Справа "МПП "Голуб" проти України" (Заява N 6778/05)

Європейський суд з прав людини (друга секція) 18 жовтня 2005 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

пан К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пан М.Угрехелідзе (M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

панці Е.Фура-Сендстрьом (E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Долле (S.Dolle), Секретар секції,

розглянувши згадану вище заяву, подану 11 лютого 2005 року,

після обговорення виносить таке рішення:

Заявник, МПП "Голуб",- українська компанія, яка зареєстрована в місті Тернополі. Компанія належить приватному підприємцеві п. Івану Михеєвичу Голубу, який народився в 1947 році та проживає в місті Тернополі.

A. Обставини справи

Факти справи, надані заявником, можуть бути викладені наступним чином.

1. Провадження, яке стосується суті скарг заявника

З серпня 1995 року заявник планував спорудження 30-квартирного будинку на земельній ділянці площею 0,25 гектарів, яка знаходилась у селищі Жовтневе Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Заявник стверджував, що отримав всі необхідні дозволи на будівництво та уклав угоду з компанією ПМК-35 (приватна компанія, далі - ПМК-35) щодо спорудження цього будинку. 4 жовтня 1996 року арбітражний суд Тернопільської області визнав недійсним договір на будівництво від 9 серпня 1995 року, який було укладено між заявником та ПМК-35 (ПМК-35 було пізніше реорганізовано в будівельну компанію ТОВ "Кам'янець").

Заявник стверджує, що з листопада 1996 року він переслідувався українськими органами державної влади за спробу збудувати будинок. Як він стверджує, в результаті цього переслідування ПМК-35 демонтувало фундамент будинку, який мав бути збудований.

У 1996-2001 роках заявник був відповідачем та/або позивачем у безуспішних судових провадженнях щодо будинку в різних судах. Він не надав повної інформації щодо цих судових проваджень, тільки зазначив, що єдине провадження, щодо якого він скаржиться, є провадження, яке було розпочато за його позовом 24 січня 2002 року у господарському суді Хмельницької області (справа N 6/661). Це провадження розпочалось на підставі позову заявника до ПМК-35. Однак 14 лютого 2002 року господарський суд Хмельницької області (далі - Хмельницький суд) замінив відповідача на будівельну компанію ТОВ "Кам'янець" (далі - відповідач) як правонаступника ПМК-35. Заявник вимагав restitutio in integrum. Зокрема, він стверджував, що, оскільки відповідач демонтував фундамент будинку, зведений ПМК-35, він був зобов'язаний збудувати його знову.

20 серпня 2002 року Хмельницький суд відхилив позов заявника, оскільки події, на які він скаржився, відбулися у 1996 році. Відповідно суд встановив, що позовна заява була подана з пропущенням трирічного строку позовної давності, встановленого для подання цивільних позовів та передбаченого статтею 71 Цивільного кодексу.

19 листопада 2002 року господарський суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану і залишив в силі рішення від 20 серпня 2002 року.

16 березня 2003 року Вищий господарський суд скасував вказане вище рішення від 20 серпня та ухвалу від 19 листопада 2002 року і направив справу на новий розгляд до Хмельницького суду.

5 березня 2003 року Хмельницький суд прийняв справу до свого провадження. У ході нового провадження заявник звернувся до Хмельницького суду з клопотанням відновити трирічний строк позовної давності для подання його скарг проти відповідача. Він також звернувся до суду з клопотанням зупинити або тимчасово закрити провадження у його справі в зв'язку з кримінальним розслідуванням, яке проводилось проти директора відповідача. Заявник подав додаткові вимоги до відповідача стосовно компенсації. Спочатку він заявляв, що шкода становила 21 211,00 грн (1). Пізніше він збільшив свої вимоги до 256 579,89 грн (2).

(1) 3804 євро.

(2) 42 767,4 євро.

31 березня, 15 квітня та 10 червня 2003 року Хмельницький суд зобов'язував заявника надати обґрунтування сум, які він вимагав за завдану йому шкоду. Суд також ухвалив, що заявник має сплатити державне мито за подання додаткових вимог.

