Заява N 24847/07, подана Володимиром Павловичем Тюріним, та 39 інших заяв проти України (щодо інших заяв див. додаток)

31 травня 2011 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезгадані заяви, подані у різні дати,

беручи до уваги застосування процедури пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine (заява N 40450/04, ECHR 2009-... (витяги)),

з огляду на односторонню декларацію, подану Урядом держави-відповідача, якою Уряд закликає Суд вилучити заяви з реєстру справ,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники - громадяни України, чиї імена та роки народження наведені нижче у таблиці. Уряд України (далі - Уряд) був представлений пані В.Лутковською, Міністерство юстиції України.

Обставини справи, надані сторонами, можна викласти наступним чином.

У дати, зазначені в доданій таблиці, національні суди, ухваливши рішення на користь заявників, зобов'язали відповідачів (державні органи влади та державні підприємства) сплатити різні суми заявникам.

Ці рішення набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Заявники скаржилися на затримки виконання рішень судів, винесених на їх користь, та у деяких справах на різні недоліки, які, як вони стверджували, мали місце під час судового чи виконавчого проваджень. Деякі заявники також подали інші скарги.

В першу чергу Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду заяви мають бути об'єднані, враховуючи спільність їх юридичного підґрунтя.

A. Скарги щодо тривалого невиконання рішень судів, винесених на користь заявників

Після згаданого вище пілотного рішення "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) Уряд надав Суду односторонню декларацію з метою вирішити питання, які порушуються у заявах. Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

У декларації зазначено:

"Уряд України визнає надмірну тривалість виконання рішень у справах заявників.

Уряд України готовий виплатити заявникам залишок заборгованості за рішеннями національних органів та ex gratia суми відповідно до додатку 1 до цієї декларації.

Уряд України закликає Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяв із реєстру справ відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції ("з будь-якої іншої підстави").

Суми ex gratia є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі компенсацією судових витрат, звільнені від будь-яких податків і будуть конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справ".

П.Чумаков не надав відповідь, в той час як інші заявники за різних підстав не погодилися із запропонованими Урядом умовами, у більшості випадків посилаючись на те, що сума відшкодування є недостатньою.

Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що він може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах (a), (b) чи (c) пункту 1 цієї статті.

Пункт 1 (c) статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру в разі, якщо:

"...на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб справа розглядалася далі (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попередні заперечення) (ВП), заява N 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

Суд також нагадує, що у пілотному рішенні ( "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), згадане вище) він нещодавно закликав Україну:

"упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, надати таке відшкодування всім заявникам, заяви яких, подані до Суду, були повідомлені Уряду на підставі пункту 2 (b) правила 54 Реґламенту Суду до винесення цього рішення або будуть повідомлені Уряду додатково до цього рішення і які стосуються небезпідставних скарг, пов'язаних виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарг про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання;..."

У цьому ж рішенні Суд також постановив: "до запровадження таких заходів Суд відкладає на один рік від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, провадження в усіх справах, в яких заявниками висуваються небезпідставні скарги, пов'язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарги про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання, зберігаючи за собою право в будь-який момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до статей 37 або 39 Конвенції" .

Розглянувши умови, викладені в декларації Уряду, Суд приймає її як намір надати заявникам відшкодування відповідно до пілотного рішення (див. вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" , пп. 88 і 99 та п. 6 резолютивної частини рішення).

Суд задоволений, що Уряд однозначно визнає надмірну тривалість виконання рішень, винесених на користь заявників. Суд також зазначає, що суми відшкодування, які Уряд запропонував заявникам, відповідають сумам, які Суд присуджує у подібних справах з урахуванням, серед іншого, конкретного строку затримки у кожній окремій справі.

Отже, Суд вважає, що немає підстав продовжувати розгляд відповідної частини заяв. Суд також вважає, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає продовження розгляду цих частин заяв.

Таким чином, відповідні частини заяв, які містять скарги заявників на тривале невиконання рішень судів, винесених на користь заявників, мають бути вилучені з реєстру справ.

B. Щодо решти скарг

Ретельно дослідивши решту скарг заявників у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

Таким чином, ці частини заяв є явно необґрунтованими та повинні бути відхилені відповідно до пунктів 3 (a) та 4 статті 35 Конвенції.

Вирішує об'єднати заяви.

Бере до уваги умови односторонньої декларації Уряду щодо тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників.

Вирішує у відповідності до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції вилучити заяви в частині вищезгаданої скарги з реєстру справ.

Оголошує решту скарг в заявах неприйнятними.