Заява № 21512/09, подана Олександром Володимировичем Зелінським проти України

25 вересня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Андре Потоцький (Andrй Potocki),

Пол Лемменс (Paul Lemmens), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції, беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 9 квітня 2009 року, після обговорення ухвалює наступне рішення:

Заявник, Зелінський Олександр Володимирович, є громадянином України 1980 року народження та проживає у м. Запоріжжі.

Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважений - пані В. Лутковська та її наступник п. Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

У 2002 році було розпочато провадження у справі заявника про поновлення на посаді в Державній виконавчій службі та відшкодування шкоди. У жовтні 2010 року Вищий адміністративний суд України ухвалив остаточне рішення у справі не на користь заявника, це рішення було направлено йому в грудні 2010 року.

Заявник скаржився на підставі пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції на тривалість провадження. Ця скарга була комунікована Уряду за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Він також скаржився за цим положенням на стверджуваний несправедливий результат провадження.

1. Листом від 20 квітня 2012 року Уряд повідомив Суд про пропозицію зробити односторонню декларацію з метою врегулювання питання щодо надмірної тривалості цивільного провадження, порушеного заявником. Уряд також запропонував Суду вилучити заяву з реєстру справ на підставі статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявника національними судами. Уряд України пропонує сплатити Зелінському Олександру Володимировичу 2300 (дві тисячі триста)євро.

Таким чином, Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ і пропонує прийняти цю декларацію як "будь-яку іншу підставу" вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Ця сума є відшкодуванням будь-якої моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватись, і буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ця виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Заявник висловив заперечення щодо декларації Уряду.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що на будь-якій стадії провадження він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" або "c" пункту 1 статті 37 Конвенції. Підпункт "c" пункту 1 статті 37 надає Суду право вилучити заяву з реєстру справ, зокрема, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вилучити заяву з реєстру справ на підставі підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції, ґрунтуючись на односторонній декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалась далі.

У низці справ, у тому числі проти України, Суд встановив практику стосовно скарг на порушення права на розгляд справи протягом розумного строку (див., наприклад, рішення у справах "Фрідлендер проти Франції"(Frydlender v. France), [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII; "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, від 6 вересня 2005 року, пункти 39-52, та "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява № 36545/02, від 21 грудня 2006 року, пункти 52-61).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви в частині, що стосується тривалості національного провадження, не є виправданим (підпункт "с" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на чітку та усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

2. Ретельно дослідивши решту скарг у заяві в світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача щодо надмірної тривалості цивільного провадження.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.