Справа "Петрова та Чорнобривець проти України" (Заяви N 6360/04 та N 16820/04)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Петрова та Чорнобривець проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за двома заявами NN 6360/04 і 16820/04, поданими до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянками України пані Іриною Михайлівною Петровою та пані Оленою Савеліївною Чорнобривець (Журавльовою) (далі - друга заявниця) 13 січня та 17 березня 2004 року відповідно.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити заяви Уряду. Відповідно до положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Пані Ірина Михайлівна Петрова (далі - перша заявниця) народилась у 1960 році. Пані Олена Савеліївна Чорнобривець (Журавльова) народилась у 1963 році. Обидві заявниці є суддями апеляційного суду Кіровоградської області та мешкають у м. Кіровограді.

5. У листопаді 2002 року заявниці звернулись до Печерського районного суду м. Києва проти Міністерства фінансів, Міністерства юстиції та Державного казначейства з позовними заявами про виплату заборгованості із заробітної плати та по виплаті надбавок за інтенсивність праці та за вислугу років.

6. 16 грудня 2002 року суд задовольнив позовні вимоги заявниць та зобов'язав Міністерство фінансів та Державне казначейство виплатити заявницям 6529,03 грн та 8459,36 грн відповідно.

7. 9 липня 2003 року апеляційний суд міста Києва залишив рішення без змін і воно набрало законної сили.

8. 11 серпня 2003 року відділ державної виконавчої служби Печерського району м. Києва повідомив заявниць про те, що вони мають звернутися безпосередньо до Державного казначейства.

9. 26 листопада та 19 грудня 2003 року Державне казначейство повідомило заявниць про те, що у Державному бюджеті не передбачено коштів для виконання рішення від 16 грудня 2002 року.

10. 5 листопада 2004 року заявниці отримали суми, присуджені їм рішенням від 16 грудня 2002 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство та практика викладені у рішенні "Зубко та інші проти України" (Zubko and others v. Ukraine), NN 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04, пп. 33-34, 26 квітня 2006 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

12. Суд вважає, що згідно пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду заяви слід об'єднати, зважаючи на спільне фактичне та правове підґрунтя.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

13. Заявниці скаржились за п. 1 ст. 6 Конвенції на тривале невиконання рішення від 16 грудня 2002 року та на порушення їх права на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу. Ці статті у відповідній частині передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий та відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

14. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту та прийнятності за принципом ratione personae. Ці заперечення подібні до тих, які Суд вже відхиляв у низці схожих справ (див. ухвали у справах "Шестаков проти Росії" (Shestakov v. Russia), N 48757/99,18 червня 2002 року, та "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), N 41152/98, 6 квітня 2004 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

15. Уряд також стверджував, що скарги заявниць за п. 1 ст. 6 Конвенції є неприйнятними за принципом ratione materiae. Проте Суд зауважує, що, в принципі, не має обґрунтування виключенню гарантій ст. 6 для звичайних трудових спорів, тобто спорів, що стосуються заробітної плати, грошової допомоги або схожих прав на грошові виплати, які ґрунтуються на специфічній природі відносин між окремими державними службовцями та державою. Крім того, категорія державних службовців, до яких відносяться заявниці, мають право на доступ до суду згідно з національним законодавством (див. рішення у справі "Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [GC], N 63235/00, п. 62, ECHR 2007-...). Таким чином, Суд вважає, що п. 1 ст. 6 застосовується у справі, а заперечення Уряду мають бути відхилені.

B. Щодо суті

16. Уряд стверджував, що затримка у виконавчому провадженні була розумною та мала місце в зв'язку з відсутністю коштів у Державному бюджеті.

17. Заявниці не погодились з аргументами Уряду.

18. Суд зауважує, що рішення від 16 грудня 2002 року залишалось невиконаним майже протягом шістнадцяти місяців після набрання законної сили, тобто з 9 липня 2003 року.

19. Суд нагадує, що вже встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу у справах, в яких порушувались такі самі питання (див., наприклад, рішення у справі "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, 20 липня 2004 року, та рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine) N 18966/02, 29 червня 2004 року).

20. Розглянувши всі надіслані матеріали, Суд вважає, що Уряд не запропонував жодних фактів чи аргументів, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.

21. Суд доходить висновку, що було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. Стаття 41 Конвенції встановлює:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

23. Заявниці вимагали відшкодування 20 000 євро моральної шкоди.

24. Уряд заперечував проти цієї вимоги.

25. Вирішуючи на засадах справедливості згідно зі ст. 41 Конвенції, та беручи до уваги важливість судейського статусу заявниць, Суд вважає за доцільне присудити заявницям по 3000 євро кожній в якості відшкодування моральної шкоди (див. рішення у справі "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), пп. 68 та 74).

B. Судові витрати

26. Заявниці не вимагали відшкодування судових витрат, понесених під час розгляду справи. Відповідно Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

27. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Вирішує об'єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу;

5. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з п. 2 ст. 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявницям по 3000 (три тисячі) євро кожній відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнутий з цих сум. Присуджені суми мають бути конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;

(b) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

6. Відхиляє решту вимог заявниць щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 травня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.