Справа «Семяністий та інші проти України» (Заява № 7070/04)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сем’яністий та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 грудня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за заявою (№ 7070/04), яку 3 січня 2004 року подали до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 53 громадянина України (далі - заявники), чиї дані вказані у доданих таблицях.

2. Інтереси заявників в суді представляв п. Бичковський В.М.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.

4. 2 березня 2009 року заява була комуні кована Уряду України.

5. 18 травня 2009 року представник заявників поінформував Суд, що заявники, зазначені у доданій таблиці під номерами 2, 5, 6, 10, 31, 33, 41 та 43, померли та їх найближчі родичі (пані Болтова, пані Бучнєва, пані Гайдар, п. Ізосін, пані Потерпеєва, пані Селівестрова, п. Сисоєв та пані Руссу) виявили бажання підтримати заяву від їх імені,

6. 2 жовтня 2012 року Уряд також проінформував Суд, що заявники п. Гросберг, пані Ізосіна, п. Кочубей, п. Ланцов, пані Літвінова, пані Шилепіна, п. Тарасов, п. Тіхонов, п. Токарев, пані Вороная, п. Євдокімов, пані Змієвська та пані Золотоверхова (зазначені у доданій таблиці під номерами 9, 11, 15, 19, 23, 38, 42, 44, 46, 48, 50, 52 та 53) померли. Уряд запропонував Суду вилучити заяву в частині скарг, поданих вказаними заявниками, з реєстру справ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У період з 1998 по 2002 роки (точні дати зазначені в доданих таблицях) Краснолуцький міський суд Луганської області ухвалив рішення, яким ДВАТ шахта "Алмазна" ДП ДХК "Донбасантрацит" було зобов’язане забезпечити заявників чи їх найближчих родичів побутовим вугіллям, на яке вони мали право згідно з національним законодавством. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

I. Щодо статусу locus standi пані Болтової, пані Бучнєвої, пані Гайдар, п. Ізосіна, пані Потерпеєвої, пані Селівестрової, п. Сисоєва та пані Руссу

8. Суд зазначає, що ця заява стосується права власності, яке, в принципі, підлягає передачі спадкоємцям, і що є найближчі родичі заявників, які бажають підтримати заяву. За цих обставин Суд вважає, що найближчі родичі заявників, зазначені в додатку в таблиці під номерами 2, 5, 6, 10, 31, 33, 41 та 43, мають право брати участь у цьому провадженні замість них (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).

II. Вимога Уряду вилучити заяву в частині скарг п. Гросберга, пані Ізосіної, п. Кочубея, п. Ланцова, пані Літвінової, пані Шилепіної, п. Тарасова, п. Тіхонова, п. Токарева, пані Вороної, п. Євдокимова, пані Змієвської та пані Золотоверхової з реєстру справ

9. Суд зазначає, що рекомендованими листами від 16 липня 2013 року, відправленими на адреси заявників, які, як повідомив Уряд, померли (див. вище пункт 6), "тим, кого це може стосуватися" було запропоновано до 16 серпня 2013 року поінформувати Суд про те, чи хочуть вони підтримувати заяву. Їх увагу звернули на підпункт "а" пункту 1 статті 37 Конвенції , який передбачає, що Суд може вилучити справу з реєстру справ, якщо є підстави дійти висновку про відсутність особи, що має намір підтримувати заяву. Листи, направлені на адреси заявників, зазначених у таблиці у додатку під номерами 23 та 44, були отримані 30 липня 2013 року, однак ніяких відповідей на них не надходило. Решту листів було повернуто до Суду як не витребувані (non reclame).

10. У зв’язку з вищевикладеним Суд вирішує вилучити з реєстру справ заяву в частині скарг, поданих п. Гросбергом, пані Ізосіною, п. Кочубеєм, п. Ланцовим, пані Літвіновою, пані Шилепіною, п. Тарасовим, п. Тіхоновим, п. Токаревим, пані Вороною, п. Євдокимовим, пані Змієвською та пані Золотоверховою (заявники, зазначені в таблиці додатку під номерами 9, 11, 15, 19, 23, 38, 42, 44, 46, 48, 50, 52 та 53) у зв’язку з тим, що заявники померли і немає осіб, які бажають підтримати заяву. Крім того, підсумовуючи згідно з частиною першою статті 37 у справі, відсутні будь-які особливі обставини, які зумовили б продовження розгляду справи, як цього вимагає повага до прав людини.

III. Стверджуване порушення статей 6, 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції

11. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

12. Суд зазначає, що скарги заявників не є явно необґрунтованими в сенсі підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

13. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несуть органи державної влади.

14. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції , оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

IV. Застосування статті 41 Конвенції

15.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

16. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 6 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (Kononova andOthers v. Ukraine) [Комітет], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, п. 24; від 20 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, п. 19; від 20 червня 2013 року у справі "Писарський та інші проти України" (Pysarskyy and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 20397/07 та 164 інших заяв, п. 24) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, згаданому у таблиці у додатку, або їх спадкоємцям (за винятком заявників, чиї скарги було вилучено з реєстру справ - див. вище п. 11). Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

17. Суд також зазначає, що у держави-відповідача залишається зобов’язання забезпечити виконання рішень, які підлягають виконанню.

18. Суд вважає за потрібне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує вилучити заяву в частині скарг, поданих п. Гросбергом, пані Ізосіною, п. Кочубеєм, п. Ланцовим, пані Літвіновою, пані Шилепіною, п. Тарасовим, п. Тіхоновим, п. Токаревим, пані Вороною, п. Євдокимовим, пані Змієвською та пані Золотоверховою (заявники, зазначені в таблиці у додатку під номерами 9, 11, 15, 19, 23, 38, 42, 44, 46, 48, 50, 52 та 53) з реєстру справ.

2.Оголошує прийнятними скарги решти заявників за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

3.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

4.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції .

5.Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників або їх найближчих родичів (за винятком заявників, зазначених у додатку в таблиці під номерами 9, 11, 15, 19, 23, 38, 42, 44, 46, 48, 50, 52 та 53), та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю (за винятком заявників, зазначених у додатку в таблиці під номерами 9, 11, 15, 19, 23, 38, 42, 44, 46, 48, 50, 52 та 53) в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 9 січня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.