Заява № 43478/07, подана Валерієм Євгенійовичем Єріловим проти України

11 грудня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нусбергер (<…>), Голова,

Андре Лотоцький (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря

секції, беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 28

вересня 2007 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом-відповідачем 10 вересня 2012

року, якою Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ, та

відповідь заявника на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, пан Валерій Євгенійович Єрілов, громадянин України, 1945 року народження, проживає у м. Прилуки.

Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

У серпні 2005 року стосовно заявника було порушено кримінальну справу за невиконання судового рішення. У жовтні 2011 року органи прокуратури закрили провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях заявника складу злочину.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього. Ця скарга була комунікована Уряду. Заявник також скаржився на несправедливість цього провадження.

1. Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 10 вересня 2012 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, порушеного заявником у зв'язку зі скаргою, комунікованою Уряду. Уряд також закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає, що органи влади допустили надмірну тривалість кримінального провадження щодо заявника на порушення пункту і статті 6 Конвенції.

Я, Назар Кульчицький, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України готовий сплатити Валерію Євгенійовичу Єрілову справедливу сатисфакцію в розмірі 500 євро.

Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до пункту 1 (с) статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Сума 500 євро буде відшкодуванням будь-якої моральної та матеріальної шкоди, а також компенсацією судових витрат, конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть сплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Листом, який було отримано 15 жовтня 2012 року, заявник повідомив, що він не погоджується з умовами декларації Уряду.

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Згідно з підпунктом "c" пункту 1 статті 37 Конвенції Суд може вилучити заяву, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вирішити вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції на основі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено.

У низці справ, серед яких також були справи проти України, Суд встановив свою практику щодо скарг про порушення права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII, "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, пп. 39-52, від 6 вересня 2005 року, та "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), № 36545/02, пп. 52-61, від 21 грудня 2006 року).

Суд зазначає, що період, який має бути взято до уваги, розпочався в серпні 2005 року та закінчився в жовтні 2011 року, тобто становив більше 6 років у судах трьох інстанцій.

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також на запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку й усталену практику з цього питання Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду Судом цієї заяви (пункт 1 статті 37 Конвенції in fine).

Насамкінець Суд зазначає, що у разі невиконання Урядом умов односторонньої декларації заяву може бути відновлено в реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. рішення від 4 березня 2008 року про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Йосиповіч проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07).

2. Стосовно скарги заявника на несправедливість кримінального провадження щодо нього Суд зазначає, що це провадження в кінцевому результаті було закрито через відсутність corpus delicti в діях заявника. Суд у своїй практиці встановив, що особа не може стверджувати, чи є вона потерпілою від порушення її права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції, яке, згідно з її твердженнями, мало місце в ході провадження та за результатами якого вона була виправдана або яке було припинено (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 25 березня 2004 року у справі "Їлмаз та інші проти Туреччини" (Yilmaz and Others v. Turkey), заява № 44082/98).

У світлі вищевикладеного Суд доходить висновку, що заявник не є потерпілим у розумінні статті 34 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду-відповідача щодо надмірної тривалості провадження та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов'язань.

Вирішує відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезгаданої скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.