112. Отже, Суд вважає, що у зв'язку з тим, що органи влади України не забезпечили захист права Ольги Біляк на життя, було порушено статтю 2 Конвенції.
113. Уряд посилався на те, що розслідування обставин смерті Ольги Біляк проводила Шевченківська прокуратура, яка була органом, не залежним від органів системи виконання покарань. Слідчі ретельно дослідили обставини смерті потерпілої, подбали про проведення судово-медичних експертиз та проаналізували інші доступні докази. Розслідування дещо затягнулося через необхідність отримання медичних доказів. Уряд повторював, що через відсутність остаточного рішення у справі, порушеній за скаргою заявників, він не може надати свої міркування стосовно того, порушила чи ні держава свої процесуальні обов'язки за статтею 2 Конвенції.
114. Заявники не подавали якихось зауважень з цього приводу.
115. Суд повторює, що у випадку втрати людського життя за обставин, які можуть бути підставою для порушення питання про відповідальність держави, стаття 2 покладає на державу обов'язок забезпечити всіма доступними їй засобами адекватне реагування - судове або будь-яке інше - щоб належним чином реалізувати відповідні законодавчі і адміністративні засади, запроваджені задля захисту права на життя, і таким чином домогтися припинення того чи іншого порушення цього права та призначення відповідного покарання (див. рішення у справі "Онер'їлдиз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), [ВП], N 48939/99, п. 91, ЄСПЛ 2004-XII). Зокрема, у випадку, якщо особа, яка утримувалася під вартою, померла за підозрілих обставин, органи влади повинні з власної ініціативи провести "офіційне та ефективне розслідування", спроможне забезпечити встановлення причин смерті, встановлення осіб, які несуть за це відповідальність, та їхнє покарання (див. "Пол і Одрей Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), N 46477/99, п. 74, ЄСПЛ 2002-II).
116. Система, функціонування якої вимагає стаття 2, повинна забезпечувати проведення незалежного й безстороннього офіційного розслідування, яке задовольняє певні мінімальні стандарти щодо ефективності. У зв'язку з цим відповідні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю і з власної ініціативи повинні розпочати розслідування, спроможне, по-перше, забезпечити з'ясування обставин, за яких стався даний інцидент, з виявленням тих чи інших недоліків у функціонуванні регуляторної системи та, по-друге, забезпечити встановлення посадових осіб чи органів влади, причетних до цих подій. Значущою в цьому контексті є також вимога відкритості розслідування для контролю (див., mutatis mutandis, "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine), N 32478/02, п. 65, від 4 квітня 2006 року).
117. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд, беручи до уваги зазначені вище принципи, доходить висновку, що в цій справі існував процесуальний обов'язок за статтею 2 Конвенції провести розслідування обставин смерті дочки і матері заявників (див. згадане вище рішення у справі "Слімані проти Франції", пп. 29-34). Суд вважає, що у кримінальному розслідуванні смерті Ольги Біляк спостерігаються серйозні суперечності та недоліки.
118. Суд передусім зазначає, що тривалість розслідування скарг заявників вже становить чотири роки і дев'ять місяців і, як видається, воно досі триває. Упродовж цього періоду слідчі органи тричі відмовлялися порушити кримінальну справу, але в подальшому ці їхні постанови скасовувалися національними судами, і справа направлялася для додаткової перевірки. Зокрема, рішення від 30 квітня 2004 року, винесене Шевченківським судом, містило детальні вказівки щодо того, які докази слід зібрати і які обставини встановити при розслідуванні смерті Ольги Біляк. Однак, як видно з рішень зазначеного суду від 28 вересня 2005 року та 12 липня 2007 року, ці вказівки до цього часу повною мірою не виконані слідчими органами.
119. Суд також зауважує, що постанови Шевченківської прокуратури від 21 лютого 2005 року та 25 грудня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи були винесені до отримання важливих доказів у справі - результатів додаткової перевірки та додаткових медичних доказів. Обидві ці постанови є надзвичайно стислими за змістом і обмежуються лише посиланням на те, що за відсутності зазначених вище доказів немає яких-небудь ознак того, що смерть Ольги Біляк була спричинена насильством чи медичною недбалістю.
120. Далі Суд зауважує, що слідчі органи так і не вирішили належним чином головного питання, порушеного у скаргах заявників,- питання якості медичної допомоги, яка надавалася Ользі Біляк, з точки зору виявлених у неї захворювань.
