Із цього випливає, що було порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо права заявника на захист.
4. Ефективна участь у судовому розгляді
(a) Доводи сторін провадження
96. Заявник стверджував, що за станом здоров'я він не міг ефективно брати участь у засіданні суду 21 грудня 2001 року та був позбавлений можливості брати участь у доведенні в суді та висловити останнє слово.
97. Уряд зазначив, що національні органи влади приділили належну увагу проблемам зі станом здоров'я заявника. Він стверджував, що згідно з висновками медичного персоналу СІЗО заявник міг відвідувати та брати участь у судових засіданнях, якщо його доставлять туди на ношах, що відповідно і було організовано під час його перевезення до суду. Під час засідання заявника супроводжували лікар та захисник, він не звертався з клопотанням про відкладення засідання через стан свого здоров'я. Він також зазначив, що до стадії судових дебатів заявник повною мірою брав участь у судовому засіданні. Проте він відмовився від останнього слова, пояснивши лікарю, що погано почувався. Після огляду заявника лікар повідомив суд, що стан його здоров'я був задовільним, тож він міг розмовляти. Проте заявник не відповів на пропозицію суду виступити з останнім словом. Він зазначив, що провадження було зупинено до отримання медичного висновку про те, що заявник може з'являтися у суд та брати участь у судових засіданнях. Крім того, під час судового засідання, про яке йдеться, суд розглянув матеріали справи та дійшов висновку про проведення судового слідства з цього питання. Під час судового засідання суд не допитував жодних свідків та не вивчав жодні нові докази. Тому захист не повинен був допитувати свідків або висловлювати свою позицію щодо прийнятності доказів. Уряд дійшов висновку, що стан здоров'я заявника не впливав на його здатність брати участь у судовому засідання, що проводилося 21 грудня 2001 року.
(b) Оцінка Суду
98. Суд повторює, що в принципі право обвинуваченого за статтею 6 Конвенції на ефективну участь у судовому розгляді його справи включає в себе не лише право відвідувати, але й також чути та розуміти хід провадження. Властиві самому поняттю змагального провадження ці права також можуть бути виведені з права обвинуваченого, зокрема зазначеного у пункті 3 статті 6 Конвенції, "захищати себе особисто". "Ефективна участь" у цьому контексті означає, що обвинувачений розуміє загалом характер провадження та ступінь важливості предмета спору для нього, включаючи обсяги будь-яких санкцій, що можуть бути застосовані. Він також повинен мати можливість пояснити захисникам свою версію перебігу подій, вказати на усі свідчення, з якими він не погоджується, та повідомити про будь-які факти, що мають бути наведені на його захист. Обставини справи можуть вимагати від Договірних держав вжиття позитивних заходів для надання обвинуваченому можливості брати ефективну участь у судових засіданнях (див. рішення від 23 лютого 2012 року у справі "Г. проти Франції",заява N 27244/09, п. 52, з подальшими посиланнями).
99. Суд зазначає, що за обставин цієї справи національні органи влади були добре обізнані щодо проблем зі станом здоров'я заявника і ці міркування вимагали, щоб національний суд відклав провадження у справі з серпня 2000 року до грудня 2001 року. Ці обставини вимагали, щоб суд першої інстанції серйозно поставився до стану здоров'я заявника та вжив розумних організаційних заходів для визначення, чи він міг брати ефективну участь у провадженні (див. ухвалу щодо прийнятності від 9 лютого 2010 року у справі "Пильнев проти Росії",заява N 3038/03).
