v. Russia) та позицією більшості щодо аналогічного покарання у цій справі, в якій заявниця не заподіяла жодної злочинної шкоди та не порушувала спокою.

Отже, з огляду на відсутність належної оцінки національними органами влади виступу заявниці з точки зору статті 10 Конвенції та повне ігнорування його сатиричного характеру на додаток до непропорційного покарання, ми вважаємо, що у цій справі було порушено статтю 10.

В якості загального зауваження, це рішення неминуче порушує питання, якою мірою Договірна Держава може встановлювати кримінальну відповідальність за образи пам’яті та визначати певні місця та споруди як "заборонені" для здійснення особами їхнього права на протест та вираження їхніх поглядів у порядку, що відповідає статті 10-2. Існує реальна загроза підривання права осіб на вираження своїх поглядів та протест із застосуванням мирних, хоча й спірних засобів.