Справа "Поживотько проти України" (Заява N 42752/08)

12 жовтня 2004 року Володимира Поживотька, який був чоловіком Наталії Миколаївни Поживотько (перша заявниця) і сином Марії Миколаївни Поживотько (друга заявниця), було застрелено в одному із місцевих барів. Того ж дня слідчим прокуратури було порушено кримінальну справу за фактом вбивства і розпочато розслідування у зв'язку зі смертю.

У лютому 2005 року Л. зізнався у тому, що він застрелив потерпілого. У той же день Л. було заарештовано, а через декілька днів було звільнено з-під варти у зв'язку з відсутністю доказів для пред'явлення йому обвинувачення у скоєнні злочину.

З 2005 року кримінальна справа неодноразово закривалась, постанови про закриття неодноразово скасовувались, а справа передавалась для проведення подальшого розслідування.

Прокуратурою неодноразово надавались слідчому вказівки щодо проведення подальшого розслідування. Станом на 25 квітня 2012 року провадження тривало.

Заявниці скаржилися до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) на те, що державні органи не провели ефективне розслідування загибелі пана В. Поживотька, посилаючись на статті 2, 13, 14 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Заявниці також скаржилися, посилаючись на статті 6, 13 та 17 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, що врожай насіння соняшника, що належав пану В. Поживотьку, був незаконно присвоєний його партнерами по бізнесу. Європейським судом ця частина заяви була відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Європейський суд зауважив, що тричі постанови слідчих про закриття провадження скасовувались наглядовими органами у зв'язку з необґрунтованістю та необхідністю проведення додаткових слідчих дій. Європейський суд зазначив, що повторюваність таких постанов виявляє серйозні недоліки у кримінальному розслідуванні. Європейський суд визнав, що слідчі органи не вжили усіх необхідних заходів для того, щоб провести ретельне розслідування, яке б відповідало вимогам Конвенції. Крім того, станом на 25 квітня 2012 року, тобто через понад сім з половиною років після події, розслідування все ще не було закінчене, що дало можливість стверджувати про його невиправдану тривалість.

З вищенаведених міркувань Європейський суд дійшов висновку, що відповідно було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу за статтею 2 Конвенції прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятною.

2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити кожній заявниці 10000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти".