90. Суд враховує критичне ставлення прокуратури Житомирської області до розслідування на національному рівні, викладене у постановах від 28 жовтня 2004 року та 2 квітня 2005 року, якими постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника скасовувалися та призначалася додаткова перевірка. В обох випадках слідство було піддано критиці у зв'язку з неналежним опитуванням інших засуджених у колонії, свідчення яких були здатні пролити світло на події 9 червня 2004 року. У подальшому слідчий все ж таки допитав двох засуджених, з якими заявник перебував у камері з 9 червня 2004 року і пізніше (А. та О.) та які підтвердили його виклад подій. Слідство, однак, відхилило свідчення А. лише на тій підставі, що вони були "вочевидь мають на меті скомпрометувати адміністрацію установи", а також проігнорувало без будь-якого пояснення свідчення іншого засудженого (див. пункти 21 та 23 вище). У той же час, свідчення працівників колонії було визнано вірними та надійними. Такий вибірковий підхід до оцінки доказів слідчими органами вже було піддано критиці Судом (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Антіпенков проти Росії" (Antipenkov v. Russia), заява № 33470/03, пункт 69).
91. Насамкінець, Суд зазначає, що не менш важливим є те, що розслідування на національному рівні, визнавши, що заявнику було зламано ребра у колонії, не встановило, що насправді відбулося з ним. Однак це не стало на заваді відхиленню скарги заявника про жорстоке поводження як безпідставної.
92. Зазначені міркування надають Суду достатні підстави для того, щоб дійти висновку, що державні органи не дотрималися свого зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування за скаргами заявника про жорстоке поводження відповідно до вимог статті 3 Конвенції .
93. Тепер Суд звертається до розгляду заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, яке попередньо було долучено до розгляду суті справи (див. пункти 72 та 74 вище). Перш за все, Суд зазначає, що, хоча Уряд надав копію листа прокурора від 20 квітня 2005 року з повідомленням матері заявника про винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника про жорстоке поводження (див. пункт 34 вище), цей лист не містив поштового штемпелю та Уряд не надав жодного доказу того, що цей лист разом з постановою від 19 квітня 2005 року дійсно було надіслано або ж доставлено заявнику чи його представнику. Суд уже визнавав у подібних випадках, що для відхилення заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту достатньо вважати, що заявника не було належним чином повідомлено про відповідне рішення (див. зазначене вище рішення у справі "Мурадова проти Азербайджану" (Muradova v. Azerbaijan), пункт 131). У будь-якому випадку, навіть якщо заявника було повідомлено про зазначену постанову, Суд вважає, що йому не можна дорікати тим, що він не ініціював повторну перевірку, яку було визнано неефективною (див. пункт 92 вище та в якості прецеденту - рішення від 12 червня 2008 року у справі "Яременко проти України" (Yaremenko v. Ukraine), заява № 32092/02, пункт 70).
94. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту та визнає, що у цій справі також було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції .
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ'ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА У ЖИТОМИРСЬКІЙ УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ № 8
95. Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежність умов тримання у Житомирській установі виконання покарань № 8.
96. Відповідно до тверджень Уряду заявник не подавав ці скарги, хоча б по суті, до адміністрації колонії, Державного департаменту України з питань виконання покарань, органів прокуратури чи судів. Таким чином, не можна вважати, що він вичерпав усі національні засоби юридичного захисту. В якості альтернативного заперечення Уряд зазначив, що ці скарги не відповідали вимозі ratione personae, оскільки були надто розмитими та невизначеними у світлі особистої ситуації заявника.
97. Заявник не погодився. Він зазначив, що національні органи були достатньо поінформовані про його ситуацію та мали можливість розглянути умови його тримання, зокрема, на підставі скарги його матері, поданої до адміністрації колонії 22 лютого 2005 року. Щодо другого заперечення Уряду заявник зазначив, що умови його тримання не відрізнялися від умов тримання інших засуджених. Відповідно він не був зобов'язаний уточнювати свою особисту ситуацію. На підтвердження цього він посилався на витяги зі звіту Комітету за результатами візиту до Житомирської установи виконання покарань № 8 (див пункт 65 вище, де містяться витяги, які стосуються цієї справи та включають ті, на які посилався заявник).
