Справа "Федорчук проти України" (Заява N 20746/05)

Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Федорчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 жовтня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою проти України (N 20746/05), поданою відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Наталією Владиславівною Федорчук (далі - заявниця) 18 травня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 24 жовтня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скарги стосовно тривалості цивільного провадження та відсутності заходів ефективного юридичного захисту. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Заявниця, 1962 року народження, проживає у місті Херсоні.

A. Кримінальне провадження

5. У квітні 1997 року заявниця подала заяву, у якій просила порушити кримінальну справу проти пана В.С, звинувачуючи його в обмані та махінаціях. Заявниця зазначила, що в 1995 році вона підготувала засвідчене нотаріально доручення на ім'я пана В.С. з наміром уповноважити його продати її квартиру. Проте заявниця не передала оригінал доручення пану В.С. та поїхала до Росії, де вона працювала до 1997 року. Повернувшись до міста Херсона, вона дізналася, що пан В.С. продав її квартиру пану Д.Д., який пізніше обміняв квартиру на будинок у пані Л.Ч.

6. Потім експерт встановив, що на тій копії доручення, яку використовував пан В.С. для укладення договору купівлі-продажу, був підроблений підпис заявниці.

7. 30 квітня 1997 року слідство по кримінальній справі було призупинено у зв'язку з тим, що місцеперебування пана В.С. було невідоме та його оголошено у розшук.

B. Цивільне провадження

8. У квітні 1997 року заявниця також подала позовну заяву проти пані Л.Ч., пана Д.Д. та пана В.С., вимагаючи повернення її квартири.

9. 30 червня 1997 року Суворовський районний суд м. Херсона задовольнив позов заявниці. Рішення набрало законної сили.

10. 28 листопада 1997 року президія Херсонського обласного суду (далі - Обласний суд) (1) скасувала рішення від 30 червня 1997 року в результаті протесту заступника прокурора Херсонської області та направила справу на новий розгляд.

(1) 3 липня 2001 року - Апеляційний суд Херсонської області

11. 30 серпня 2000 року пан Д.Д. та пані Л.Ч. подали зустрічний позов, стверджуючи, що пан В.С. мав відповідні повноваження для продажу квартири.

12. 5 вересня 2000 року Суворовський районний суд м. Херсона відхилив вимоги заявниці та задовольнив зустрічні вимоги пана Д.Д. та пані Л.Ч. Суд зауважив, що заявниця офіційно не скасувала своє доручення на продаж квартири, яке було занесено до журналу нотаріуса, відповідно підробка зазначеної копії доручення не призводить до анулювання чи визнання недійсним договору купівлі-продажу. Це рішення набрало законної сили.

13. 18 грудня 2000 року Обласний суд скасував рішення суду від 5 вересня 2000 року в результаті протесту заступника прокурора Херсонської області та направив справу на новий розгляд.

14. 15 листопада 2002 року Суворовський районний суд м. Херсона відхилив вимоги заявниці та задовольнив зустрічні вимоги пана Д.Д. та пані Л.Ч., визначивши, що позбавлення законної сили договору купівлі-продажу (виключно на підставі висновку експерта, що копія нотаріального доручення була підроблена) неможливе. Заявниця подала апеляційну скаргу відповідно до нової прийнятої апеляційної процедури.

15. 5 березня 2003 року Обласний суд відхилив апеляційну скаргу заявниці. 17 березня 2003 року заявниця подала касаційну скаргу.

16. 19 листопада 2004 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявниці.

17. У ході судового провадження суд першої інстанції призначив близько п'ятдесяти судових засідань. Близько двадцяти із них було перенесено у зв'язку із відсутністю відповідача. Близько семи судових засідань було відкладено в зв'язку з відсутністю заявниці чи на її прохання. Чотири судових засідання було перенесено через відсутність обох сторін.

I. СКАРГА НА НЕСУМІСНІСТЬ ТРИВАЛОСТІ ЦИВІЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ІЗ ВИМОГОЮ "РОЗУМНОГО СТРОКУ"

18. Заявниця скаржилася, що тривалість цивільного провадження була несумісною із вимогою "розумного строку", яка передбачена пунктом 1 статті 6 Конвенції. Пункт 1 статті 6 Конвенції, зокрема, передбачає:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..."

19. Уряд не погодився із цією скаргою.

20. Суд зауважує, що провадження було розпочате у квітні 1997 року. Проте період, який має братися до уваги, починається тільки з 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право особи на індивідуальне звернення. Незважаючи на це, для визначення розумності тривалості, що мала місце після цієї дати, враховуватися має стан провадження на той час.

21. Період, який розглядається, закінчився 19 листопада 2004 року. Таким, чином, розгляд тривав сім років та два місяці у судах трьох інстанцій. Суд зазначає, що виявляється належним розглядати той період, протягом якого тривав розгляд справи в судах, тобто період, протягом якого компетентні органи були зобов'язані розглядати справу протягом "розумного строку" ("Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), N 39161/02, пункт 49, 1 лютого 2007 року). Таким чином, два місяці з 11 вересня по 28 листопада 1997 року та три місяці з 5 вересня по 18 грудня 2000 року, коли існували остаточні рішення суду (пункти 10 та 13 вище), не мають враховуватися. Отже, період, який має братися до уваги, тривав 6 років та 9 місяців.

A. Щодо прийнятності

22. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що заява не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

23. Суд нагадує, що "розумність" тривалості судового розгляду має визначатись з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів та важливість предмета позову для заявниці у справі (див., наприклад, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) (GC), N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).

24. Суд вважає, що складність справи та поведінка самої заявниці не можуть обґрунтувати тривалість провадження. Суд вважає, що за певні затримки (зокрема, повернення справи на новий розгляд після того, як рішення набрало законної сили, тривалий період розгляду касаційної скарги заявниці та незабезпечення судом першої інстанції присутності відповідача) відповідальним є Уряд.

25. Судом було встановлено в багатьох схожих справах порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. справи "Фрідлендер проти Франції", згадана вище; "Смірнова проти України" (Smirnova v. Ukraine), N 36655/02, 8 листопада 2005 року та "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), згадана вище).

26. Дослідивши всі надані матеріали справи, Суд зазначає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, який дозволив би дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги практику Суду з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження є надмірною та не відповідає вимозі "розумного строку".

27. Таким чином, у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

28. Також заявниця скаржилася, що вона не мала ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на надмірну тривалість провадження. Вона посилалася на статтю 13 Конвенції.

29. Уряд вважає, що стаття 13 Конвенції не може бути застосована з огляду на обставини справи та на те, що заявниця не обґрунтувала свою скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

30. Суд, посилаючись на встановлене у пунктах 22 та 27, зазначає, що ця скарга пов'язана зі скаргою заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Суд вважає, що вона має бути визнана прийнятною.

31. Суд нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі стосовно стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції відносно розгляду справи протягом "розумного строку" (див. "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) (GC) 30210/96, п. 156, ECHR 2000-XI). Уряд не назвав жодний засіб захисту, доступний заявниці.

32. Суд вважає, що в цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю засобу юридичного захисту в національному законодавстві, за допомогою якого заявниця могла б отримати рішення, яке підтверджувало б її право на розгляд справи протягом розумного строку відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (див. "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine), N 55870/00 п. 64, 18 липня 2006 року).

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

33. Заявниця також скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливий судовий розгляд та результат провадження; на відсутність принципу юридичної визначеності щодо врахування суддями різних точок зору; на упередженість судів та надмірну тривалість кримінального провадження проти пана В.С. Насамкінець заявниця посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції в контексті фактів цієї справи.

34. Уважно дослідивши зауваження заявниці, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

35. Таким чином, ця частина заяви має бути оголошена неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

36. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

37. Заявниця вимагала 47 800 доларів США (38 700 євро) відшкодування матеріальної шкоди та 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.

38. Уряд не погодився із цими вимогами.

39. Суд не знаходить причинного зв'язку між встановленими порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, Суд відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд присуджує заявниці 600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

40. Заявниця також вимагала 22 500 гривень (3780 євро) відшкодування витрат на юридичну допомогу, яких вона зазнала в ході національного провадження та провадження за Конвенцією. Заявниця надала квитанції на загальну суму 14 000 грн (2350 євро).

41. Уряд не погодився із цією вимогою.

42. Суд нагадує, що відшкодування судових витрат має бути включено у компенсацію відповідно до статті 41 Конвенції. Ці витрати повинні бути дійсно понесені та необхідні для того, щоб запобігти порушенню чи відновити конституційні права, закріплені Конвенцією, а також розумними за кількістю (див., зокрема, "Нільсен та Джонсон проти Норвегії" (Nilsen and Johnsen v. Norway) (GC), N 23118/93, пункт 62, ЄСПЛ 1999-VIII).

43. Суд вважає, що ці вимоги не були дотримані у цій справі. Що стосується провадження заявниці за Конвенцією, Суд зауважує, що справа не була особливо складкою та адвокат заявниці не подавав жодних документів від імені заявниці. Враховуючи наявну інформацію та викладене вище, Суд присуджує заявниці 200 євро відшкодування судових витрат.

C. Пеня

44. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скарги стосовно тривалості провадження та відсутності ефективних засобів юридичного захисту прийнятними, а решту заяви неприйнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі було порушено статтю 13 Конвенції:

4. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 800 (вісімсот) євро як відшкодування моральної шкоди та судових витрат. Зазначена сума має бути конвертована з національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із заявниці;

(в) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 листопада 2007 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.