100. Зважаючи на наявні у нього документи, Суд зазначає, що національні органи влади врахували проблеми зі здоров'ям заявника та його здатність відповідати перед судом та відновили провадження, коли було встановлено, що стан здоров'я заявника дозволяє це зробити і що могли бути вжиті необхідні організаційні заходи для забезпечення явки заявника до суду (див. пункти 23, 26 та 27). Також слід зазначити, що за словами Уряду у жовтні 2001 року заявник самостійно звернувся щодо присутності у суді (див. пункт 24) і у своїх зауваженнях заявник не заперечував такого викладу фактів. Проте Суд не впевнений у тому, що вжиті національними органами організаційні заходи могли забезпечити ефективну участь заявника у судовому засіданні 21 грудня 2001 року. Із наявних документів випливає, що заявник не міг ходити або сидіти і його мали доставляти і залишати на ношах протягом усього судового засідання. За конкретних обставин цієї справи це видається достатньо серйозною підставою для того, щоб сумніватися в ефективності його участі у судовому розгляді. Суд зокрема зазначає, що заявник не міг виголосити своє останнє слово через проблеми зі станом здоров'я (див. пункт 27). Більше того, причиною погіршення його здоров'я був неврологічний біль у поперековій зоні, яку було визначено основним місцем розташування синців після жорстокого поводження з ним з боку працівників міліції. З огляду на співвідношення між місцезнаходженням болю та місцем розташування синців Суд вважає, що стан здоров'я заявника може, принаймні частково, бути пов'язаним із його катуванням працівниками міліції і погіршення його здоров'я було несумісним з принципом рівності сторін провадження та серйозно послабило його право захищати себе особисто.
101. Із цього випливає, що було порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року.
5. Допит свідків
(a) Доводи сторін провадження
102. Заявник стверджував, що національні суди відмовилися запросити свідків, які б підтвердили, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Він також скаржився на те, що суди не врахували свідчення свідків У. А. та У. Г., пославшись на характер їхнього зв'язку із заявником.
103. Уряд стверджував, що під час судового розгляду заявник та його захисник клопотали про виклик трьох свідків і суд першої інстанції задовольнив їхні клопотання щодо двох з них: У. А. та У. Г. У той же час клопотання захисту щодо виклику до суду як свідка лікаря швидкої допомоги було залишено без задоволення, оскільки того дня суд вже призначив судово-медичну експертизу заявника. Після завершення медичного огляду ані заявник, ані його захисник не зверталися до суду щодо виклику інших свідків та погодилися з тим, що судове слідство у справі можна завершити. Тому Уряд вважав твердження заявника за цим пунктом необґрунтованими. Він зазначав, що лише один свідок, лікар швидкої, не викликався до суду, а заявник не пояснив у своїй касаційній скарзі та заяві до Суду, у який спосіб свідчення вищезазначених свідків могли призвести до того, щоб національні суди встановили невинуватість заявника. Він дійшов висновку, що у цій справі право заявника, гарантоване підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, не порушувалося.
(b) Оцінка Суду
104. Суд повторює, що право викликати свідків не є абсолютним і може обмежуватися в інтересах належного відправлення правосуддя. Підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції не вимагає присутності та розгляду кожного свідчення на користь обвинуваченого; його основна мета, як це зазначається у фразі "на тих самих умовах", є повна рівність сторін відповідного провадження (див. рішення від 25 березня 1992 року у справі "Відаль проти Бельгії",п. 33, Series A N 235-B). Заявник, який стверджує про порушення його права вимагати виклику та допиту свідків захисту, має довести, що допит цієї особи є необхідним для встановлення істини, а відмова викликати свідків порушувала його право на захист (див. рішення від 22 червня 2006 року у справі "Гуіллурі проти Франції",заява N 62236/00, п. 55). Хоча для національних судів оцінка доказів, наданих йому підсудними, а також їх належності, є звичайною практикою, мають існувати виключні обставини, що могли б переконати Суд, що незаслуховування особи як свідка не відповідало статті 6 Конвенції (див. рішення у справах "Брікмон проти Бельгії",від 7 липня 1989 року, п. 89, Series A, N 158, та "Дестрехем проти Франції",заява N 56651/00, п. 41, від 18 травня 2004 року).