98. Суд не вважає за необхідне розглядати заперечення Уряду щодо невичерпання та невідповідності вимозі ratione personae, оскільки скарги заявника про неналежні умови тримання є у будь-якому випадку неприйнятними з підстав, зазначених нижче.
99. Суд нагадує, що відповідно до статті 3 Конвенції держава повинна забезпечити тримання особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали засудженому душевного страждання чи мук, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманного ув'язненню, і щоб здоров'я і добробут особи були належним чином забезпечені. Оцінюючи умови тримання, необхідно врахувати сукупний вплив цих умов, а також тривалість тримання у цих умовах (див. рішення у справах "Дугоз проти Греції" (Dougoz v. Greece), заява № 40907/98, пункт 46, ECHR 2001-II, та "Калашніков проти Росії" (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, пункт 102, ECHR 2002-VI).
100. У цій справі заявник скаржився на наступне: санітарні умови у камерах та в медичних палатах; недостатність площі; якість харчування та ціни у продовольчій крамниці; а також недостатню кваліфікацію медичного персоналу.
101. Суд зазначає, що заявник не повідомив про фактичні обставини та не надав документальних доказів на підтвердження зазначених скарг. Єдине підтвердження, надане заявником, обмежувалося витягами зі звіту Комітету.
102. У справах, які стосуються скарг на умови тримання, Суд не завжди вимагає, щоб заявник підтверджував кожне висловлювання відповідним документом, визнаючи, що надання відповідної інформації та можливість перевірки фактів у таких справах в першу чергу покладаються на компетентні органи. Для того щоб Суд поклав тягар доведення на державу та розглянув скарги по суті, ці скарги мають бути чіткими та належним чином сформульованими (див., наприклад, рішення 19 липня 2007 року у справі "Трепашкін проти Росії" (Trepashkin v. Russia), заява № 36898/03, п. 85).
103. Суд не вважає, що скарги заявника на умови його тримання відповідали цій мінімальній вимозі. Як вбачається з матеріалів справи, а також із звіту Комітету (див. пункти 18, 31 та 65 вище), заявник змінював камери досить часто, на що окремо він не скаржився. Однак він не зазначив, на умови тримання в яких саме камерах (або медичних палатах) він скаржився, як і не зазначив тривалість перебування в них. Його скарги на кваліфікацію медичного персоналу та якість харчування так само не підтверджувалися жодними подробицями або прикладами. Щодо твердження заявника про додавання до їжі якихось небезпечних речовин Суд зазначає, що воно було явним припущенням і що заявник навіть не стверджував, що він особисто від цього постраждав.
104. Що стосується звіту Комітету, на який посилався заявник, Суд погоджується, що його висновки стосуються справи та містять хоча б певною мірою достовірну основу для оцінки умов тримання заявника до подання його заяви у 2004 році (див. рішення у справах "Іовчев проти Болгарії" (lovchev v. Bulgaria), заява № 41211/98, пункт 103, від 2 лютого 2006 року, та "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 64, від 12 жовтня 2006 року). Суд зауважує, що заявник вирішив посилатися на деякі відокремлені критичні коментарі, які там містилися, при цьому не звертаючи уваги на позитивні у загальному висновки, зокрема, щодо матеріальних умов тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, схвальних спроб працівників колонії забезпечити їхні гігієнічні потреби, а також загальний прогрес у боротьбі з туберкульозом. Щодо твердження про недостатність площі Комітет зазначив, що на час його візиту (2002 рік) камери осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не були повністю заповнені (забезпечуючи тримання 1199 осіб при максимальній кількості у 1600). Хоча фактична площа камер, у яких перебували деякі засуджені, могла бути меншою за встановлені стандарти, Суд знову зазначає, що заявник не вказав ані обставин, ані тривалості свого перебування у таких камерах.