121. До того ж деякі частини розслідування не відповідають мінімальній вимозі щодо незалежності. Зокрема, частина показань свідків, а саме - показання співкамерників Ольги Біляк, були відібрані посадовими особами установи, які безпосередньо мали відношення до справи (див. пункт 52 вище) (див., mutatis mutandis, "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine), N 32478/02, п. 70, від 4 квітня 2006 року). Органи прокуратури не доклали жодних зусиль для того, щоб повторно допитати цих осіб або перевірити достовірність їхніх показань яким-небудь іншим чином. Це видається особливо вражаючим, якщо зважити на той факт, що ці показання виявилися схожими одне на одного, хоча давали їх вісім різних осіб.
122. Нарешті, Суд зазначає, що протягом усього розслідування заявникам здебільшого не надавали можливості брати участь у провадженні. Оскільки заявники не мали офіційного статусу в провадженні, їх позбавляли доступу до матеріалів справи і ніколи не інформували та не брали до уваги їх пропозиції щодо доказів чи свідків. Неодноразово заявників не повідомляли про перебіг розслідування, і, коли його було припинено 21 лютого 2005 року, їх не поінформували про цей факт. Більш того, їх ввели в оману, коли листом від 11 квітня 2005 року прокуратура м. Києва повідомила їх про те, що розслідування ще не завершено. І лише у серпні 2005 року вони дізналися про те, що прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. До того ж не було взаємодії й між самими національними органами. Так, постанову від 21 лютого 2005 року було скасовано вищестоящим прокурором, хоча на той момент постанову вже було скасовано судом (див. пункти 61-62 вище). Отже, розслідування не задовольняло вимоги достатньої відкритості провадження та його результатів для громадського контролю і також не забезпечувало захисту інтересів близьких родичів померлої.
123. Зважаючи на ці обставини, Суд дійшов висновку, що у зв'язку з непроведенням ефективного й незалежного розслідування обставин смерті Ольги Біляк мало місце порушення державою свого обов'язку за статтею 2 Конвенції. Отже, попереднє заперечення Уряду має бути відхилено (див. пункт 99 вище).
124. Уряд доводив, що вчинений заявниками цивільний позов є засобом юридичного захисту, яким вони ефективно скористалися. Уряд також посилався на те, що вони мають можливість вимагати відшкодування шкоди в цивільному суді.
125. Заявники стверджували, що розслідування обставин смерті їхньої матері і дочки, яке обмежувалося рамками перевірки до порушення кримінальної справи, було недостатнім. Вони також вважали, що розслідування не було незалежним і проводилося з неправомірними затримками. Нарешті, заявники доводили, що недопущення їх до участі у провадженні суперечило вимозі відкритості для контролю.
126. Беручи до уваги наведений вище висновок за статтею 2 Конвенції про те, що органи влади не провели ефективного розслідування скарг обставин смерті Ольги Біляк (див. пункт 123 вище), Суд не вважає за необхідне розглядати це питання також у контексті статті 13 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ З КОНВЕНЦІЇ
127. Заявники скаржилися, що в СІЗО Ольгу Біляк тримали в незадовільних умовах. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка проголошує:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".
A. Щодо прийнятності скарги
128. Суд вважає, що скарга заявників на незадовільні умови тримання Ольги Біляк під вартою не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що ця скарга не є неприйнятною за якихось інших підстав. Отже, Суд має оголосити її прийнятною.
B. Щодо суті скарги
129. Заявники стверджували, що умови, в яких Ольгу Біляк тримали під вартою в СІЗО, зовсім не відповідали встановленим вимогам.
130. Уряд оспорював ці аргументи заявників.
131. Суд зазначає, що ці скарги заявлено на підставі тих самих фактів, що вже були розглянуті у світлі статті 2. Зважаючи на свій висновок за цією статтею (див. пункт 112 вище), Суд не вважає за необхідне розглядати ці скарги окремо.
132. Заявники стверджували, що тримання Ольги Біляк під вартою з 29 січня 2004 року до 1 лютого 2004 року було незаконним. Вони посилалися на пункт 1 статті 5 Конвенції, у відповідній частині якого зазначено:
"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..."
A. Щодо прийнятності скарги
133. Уряд доводив, що скарги заявників передчасні, оскільки їхній цивільний позов досі перебуває на розгляді в національних судах.
134. Заявники стверджували про відсутність ефективних засобів юридичного захисту стосовно цієї скарги.
