Заява № 17522/07, подана Вірою Федотівною Ведмеденко проти України

09 грудня 2014 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), Секретар секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 05 квітня 2007 року,

з огляду на декларацію щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ, подану Урядом держави-відповідача 25 грудня 2013 року та 28 травня 2014 року, та відповідь заявниці на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявниця - пані Віра Федотівна Ведмеденко, є громадянкою України, народилася у 1926 році та проживає у м. Дніпропетровську.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений.

Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з неможливістю подати позов до відділу державної виконавчої служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю відділу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого на користь заявниці проти приватної особи.

Заявниця також скаржилась за статтею 13 Конвенції на відмову Верховного Суду України відкрити касаційне провадження в її справі.

Про заяву було повідомлено Уряд.

Заявниця скаржилася на порушення її права на доступ до суду у провадженні щодо відділу державної виконавчої служби, в якому вона була стороною. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції. Суд вважає, що єдиним проблемним питанням у справі заявниці є доступ до суду.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 25 грудня 2013 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією заявою. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції. Листом від 6 лютого 2014 року заявниця зазначила, що вона не погоджується з умовами односторонньої декларації, оскільки компенсація, яку запропонував Уряд України, була недостатньою.

28 травня 2014 року Уряд України надав змінений варіант декларації, в якій було зазначено таке:

"Уряд України визнає порушення права заявниці на доступ до суду в її справі.

Уряд України пропонує виплатити пані Вірі Федотівні Ведмеденко 2340 (дві тисячі триста сорок) євро, що є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди і компенсацією судових витрат, а також додатково будь-який податок, який може стягуватись із заявниці.

Ця сума буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та виплачена протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цієї суми впродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплатити пеню, що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.".

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи продовжувався.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI; ухвал у справах "ТОВ ВАЗА проти Польщі" (WAZA Spolka z о.о. v. Poland), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та "Сульвінська проти Польщі" (Sulwihska v. Poland), заява № 28953/03, від 18 вересня 2007 року.

Суд встановив свою практику стосовно скарг на відсутність доступу до суду під час провадження щодо державної виконавчої служби у рішенні у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine), заява № 28924/04, від 13 січня 2011 року.

З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви є невиправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більше того, у світлі вищевикладених міркувань та враховуючи чітку й усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Насамкінець, Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (ухвала у справі "Йосіповіч проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

Враховуючи викладене, заяву слід вилучити з реєстру справ.

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо права заявниці на доступ до суду та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.