Заява № 19782/07, подана Ольгою Едуардівною Стефаненко проти України

22 травня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 20

квітня 2007 року,

після обговорення ухвалює таке рішення:

Заявниця, пані Стефаненко Ольга Едуардівна, громадянка України, 1968 року народження, проживає в Автономній Республіці Крим.

Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.

31 травня 2005 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим зобов’язав компанію "Ф." (далі - боржник), розмір частки державного майна в статутному фонді якого складав 26 %, сплатити на користь заявниці певну суму відшкодування матеріальної шкоди. 1 липня 2005 року це рішення набрало законної сили, проте залишається невиконаним.

Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиконання вищезгаданого рішення.

1. Листом від 24 жовтня 2011 року Уряд повідомив Суд про те, що 15 травня 2009 року боржник став підприємством приватної форми власності. Уряд також додав до листа односторонню декларацію, якою визнав тривалість виконання рішення, ухваленого на користь заявниці, за період з 1 липня 2005 року до 15 травня 2009 року та запропонував сплатити заявниці 705 євро компенсації. Уряд стверджував, що починаючи з останньої дати (15 травня 2009 року), держава не відповідає за борги підприємства приватної форми власності, а несе відповідальність лише в тій частині, яка стосується участі державних органів у виконавчому провадженні. Однак, у цій справі заявниця не оскаржувала в національних судах стверджувану бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні рішення, про яке йдеться, і не вимагала від неї відшкодування.

Уряд закликав Суд вилучити заяву з реєстру справ та запропонував, що його декларація може бути прийнята Судом як "будь-яка інша підстава" для вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Декларація також передбачала, що запропонована сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди та компенсацією судових витрат; вона має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців, починаючи з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цієї суми протягом тримісячного строку Уряд зобов’язався сплатити з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.

Заявниця не надала жодних коментарів у відповідь.

Суд нагадує, що на будь-якій стадії провадження він має право вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a-"c пункту 1 статті 37 Конвенції . Зокрема, на підставі підпункту "c" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву з реєстру справ, якщо на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте, Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також повторює, що за певних обставин Він може вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попередні заперечення) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ЄСПЛ 2003-VI).

Суд нагадує, що у пілотному рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" Суд зобов’язав Україну сплатити відшкодування заявникам, чиї заяви були направлені Уряду до ухвалення цього рішення або будуть направлені у подальшому, та стосуються скарг на тривале невиконання національних рішень, відповідальність за які несе держава (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), пункт 99 рішення та пункт 6 його резолютивної частини). Розглянувши умови декларації, наданої Урядом, Суд приймає її як намір надати заявниці відшкодування відповідно до пілотного рішення.

Суд задоволений, що Уряд однозначно визнав надмірну тривалість виконання рішення, ухваленого на користь заявниці, за період з 1 липня 2005 року до 15 травня 2009 року. Суд також зазначає, що сума, запропонована Урядом, відповідає сумам, які Суд присуджує у подібних справах, з урахуванням, inter alia, конкретного строку затримки виконання в кожній окремій справі. Таким чином, Суд вважає, що немає підстав продовжувати розгляд цієї скарги. Суд також переконаний, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає продовження розгляду цієї частини скарги. Відповідно вона має бути вилучена з реєстру справ.

2. Щодо скарги заявниці в частині невиконання рішення, ухваленого на її користь, після 15 травня 2009 року Суд нагадує, що держава не відповідає за борги підприємства приватної форми власності, а несе відповідальність лише в тій частині, яка стосується участі державних органів у виконавчому провадженні. Законодавство України передбачає можливість оскаржити в судовому порядку стверджувану бездіяльність державної виконавчої служби у виконавчому провадженні, вимагаючи від неї відшкодування (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Довгаль проти України" (Dovgal v. Ukraine), заява № 50726/06, від 20 жовтня 2009 року). Проте, заявниця не скористалася наданою їй можливістю. Таким чином, ця скарга має бути визнана неприйнятною відповідно до пункту 1, підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

Бере до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача щодо скарги заявниці на невиконання рішення, ухваленого на її користь, за період з 1 липня 2005 року до 15 травня 2009 року.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.