23 червня 2003 року Хмельницький суд відхилив всі клопотання та вимоги заявника як необґрунтовані. Щодо збільшення позовних вимог Хмельницький суд зазначив, що заявник не зміг ні обґрунтувати їх, ні сплатити за них державне мито. Суд вирішив, що вимоги заявника повинні бути відхилені, оскільки вони були подані з пропущенням встановленого законом трирічного строку позовної давності (стаття 71 Цивільного кодексу (3).

(3) Положення Цивільного кодексу застосовуються як до проваджень у господарських судах, так і до проваджень у судах загальної юрисдикції.

11 грудня 2003 року апеляційний господарський суд Житомирської області відхилив апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану та залишив у силі рішення від 23 червня 2003 р. Зокрема, він послався на статті 71 та 80 Цивільного кодексу, які передбачають трирічний строк позовної давності для подання позовів щодо відшкодування завданої шкоди.

2. Провадження, пов'язане з прийнятністю касаційної скарги заявника

Заявник подав касаційну скаргу безпосередньо до Вищого господарського суду України.

21 січня 2004 року Вищий господарський суд відхилив касаційну скаргу, оскільки її слід було подавати через суд першої інстанції або апеляційний суд, який розглядав справу та у якого знаходились матеріали справи. Суд послався на статтю 109 Господарського процесуального кодексу України.

4 лютого 2004 року заявник повторно подав свою касаційну скаргу.

10 березня 2004 року Вищий господарський суд відхилив касаційну скаргу заявника, оскільки вона була подана із пропущенням одномісячного строку, встановленого для подання таких скарг (стаття 110 Господарського процесуального кодексу). Він також встановив, що подання заявником касаційної скарги з порушенням встановленої процедури не зупиняє перебігу одномісячного строку, передбаченого статтею 110 Господарського процесуального кодексу, в результаті чого касаційну скаргу було повернуто заявнику.

5 квітня 2004 року заявник втретє подав свою касаційну скаргу. Він також звертався з клопотанням про відновлення строку для подання касаційної скарги.

6 травня 2004 року Вищий господарський суд відхилив клопотання заявника про відновлення строку як необґрунтоване. Суд, inter alia, зазначив, що строк подання касаційної скарги сплив 12 січня 2004 року, а заявник подав свою скаргу 5 квітня 2004 року, тобто з пропущенням строку. Більше того, Вищий господарський суд повторив, що відповідно до статті 110 Господарського процесуального кодексу відмови у прийнятті касаційної скарги від 21 січня та 10 березня 2004 року не впливали на перебіг одномісячного строку, встановленого для подання касаційної скарги до Вищого господарського суду. Крім того, в статті 109 Господарського процесуального кодексу безпосередньо зазначено, що касаційні скарги до Вищого господарського суду повинні подаватися через суд першої інстанції або через апеляційний суд. В результаті заявнику було повернуто касаційну скаргу та державне мито.

2 червня та 20 липня 2004 року Вищий господарський суд письмово проінформував заявника, що його скарги на небезсторонність та відсутність незалежності суддів, які відхилили касаційні скарги заявника, були необґрунтованими. Він також проінформував заявника, що він міг подати касаційні скарги на ухвали Вищого господарського суду до Верховного Суду України.

31 травня 2004 року заявник подав касаційну скаргу на ухвалу Вищого господарського суду від 6 травня 2004 року до Верховного Суду України.

16 вересня 2004 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження.

B. Відповідне національне законодавство

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

Стаття 125

"Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається".

2. Закон України "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 року

Стаття 47 Верховний Суд України - найвищий судовий орган

"1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції...

2. Верховний Суд України:

1) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом, та/або переглядає усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції..."

3. Закон України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу" від 21 червня 2001 року

"1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, за винятком статті 81-1, яка набирає чинності з 28 червня 2002 року.

9. Постанови судової колегії Вищого арбітражного суду України, постанови президії Вищого арбітражного суду України, які до набрання чинності цим Законом не були опротестовані, постанови Пленуму Вищого арбітражного суду України є остаточними і можуть бути оскаржені до Верховного Суду України на підставах і у порядку, встановлених Господарським процесуальним кодексом України" .

4. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 109 Порядок подання касаційної скарги (подання)

"Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження".

Стаття 110 Строк подання касаційної скарги (подання)

"Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили".

Стаття 111-14 Право касаційного оскарження судових рішень Вищого господарського суду України

"Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України".

Стаття 111-15 Підстави для оскарження до Верховного Суду України постанов Вищого господарського суду України

"Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України".

Стаття 111-16 Порядок подання касаційної скарги та внесення касаційного подання на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України

"Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття.

У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України.

Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання)".

Стаття 111-17 Порядок перегляду у касаційному порядку постанов [чи ухвал] Вищого господарського суду України

"Питання про порушення провадження з перегляду Верховним Судом України постанови [чи ухвали] Вищого господарського суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах і розглядається протягом місяця з дня надходження касаційної скарги чи касаційного подання.

Постанова чи ухвала Вищого господарського суду України переглядається на засіданні суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України.

Постанови чи ухвали Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням" (1).

(1) Статтю було доповнено відповідно до Закону України "Про внесення змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу України" від 15 травня 2003 року.

Стаття 111-18 Повноваження Верховного Суду України при перегляді у касаційному порядку постанов чи ухвал Вищого господарського суду України

"Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі".

Стаття 111-19 Підстави для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України

"Підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права".

Стаття 111-20 Постанова Верховного Суду України

"...Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає".

Стаття 111-21 Обов'язковість вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду України

"...Постанова Верховного Суду України за результатами перегляду у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яку норму матеріального чи процесуального права повинно бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено при новому розгляді справи".

Підприємство-заявник скаржиться, що національні суди помилились у застосуванні національного законодавства при розгляді його справи, таким чином відмовляючи йому у справедливому розгляді справи. По суті, він скаржиться на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Він також стверджує, що суди помилились в оцінці доказів та встановленні фактів.

Далі він зазначає, що його було несправедливо позбавлено доступу до суду для розгляду його скарги, а саме доступу до Вищого господарського суду України. Заявник зазначає, що він не подавав касаційної скарги, оскільки Вищий господарський суд та Верховний Суд України відмовили йому у прийнятті касаційної скарги. Далі він скаржиться про відсутність безсторонності та незалежності з боку суддів господарських судів всіх інстанцій. Зокрема, заявник стверджує про відсутність безсторонності та незалежності з боку суддів апеляційного господарського суду Житомирської області та Вищого господарського суду. Він також стверджує, що деякі документи, які підтверджували його вимоги, зникли з матеріалів справи.

Заявник подав загальні скарги щодо незаконних дій директора приватної компанії ТОВ "Кам'янець" та різних органів державної влади, до яких він скаржився щодо цих обставин. Він посилався на статтю 5 Конвенції.

А. Скарги заявника

Суд вважає, що є дві скарги, які вимагають подальшого розгляду та порушують питання їх прийнятності за пунктом 1 статті 6 Конвенції. По-перше, заявник скаржиться, що він не мав справедливого розгляду своєї справи в національних судах. По-друге, він стверджує, що його касаційна скарга на ухвалу апеляційного господарського суду Житомирської області від 11 грудня 2003 року, подана до Вищого господарського суду, була відхилена несправедливо. Заявник посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідних частинах передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Щодо суті скарг заявника Суд зазначає, що заявник не подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду та Верховного Суду України на ухвали суду першої інстанції та апеляційного суду відповідно до вимог національного законодавства. Суд нагадує, що відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції він може розглядати питання лише після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права.

Суд наголошує на тому, що ця норма вимагає від особи нормальне використання таких засобів захисту, які є ефективними, достатніми та наявними. Для того, щоб засіб захисту був ефективним, він повинен бути, серед іншого, здатним безпосередньо захищати порушений порядок відносин. Більш того, засіб захисту повинен існувати з достатнім ступенем визначеності, щоб вважатись ефективним (див., mutatis mutandis, ухвалу у справі "Воробйова проти України", N 27517/02, від 17 грудня 2002 року, ухвалу у справі "Архипов проти України", N 25660/02, від 18 травня 2004 року). Суд вважає за необхідне з'ясувати питання вичерпання національних засобів юридичного захисту стосовно господарських справ.

Б. Засоби юридичного захисту в українському законодавстві

Суд зазначає, що четверта судова інстанція була впроваджена до українського господарського процесу 21 червня 2001 року. Ці зміни набрали чинності з 5 липня 2001 року (1). Відповідно до діючих положень Господарського процесуального кодексу касаційне оскарження до Вищого господарського суду є схожим оскарженням, що існує у інших держав - членів Ради Європи, і друге (або повторне) касаційне оскарження до Верховного Суду є тепер доступним для сторін у господарській справі. Їх застосування не залежить від дискреційних повноважень органів державної влади (на відміну від обставин справи "Совтрансавто холдинг проти України", N 48553/99, пункти 74-77, ECHR 2002-VII).

(1) Закон про внесення цих змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу був чотири рази опублікований у друкованих засобах масової інформації; 5 липня 2001 року (Голос України), 6 липня 2001 року (Офіційний вісник України), 10 липня 2001 року (Урядовий кур'єр) та 7 вересня 2001 року (Відомості Верховної Ради України).

Щодо касаційної скарги до Вищого господарського суду Суд зазначає, що вона може подаватися протягом одного місяця на рішення суду першої інстанції або на постанову чи ухвалу апеляційного суду. Касаційна скарга не потребує попереднього розгляду Вищим господарським судом для вирішення питання про порушення провадження з перегляду [на відміну від порядку розгляду касаційних скарг у господарських справах Верховним Судом - прим. перекладача]. Однак, касаційна скарга повинна подаватися через суд, який виніс рішення чи ухвалу, що оскаржується. Цей суд розглядає питання щодо відповідності касаційної скарги вимогам до форми та змісту, визначених у Господарському процесуальному кодексі. Вищий господарський суд виносить ухвалу, якщо він вирішує прийняти скаргу до свого провадження. Юрисдикція Вищого господарського суду поширюється тільки на питання застосування права.

Суд також зауважує, що, відповідно до змін, введених Господарським процесуальним кодексом 15 травня 2003 року, касаційна скарга може подаватися до Верховного Суду лише на ухвалу чи постанову Вищого господарського суду протягом одного місяця від дати їх прийняття (стаття 111-16 Господарського процесуального кодексу. Суд вважає, що друге (або повторне) касаційне оскарження залежить від того, чи розглядалась справа Вищим господарським судом. Друга (або повторна) касаційна скарга до Верховного Суду подається через Вищий господарський суд. Ця скарга повинна бути передана до Верховного Суду протягом десяти днів з моменту її отримання Вищим господарським судом (стаття 111-16 Господарського процесуального кодексу). Колегія у складі трьох суддів Верховного Суду вирішує питання про порушення провадження з перегляду Верховним Судом України. Якщо хоча б один із суддів колегії вважає, що касаційна скарга є прийнятною, скарга повинна бути передана на розгляд по суті до відповідної палати Верховного Суду. Касаційна скарга розглядається на засіданні суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України. Господарська палата Верховного Суду має право скасувати ухвалу Вищого господарського суду та направити справу на повторний розгляд або припинити провадження у справі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Далі Суд зазначає, що рішення судів нижчих інстанцій, винесені після 5 липня 2001 року, як у справі заявника, не можуть оскаржуватись без будь-яких часових обмежень, а лише у межах строку, визначеного у Господарському процесуальному кодексі. Таким чином, нова процедура касаційного оскарження не підриває принципу юридичної визначеності, одного з фундаментальних аспектів верховенства права, який вимагає, inter alia, що у випадку винесення судом остаточного рішення з певного питання, це рішення не може ставитись під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

В. Оцінка Суду

1. Скарги заявника щодо відмови прийняти касаційну скаргу, подану заявником до Вищого господарського суду

Стосовно питання доступу до суду Суд повторює, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу "Голдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, ст. 13-18, п. 28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див., між інших джерел, рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року, п. 33).

Звертаючись до фактів цієї справи, Суд відмічає, що заявник подав касаційну скаргу безпосередньо до Вищого господарського суду. Однак, за статтею 109 Господарського процесуального кодексу, її слід було подати через суди першої або апеляційної інстанцій. Вищий господарський суд відхилив повторно подану заявником касаційну скаргу, оскільки вона була подана з пропущенням строку. Більше того, він постановив, що касаційна скарга заявника, подана безпосередньо до Вищого господарського суду, не зупиняла перебіг цього строку (статті 109-110 Господарського процесуального кодексу). Тому Суд вважає, що відмова розглядати касаційну скаргу ґрунтувалася на законі та не виявляла жодної ознаки свавілля.

Більше того, Суд вважає, що норми, які визначають процес подання касаційної скарги, закріплені статтею 109 Господарського процесуального кодексу та які встановлюють, що касаційна скарга повинна подаватися впродовж одного місяця через суд першої інстанції чи апеляційний суд, в якому знаходяться матеріали справи, без сумніву служать меті належного здійснення правосуддя. Сторони, яких це стосується, можуть обґрунтовано очікувати, що ці правила будуть застосовуватися. Більше того, із матеріалів справи видно, що заявник був ознайомлений з цими нормами, але навмисно їх не дотримався, оскільки стверджував, що судді апеляційного суду не були незалежними та безсторонніми. Проте Суд вважає, що заявник не надав жодних доказів своїх тверджень щодо викрадення документів з матеріалів справи суддями апеляційного господарського суду Житомирської області або щодо їх небезсторонності відносно нього. Більше того, заявник не довів, що в нього були достатні підстави для подання своєї скарги безпосередньо до Вищого господарського суду і що його право на подання касаційної скарги могло бути порушено апеляційним господарським судом Житомирської області.

У світлі таких висновків Суд вважає, що заявник не довів, що три ухвали Вищого господарського суду від 21 січня, 10 березня та 6 травня 2004 року були свавільними або невиправданими за обставин цієї справи. Таким чином, розгляд цих скарг не виявляє жодних ознак порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно Суд робить висновок, що ця скарга є повністю необґрунтованою і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

2. Щодо суті скарг заявника (несправедливість рішень, відповідно до яких відхилялись вимоги заявника стосовно реституції)

Слід зазначити, що заявник скаржився на результат проваджень у господарському суді Хмельницької області (рішення від 23 червня 2003 року) та апеляційному господарському суді Житомирської області (ухвала від 11 грудня 2003 року). Він, зокрема, скаржився, що суди помилились у застосуванні закону та оцінці доказів. Заявник оскаржував також тлумачення судами статей 71 та 80 Цивільного кодексу. Суд вважає, що вирішення цих питань належить до компетенції Вищого господарського суду та що вони могли б становити підстави для подання касаційної скарги до Верховного Суду після того, як по справі буде винесено ухвалу Вищим господарським судом.

На думку Суду, оскарження до Вищого господарського суду та повторне оскарження до Верховного Суду постанов апеляційного господарського суду можуть вважатися ефективними засобами юридичного захисту відносно рішень, прийнятих після 5 липня 2001 року судами нижчих інстанцій, та стосовно ухвал Вищого господарського суду, прийнятих після 15 травня 2003 року. Суд наголошує, що наявність звичайних сумнівів щодо перспектив успіху при використанні якогось конкретного засобу юридичного захисту, який не є очевидно безрезультатним, не є достатньою причиною для того, щоб не використати усі засоби національного захисту (див. рішення у справі Van Oosterwijck v. Belgium від 6 листопада 1980 року, Серія А N 40, с. 18, п. 37, та рішення у справі A.B. v. The Netherlands, N 37328/97, рішення від 29 січня 2002 року, п. 72). Відповідно Суд відхиляє обґрунтування заявника щодо невикористання ним вказаних вище засобів юридичного захисту.

Відповідно Суд доходить висновку, що ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

3. Решта скарг заявника

Щодо решти скарг, поданих заявником, включно зі скаргами за статтею 5 Конвенції, Суд вважає, що вони є повністю необґрунтовані і тому повинні бути відхилені як повністю безпідставні відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

Оголошує заяву неприйнятною.