Заява N 44364/02, подана Олександром Прохоровичем Ковалем проти України

Європейський суд з прав людини (друга секція) 22 листопада 2005 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. А.Б.Бака, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє, судці,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 22 листопада 2002 року, враховуючи рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції, враховуючи зауваження, надані Урядом-відповідачем, виносить після обговорення таке рішення:

Заявник, Олександр Прохорович Коваль, є громадянином України, який народився 1927 року та проживає в м. Дніпродзержинськ.

Обставини справи можна викласти таким чином

У 2000 році заявник звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до Заводського комунально-житлового підприємства (далі - ЗКЖП) щодо виплати заборгованості по заробітній платі та відшкодування матеріальних та моральних збитків. 4 грудня 2000 року суд присудив заявнику 4413,40 грн(1) заборгованості по заробітній платі та інших платежів.

(1) Приблизно 733 ЄВРО.

Відповідно до рішення Дніпродзержинської міської ради від 29 вересня 2000 року та наказу Фонду комунальної власності Дніпродзержинської міської ради від 23 жовтня 2000 року всі активи ЗМП були переведені до Дніпродзержинського комунально-житлового підприємства (далі - ДКЖП), державної організації.

10 травня 2002 року Заводський районний суд змінив боржника у вищезазначеному провадженні й наказав ДКП виплатити заявнику решту з присудженого боргу (3738,73 грн(2)).

(2) Приблизно 620 ЄВРО.

23 січня 2003 року прокуратура м. Дніпродзержинська повідомила заявника, що рішення суду, винесене на його користь, не може бути виконане через нестачу коштів у боржника.

27 вересня 2004 року Заводський районний відділ виконавчої служби м. Дніпродзержинська припинив виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення, винесеного на користь заявника.

Посилаючись здебільшого на п. 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на невиконання рішення суду, винесеного на його користь.

Заявник також скаржився на відсутність ефективних судових засобів щодо оскарження невиконання рішення суду відповідно до статті 13 Конвенції. Позивач, посилаючись на пункт 1 статті 4 Конвенції, заявляв, що він перебував у рабстві, оскільки його робота не була оплачена.

Повідомлення про заяву було надано Уряду, який надіслав свої заперечення щодо прийнятності заяви та суті скарг заявника 24 лютого 2005 року. 11 березня 2005 року заявнику було запропоновано надати свої зауваження. Однак Суд відзначає, що заявник цього не зробив. Крім того, він не відповів на лист із повідомленням, датований 27 липня 2005 року у якому заявник попереджався про те, що його справа може бути вилучена з реєстру справ суду. Це означає, що заявник не листувався з Судом з 22 лютого 2003 року - дати, коли Суд отримав в нього останнього листа.

Суд дійшов висновку, що заявник більше не підтримує свою заяву у сенсі підпункту а) п 1 статті 37 Конвенції. Крім того, він вважає, що немає жодних інших обставин, передбачених конвенцією, які стосуються дотримання прав людини і вимагають продовження розгляду цієї заяви у сенсі п. 1 статті 37 in fine Конвенції та Протоколів до неї, які б вимагали продовження розгляду цієї заяви. Отже, розгляд заяви згідно з п. 3 статті 29 Конвенції припиняється.

Вирішує вилучити заяву з реєстру.