Заява № 2704/11, подана Сергієм Васильовичем Фесиком проти України

11 грудня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger),

Боштьян M. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic),

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Хелена Єдерблом (Helena Jaderblom),

Алеш Пейхал (Ales Pejchal),

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар

секції, беручи до уваги вищевказану заяву, подану 21 грудня

2010 року,

враховуючи декларацію, подану Урядом держави-відповідача 7 вересня

2012 року, з пропозицією вилучити заяву з реєстру справ, а також

відповідь заявника на декларацію,

після обговорення ухвалює таке рішення:

Заявник, пан Фесик Сергій Васильович, - громадянин України, 1980 року народження, проживає у м. Харкові. У Суді його представляв пан Тарахкало M.О. - юрист, який практикує у м. Харкові.

Уряд України (далі - Уряд) представляв пан Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Заяву зі скаргою за статтею 3 Конвенції було комуніковано Уряду 6 лютого 2012 року.

12 січня 2008 року о 10 годині заявник був затриманий працівниками Московського PB ХМУ ГУМВСУ в Харківській області у зв'язку з відсутністю у нього документів, що посвідчували його особу.

Заявник був доставлений до Салтівського відділу міліції та поміщений до камери, де його протримали дві години. У певний момент заявник спробував за допомогою свого мобільного телефону зв'язатись зі своїм другом та попросити, щоб той приніс його паспорт або іншим чином підтвердив його особу. Працівники міліції намагались вилучити у заявника його мобільний телефон, не дивлячись на пояснення останнього про те, що він був йому потрібний, щоб зв'язатись зі своїми рідними або друзями, щоб вони принесли його паспорт.

Далі, згідно з твердженнями заявника, один з працівників міліції штовхнув його на металеву решітку камери та одягнув на нього наручники. Потім працівники міліції вивели заявника з камери та почали бити його руками та ногами по голові, тілу та статевих органах. Побиття тривало всю ніч (приблизно до 3-5 години ранку). Заявник декілька разів втрачав свідомість. У якийсь момент, коли він прийшов до тями, один з працівників міліції відвів його до вбиральні вмити обличчя. Потім заявника відвели до кімнати, де на нього чекали працівники швидкої медичної допомоги. Медики обстежили заявника, після чого його було госпіталізовано.

У лікарні заявникові було діагностовано забій лівої руки та забій м'яких тканин голови. Він також мав численні садна на обличчі.

Увечері 14 січня 2008 року заявника виписали з лікарні.

14 або 15 січня 2008 року заявник подав до прокуратури Московського району м. Харкова (далі - прокуратура району) заяву зі скаргами на дії працівників міліції.

19 січня 2008 року прокуратура району порушила кримінальну справу за фактом перевищення влади працівниками міліції, що супроводжувалось насильством.

У січні та лютому 2008 року слідчий прокуратури району провів низку слідчих дій за участю заявника. До подальших слідчих дій заявника залучено не було.

17 січня 2009 року заявнику було діагностовано хронічний простатит, який заявник вважав наслідком побиття. У 2009 році заявник двічі проходив лікування у зв'язку з цим захворюванням.

12 вересня 2009 року слідчий прокуратури району С. викликав заявника на додатковий допит. Коли заявник прибув, слідчий надрукував на комп'ютері протокол допиту, не ставлячи заявнику жодних запитань, після чого сказав заявнику, що у нього немає принтера, щоб роздрукувати протокол допиту, та запропонував піти до приміщення Московського PB ХМУ ГУ МВС України (далі - райвідділ), що знаходилось поряд.

У райвідділі слідчий роздрукував протокол допиту, в якому зазначалось, що заявник був побитий невідомими особами, та що він звинуватив у побитті працівників міліції, оскільки був у стані сп'яніння та нічого не пам'ятав. Заявник відмовився підписувати цей документ. Тоді працівники райвідділу налякали його подальшим побиттям в разі, якщо він нічого не підпише. Оскільки він був наляканий, документ він підписав.

28 вересня 2009 року заявник звернувся до прокуратури району з клопотанням про відвід слідчого С. та описав у деталях події 12 вересня 2009 року. 29 вересня 2009 року йому було відмовлено у задоволенні клопотання.

28 грудня 2009 року заявник звернувся до прокуратури району з цивільним позовом та клопотанням про призначення повторної судово-медичної експертизи.

11 січня 2010 року заявника було визнано цивільним позивачем у справі, що надало йому доступ до матеріалів справи. Слідчий також задовольнив клопотання, призначивши комісійну судово-медичну експертизу.

Листом від 16 липня 2010 року прокуратура Харківської області повідомила заявника про те, що станом на той день комісійна судово-медична експертиза ще не була проведена.

2 грудня 2010 року слідчий відмовив заявнику в задоволенні його клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції та відсутність ефективного розслідування. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції. Суд вирішив, що скарги заявника мають розглядатись тільки за статтею 3.

Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання Уряд своїм листом від 7 вересня 2012 року повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питань, викладених у заяві. Він також закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає, що в цій справі було порушення прав заявника, передбачених статтею 3 Конвенції, у її матеріальному та процесуальному аспектах.

Я, Назар Кульчицький, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України пропонує сплатити на користь пана Фесика Сергія Васильовича 10000 (десять тисяч) євро.

Таким чином, Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Сума в розмірі 10000 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

У листі від 1 жовтня 2012 року заявник зазначив, що він незгодний з умовами односторонньої декларації.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що на будь-якій стадії провадження він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "а", "b" або "с" пункту 1 статті 37 Конвенції. Підпункт "с" пункту 1 статті 37 надає Суду право вилучити заяву з реєстру справ, зокрема якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву з реєстру справ на підставі підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції, ґрунтуючись на положеннях односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема, рішень у справах "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turquie), [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI; "ТОВ "Компанія "ВАЗА" проти Польщі" (WAZA Spolka z о.о. v. Pologne), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та рішення про схвалення умов односторонньої декларації у справі "Сульвінська проти Польщі" (Sulwinska c. Pologne), заява № 28953/03.

У декількох справах, в тому числі проти України, Суд встановив свою практику стосовно порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з жорстоким поводженням з боку працівників міліції та відсутністю ефективного розслідування (див. рішення у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 94, від 15 травня 2012 року, з подальшими посиланнями).

Суд вважає, що розмір компенсації судових та інших витрат, який вимагав заявник, є надмірним, та що, враховуючи обставини справи, сума у розмірі 1000 євро буде більш відповідною. Відтак, Суд зауважує, що сума компенсації, запропонована Урядом, буде достатньою, щоб компенсувати судові витрати в розмірі 1000 євро, а решта суми відповідатиме розміру моральної шкоди у подібних справах.

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви в частині, що стосується тривалості національного провадження, не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку та усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 In fine).

Насамкінець, Суд зазначає, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву буде поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (рішення у справі "Йосипович проти Сербії" (Josipovic v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача щодо скарг за статтею 3 Конвенції та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов'язань.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.