ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Білоченко проти України"
(Заява N 41803/04)
| Страсбург 15 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції Воно може підлягати редакційним правкам.
У справі "Білоченко проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
п. Р.Маруст (R.Maruste),
пані Р.Ягер (R.Jaeger),
пані І.Берро-Лефевр (I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова-Трайковська (M.Lazarova-Trajkovska), судді,
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року,
виносить таке рішення, що було прийняте в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 41803/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Білоченком Іваном Павловичем (далі - заявник) 16 листопада 2004 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Луковською, яку замінив п. Юрій Зайцев.
3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити цю заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1952 році та проживає у місті Севастополі.
5. 30 липня 1999 року Військовий суд Севастопольського гарнізону зобов'язав військову частину А-3009 виплатити заявнику, офіцеру у відставці, 1599,42 гривень компенсації за його речове майно. Це рішення не було оскаржено та набрало законної сили. Були відкриті виконавчі провадження для стягнення заборгованості за рішенням.
6. Неодноразово державний виконавець інформував заявника, що виконати рішення неможливо в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.
7. 17 травня 2005 року заборгованість була виплачена заявнику.
8. У невизначену дату заявник звернувся з позовом до Нахімовського районного суду м. Севастополя про компенсацію за втрачені кошти в результаті інфляції, які належать йому за рішенням суду від 30 липня 1999 року, пеню та моральну шкоду, спричинену затримкою виплати.
9. 10 жовтня 2006 року суд присудив виплатити заявнику 1375,50 гривень відшкодування за прострочення виплати грошової компенсації за рішенням національного суду та відмовив у задоволенні інших вимог. Це рішення не було оскаржено та набрало законної сили. Було відкрито виконавче провадження для стягнення заборгованості за рішенням. Станом на серпень 2007 року це рішення залишалося невиконаним.
II. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО
10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ СПРАВИ
11. Суд зазначає, що 3 жовтня 2005 року, після того як справа була направлена на розгляд Уряду, заявник додатково поскаржився за статтею 1 Першого протоколу стосовно фактів даної справи. 23 серпня 2007 року він також поскаржився на невиконання рішення від 10 жовтня 2006 року.
12. На думку Суду, нові скарги не є доповненням первинних скарг заявника до Суду, які вже було направлено на розгляд Уряду. Таким чином, Суд вважає неналежним зараз їх розглядати (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).
II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
13. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що органи державної влади не виконали рішення від ЗО липня 1999 року, винесене на його користь. Також він скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо його скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Положення, на які посилається заявник, у відповідних частинах передбачають:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
14. Уряд висунув заперечення стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд уже відхиляв у схожих справах, що стосувались невиконання рішень суду (див. ухвалу у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 16 грудня 2003 року, та вищевказане рішення "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), пп. 27-31). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені за тих самих підстав.
15. Суд вважає, що ці скарги не є очевидно необґрунтовані у значенні пп. 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
III. ЩОДО СУТІ
16. Уряд стверджував, що державним виконавцем були вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення, винесеного на користь заявника, та порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.
17. Заявник заперечив позицію Уряду.
18. Суд зазначає, що період виконання рішення суду щодо виплати заборгованості у справі заявника тривав п'ять років та дев'ять місяців.
19. Суд повторює, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у багатьох подібних справах (див., наприклад, вищезазначене рішення "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), п. 43).
20. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
22. Уряд стверджував, що заявник мав ефективну процедуру оскарження, зокрема, він міг оскаржити недоліки діяльності державного виконавця у ході виконавчого провадження.
23. Заявник не погодився із твердженням Уряду.
24. Суд повторює, що він вже доходив висновку про неефективність національних засобів юридичного захисту, на які посилався Уряд, у інших подібних справах (див. зазначене вище рішення "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), пп. 46-48). У даній справі Суд не бачить підстав відходити від своєї прецедентної практики.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції та протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
27. Заявник вимагав 2500 гривень відшкодування матеріальної шкоди та 15 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
28. Уряд не погодився з вимогами заявника.
29. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Відповідно Суд відхиляє цю вимогу. Проте він присуджує заявнику 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
30. Заявник також вимагав 600 гривень відшкодуваня судових витрат, які він поніс під час національного виконавчого провадження та під час розгляду його заяви Судом. Заявник надав квитанції на поштові послуги, копіювання та послуги перекладу на загальну суму 260 гривень.
31. Уряд зазначає, що заявник не обґрунтував всю суму, яку вимагав.
32. Відповідно до практики Суду заявник може отримати відшкодування витрат, якщо доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо розміру. У даній справі, з огляду на наявну інформацію та зазначені критерії, Суд вважає за доцільне присудити заявнику 50 євро за всіма його вимогами.
C. Пеня
33. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
4. Постановляє, що:
а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 2000 (дві тисячі) євро та 50 (п'ятдесят) євро судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум. Ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 15 травня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |