Заява № 20427/06, подана Зінаїдою Петрівною Волобуєвою та Анною Іванівною Волобуєвою проти України

17 листопада 2016 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

а також Хасан Бакірчі (<…>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги заяву, подану у дату, зазначену в таблиці у додатку,

з огляду на декларацію щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ, подану Урядом держави-відповідача,

після обговорення постановляє таке рішення:

Перша заявниця, пані Зінаїда Петрівна Волобуєва, народилась 14 жовтня 1955 року.

Друга заявниця, пані Анна Іванівна Волобуєва, народилась 06 травня 1984 року.

Заявниці є громадянками України та проживають у м. Ялті, Автономна Республіка Крим. Про скарги заявниць за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу на невиконання рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 березня 2001 року було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

06 травня 2010 року Верховний Суд України скасував рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30 березня 2001 року.

Суд зазначає, що друга заявниця ніколи не була окремою стороною в судовому та виконавчому провадженнях, що розглядаються, а відповідне рішення було винесено на користь тільки першої заявниці.

Таким чином, Суд доходить висновку, що скарги другої заявниці є неприйнятними, оскільки не відповідають ratione personae положенням Конвенції.

Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питань, які порушувались заявою першої заявниці. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішення національного суду. Уряд запропонував виплатити першій заявниці 1575 євро та закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції. Ця сума буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та виплачена протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення про ухвалення Судом рішення. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти, що нараховуватиметься з часу закінчення тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку.

Виплата зазначеної суми становитиме остаточне вирішення справи.

Суд не отримав відповіді першої заявниці про прийняття умов односторонньої декларації.

Суд зазначає, що підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції дозволяє йому вилучити заяву з реєстру справ, якщо "на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Таким чином, Суд може вилучити заяву відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають продовження розгляду їхніх справ (див, принципи, що випливають з практики Суду, зокрема рішення у справі "Тахсін-Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ЄСПЛ 2003-VI).

Суд встановив чітку та вичерпну практику з приводу скарг щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів (див., наприклад, рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року).

З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

У світлі вищевикладених міркувань Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець Суд наголошує, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (ухвала щодо прийнятності у справі "Йосіповіч проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

Враховуючи викладене, заяву слід вилучити з реєстру справ, що стосується скарг на невиконання або тривале виконання рішення національного суду.

Заявниці також подали інші скарги за тими ж статтями Конвенції. Суд розглянув їх та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача в частині, що стосується невиконання або тривалого виконання рішення національного суду та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.

Вирішує вилучити цю частину заяви зі свого реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту заяви неприйнятною.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 грудня 2016 року.