95. У цій справі Суд, з урахуванням висновків у пункті 83, вважає, що тримання заявника під вартою у розумінні підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції почалось вранці 18 липня 2005 року. До 22 липня 2005 року воно не було об’єктом судового контролю. Суд вважає, що такий чотириденний строк неявки до судді не відповідає вимозі негайності, що міститься у пункті 3 статті 5 Конвенції. Суд нагадує, що впродовж вищезазначеного строку заявник тримався під вартою у незаконний і свавільний спосіб та зазнав серйозного жорстокого поводження з боку працівників міліції. Негайний судовий контроль міг би запобігти всім цим подіям.
96. Отже, Суд констатує порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з правом заявника "негайно постати перед суддею".
97. Насамкінець заявник скаржився, що 18 липня 2005 року працівники міліції незаконно обшукали його житло. У зв’язку з цим він посилався на статтю 8 Конвенції, якою передбачено таке:
"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".
A. Прийнятність
98. Сторони не надали своїх зауважень з приводу прийнятності цього аспекту справи.
99. Суд також вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні підпункту "а" пункту 3 статті Конвенції та що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
100. Заявник стверджував, що 18 липня 2005 року працівники міліції здійснили в його помешканні незаконний обшук, не отримавши попередньо для цього відповідне рішення суду. Він стверджував, що відповідним положенням національного законодавства бракувало чіткості та передбачуваності стосовно значення терміна "обшук" порівняно з терміном "огляд". Законодавство також не визначало чітко межі повноважень міліції щодо огляду житла на підставі згоди особи, що в ньому проживає.
101. В якості альтернативи заявник стверджував, що законодавчі положення, якими дозволявся огляд житла на підставі згоди особи, що в ньому проживає (тобто без постанови суду), в його випадку були застосовані свавільно, оскільки під час катування його примусили підписати документ, який надавав міліції право оглянути його помешкання.
102. Уряд стверджував, що у помешканні заявника було проведено "огляд", а не "обшук". Ця дія регулювалася статтею 190 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року , якою працівникам міліції дозволялося заходити до житла та оглядати його за згодою володільця. Огляд у цій справі був законним, оскільки від заявника було отримано письмову згоду, а сам огляд переслідував законну мету розслідування злочину. З огляду на підозру у тому, що заявник вступав до статевих зносин з неповнолітніми у місці, про яке йдеться, цей огляд був виправданий інтересами громадської безпеки та не становив непропорційного втручання у права заявника.
103. Суд зауважує, що сторони погоджуються з тим, що огляд житла заявника, незалежно від його кваліфікації згідно з національним законодавством, становив втручання у права заявника, гарантовані статтею 8 Конвенції.
104. Суд нагадує, що будь-яке втручання згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції повинно бути виправданим у розумінні пункту 2 як таке, що здійснюється "згідно із законом" і є "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення однієї або більше законних цілей, що в ньому наводяться (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства" (Silver and Others v. the United Kingdom), від 25 березня 1983 року, Series A № 61, с. 32, п. 84, та "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47, від 18 грудня 2008 року). Формулювання "згідно із законом" вимагає від оскаржуваного заходу як підґрунтя в національному законодавстві, так і його відповідності принципові верховенства права (див. "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" (S. and Marper v. the United Kingdom) [ВП], заяви №№ 30562/04 і 30566/04, п. 95, ECHR 2008). Головною метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 27 жовтня 1994 року у справі "Кроон та інші проти Нідерландів" (Kroon and Others v. the Netherlands), п. 31, Series A № 297-C).
105. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд звертає увагу на аргумент Уряду про те, що втручання, щодо якого надійшла скарга, було здійснено "згідно із законом", оскільки ґрунтувалось на статті 190 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року , чинного на час подій, якою регулювалась, зокрема, процедура, за допомогою якої державні органи, що розслідують кримінальні злочини, можуть оглядати житлові приміщення. Суд також зазначає, що це положення, за винятком обмеженої кількості невідкладних випадків, коли ці вимоги не діють, зобов’язувало державні органі отримати або постанову суду, або письмову згоду володільця в якості передумови для огляду житлових приміщень (див. відповідні положення статті 190 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року у пункті 42). У контексті цієї справи огляд здійснювався на підставі письмової згоди, наданої заявником працівникам міліції.
