Справа "Сарафанов та інші проти України" (Заява N 32166/04)

Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сарафанов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 32166/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістьма громадянами цієї держави: паном Миколою Івановичем Сарафановим, паном Миколою Марковичем Колбаса, паном Миколою Олександровичем Кузьмінським, паном Павлом Івановичем Лисенком, паном Євгеном Михайловичем Середіним та паном Петром Михайловичем Солонкіним (далі - заявники) 25 серпня 2004 року.

2. В Суді заявників представляв пан В. Бичковський з міста Міусинська. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 2 листопада 2005 року Суд вирішив направити на розгляд Уряду скарги заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявників. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники проживають у місті Міусинську Луганської області. Перший, третій, четвертий, п'ятий та шостий заявники народилися у 1943, 1936, 1940, 1950 та 1934 роках відповідно. Другий заявник не зазначив дату свого народження.

5. 29 листопада 2000 року Краснолуцький міський суд Луганської області присудив першому заявнику 286,68 грн (1) проти ДВАТ шахта "Новопавлівська" (далі - Шахта) компенсації затриманої виплати заробітної плати.

(1) 61,60 ЄВРО.

6. На додачу, між 2001 та 2004 роками (див. таблицю у додатку) кожен з заявників отримав рішення Краснолуцького міського суду, яким Шахті присуджувалось забезпечити їх певною кількістю вугілля.

7. Всі рішення, винесені на користь заявників, стали остаточними, а виконавчі листи стосовно них були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції (далі - виконавча служба).

8. 8 лютого 2005 року виконавча служба проінформувала заявників, що відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 14 листопада 2002 року Шахта була оголошена банкрутом та підлягала процедурі фінансової реконструкції, що повинна була тривати до 31 грудня 2007 року. Державна виконавча служба також зазначила, що Шахта не видобувала більше вугілля через відсутність фінансування з боку держави.

9. Рішення від 29 листопада 2000 року, яким першому заявнику присуджувалась компенсація, було виконано 12 грудня 2005 року. Інші рішення, що присуджували видачу заявникам вугілля, не були виконані.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

ПРАВО

11. Заявники скаржились на неспроможність державних органів виконати рішення Краснолуцького міського суду, винесені на їх користь. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. Третій заявник посилався також на статтю 13 Конвенції на тих же підставах, що й на пункт 1 статті 6 Конвенції. У положеннях цих статей зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

12. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.

13. Суд робить висновок, що заяви порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення їх неприйнятними. Тому Суд повинен оголосити їх прийнятними.

II. ЩОДО СУТІ

14. У своїх зауваженнях щодо суті вимог заявників Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

15. Заявники з цим не погодились.

16. Суд зауважує, що затримка у виконанні рішення від 29 листопада 2000 року, винесеного на користь першого заявника, тривала п'ять років та два тижні. Більш того, він зазначає, що інші рішення, винесені на користь заявників, не були виконані, затримки у виконанні тривали від двох років та десяти місяців до п'яти років та восьми місяців.

17. Суд нагадує, що він вже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., наприклад, справу "Сокур проти України", згадану вище, пункти 36-37, та справу "Шаренок проти України", N 35087/02, пункти 37-38, рішення від 22 лютого 2005 року).

18. Розглянувши всі надані йому матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не надав жодних аргументів чи доводів, що змогли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

19. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

20. За цих обставин Суд не вважає за необхідне розглядати за статтею 13 Конвенції ту ж скаргу, що й за пунктом 1 статті 6 (див. справу "Деркач та Палек проти України", NN 34297/02 та 39574/02, пункт 42, рішення від 21 грудня 2004 року).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. В статті 41 Конвенції зазначено:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

22. Заявники вимагали вугілля, що належить їм за судовими рішеннями Краснолуцького міського суду, а також пеню за затримку у виконанні цих рішень з огляду на матеріальну шкоду.

23. Додатково заявники вимагали наступні суми компенсації нематеріальної шкоди:

- п. Микола Сарафанов - 2000 євро;

- п. Микола Колбаса - 2000 євро;

- п. Микола Кузьмінський - 5000 грн (800 євро);

- п. Павло Лисенко - 3000 грн (480 євро);

- п. Євген Середін - 3000 грн (480 євро); та

- п. Петро Солонкін - 3000 грн (480 євро).

24. Уряд вважає, що вимоги заявників щодо матеріальної шкоди повинні бути відхилені. Однак Уряд погодився виплатити суми, які заявники вимагали як відшкодування нематеріальної шкоди.

25. Суд нагадує, що рішення, за якими заявникам було присуджено певну кількість вугілля, не були виконані. Тому він вважає, що Уряд повинен виконати ці рішення, щоб задовольнити вимоги заявників стосовно матеріальної шкоди. Однак, урахувавши обставини справи та зауваження сторін, Суд також присуджує заявникам суми, які вони вимагають з огляду на нематеріальну шкоду.

В. Судові витрати

26. Заявники також звернулися до Суду з проханням компенсувати їм судові витрати, яких вони зазнали у зв'язку з провадженнями згідно з положеннями Конвенції, без зазначення конкретних сум.

27. Уряд звернувся до Суду з проханням винести рішення на засадах справедливості.

28. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування своїх судових витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були дійсно та необхідно понесеними та були обґрунтованими стосовно їх кількості. У цій справі Суд нагадує, що заявники, яких представляв юрисконсульт, не змогли визначити конкретних сум та не надали жодних підтверджуючих документів. Враховуючи надану йому інформацію та наведені вище критерії, Суд нічого їм не присуджує.

С. Пеня

29. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції;

4. Вирішує, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

5. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виконати рішення, винесені на користь заявників Краснолуцьким міським судом, та виплатити заявникам наступні суми компенсації нематеріальної шкоди:

- п. Миколі Сарафанову - 2000 євро (дві тисячі євро);

- п. Миколі Колбаса - 2000 євро (дві тисячі євро);

- п. Миколі Кузьмінському - 800 євро (вісімсот євро);

- п. Павлу Лисенку - 480 євро (чотириста вісімдесят євро);

- п. Євгену Середіну - 480 євро (чотириста вісімдесят євро);

та

- п. Петру Солонкіну - 480 євро (чотириста вісімдесят євро), а також будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначених сум;

(б) суми, зазначені вище, повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 14 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.