Заява N 29740/07, подана Валентиною Родіонівною Супруновою проти України

20 вересня 2011 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 28 травня 2007 року,

беручи до уваги односторонню декларацію, подану 9 березня 2011 року Урядом держави-відповідача, щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ та відповідь заявниці на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявниця, пані Валентина Родіонівна Супрунова, 1935 року народження, є громадянкою України та проживає в м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською з Міністерства юстиції України.

Факти справи, які були викладені сторонами, можуть бути узагальнені наступним чином.

У липні 2002 року заявниця звернулась до національних судів з позовом до своєї сусідки (пані К.) та місцевих органів влади. Вона скаржилась, що пані К. заблокувала прохід до спільного коридору, який вів до квартири заявниці і що в результаті цього вона мала користуватись "чорним ходом". Також у своїх позовних вимогах заявниця просила суд скасувати рішення органів влади щодо надання права пані К. на коридор.

11 червня 2009 року місцевий суд відмовив у задоволенні позову заявниці. 2 грудня 2009 року апеляційний суд змінив вищезазначене рішення, задовольнив позов та скасував вищезгадані рішення органів влади, а також визнав право заявниці на користування коридором та зобов'язав пані К. розблокувати до нього прохід.

24 березня 2010 року за касаційною скаргою пані К. Верховний Суд України залишив рішення від 2 грудня 2009 року без змін. За твердженнями заявниці рішення залишається невиконаним, оскільки пані К. відмовляється його виконувати.

Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо надмірної тривалості провадження у її справі.

Вона також скаржилась за статтею 1, пунктом 1 статті 6, статтями 8, 13 та 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з несправедливістю провадження. Не посилаючись на положення Конвенції, заявниця також скаржилась на невиконання рішення від 2 грудня 2009 року.

A. Скарга щодо тривалості провадження

Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо надмірної тривалості провадження у її справі. Скарга повинна бути розглянута лише за пунктом 1 статті 6, який у відповідних положеннях передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Листом від 9 березня 2011 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію щодо врегулювання питання, яке порушувалось у скарзі. Уряд також просив Суд вилучити заяву з реєстру відповідно до статті 37 Конвенції. Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявниці в національних судах.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України сплатить пані Валентині Родіонівні Супруновій ex gratia суму 1800 (одна тисяча вісімсот) євро.

Таким чином, Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до пункту 1 (с) статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Ця сума ex gratia є покриттям будь-якої матеріальної та нематеріальної шкоди, в тому числі судових витрат, має бути конвертована в національну валюту за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п.1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом трьохмісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

У листі від 22 квітня 2011 року заявниця зазначила, що сума, запропонована Урядом у односторонній декларації, є неприпустимо низькою.

Суд нагадує що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі винести рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у пункті 1 (а)-(с) цієї статті. Зокрема, пункт 1 (с) статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру якщо:

"...на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру відповідно до пункту 1 (с) статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, аби справа розглядалася далі.

У зв'язку з цим Суд буде уважно вивчати декларацію Уряду у світлі принципів, викладених у його практиці, зокрема, в рішенні у справі "Тахсін Аджар" (Tahsin Acar) (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попереднє заперечення) (ВП), заява N 26307/95, пункти 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд неодноразово висловлював у справах, включаючи і справи проти України (див., серед інших джерел, рішення у справах "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), заява N 70767/01, пункти 52-53, від 6 вересня 2005 року, "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), заява N 36545/02, пункти 61-62, від 21 грудня 2006 року, та "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), заява N 39161/02, пункти 64-65, від 1 лютого 2007 року), свою позицію щодо скарг про порушення права на розгляд справи протягом розумного строку.

Враховуючи характер викладеного в декларації Уряду, а також беручи до уваги суму запропонованої компенсації, яка відповідає сумам, присуджуваним Європейським судом у подібних справах, Суд не вважає виправданим подальший розгляд цієї частини заяви.

Суд вітає той факт, що врегулювання спору ґрунтується на повазі прав людини, як це передбачено у Конвенції та протоколах до неї, і не вбачає публічно-правових підстав продовжувати розгляд цієї частини заяви (пункт 1 статті 37 Конвенції in fine) . Відповідно ця частина заяви має бути вилучена із реєстру справ Суду.

B. Решта скарг

Ретельно дослідивши решту скарг заявниці у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією.

Бере до уваги положення односторонньої декларації Уряду щодо скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість провадження у справі заявниці, а також умови забезпечення дотримання зазначених у декларації зобов'язань.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ в тій мірі, в якій вона стосується вищезгаданої скарги у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 37 Конвенції.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.