106. Суд також зауважує, що згідно з наявними документами вищезазначений дозвіл був підписаний заявником у другій половині дня 18 липня 2005 року. Як встановлено вище, впродовж цього строку заявник тримався під вартою у відділенні міліції, що не підтверджено документально, та був підданий жорстокому поводженню з боку міліції. Також вбачається, що заявника було доправлено для участі в огляді під щільним наглядом кількох працівників міліції, яких заявник вважав винними у жорстокому поводженні з ним, та що впродовж усієї процедури він залишався в наручниках (див. пункти 9-10, 17, 75 і 83). Отже, працівники міліції отримали дозвіл заявника на огляд його житла за обставин, в яких були відсутні процесуальні гарантії, що захищають його здатність висловлювати свою справжню думку. За цих обставин Суд вважає правдоподібним, що заявник відчував, що його примушують надати дозвіл, про який йдеться. Отже, цей оскаржуваний огляд не здійснювався на підставі справжнього дозволу заявника, а отже, умов для застосування статті 190 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року явно не було дотримано.
107. Цього достатньо, щоб дійти висновку, що огляд працівниками міліції житла заявника 18 липня 2005 року не проводився згідно із законом.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
110. Заявник вимагав 50000 євро відшкодування моральної шкоди.
111. Уряд стверджував, що ця сума є надмірною та необґрунтованою.
112. Суд вважає, що заявник зазнав значного болю та страждань у зв’язку з обставинами, що призвели до встановлення порушень Конвенції у цій справі. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявникові 25000 євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на зазначену суму.
B. Судові та інші витрати
113. Заявник також вимагав 6048 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які б мали бути перераховані безпосередньо на рахунок його представника. На підтвердження цієї вимоги він надав копію підписаного 4 вересня 2005 року між ним та п. А.П. Бущенком договору щодо представництва його інтересів у провадженні в Суді. Договором передбачалось, що після завершення провадження заявник має сплатити п. Бущенку 100 євро за годину роботи та додатково суми у розмірі 8 % і 4 % за адміністративні та поштові витрати відповідно, від сукупної суми, яка не має перевищувати суми, присудженої Судом щодо судових та інших витрат. Заявник надав чотири табелі обліку робочого часу, складені п. Бущенком у зв’язку з роботою, проведеною за період з 2005 до 2011 року. Згідно з ними п. Бущенко працював над справою сорок чотири години, з яких шістнадцять годин він консультував заявника та В.Ш. - представника заявника у національному провадженні стосовно процедур щодо вичерпання та практики Суду.
114. Уряд вважав, що сума, яка вимагається, є надмірною та що вимога має бути частково відхилена.
115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97).
116. Суд зазначає, що вже постановляв у деяких справах, що суми відшкодування судових та інших витрат можуть бути сплачені безпосередньо на рахунки представників заявників (див., наприклад, рішення у справах "Тогджу проти Туреччини" (<…>), заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; "Начова та інші проти Болгарії" (Nachova and Others v. Bulgaria) [ВП], заяви №-№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005-VIІ; "Імакаєва проти Росії" (Imakayeva v. Russia), заява № 7615/02, ECHR 2006-XIII (витяги), та "Карабуля проти Румунії" (Carabulea v. Romania), заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року).
117. Проте Суд вважає, що вимога є надмірною, та присуджує заявникові суму 3500 євро разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись. Загальну присуджену суму коштів на прохання заявника необхідно перерахувати на рахунок адвоката заявника, пана Бущенка.
С. Пеня
118. Суд вважає за потрібне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Вирішує долучити заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту за скаргою заявника, що розслідування його тверджень про жорстоке поводження з боку працівників міліції було неефективним, до розгляду питання по суті та відхиляє його.
2.Оголошує заяву прийнятною.
3.Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.
8.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 25000 (двадцять п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
(ii) 3500 (три тисячі п’ятсот) євро компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, які мають бути перераховані безпосередньо на рахунок адвоката заявника - п. А.П. Бущенка;
(b) зі спливанням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
9.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 7 листопада 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Марк ВІЛЛІГЕР |