105. Комітет дійсно порушив деякі питання, які підтверджували скарги заявника. Зокрема, у ньому було піддано критиці обмеження щодо кількості продовольчих посилок для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, обмежений доступ до товарів з в'язничної крамниці у зв'язку із загальною нестачею коштів та повільніший "прогрес щодо підвищення стандартів харчування засуджених, хворих на туберкульоз".
106. Суд не вважає, що ті загальні проблеми, які було висвітлено Комітетом, були достатньо тяжкими у справі заявника, щоб вийти за межі, встановлені статтею 3 Конвенції . Суд також враховує той факт, що 28 грудня 2007 року обмеження щодо кількості продовольчих посилок для засуджених було скасовано (див. пункт 64 вище).
107. Стосовно харчування осіб, хворих на туберкульоз, Суд зазначає, що заявник не надав жодних подробиць, у той час як Комітет засвідчив наявність певного, хоча і повільного, прогресу у цьому питанні. Щодо фактів цієї справи Суд зазначає таке. У березні 2002 року заявник взагалі заперечував, що хворіє на туберкульоз, хоча він продовжував отримувати медичну допомогу (див. пункти 38та 39 вище). Пізніше, після підтвердження його хвороби у квітні 2006 року, його було переведено більш ніж на рік (з 4 грудня 2006 року до 21 лютого 2008 року) до Херсонської установи виконання покарань № 61 для спеціального лікування, та він не скаржився у своїй заяві на якість харчування у цій колонії. Крім того, Уряд надав документальне підтвердження того, що у 2008-2009 роках після повернення до Житомирської установи виконання покарань № 8 заявник на регулярній основі отримував спеціальне дієтичне харчування у межах програми з попередження рецидиву (див. пункт 50 вище). Таким чином, Суд вважає скаргу щодо спеціального харчування, пов'язаного з туберкульозом, так само необґрунтованою.
108. Враховуючи вищевикладене, Суд доходить висновку, що заявник не подав небезпідставну скаргу на невідповідність умов його тримання у Житомирській установі виконання покарань № 8 статті 3 Конвенції (див., для порівняння, рішення у справах "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 65-66, від 18 грудня 2008 року, та "Вергельський проти України" (Vergel-skyy v. Ukraine), заява № 19312/06, пункти 89-91, від 12 березня 2009 року). Отже, Суд відхиляє цю скаргу як явно необґрунтовану у розумінні пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
IV. РЕШТА СКАРГ У ЗАЯВІ
109. Із загальними посиланнями на статті 1, 2, 3, 6, 8, 9, 13, 17 та 34 Конвенції заявник скаржився на те, що йому було помилково діагностовано туберкульоз і піддано примусовому медичному лікуванню всупереч його релігійним переконанням. Він також скаржився на втручання адміністрації колонії у його кореспонденцію.
110. Проте у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Європейський суд дійшов висновку про відсутність будь-яких порушень прав і свобод, передбачених положеннями, на які посилався заявник.
111. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції .
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
113. Заявник вимагав 60000 євро відшкодування моральної шкоди.
114. Уряд заперечив цю вимогу.
115. Суд вважає, що заявник зазнав страждань та тривоги, які не можна відшкодувати лише визнанням порушення. З огляду на характер порушень, констатованих у цій справі, та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 8000 євро відшкодування моральної шкоди разом із будь-якими податками, які можуть нараховуватись.
B. Судові витрати
116. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
117. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Відхиляє заперечення Уряду щодо представництва заявника.
2. Вирішує приєднати заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту стосовно скарги за статтею 3 Конвенції до розгляду скарги на жорстоке поводження з боку працівників колонії по суті, і відхиляє його після розгляду по суті.
3. Оголошує прийнятними скарги щодо стверджуваного жорстокого поводження стосовно заявника під час перебування у колонії та щодо відсутності належного розслідування цього твердження.
4. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції , держава-відповідач має виплатити заявнику 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
7. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 квітня 2010 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .
| Секретар | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Пеер ЛОРЕНЦЕН |