Справа «Куценко проти України (№ 2)» (Заява № 2414/06)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Куценко проти України (№ 2)"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Карел Юнгвірт(<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції, після обговорення за зачиненими дверима 11 січня

2011 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалене у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 2414/06), яку 2 вересня 2004 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Тамара Ананіївна Куценко (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України.

3. 10 лютого 2010 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Відповідно до Протоколу № 14 заяву було передано на розгляд комітету у складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1960 році. У червні 2008 року вона померла. її удівець, пан Куценко Олег Миколайович, повідомив, що він бажає підтримувати її заяву.

5. 14 червня 2000 року заявниця подала до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська (далі - Баглійський суд) позов до державної виконавчої служби, де вимагала відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку, як стверджувалося, було завдано тривалим невиконанням двох судових рішень, постановлених на її користь проти державного підприємства. Державне підприємство-боржник брало участь у провадженні як третя особа.

6. 10 липня 2001 року Баглійський суд не встановив вини у діях державної виконавчої служби та відмовив у задоволенні позову заявниці.

7. 26 листопада 2001 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення від 10 липня 2001 року, тому що суд першої інстанції не розглянув належним чином усі обставини справи та не навів підстави для свого рішення, і передав справу на новий розгляд.

8. 25 вересня 2003 року Баглійський суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявниці. Він зазначив, що рішення від 15 березня 2000 року та 25 лютого 2001 року були виконані у повному обсязі 6 липня 2000 року та 5 квітня 2002 року відповідно, та не встановив вини у діях державної виконавчої служби щодо стверджуваного тривалого виконання судових рішень.

9. 30 червня 2004 року апеляційний суд Дніпропетровської області відхилив апеляційну скаргу заявниці, яку вона мала подавати двічі для того, щоб виконати процесуальні вимоги, та залишив без змін рішення від 25 вересня 2003 року.

10. 26 липня 2004 року заявниця подала касаційну скаргу.

11. 29 травня 2007 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим, діючи як суд касаційної інстанції, не встановив жодних підстав для розгляду справи заявниці у касаційному порядку.

12. У ході провадження у суді першої інстанції заявниця чотири рази доповнювала свої позовні вимоги. Шість разів судовий розгляд відкладався за клопотанням заявниці або через неявку заявниці або її представника, що загалом спричинило затримку приблизно у шість місяців. Шістнадцять разів судовий розгляд відкладався через неявку інших сторін провадження (відповідача, третьої особи, експертів) або за їхніми клопотаннями та двічі - через відсутність судді, що загалом спричинило затримку в один рік та п'ять місяців.

І. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНА КУЦЕНКО

13. Удівець заявниці, пан Куценко, висловив бажання підтримувати заяву після смерті заявниці та стверджував, що він є її спадкоємцем.

14. Уряд стверджував, що пан Куценко не надав жодних документів на підтвердження того, що він є спадкоємцем заявниці. Пан Куценко продовжував стверджувати, що він є спадкоємцем заявниці.

15. Суд нагадує, що у низці справ, у яких заявники помирали у ході провадження, Суд враховував заяви їхніх спадкоємців або близьких членів сім'ї, які висловлювали бажання продовжувати участь у провадженні в Суді. Це особливо стосується тих випадків, коли заяви були подані самими заявниками і коли їхні вдови або вдівці лише підтримували їх після смерті заявників (див., наприклад, рішення у справах "Стойкович проти "Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Stojkovic v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 14818/02, пп. 25-26, від 8 листопада 2007 року, та "Івановський та інші проти "Колишньої Югославської Республіки Македонія" (Ivanovski and Others v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"), заява № 34188/03, пп.15 та 18, від 26 листопада 2009 року).

16. Тому Суд вважає, що вдівець заявниці має право підтримувати цю заяву. Тому він продовжує розглядати справу за клопотанням пана Куценка. Проте у подальшому тексті посилання робитиметься на заявницю.

II. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

17. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку", зазначеній у пункті 1 статті 6 Конвенції, в якому зазначається таке:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

18. Уряд не погодився із цим аргументом.

19. Період, що має братися до уваги, розпочався 14 червня 2000 року та закінчився 29 травня 2007 року. Таким чином, він тривав шість років, одинадцять місяців та п'ятнадцять днів у судах трьох інстанцій.

A. Прийнятність

20. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав, тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

21. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

22. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що вона не була такою складною, щоб виправдати загальну тривалість провадження приблизно у шість років та одинадцять місяців. Хоча заявниця дійсно спричинила деяку затримку в провадженні, істотні затримки були спричинені іншими сторонами провадження, які усі представляли державу або були державними організаціями (див. пункти 6 та 13 вище). У зв'язку з цим Суд зазначає, що національні органи не вжили жодних належних заходів для забезпечення того, щоб сторони дотримувалися процесуальних обов'язків щодо явки в судові засідання (див. рішення від 1 лютого 2007 року у справі "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), заява № 39161/02, п. 62). Суд також відзначає, що касаційна скарга заявниці залишалася на розгляді суду протягом двох років та десяти місяців без жодного прийнятного виправдання (див. пункти 11 та 12 вище). Тому Суд доходить висновку, що у цій справі основну відповідальність за надмірну тривалість провадження несуть державні органи.

23. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, в яких порушувалися питання, подібні до того, що розглядається у цій справі (див. вищенаведене рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France); рішення у справах "Воіщев проти України" (Voishchev v. Ukraine), заява № 21263/04, пп. 25-37, від 19 лютого 2009 року, та "Буряк проти України" (Buryak v. Ukraine), заява № 1866/04, пп. 21-22, від 19 лютого 2009 року).

24. Вивчивши усі надані йому документи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту або аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. РЕШТА СКАРГ

25. Заявниця також скаржилася за статтями 1, 6, 13 та 34 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу на результати провадження, на те, що державна виконавча служба вчасно не виконала рішення, постановлені проти державного підприємства, і на несправедливість касаційного провадження та стверджувану відсутність доступу до суду у зв'язку з ухвалою, прийнятою 29 травня 2007 року.

26. З огляду на наявні у нього документи Суд вважає, що скарги заявниці не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, що гарантуються Конвенцією або протоколами до неї.

27. Із цього випливає, що ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

29. Заявниця вимагала 20000 євро відшкодування моральної шкоди.

30. Уряд не погодився з цією вимогою.

31. Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди у зв'язку з надмірною тривалістю цивільного провадження у її справі. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує панові Куценку 1200 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

32. Заявниця не подавала жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Відповідно Суд не присуджує жодної компенсації.

C. Пеня

33. Суд вважає за належне призначати пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити панові Куценку 1200 (одну тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену вище суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest)

у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 3 лютого 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.