Справа "Соловей і Зозуля проти України" (Заяви N 40774/02 і 4048/03)

19 серпня 1998 року щодо заявників - Солов'я Ігоря Євгеновича та Зозулі Антона Валентиновича - було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у вбивстві та розбої. 20 та 21 серпня 1998 року відносно заявників було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту строком на два місяці з огляду на тяжкість вчиненого злочину та ризик втечі втечі.

19 жовтня 1998 року прокурор Подільського району м. Києва подовжив строк попереднього ув'язнення заявників до трьох місяців. 19 травня 1999 року Київський міський суд залишив без змін обраний заявникам запобіжний захід, не зазначивши відповідних підстав і строку. Рішенням від 1 липня 1999 року Київський міський суд, визнавши заявників винними у вчиненні злочину, також постановив залишити їх під вартою до набрання вироком законної сили. 9 грудня 1999 року Верховний Суд України, скасувавши у повному обсязі рішення від 1 липня 1999 року, не постановив ухвали щодо обрання заявникам запобіжного заходу. 28 січня 2000 року прокуратурою м. Києва було продовжено строк тримання заявників під вартою. 27 березня 2000 року Генеральною прокуратурою було продовжено строк тримання під вартою до 8 місяців. 17 серпня 2000 року Київський міський суд повернув справу на додаткове розслідування і постановив залишити без змін обраний заявникам запобіжний захід, не зазначивши відповідних підстав і строку. 6 грудня 2000 року прокуратура Дарницького району винесла постанову про подовження строку попереднього ув'язнення заявників на один місяць. 21 лютого 2001 року Київський міський суд залишив заявників під вартою, не зазначивши відповідних підстав і строку.

Починаючи з квітня 2000 року заявники та їхні захисники зверталися до органів прокуратури та судів щодо їх звільнення з-під варти та стверджували про незаконність їх тримання під вартою. У відповідь заявникам прокуратура повідомляла, що тримання їх під вартою здійснюється відповідно до закону і що підстав для звільнення немає.

25 квітня 2001 року Київський міський суд виніс обвинувальний вирок у справі заявників.

25 квітня 2002 року Верховний Суд України залишив без змін зазначений вирок.

Заявники скаржились на порушення статті 3 (заборона катування), п. 1 статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного життя) і статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Крім того, заявники скаржились на порушення пп. 1 і 3 статті 5 Конвенції, стверджуючи про незаконність їхнього тримання під вартою та безпідставність тривалого строку такого тримання.

11 грудня 2006 року Європейський суд оголосив заяви частково прийнятними.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Постановляє об'єднати заяви в одне провадження.

2. Долучає до суті справи твердження Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту у зв'язку зі скаргою заявників, поданою на підставі пункту 1 статті 5 Конвенції, і відхиляє це твердження після розгляду його по суті.

3. Відхиляє решту попередніх зауважень Уряду.

4. Оголошує скарги щодо незаконності і тривалості попереднього ув'язнення заявників прийнятними, а решту заяв - неприйнятними.

5. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

6. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

7. Постановляє:

a) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникам наведені нижче суми компенсації плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначених сум:

i) п. Соловею: 5000 (п'ять тисяч) євро - за моральну шкоду; сума має бути конвертована в українську гривню за курсом, чинним на день здійснення платежу;

ii) п. Зозулі: 5000 (п'ять тисяч) євро - за моральну шкоду; сума має бути конвертована в українську гривню за курсом, чинним на день здійснення платежу;

b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.

8. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції".

(Рішення, Європейський суд з прав людини, від 27.11.2008, "Справа "Соловей і Зозуля проти України"")