ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Соломатіна проти України" (Заява N 311/03)
| Страсбург, 29 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Соломатіна проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),
пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),
пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою N 311/03, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянкою України пані Олександрою Єгорівною Соломатіною (далі - заявниця) 24 жовтня 2002 р.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.
3. 18 січня 2007 р. Суд вирішив направити Уряду заяву заявниці. На підставі положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця, 1937 року народження, мешкає у місті Дніпропетровську.
5. 26 лютого 1988 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заявниця зазнала тяжких тілесних ушкоджень. 3 березня 1989 року Павлоградський районний суд Дніпропетровської області визнав, що пан К. має нести відповідальність за вказану пригоду та засудив його до трьох років позбавлення волі. Вирок суду містив примітку про відстрочку у виконанні покарання. Тим же рішенням суд вирішив залишити без розгляду цивільний позов заявниці щодо відшкодування шкоди, оскільки відповідач добровільно виплатив заявниці суму позову, яка нею вимагалась.
6. 9 березня 1992 року заявниця подала до Першотравенського районного суду Дніпропетровської області позов проти пана К., вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. У подальшому заявниця декілька разів змінювала суму позову. У ході розгляду справи судом були призначені п'ять медичних експертиз з метою визначення шкоди, заподіяної заявниці.
7. Першотравенський суд тричі розглядав справу заявниці і виніс рішення 8 вересня 1992 року, 11 липня 1994 року та 26 лютого 1999 року, які були скасовані рішеннями Дніпропетровського обласного суду (1) від 19 травня 1993 року, 26 вересня 1994 року та 17 травня 1999 року відповідно.
---------------
(1) Після судової реформи червня 2001 року - апеляційний суд Дніпропетровської області.
8. 17 травня 1999 року обласний суд виніс ухвалу про направлення справи на новий розгляд у Павлоградський суд.
9. 4 лютого 2000 року Павлоградський суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці, зобов'язавши пана К. виплатити заявниці 2946,83 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 55,06 грн відшкодування за втрату заробітку - безстроково. Суд також присудив заявниці 24 грн відшкодування дорожніх витрат та відмовив у задоволенні вимоги заявниці щодо відшкодування витрат на медичне обслуговування.
10. 17 квітня 2000 року обласний суд скасував рішення суду від 4 лютого 2000 року. Обласний суд вирішив, що суд першої інстанції неправильно провів розрахунки завданої шкоди та не встановив, чи ушкодження, завдані заявниці, могли призвести до встановлення групи інвалідності. Обласний суд вирішив направити справу на новий розгляд в Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
11. 21 грудня 2000 року Індустріальний суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці, зобов'язавши пана К. виплатити заявниці 2946,83 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 61,32 грн відшкодування за втрату заробітку - безстроково. Суд також присудив заявниці 744 грн відшкодування дорожніх витрат та витрат на медичне обслуговування.
12. 5 лютого 2001 року обласний суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення від 21 грудня 2000 року та направив справу заявниці на новий розгляд в той самий суд. Обласний суд вирішив, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки, що містилися в ухвалі від 17 квітня 2000 року.
13. 28 грудня 2004 року Індустріальний суд присудив виплатити заявниці 7502,32 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 161,60 грн відшкодування за втрату заробітку, а також 5000 грн відшкодування моральної шкоди та 1653,64 грн відшкодування витрат на медичне обслуговування, дорожніх та судових витрат.
14. 28 січня 2005 року пан К. подав апеляційну скаргу на рішення від 28 грудня 2004 року.
15. Додатковими рішеннями Індустріального суду від 30 березня та 13 липня 2005 року заявниці було присуджено додатково 306 грн.
16. 8 червня 2006 року апеляційний суд скасував рішення від 28 грудня 2004 року, 30 березня і 13 липня 2005 року та виніс нове рішення по суті. Апеляційний суд присудив виплатити заявниці 14 398,35 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 178,12 грн відшкодування за втрату заробітку. Суд також відхилив вимоги заявниці щодо відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
17. Сторони не подавали касаційні скарги на це рішення.
ЩОДО ПРАВА
18. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження суперечить вимозі "розумного строку", передбаченій у пункті 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає наступне:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
19. Уряд висловив заперечення щодо цього аргументу.
20. Період, який має розглядатися, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право на подання індивідуальних заяв. Тим не менш, для оцінки розумності тривалості провадження необхідно враховувати стан розгляду справи на той час.
21. Період, що розглядається, закінчився 8 червня 2006 року. Таким чином, розгляд справи тривав вісім років і дев'ять місяців у судах двох інстанцій.
A. Щодо прийнятності
22. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Отже Суд визнає цю скаргу прийнятною.
B. Щодо суті
23. Суд нагадує, що "розумність" тривалості провадження має визначатися у світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявниці та державних органів, а також важливість предмета спору для заявниці (див., поміж інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), N 30979/96, п. 43).
24. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, в яких порушувались подібні питання (див., наприклад, рішення у справах "Павлюлінець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), N 70767/01, пп. 49-52, 6 вересня 2005 року; "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, пп. 58-62, 21 грудня 2006 року).
25. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодних фактів чи аргументів, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи прецедентну практику з цього питання, Суд доходить висновку, що тривалість провадження у цій справі була надмірною і такою, що не відповідає вимозі "розумного строку".
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
27. Заявниця також скаржилася на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо її скарги на надмірну тривалість розгляду її справи. Вона посилалася на статтю 13 Конвенції.
28. Уряд зауважував, що стаття 13 Конвенції не може бути застосована до обставин цієї справи, оскільки заявниця не обґрунтувала належним чином свою скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
29. Суд посилається на його висновки, наведені вище у пунктах 22 і 26, та нагадує, що ця скарга пов'язана зі скаргою заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, Суд також визнає цю скаргу прийнятною.
30. Суд нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту у відповідному національному органі від стверджуваного порушення вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує розгляд справи протягом розумного строку (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), N 30210/96, п. 156).
31. Суд вирішує, що у цій справі було порушення статті 13 у зв'язку з відсутністю засобу юридичного захисту у національному законодавстві, за допомогою якого заявниця могла б отримати рішення, яке підтверджувало б її право на розгляд справи в розумний строк, як це вимагається пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine), N 55870/00, п. 64, 18 липня 2006 року).
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
33. Заявниця вимагала 3000 євро відшкодування моральної шкоди.
34. Уряд не погодився з цією вимогою.
35. Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди у зв'язку з порушенням її права на розгляд справи протягом розумного строку. Суд присуджує в повному обсязі суму, яку вимагала заявниця.
B. Судові витрати
36. Заявниця також вимагала 30 євро відшкодування поштових витрат, понесених в результаті звернення до Суду.
37. Уряд не надав коментарів з цього приводу.
38. Суд вважає, що ця вимога має бути задоволена у повному обсязі.
C. Пеня
39. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву заявниці прийнятною;
4. Постанавляє, що:
(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та 30 (тридцять) євро відшкодування судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум. Ці суми має бути конвертовано в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 29 травня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |
