Справа "Лопатюк та інші проти України" (Заява N 903/05 та 120 інших заяв)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лопатюк та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.LORENZEN), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.JUNGWIERT),

п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.TSATSA-NIKOLOVSKA),

п. Дж.Боррего-Боррего (J.BORREGO BORREGO),

пані Р.Ягер (R.JAEGER),

п. М.Віллігер (M.VILLIGER), судді,

та пані К.Вестердік (C.WESTERDIEK), Секретар секції,

після обговорення за закритими дверима 11 грудня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за 121 заявою (див. додаток), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 184 громадянами України (далі - заявники) протягом періоду з грудня 2004 до травня 2005 років.

2. Заявники (за винятком п. М.М.Матвєєва) були представлені п. Г.М.Авраменком, юристом, що практикує у м. Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 16 жовтня 2006 року Суд вирішив направити заяви Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяв та їх прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Усі 184 заявники (див. додаток) проживають в Україні.

5. У період з 1997 до 2004 років заявники або їх родичі (за винятком пані Ю.В.Наумець) звертались до місцевих судів, вимагаючи стягнення заборгованості із заробітної плати та інших виплат з Державної будівельно-промислової компанії "Атомспецбуд" (далі - підприємство-боржник), яка здійснювала будівельну діяльність у м. Чорнобилі, зоні безумовного відселення. Суди задовольнили вимоги заявників і присудили їм кошти, які вимагались. Проте, ці рішення залишаються повністю або більшою частиною невиконаними (див. додаток).

6. Наказом від 27 червня 2002 року Міністерство палива та енергетики вирішило ліквідувати підприємство-боржника та створити ліквідаційну комісію. У зв'язку з цим державна виконавча служба закінчила відкриті виконавчі провадження щодо стягнення коштів з боржника та направила всі виконавчі листи до ліквідаційної комісії як вимоги кредиторів. Ліквідаційна комісія також визнала вимогами кредиторів й іншу заборгованість, що належала до виплати деяким заявникам. (1)

(1) Із наданих сторонами документів не ясно, в яких справах такі вимоги складаються лише із заборгованостей, присуджених судами, а в яких заборгованості також складаються з інших сум.

7. Крім того, деякі заявники успадкували кошти, які були присуджені рішеннями суду та мали бути стягнуті з підприємства-боржника (див. додаток).

8. Ліквідація підприємства-боржника досі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Михайленко та інші проти України "" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine). заяви NN 35091/02 та наст., пп. 24-33 ECHR 2004-XII).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

10. Суд вирішує, що відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду заяви мають бути об'єднані з огляду на їх спільні фактичні обставини та правові підстави.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

11. Заявники скаржилися за п. 1 статті 6 Конвенції на тривалість невиконання рішень, винесених на їх користь. Вони також скаржилися за статтею 1 Першого протоколу на те, що їм не було виплачено належну заборгованість, яка мала бути стягнута з державного підприємства відповідно до остаточних рішень національних судів та рішень ліквідаційної комісії.

Ці статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Прийнятність

1. Заяви NN 6264/05, 9055/05, 19141/05 (стосовно п. Д.М.Алексєєва) та 20065/05 (стосовно пані Ю.В.Наумець)

12. Суд зауважує, що заявники, пані Т.М.Побіт, пані Н.О.Фунтан та п. Д.М.Алексєєв, звернулись до Суду як найближчі родичі стягувачів за рішеннями національних судів, які померли до подачі заяв.

13. Суд нагадує, що існування жертви порушення, іншими словами особи, на яку безпосередньо вплинуло порушення права, гарантованого Конвенцією, є безумовно обов'язковим для приведення в дію механізму захисту за Конвенцією. Проте цей критерій не повинен застосовуватися неухильно, механічно та негнучко під час всього провадження (див. рішення у справі "Карнер проти Австрії" (Karner v. Austria), заява N 40016/98, п. 25, ЄСПР 2003-IX). У справі "Карнер проти Австрії" (Karner v. Austria) Європейський суд вирішив, що у справах, де предмет відноситься не тільки до сфери інтересів заявника, але й порушує важливі питання суспільного інтересу стосовно стандартів прав людини в Договірних Державах, провадження може бути продовжено після смерті заявника навіть за відсутності його спадкоємців, які б вимагали такого продовження. Але у самій справі "Карнер проти Австрії" (Karner v. Austria) заявник помер після звернення до Суду. До того ж дійсним є також те, що найближчі родичі осіб, що померли за обставин, які дають підстави для порушення питання за статтею 2 Конвенції, можуть звертатися як заявники, використовуючи своє власне право звернення. Це є особливий випадок, який обумовлюється природою стверджуваного порушення та міркуваннями щодо ефективності імплементації одного з найбільш фундаментальних положень Конвенційної системи (див. ухвалу у справі "Феєрфільд проти Сполученого Королівства" (Fairfield v. the United Kingdom), заява N 24790/04; див. також ухвалу у справі "Джорджія Макрі та інші проти Греції" (Georgia Makri and others v. Greece) від 24 березня 2005 року, заява N 5877/03).

14. У цій справі заявники, пані Т.М.Побіт, пані Н.О.Фунтан та п. Д.М.Алексєєв, не були сторонами проваджень в національних судах, а стягувачі за відповідними судовими рішеннями померли принаймні за два роки до подання відповідних заяв до Суду. Хоча заявники були залучені до виконавчого провадження, вони діяли не як процесуальні правонаступники своїх померлих близьких родичів, а у своїй особистій якості як власники певних присуджених коштів. Оскільки стаття 6 застосовується до виконавчого провадження в зв'язку з тим, що за відсутності заходів, необхідних для виконання остаточного та такого, що підлягає виконанню, судового рішення, п. 1 статті 6 може бути позбавлений його практичного сенсу (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, Збірка судових рішень та ухвал 1997-II, пп. 41, 45), ці заявники не можуть стверджувати, що вони є жертвами порушення п. 1 статті 6 Конвенції в сенсі статті 34 Конвенції. Щодо пані Ю.В.Наумець, заборгованість, що належить їй до виплати, була визнана ліквідаційною комісією, а не судом. Таким чином, не було жодного судового провадження, до якого може бути застосовано п. 1 статті 6. Відповідно вона також не може стверджувати, що вона є жертвою порушення п. 1 статті 6. Таким чином, ці скарги мають бути відхилені як такі, що не сумісні, ratione personae, з положенням Конвенції згідно з пп. 3 та 4 статті 35.

15. Проте, пані Т.М.Побіт, пані Н.О.Фунтан та п. Д.М.Алексєєв безсумнівно були власниками відповідних заборгованостей за судовими рішеннями, оскільки вони успадкували їх відповідно до правил успадкування майна. Вимога пані Ю.В.Наумець, що була визнана в ході ліквідаційної процедури обґрунтованою, також має розглядатись як майно для цілей статті 1 Першого протоколу. Тому ці заявники можуть стверджувати, що вони є жертвами порушення статті 1 Першого протоколу. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими в сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що скарги не є неприйнятними для розгляду з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

2. Всі інші заяви

16. Сторони не надали жодних зауважень стосовно прийнятності будь-якої із справ.

17. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими в сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними до розгляду з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Щодо суті

18. У встановлений строк сторони не надали жодних зауважень щодо суті справ.

19. Стосовно тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, Суд зазначає, що вони не були виконані протягом значного періоду (див. додаток).

20. Суд нагадує, що він часто констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цих (див. згадане вище рішення у справі "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), пп. 55 та 64).

21. Суд далі зазначає, що несплата боржником, яким у даній справі є державне підприємство, коштів заявникам, вимоги щодо яких були визнані ліквідаційною комісією, також становить необґрунтовне втручання в їх право на мирне володіння майном.

22. Відповідно, стосовно цих заяв мали місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, та статті 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

24. Заявники вимагали різні суми (див. додаток) відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди. Матеріальна шкода, відшкодування якої вимагали заявники, складається з прибутку, який вони могли б отримати, якби поклали свої гроші на депозитні рахунки в комерційний банк.

25. Уряд зазначав, що вимоги заявників щодо відшкодування матеріальної шкоди були необґрунтовані.

26. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між визнаним порушенням та заявленою матеріальною шкодою. Таким чином, він відхиляє ці вимоги. Проте Суд вважає, що безсумнівним є те, що держава має зобов'язання виконати рішення суду, які розглядались, та виплатити будь-яку додаткову заборгованість, яка була визнана ліквідаційною комісією. Суд також присуджує відшкодування моральної шкоди (див. додаток).

B. Судові витрати

27. Кожен заявник (окрім п. М.М.Матвєєва) також вимагав по 135 євро компенсації судових витрат.

28. Листом від 3 серпня 2007 року представник заявників надав додаткові вимоги від імені п. О.Г.Красіна (5000 грн) (1), пані А.Г.Гідзун та п. В.І.Пишні (5300 грн кожному) (2). Ці вимоги були подані поза встановленим строком.

(1) Приблизно 710,65 євро.

(2) Приблизно 753,20 євро.

29. Уряд вважав, що ці вимоги були явно завищеними.

30. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію його/її витрат тільки у тому випадку, якщо доведено, що вони були фактично понесені, необхідні та обґрунтовані за розміром. У цій справі Суд, беручи до уваги всю інформацію, що знаходиться в його розпорядженні, та зазначений вище принцип, вважає за доцільне присудити кожному заявнику 40 євро (окрім п. М.М.Матвєєва) компенсації витрат, понесених в ході провадження у Суді.

C. Пеня

31. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Вирішує об'єднати заяви.

2. Оголошує неприйнятними скарги за п. 1 статті 6 Конвенції за заявами NN 6264/05, 9055/05, 19141/05 (відносно п. Д.М.Алексєєва) та 20065/08 (відносно пані Ю.В.Наумець).

3. Оголошує решту заяв прийнятними.

4. Постановляє, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції стосовно тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, за всіма заявами за винятком заяв NN 6264/05, 9055/05, 19141/05 (відносно п. Д.М.Алексєєва) та 20065/08 (відносно пані Ю.В.Наумець).

5. Постановляє, що було порушено ст. 1 Першого протоколу за поданими заявами.

6. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми відшкодування моральної шкоди, зазначені у Додатку, та 40 (сорок) євро компенсації судових витрат кожному заявнику за винятком п. М.М.Матвєєва (заява N 6423/05);

(b) вказані вище суми повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з вищезазначених сум;

(c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 17 січня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.