Заява № 4148/13, подана Вітою Володимирівною Тихоновою проти України, та 382 інші заяви (див. перелік у таблиці в додатку)

17 листопада 2016 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<...>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<...>),

Карло Ранцоні (<...>), судді,

а також Хасан Бакірчі (<...>), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги заяви, подані у різні дати, зазначені в таблиці в додатку,

з огляду на декларації щодо вилучення Судом заяв з реєстру справ, подані Урядом держави-відповідача,

після обговорення постановляє таке рішення:

Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведено в таблиці у додатку.

Про скарги заявників за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів у їхніх справах було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

1. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

У різні дати Уряд повідомив Суд про односторонні декларації з метою врегулювання питань, які порушуються цими заявами. Уряд також запропонував Суду вилучити заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції .

Декларації передбачали таке:

"Уряд визнає надмірну тривалість виконання рішень національних судів, зазначених у додатку до цієї декларації.

Уряд готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро.

Сума в розмірі 1000 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Держава виплатить вищезазначені кошти і виконає рішення національних судів, які ще підлягають виконанню, протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цих сум і невиконання рішень національних судів протягом зазначеного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплатити пеню за період з моменту спливу тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ці виплати та виконання зазначених рішень національних судів становитимуть остаточне вирішення цих справ.

Таким чином, Уряд просить Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ".

Суд не отримав відповіді заявників про прийняття умов односторонньої декларації.

Суд зазначає, що підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції дозволяє йому вилучити заяву з реєстру справ, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Таким чином, Суд може вилучити заяви відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають продовження розгляду їх справ (див. принципи, що випливають з практики Суду, зокрема рішення у справі "Тахсін-Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд встановив чітку та вичерпну практику з приводу скарг щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів (див., наприклад, "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року, "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, від 20 червня 2013 року).

З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновані суми відшкодування, які є співмірними з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції ).

У світлі вищевикладених міркувань Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець, Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (ухвала у справі "Йосіповіч проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

2. Враховуючи вищевикладене, доцільним видається виключити справи зі скаргами щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів з реєстру справ.

Деякі заявники також подавали скарги за іншими статтями Конвенції. Суд вважає, що, з урахуванням всіх матеріалів, які знаходяться у його розпорядженні, та належності оскаржуваних питань до його компетенції, ці скарги не розкривають будь-яких ознак порушення прав і свобод., викладених у Конвенції або у протоколах до неї.

Із зазначеного випливає, що ця частина заяв є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції .

Вирішує об’єднати заяви.

Бере до уваги умови декларацій Уряду держави-відповідача щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів та засоби забезпечення дотримання зазначених у них зобов’язань.

Вирішує вилучити цю частину заяв з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Оголошує решту заяв неприйнятними.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 грудня 2016 року.