105. Суд зазначає, що у цій справі заявник посилався на декількох свідків, яких не допитали у зв'язку з його твердженнями про жорстоке поводження. Як він стверджує, свідчення цих свідків були важливими для встановлення обставин, за яких він зазнав ушкоджень на початкових стадіях розслідування і Суд визнає їхню важливість для скарг заявника за статтею 3 Конвенції (див. пункт 70). Ці свідчення також могли б пролити світло на те, чи примусили заявника зізнатися, але їх важливість для результатів кримінального провадження щодо заявника залежить від того, чи/та якою мірою національні суди посилалися на зізнання заявника при визнанні його вини судом. Як Суд зазначав вище, зізнання заявника не відігравали визначальну роль у встановленні його вини. Заяві заявника про його невинуватість була приділена належна увага судом першої інстанції, який обґрунтовував свої висновки з посиланням на велику кількість доказів (див. пункт 29). Більше того, скарга заявника повністю не підтверджена матеріалами справи. Заявник вимагав виклику трьох свідків, двоє з яких насправді були допитані судом першої інстанції, тоді як третій, лікар швидкої, не викликався, тому що суд вирішив призначити всебічну експертизу заявника. Таким чином, заявник не довів, що суд не допитав жодного свідка, чиї свідчення могли вплинути на справедливість провадження щодо нього.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
106. Заявник скаржився за пунктами 1, 3, 4 та 5 статті 5 Конвенції, що його досудове тримання під вартою було незаконним. Він також скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що його особисті речі були вкрадені працівниками міліції; за статтею 3 Першого протоколу Конвенції на те, що його примусили віддати свій голос на виборах за визначеного адміністрацією виправної колонії кандидата; та за статтею 2 Протоколу N 7 Конвенції на те, що касаційна скарга ще не була розглянута на час подання заяви.
107. Суд вважає, що твердження заявника та наявні у нього матеріали справи не виявляють жодних ознак порушень вищезазначених положень. Із цього випливає, що ця частина заяви є явно необгрунтованою та повинна бути відхилена відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
109. Заявник вимагав 100000 євро відшкодування моральної шкоди.
110. Уряд стверджував, що ця вимога є надмірною та необґрунтованою.
111. Суд на засадах справедливості присуджує заявнику 27000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
112. Заявник також вимагав 3864 євро компенсації судових та інших витрат, понесених у ході провадження в Суді.
113. Уряд зазначав, що заявник отримав кошти від Суду у порядку надання юридичної допомоги, та запропонував Суду більше нічого не присуджувати заявникові за цим пунктом.
114. Згідно із практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, взявши до уваги наявні у нього документи та вищезазначені критерії, Суд присуджує у повному обсязі суму, що вимагається, від якої потрібно відняти 850 євро, які він вже отримав у вигляді юридичної допомоги.
C. Пеня
115. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі. граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе.
5. Постановляє, що не було порушення підпункту "b" пункту 3 статті 6 Конвенції в частині права заявника на адекватний час та можливості для підготовки свого захисту.
6. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо права заявника на захист.
7. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року.
9. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 27000 (двадцять сім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися;
(ii) 3014 (три тисячі чотирнадцять) євро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
10. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 жовтня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
| Голова | М. Віллігер |
* * *
ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ ЛЕММЕНСА
Ця справа стосується катування працівниками міліції та відмови слідчих органів серйозно поставитися до скарги заявника на жорстоке з ним поводження. Більше того, під час судового засідання у справі заявника мала місце низка процесуальних порушень, частково в результаті жорстокого поводження з ним на початковій стадії провадження. У справі міститься низка прикладів того, як працівники міліції та судових органів не виконували свої обов'язки.
Я голосував разом зі своїми колегами по всіх пунктах. Проте, на жаль, я вважаю за потрібне висловити свою незгоду з одним пунктом рішення. У пункті 100 зазначається таке:
"Більше того, причиною погіршення його здоров'я був неврологічний біль у поперековій зоні, яку було визначено основним місцем розташування синців після жорстокого поводження з ним з боку працівників міліції. З огляду на співвідношення між місцезнаходженням болю та місцем розташування синців Суд вважає, що стан здоров'я заявника може, принаймні частково, бути пов'язаним з його катуванням з боку працівників міліції і погіршення його здоров'я було несумісним з принципом рівності сторін провадження та серйозно послабило його право захищати себе особисто".
Я не думаю, що Суд може робити висновок, до чого могло призвести те, що заявник опинився у становищі, в якому він перебував під час засідання Гірницького районного суду м. Макіївки 21 грудня 2010 року, майже через два роки після жорстокого поводження з ним з боку працівників міліції відділу по боротьбі з організованою злочинністю м. Макіївки. Безперечно, хочеться побачити причинно-наслідковий зв'язок між двома подіями. Проте я гадаю, що за відсутності чіткого підтвердження медичним висновком Суду було б краще утриматися від припущення щодо такого можливого зв'язку.