135. Суд нагадує, що хоча близькі родичі осіб, померлих за обставин, з огляду на які порушуються питання за статтею 2 Конвенції, можуть звертатися як потерпілі у такій справі до Суду за захистом своїх прав (див. пункт 94 вище), у своїй практиці Суд встановив, що права, які гарантує стаття 5 Конвенції, належать до категорії прав, які не можуть переходити до інших осіб (див. ухвалу у справі "Бік та інші проти Туреччини" (Bic and others v. Turkey), N 55955/00, від 2 лютого 2006 року). Втім, у кількох справах, які стосувалися зникнення незаконно взятих під варту близьких родичів заявників, Суд, визнавши, що заявники можуть також висувати скарги стосовно такого взяття під варту, виявив порушення статті 5 Конвенції (див. "Чакічі проти Туреччини" (Cakici v. Turkey) [ВП], N 23657/94, п. 107, ЄСПЛ 1999-IV). Повертаючись до фактів справи, що розглядається, Суд - не формулюючи наперед висновок щодо суті скарги заявників - зазначає, що Ольгу Біляк повинні були звільнити з-під варти 29 січня 2004 року з огляду на стан її здоров'я, але рішення про її звільнення не було виконано негайно, як цього вимагає закон, і 1 лютого 2004 року вона померла. Отже, скарга заявників на незаконне тримання Ольги Біляк під вартою з 29 січня 2004 року до 1 лютого 2004 року безпосередньо пов'язана з їхньою скаргою, поданою на підставі статті 2 Конвенції, і вони мають право заявляти про порушення статті 5 Конвенції.
136. Суд також бере до уваги те, що у цивільному позові заявників до СІЗО вони справді послалися на те, що їхня дочка й матір померла в цій установі, зокрема, через те, що адміністрація СІЗО не звільнила негайно її з-під варти після винесення відповідного рішення. Однак головним питанням у позові заявників до національних судів є вимога відшкодування шкоди у зв'язку з ненаданням Ользі Біляк належної медичної допомоги під час тримання її під вартою. Крім того, заявники подали позов саме до адміністрації СІЗО, однак документи, подані сторонами, прямо не свідчать про те, що лише адміністрація СІЗО несе відповідальність за незабезпечення негайного звільнення Ольги Біляк з-під варти. Зокрема, дату, коли постанова від 29 січня 2004 року надійшла до СІЗО, не було остаточно встановлено. До того ж Суд навіть має сумніви щодо дати, коли було винесено цю постанову, оскільки днем пізніше начальник райвідділу міліції просив адміністрацію СІЗО доставити Ольгу Біляк до райвідділу 2 лютого 2004 року, хоча вона повинна вже була бути звільнена з-під варти до цієї дати (див. пункти 45 і 70 вище). Суд також зазначає, що провадження у зазначеній цивільній справі триває вже чотири роки і чотири місяці в двох судових інстанціях і, як видається, розгляд цієї справи ще й досі триває в суді першої інстанції. Беручи до уваги ці обставини, Суд вважає, що зазначений засіб юридичного захисту не можна вважати ефективним у значенні пункту 1 статті 35 Конвенції.
137. Отже, Суд відхиляє це заперечення. Суд також вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Так само вона не є неприйнятною за якихось інших підстав.
B. Щодо суті скарги
138. Заявники стверджували, що рішення від 29 січня 2004 року про звільнення Ольги Біляк з-під варти не виконувалося протягом трьох днів. Таку затримку не можна було виправдати необхідністю виконання певних адміністративних формальностей, і тому тримання її під вартою було незаконним у значенні пункту 1 статті 5 Конвенції.
139. Уряд повторював, що через відсутність остаточного рішення в цивільній справі заявників Уряд не може подати свої міркування стосовно того, було чи ні порушення права на свободу.
140. Суд повторює, що слово "законний" та словосполучення "відповідно до процедури, встановленої законом", які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства. Однак "законність" тримання під вартою з точки зору національного закону не завжди є вирішальним фактором. На додаток до цього, Суд має переконатися, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, який не дозволяє безпідставно позбавляти особу свободи ("Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п. 56, ЄСПЛ 2000-IX).
141. Суд зауважує, що стаття 165-1 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що особу, яка утримується під вартою, має бути негайно повідомлено про те, що винесено рішення про її звільнення з-під варти. Стаття 20 Закону "Про попереднє ув'язнення" передбачає, що адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана негайно звільнити ув'язненого після отримання нею відповідного рішення. Не заперечується той факт, що жодне із згаданих вище положень не було виконано в цій справі.
142. Тому Суд дійшов висновку, що тримання Ольги Біляк під вартою з 29 січня до 1 лютого 2004 року не було законним у значенні підпункту "c" пункту 1 статті 5.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
145. Заявники вимагали 2600 гривень (3) компенсації матеріальної шкоди - їхніх витрат на ліки, які вони передавали Ользі Біляк під час перебування її під вартою, та витрати на її поховання. Заявники також вимагали 300 000 гривень (4) як компенсацію моральної шкоди.
---------------
(3) Приблизно 389 євро.
(4) Приблизно 44 886,6 євро.
