ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Якименко проти України" (Заява N 19142/03)
| Страсбург, 29 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.
У справі "Якименко проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
п. Р.Маруст (Mrs R.Maruste)
п. К.Юнгвірт (Mrs K.I.Jungwiert),
п. В.Буткевич (Mrs V.Butkevych),
п. М.Віллігер (Mrs M.Villiger),
пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),
пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 19142/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Якименком Петром Калениковичем (далі - заявник) 26 травня 2003 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.
3. 7 березня 2007 року Суд вирішив направити скаргу на тривалість провадження Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1940 році та проживає в місті Києві.
5. У 1986 році, працюючи у Київському міському управлінні вантажного автомобільного транспорту, заявника було залучено до рятувальної операції на місці Чорнобильської катастрофи. Згодом заявник працював у "АТП" - автомобільній транспортній компанії.
A. Цивільне провадження щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю
6. 30 березня 1994 року заявник звернувся до Радянського районного суду міста Києва (1) з позовом до Київського міського територіального виробничого об'єднання автомобільного транспорту про відшкодування завданої здоров'ю шкоди у м. Чорнобилі. 10 січня 1995 року суд вирішив залишити позов заявника без розгляду як такий, що був поданий до неналежного відповідача. 15 березня 1995 року Київський міський суд (2) скасував цю ухвалу та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
---------------
(1) Після адміністративної реформи у 2001 році - Святошинський районний суд міста Києва.
(2) З липня 2001 року - апеляційний суд м. Києва.
7. 14 липня 1995 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявника. 27 вересня 1995 року Київський міський суд скасував це рішення та повернув справу на новий розгляд.
8. 28 лютого 1997 року суд першої інстанції відмовив заявнику у задоволенні позову. 9 квітня 1997 року Київський міський суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.
9. 19 вересня 1997 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявника. Це рішення набрало законної сили.
10. У невизначену дату Управління юстиції в м. Києві ініціювало службову перевірку з приводу відсутності у матеріалах справи протоколу судового засідання від 19 вересня 1997 року. У січні 1998 року Управління поінформувало заявника, що всупереч чинному законодавству протокол судового засідання належним чином не оформлявся.
11. Неодноразово заявник вимагав видати йому виконавчий лист за рішенням від 19 вересня 1997 року. Однак Управлінням юстиції в м. Києві його було повідомлено, що з огляду на перевірку виконавчий лист не може бути видано.
12. 6 квітня 1998 року за протестом Голови Київського міського суду, поданим в порядку нагляду, Київський міський суд скасував рішення від 19 вересня 1997 року та повернув справу на новий розгляд.
13. 2 жовтня 1998 року суд замінив відповідача у справі на "АТП".
14. 23 жовтня 1998 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позову.
15. 18 листопада 1998 року Київський міський суд, розглянувши касаційну скаргу заявника, скасував це рішення та повернув справу на новий розгляд.
16. З лютого 1999 року ухвалою Радянського районного суду справу направлено за підсудністю до Старокиївського районного суду м. Києва. 14 квітня 1999 року Київський міський суд за протестом заступника голови суду у порядку нагляду скасував цю ухвалу та повернув справу на новий розгляд до Радянського районного суду м. Києва.
17. 8 червня 1999 року Радянський районний суд замінив відповідача у справі на Київське міське управління Фонду соціального захисту.
18. 15 липня 1999 року Радянський районний суд зобов'язав Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провести оцінку шкоди, яку, як ствержувалось, зазнав заявник.
19. 25 травня 2000 року інститут судових експертиз передав свій висновок до суду.
20. 8 червня 2000 року районний суд частково задовольнив вимоги заявника. Заявник подав касаційну скаргу.
21. 26 липня 2000 року Київський міський суд скасував це рішення в частині, що стосувалась сплати судових витрат, та повернув цю частину справи на новий розгляд.
22. 24 квітня 2001 року Київський міський суд за протестом заступника голови цього суду в порядку нагляду скасував ухвали суду від 8 червня та 26 липня 2000 року та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
23. У листопаді 2001 року відповідач у справі був замінений на "АТП" та Управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Київської міської державної адміністрації.
24. 18 квітня 2002 року суд частково задовольнив позов заявника та зобов'язав Управління виплатити йому одноразово компенсацію. Обидві сторони оскаржили це рішення.
25. 18 червня 2002 року Київський міський суд залишив без змін це рішення. Заявник оскаржив цю ухвалу. Відповідно до положень чинного законодавства касаційна скарга була подана через суд першої інстанції, який мав перевірити її на відповідність процесуальним нормам.
