РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа "Хайров проти України" (Заява N 19157/06)
| 15 листопада 2012 року |
Стислий виклад.
3 березня 2004 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства. Того ж дня його було допитано за відсутності захисника.
4 березня 2004 року заявник підписав протокол про відмову від захисника, після чого його було допитано. Під час допиту заявник зазначив, що вбивство було вчинене паном Л., який також був присутнім у день вбивства у помешканні потерпілого. У ході подальшого досудового слідства за участю пана Л. і заявника було проведено очну ставку.
Як стверджував заявник, вищезазначену відмову він підписав в результаті застосування до нього психологічного тиску, а 6 - 7 березня 2004 року його також було побито працівниками міліції, після чого, в останню із дат, заявник зізнався у вчиненні вбивства.
Жодних тілесних ушкоджень, які могли бути завдані заявникові у відповідний період, у нього виявлено не було.
14 червня 2004 року заявник поскаржився до прокуратури щодо жорстокого поводження, проте у порушенні кримінальної справи було відмовлено.
6 липня 2004 року, після направлення справи до Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим, брата заявника було допущено до участі у провадженні як його захисника.
Під час судового розгляду справи заявник клопотав про виклик пана Л. до суду та проведення його допиту, проте це клопотання було відхилене і суд обмежився оголошенням письмових показань пана Л.
8 липня 2004 року заявника було визнано винним у вчиненні вбивства та призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Відповідний вирок було залишено без змін апеляційним судом Автономної Республіки Крим і Верховним Судом України.
Під час досудового слідства та розгляду справи судом заявник тримався під вартою в Бахчисарайському ізоляторі тимчасового тримання та Сімферопольському слідчому ізоляторі. Як стверджував заявник, він не отримував медичної допомоги у зв'язку з його захворюванням на туберкульоз.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. 3 - щодо жорстокого з ним поводження з боку працівників міліції та відсутності ефективного розслідування у цьому зв'язку, а також ненадання йому адекватної медичної допомоги у зв'язку з його захворюванням на туберкульоз; п. 1 та підп. "c" п. 3 ст. 6 - щодо незабезпечення йому захисника на початковому етапі провадження у його кримінальній справі; п. 1 та підп. "d" ст. 6 - щодо невиклику судами свідка пана Л. та непроведення його допиту.
Заявник також подав інші скарги за Конвенцією.
Скарги заявника за ст. 3 Конвенції щодо жорстокого з ним поводження з боку працівників міліції та відсутності ефективного розслідування були визнані Європейським судом неприйнятними з огляду на те, що заявник 1) не обґрунтував їх належним чином; 2) не заявив їх належним чином на національному рівні; і 3) те, що застосування до заявника заходів фізичного впливу не підтверджується наявними у справі медичними документами.
Скарги заявника за ст. 3 Конвенції щодо ненадання адекватної медичної допомоги були визнані неприйнятними з огляду на недотримання заявником вимоги шестимісячного строку подання заяви та відсутністю у зауваженнях Уряду з цього питання свідчень будь-якого порушення цього положення.
Порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції було констатовано Європейським судом з огляду на те, що обмеження права заявника на захист під час першого допиту 3 березня 2004 року не було обґрунтованим, а надані ним того дня показання вплинули на його становище протягом подальшого провадження, в тому числі на його засудження, оскільки при винесенні вироку суд прямо не виключив ці показання з доказової бази.
Порушення пункту 1 та підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції було констатовано Європейським судом з огляду на те, що відмова національних судів викликати та допитати в судовому засіданні свідка пана Л. не була обґрунтованою, оскільки суди не навели підстав для такої відмови та не з'ясували належним чином можливу причетність пана Л. до вбивства, на чому наполягав заявник, а поведінка учасників очної ставки не могла бути належно оцінена через те, що її було зафіксовано лише на папері.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:
"1. Оголошує скаргу щодо відсутності доступу до захисника (пункт 1 і підпункт "c" пункту 3 статті 6 Конвенції) та непроведення судом допиту свідка (пункт 1 і підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції) прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
4. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."
