Заява N 42019/07 подана Ганною Іванівною Стецюк, та 5 інших заяв проти України (щодо інших заяв див. додаток)

5 липня 2011 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у дати, що наведені в доданій таблиці,

беручи до уваги застосування процедури пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine (заява N 40450/04, ECHR 2009-... (витяги)),

з огляду на односторонню декларацію, подану Урядом держави-відповідача, щодо вилучення Судом заяв з реєстру справ та відповіді заявників щодо цього,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники - громадяни України, чиї імена та роки народження наведені нижче у таблиці. Уряд України (далі - Уряд) був представлений п. Юрієм Зайцевим.

У дати, зазначені у доданій таблиці, національні суди, ухваливши рішення на користь заявників, зобов'язали відповідачів (державні органи влади чи державні підприємства) вчинити певні дії або сплатити різні суми заявникам. Ці рішення набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Заявники скаржились на затримки виконання рішень судів, винесених на їх користь, та у деяких справах - на різні недоліки, які, як вони стверджували, мали місце під час судового чи виконавчого проваджень. Деякі заявники також подали інші скарги.

В першу чергу Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду заяви мають бути об'єднані, враховуючи спільність їх юридичного підґрунтя.

A. Скарги щодо тривалого невиконання рішень судів, винесених на користь заявників

Листами від 30 липня та 13 вересня 2010 року Уряд направив Суду односторонні декларації, підписані в ті ж дати, з метою вирішити питання щодо невиконання, які порушуються у заявах, аналогічних до тих, що розглядаються у згаданому вище пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov). Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції. Згідно з цими деклараціями Уряд визнає "надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників" та заявляє, що "готовий виплатити заявникам залишок заборгованості за рішеннями національних органів та ex gratia суми [відповідно до додатків до декларацій]" (див. нижче). Решта декларацій викладена наступним чином:

"Уряд України закликає Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяв із реєстру справ відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Суми, ex gratia, є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнені від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справ".

У відповідь заявники висловили свою згоду з умовами декларації Уряду, хоча деякі заявники висловили сумніви щодо дотримання Урядом умов односторонньої декларації.

9 грудня 2010 року Уряд висловив намір доповнити вищевказані декларації положенням, відповідно до якого суми ex gratia "будуть конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу". Заявники погодились.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі винести рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах (a), (b) чи (c) пункту 1 цієї статті. Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також нагадує, що у пілотному рішенні ( "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), згадане вище) він закликав Україну:

"забезпечити адекватне й достатнє відшкодування упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, всім заявникам у справах..., про скарги яких стосовно тривалого невиконання рішень національних органів вже було повідомлено Уряд-відповідач".

У цьому ж рішенні Суд також постановив:

"Провадження у справах, про які вже було повідомлено Уряду відповідно до підпункту "b" пункту 2 правила 54 Реґламенту Суду , але які ще не були розглянуті Судом по суті, також відкладатимуться на один рік від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного... Рішення про відкладення розгляду зазначених вище справ Суд ухвалюватиме, зберігаючи за собою право в будь-який момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до статей 37 або 39 Конвенції" .

Хоча Уряд не вказує на проблему відсутності засобів юридичного захисту, Суд зазначає, що декларації надані в рамках виконання рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", тому Суд доходить висновку, що вони подані з метою вирішення всіх скарг заявників щодо невиконання.

З огляду на згоду заявників з деклараціями Уряду Суд вважає, що підпункт (b) пункту 1 статті 37 є відповідним в даному випадку. Суд бере до уваги, що сторони домовилися щодо умов врегулювання справ. Це, на думку Суду, відповідає пілотному рішенню (див. вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), п. 99 та п. 6 резолютивної частини рішення), і Суд не знаходить публічно-правових підстав, що виправдовують продовження розгляду заяв.

Таким чином, скарги щодо невиконання рішень мають бути вилучені з реєстру справ.

B. Щодо решти скарг

Ретельно дослідивши решту скарг заявників у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та повинні бути відхилені відповідно до пунктів З та 4 статті 35 Конвенції.

Вирішує об'єднати заяви.

Бере до уваги умови декларації Уряду щодо тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, та зауваження заявників щодо цього.

Вирішує у відповідності до підпункту (b) пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ в частині вищезгаданих скарг.

Оголошує решту скарг у заявах неприйнятними.