26. 26 листопада 2002 року, після того як заявник виправив недоліки у касаційній скарзі, районний суд направив її до Верховного Суду України.
27. 5 березня 2004 року Верховний Суд відмовив заявнику у задоволенні касаційної скарги.
B. Інші провадження
28. Заявник також подав велику кількість інших рішень судів, прийнятих у 1994-2001 роках у різних справах щодо його колишніх роботодавців та різних державних установ.
ЩОДО ПРАВА
29. Заявник скаржився, що тривалість провадження у його справі стосовно компенсації шкоди, завданої його здоров'ю, не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:
"Кожен має право... на розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
30. Уряд не погодився з цим аргументом.
A. Щодо прийнятності
31. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже він визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
32. Суд зазначає, що провадження, яке розглядається, розпочалось у березні 1994 року. Проте період, який має розглядатись, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності визнання Україною права на індивідуальне звернення. Однак для встановлення розумності часу, який сплив з цієї дати, слід враховувати стан провадження на той час.
33. Суд також зазначає, що період між прийняттям остаточного рішення 19 вересня 1997 року і до його скасування 6 квітня 1998 року не повинен бути виключений з розрахунку, оскільки під час цього періоду органи державної влади відмовлялися видавати заявнику виконавчий лист, посилаючись на те, що у справі Управлінням юстиції проводилась перевірка (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Вировий проти України" (Vyrovyy v. Ukraine), N 28746/03, п. 36, 12 липня 2007 року).
34. Період, який розглядається, закінчився 5 березня 2004 року. Таким чином, він тривав шість з половиною років. Протягом цього періоду позовні вимоги заявника розглядались судами трьох інстанцій.
35. Суд повторює, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та у відповідності до наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед іншого, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [GC] N 30979/96 п. 43, ECHR 2000-VII).
36. Суд зазначає, що провадження щодо компенсації шкоди, завданої здоров'ю, мало важливе значення для заявника. Також Суд зазначає, що лише складність справи та поведінка заявника не можуть пояснити загальну тривалість провадження, яке розглядається. Також Суд зазначає, що низку затримок (зокрема, повторні повернення справи на новий розгляд, включаючи період, після того як рішення у справі набрало законної сили, та періоди процесуальної бездіяльності до отримання експертного висновку, видачею виконавчого листа та тривалим розглядом Верховним Судом касаційної скарги (див. вище пп. 11, 18-19 та 26-27)) слід віднести на сторону державних органів.
37. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у подібних справах (див. рішення у справі "Павлюлінець проти України" (Pavlyulinets v. Ukraine), N 70767/01, пп. 49-50, від 6 вересня 2005 року; рішення у справі "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, п. 60, від 21 грудня 2006 року; рішення у справі "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), N 39161/02, п. 50, від 1 лютого 2007 року).
38. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд зазначає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги прецедентну практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
40. Також заявник скаржився на невиконання та на скасування остаточного рішення від 19 вересня 1997 року, несправедливість провадження за його позовами, зокрема, на відмову судових органів визнати неподільність його вимог. При цьому він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.
41. Ретельно вивчивши твердження заявника в світлі усіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій Суд є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
42. Відповідно цю частину заяви Суд визнає неприйнятною як очевидно необґрунтовану відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 та статті 4 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції та протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
44. Заявник вимагав як відшкодування матеріальної шкоди 1 960 200 гривень різних компенсаційних виплат, на які, як стверджувалось, він має право відповідно до національного законодавства. Також він вимагав 10 000 євро відшкодування моральної шкоди.
45. Уряд не висловив своєї позиції з цього приводу.
46. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою. Таким чином, він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд зазначає, що заявник мав зазнати моральної шкоди внаслідок тривалості провадження у його справі щодо компенсації шкоди, заподіяної здоров'ю. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує йому 1400 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
47. Заявник також вимагає 1755 гривень відшкодування за поштові витрати, витрати на перекладацькі послуги, друкування та інші подібні витрати. Він надіслав відповідні документи.
48. Уряд не висловив своєї позиції з цього приводу.
49. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, якщо буде доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо розміру. У цій справі виходячи із сукупності наявних матеріалів та відповідно до зазначених критеріїв, Суд присуджує заявнику 260 євро.
C. Пеня
50. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу на надмірну тривалість провадження прийнятною, а решту заяви - неприйнятною;
3. Постановляє, що:
a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 1400 (одна тисяча чотириста) євро відшкодування моральної шкоди та 260 (двісті шістдесят) євро судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум. Ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 29 травня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |
