Заява N 14126/05, подана Ольгою Володимирівною Алтанець проти України

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 16 жовтня 2007 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 2 квітня 2005 року,

з огляду на рішення застосувати пункт 3 статті 29 Конвенції та розглядати прийнятність та суть справи разом,

враховуючи надані офіційні декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявниця, пані Ольга Володимирівна Алтанець, - громадянка України, яка народилася у 1981 році та проживає у м. Лисичанську Луганської області, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим, п. Ю.Зайцевим.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином:

13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області відкрив провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Ремонтно-механічний завод", на якому працювала заявниця. У цьому провадженні заявницю представляв п. М.

У ході цього провадження 12 жовтня 2004 року господарський суд Луганської області (до липня 2001 року - арбітражний суд Луганської області) зобов'язав керуючого санацією повідомити всіх стягувачів про введення процедури санації боржника та забезпечити їх документами з виплати заборгованості із заробітної плати.

Згідно тверджень заявниці комісія з трудових спорів компанії-боржника прийняла різні рішення протягом 2000 та 2003 років, якими зобов'язала сплатити заявниці заборгованість із заробітної плати і які були виконані у 2004 році. Заявниця не надала більше ніякої інформації з цього приводу.

Своїм рішенням від 4 лютого 2005 року Лисичанський міський суд зобов'язав компанію виплатити заявниці 1611,10 грн заборгованості із заробітної плати. У 2005 році відділ державної виконавчої служби м. Лисичанська закрив виконавче провадження з виконання зазначеного рішення через відсутність коштів у компанії-боржника.

Заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення Лисичанського міського суду від 4 лютого 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 12 жовтня 2004 року та на затримку у виконанні численних інших невизначених рішень, начебто прийнятих протягом 2000-2003 років проти компанії-боржника. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Вона також скаржилася на те, що не мала ефективних національних засобів юридичного захисту за своїми скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як цього вимагає стаття 13 Конвенції.

Крім цього, заявниця скаржилася на порушення статей 1 та 3 Конвенції через зазначене вище невиконання. Наприкінці заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на неспроможність п. М. ефективно представляти заявницю в судах та в інших органах державної влади.

25 травня 2007 року Суд отримав зазначену нижче декларацію, підписану заявницею:

"Я, Ольга Володимирівна Алтанець, зазначаю, що Уряд України готовий сплатити заборгованість за рішеннями Лисичанського міського суду від 4 лютого 2005 року, яка досі належить мені до виплати, а також сплатити мені ex gratia суму у розмірі 500 (п'ятсот) євро з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума в розмірі 500 (п'ятсот) євро, призначена для відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат, буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки.

Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що прийняття цієї пропозиції означає остаточне вирішення справи".

15 червня 2007 року Суд отримав зазначену нижче декларацію, підписану Урядом:

"Я, Юрій Зайцев, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України пропонує виплатити Ользі Володимирівні Алтанець заборгованість за рішеннями Лисичанського міського суду від 4 лютого 2005 року, яка досі належить їй до виплати, а також виплатити їй ex gratia суму у розмірі 500 (п'ятсот) євро з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума у розмірі 500 (п'ятсот) євро, призначена для відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат, буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки. Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Суд бере до уваги факт досягнення сторонами дружнього врегулювання. Суд впевнений, що угода про дружнє врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, і не знаходить підстав загального характеру для подальшого розгляду скарги (in fine п. 1 стаття 37 Конвенції). Відповідно пункт 3 статті 29 Конвенції не може більше застосовуватись до цієї справи, і справа має бути викреслена з реєстру справ.

Постановляє вилучити заяву з реєстру справ.