146. Стосовно заявленої суми компенсації матеріальної шкоди Уряд вказував на те, що заявники подали документи лише на підтвердження медичних витрат у розмірі 1901 гривні (5). Погоджуючись з тим, що заявники понесли певні витрати у зв'язку з похованням Ольги Біляк, Уряд усе таки посилався на те, що вони не подали будь-яких документів, які б підтверджували точну суму таких витрат.
---------------
(5) Приблизно 284,43 євро.
147. Щодо компенсації моральної шкоди Уряд доводив, що сума, яку вимагали заявники, була необґрунтованою і надмірною.
148. Суд зазначає, що 14 грудня 2006 року заявникам було запропоновано подати свої вимоги щодо справедливої сатисфакції до 29 січня 2007 року. Але вони не подали цих вимог упродовж встановленого строку і подали їх пізніше, не надавши яких-небудь пояснень стосовно затримки.
149. За таких обставин Суд, як правило, не призначає компенсації. Однак у цій справі Суд встановив наявність порушення статті 2 Конвенції. Оскільки це право має основоположний характер, Суд вважає можливим, у винятковому порядку, призначити кожному із заявників по 7000 євро відшкодування моральної шкоди (див. "Надросов проти Росії" (Nadrosov v. Russia), N 9297/02, пп. 53-54, від 31 липня 2008 року), з врахуванням будь-якого податку в разі стягнення його з цих сум.
B. Судові та інші витрати
150. Заявники також вимагали 10 000 доларів США (6) як компенсацію за судові та інші витрати. У цьому зв'язку вони подали два договори, укладені між першим заявником і пані Шевченко: перший на суму 10 000 гривень (7) про юридичне представництво в кримінальній справі стосовно Ольги Біляк, і другий - на суму 7000 гривень (8) про юридичне представництво у кримінальному провадженні за скаргами заявників (див. пункти 46-65).
---------------
(6) Приблизно 7005,74 євро.
(7) Приблизно 1496,22 євро.
(8) Приблизно 1047,35 євро.
151. Уряд просив Суд відхилити вимогу заявників про компенсацію судових витрат, понесених ними в конвенційному провадженні, оскільки заявникам було надано правову допомогу в Суді. Уряд також доводив, що ця компенсаційна вимога заявників перебільшена і не підтверджена відповідними документами.
152. Суд нагадує, що для включення судових витрат у компенсацію за статтею 41 має бути доведено, що такі витрати справді мали місце і були неминучими з огляду на необхідність запобігти ситуації, визнаній порушенням Конвенції, чи одержати відшкодування у зв'язку з виявленням такого порушення, і що для цього розмір цих витрат має бути обґрунтованим (див. "Нільсен і Йонсон проти Норвегії" (Nielsen and Johnson v. Norway) [ВП], N 23118/93, п. 62, ЄСПЛ 1999-VIII). Суд вважає, що в цій справі зазначені вимоги не було повністю виконано. Зокрема, Суд вважає, що вимогу відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг юридичного представництва в кримінальній справі стосовно Ольги Біляк, не може бути задоволено, оскільки провадження в тій справі не пов'язано з порушеннями, які Суд встановив у справі, що розглядається. Однак очевидним є той факт, що заявники вже понесли певні судові витрати, якщо враховувати дії їхніх адвокатів у кримінальному провадженні в національних органах після звернення заявників зі скаргами щодо смерті Ольги Біляк.
153. Беручи до уваги всі відповідні фактори, Суд присуджує першому заявникові компенсацію у розмірі 1900 євро; але з відрахуванням 850 євро, які вже були отримані ним від Ради Європи у формі правової допомоги, розмір призначеної йому компенсації за судові та інші витрати становить 1050 євро з урахуванням будь-якого податку у разі стягнення його з цієї суми.
C. Пеня
154. Суд вважає, що відсотки у разі несвоєчасної сплати мають визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД
1. Вирішує одноголосно приєднати до розгляду справи по суті попереднє заперечення Уряду стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту за статтею 2 Конвенції і відхиляє це заперечення.
2. Оголошує одноголосно заяву прийнятною.
3. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 2 Конвенції у зв'язку з незабезпеченням органами влади захисту права Ольги Біляк на життя.
4. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 2 Конвенції у зв'язку з непроведенням належного розслідування обставин смерті Ольги Біляк.
7. Постановляє чотирма голосами проти трьох, що:
a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникам наступні суми:
i) 7000 євро (сім тисяч євро) кожному із заявників - відшкодування моральної шкоди, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум;
ii) 1050 євро (одну тисячу п'ятдесят євро) першому заявникові - відшкодування судових витрат, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
b) зазначені вище суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
c) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
8. Відхиляє одноголосно решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції і компенсації судових витрат.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 грудня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | Клаудія ВЕСТЕРДІК Райт МАРУСТ |